186_osnovy_teorii_g
.pdf500 |
Основи теорії ґендеру |
нах постсоветского пространства: Сб.материалов Международной летней школы’ 2001. – Иваново, 2002.
14.Рябова Т.Б. Женщина в истории западно-европейского средневековья. – Иваново: Изд. Центр “Юнона” – 1999.
15.Суковатая В. Учимся демократии // Высшее образование в России. – 2001. – №2.
16.Томпсон Д.Л., Пристли Д. Социология: Вводный курс. – М.: “Издательство АСТ”; Львов: Инициатива,1998.
17.Успенская В. Феминизм и гендерные исследования в системе высшего образования // Феминизм и гендерные исследования. Хрестоматия. Под общ. ред.В.И.Успенской. – Тверь, 1999.
18.Феминология: Словарь терминов / Под ред. Пищулиной О.Н.. – Х.: Изд-во ХНУ им. В. Н. Каразина, 2002.
19.Фрумин И.Д. Вызов критической педагогики // Вопросы философии. – 1998. – № 12.
20.Хербст Ю. Назад к школе для девочек? // Гутен Таг. –1990. – №1.
21.Чухим Наталія. Ґендер та ґендерні дослідження в ХХ ст. // “Ї”. Незалежний культурологічний часопис. –17. – 2000.
22.Ярская-Смирнова, Елена. Возникновение и развитие гендерных исследований в США и Западной Европе // Введение в гендерные исследования. Ч.1: Учебное пособие. – Харьков: ХЦГИ, 2001; СПб.: Алетейя, 2001.
23.Ярская-Смирнова Е.Р. Теоретические подходы к исследованию скрытого учебного плана // Гендерное образование в системе высшей и средней школы: состояние и перспективы: Мат-лы междунар. науч.-практич. конф. – Иваново: Иван. гос. ун-т, 2003.
24.Gender Studies & Women’s Studies. Directory. Resources in the Countries of Central & Eastern Europe, the former Soviet Union & Mongolia. 1999 Open Society Institute. – Budapest, 1999.
25.Jackson P.W. Life in classrooms. – N.Y.: Holt, Rinehart and Winston, 1968.
Ґендерна освіта й педагогіка |
501 |
26.Kesselman A., McNair L.D., Scbniedewind N. (Eds) Women Images and Realities. A Multicultural Anthology. – London, Toronto: Mayfield Publishing Company. – 1995.
27.Kilpatrick W.H. Foundations of method: Informal talks on teaching. – N.Y., MacMillan, 1925.
28.Men’s Studies Moditiet. The impact of Feminism on the Academiс Disciplines. Ed by Dale Spender. The Athene Series. – Pergamon Press, Oxford, N.Y., Toronto, Sydney, Paris, Frankfurt, 1981.
29.Statham. Daughters and Sons: Experiences of Non-sexist Childraising. – Oxford: Blackwell, 1986.
30.Wood J.W. Gendered Lives. Communication, Gender, and Culture. – Belmont: Wadsworth Publishing Company, 1994.
Розділ 18. СТАНОВЛЕННЯ ҐЕНДЕРНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
Передумови виникнення. Концепція “ґендеру” стала загальновизнаним досягненням західного неофеміністського руху 60 – 70-х рр. ХХ ст. Цей рух змінив уявлення про зміст демократії, змусив побачити різнобарв’я соціального простору. Визнання різноманітності соціальних явищ і суперечностей дало змогу розпочати розмову про наявність та можливість співіснування різних форм суб’єктивності. Неофеміністки стали оцінювати себе за новими мірками – мірилом вільної людини і в своїй ідеології прагнули пояснити, в чому полягає несправедливість світу стосовно жінок та як її подолати.
Під тиском неофемінізму в дискусію про сутність “чоловічого” та “жіночого” були втягнуті представники всіх наук про людину – біологи, психологи, фізіологи, антропологи, етнографи, історики, філософи, психологи, соціологи тощо. Від середини 70-х рр. у західних університетах стали виникати центри “жіночих”, “феміністичних” досліджень, головним завданням яких було дослідження та визначення особливостей (чи відсутність таких) жіночого “начала”, жіночого підходу, жіночих цінностей. З розвитком цих досліджень науковці почали будували свій аналіз, керуючись порівняльними характеристиками “чоловічого” та “жіночого” начал.
Широке застосування “концепції ґендеру”, ґендерних досліджень у США, Канаді, скандинавських країнах істотно вплинуло на розвиток суспільних норм і уявлень про стосунки статей та призначення жінки. Наукові знання, в свою чергу, стимулювали зміну масової свідомості, сприяли утвердженню відповідних цінностей і норм, визначили зміст нових законів, сприяли трансформації моралі, традицій, інститутів. І дискусія, розпочата феміністками в 60-х рр. ХХ ст., завершилась прийняттям міжнародною спільнотою цілої низки документів.
Становлення ґендерної освіти в Україні |
503 |
Ґендерну концепцію та підхід вітчизняні науковці почали враховувати доволі запізно. Класовий підхід не передбачав дослідження особливостей жіночого та чоловічого в межах наукових дисциплін. До середини 80-х рр. ХХ ст. мало хто чув про жіночі та ґендерні дослідження як самостійний науковий напрямок, хоч і не можна відкидати того факту, що радянські науковці застосовували ґендерний підхід (переважно соціологи, демографи, економісти, правники, тобто в дисциплінах, які були тісно пов’язані з практикою), хоч і не визначали його “ґендерним”.
Перетворення тоталітарної системи, а отже, й монопогляду на суспільні процеси привело до публічного обговорення статусу жінки. Логіка саморозвитку подій, творення нових політичних і громадських структур в Україні стали реальним підґрунтям для зародження жіночих досліджень як нового дослідницького напрямку.
Значно вплинули на становлення жіночих досліджень перші 1993 – 1995 рр. Всеукраїнські конференції найбільших жіночих організацій – Союзу українок, Жіночої Громади, Спілки жінок України. Конференції стали місцем обміну інформацією, презентації перших наукових досліджень, пошуку наукового середовища і формували тісні контакти науковців та активістів. Ці акції жіночих організацій мали велику притягальну силу та своїми працями
(Українка і демократія. Перша міжнародна жіноча конференція, організована Союзом Українок. – Київ, 7-11 липня 1993. – 175 с.; Жінки України: історія, сучасність та погляд у майбутнє. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Союзу Українок”, 4-5 листопада 1995 р. – Дніпропетровськ, 1996. – 100 с.; Жінка і демократія. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Жіночої Громади”, Київ 2-5 червня 1995 р. – К., 1995. – 182 с.; Жіночий рух в Україні: історія і сучасність. Міжнародна науково-практична конференція. Одеса, 27-29 жовтня 1994 р. Матеріали конференції. – К., 1994. – 148 с.; Жінки України: сучасний статус і перспективи. Одеса, червень 1995 р. Мате-
ріали конференції. – К., 1995. – 144 с.) закладали підвалини жіночих досліджень. Найвідоміші сьогодні фахівці жіночої та ґендерної проблематики заявляли про свої наукові бачення саме на цих конференціях. Крім того, жінки-науковці відчували відповідаль-
504 |
Основи теорії ґендеру |
ність за перспективи жіночого руху та тих жінок, які пов’язували з ним своє майбутнє.
Основні етапи становлення жіночих та ґендерних дослід-
жень. Перша стадія розвитку жіночих досліджень (поч. 90-х рр. – 1995 рр.) мала на меті нагромаджувати знання про жінок, і, як результат, виникли жіночі студії, дослідницький та освітній напрямки. Теза “додати жінку” в традиційні соціальні й гуманітарні дисципліни виникла з усвідомлення того факту, що, по-перше, жінок протягом тривалого розвитку культури не розглядали в публічному дискурсі й асоціювали з традиційно недосліджуваною приватною сферою. По-друге, жінки мало писали про себе, а отже, залишилося мало документальних джерел про їхнє життя. В результаті історія культури складається переважно з чоловічих імен, що їх вивчають традиційні гуманітарні та соціальні науки.
Спочатку вивчали жінок у межах традиційних соціогуманітарних дисципліни, переважно історії, літератури, філософії. Водночас дуже скоро стало зрозуміло, що підхід “долучити” жінку до наявних традиційних наук є недостатнім, оскільки в жодній з них не було достатніх знань для розуміння життя жінок. Постала необхідність цілеспрямованіше розвивати самостійні програми жіночих досліджень, що мали всебічно вивчати життя жінок з урахуванням такого складника, як “жіночий досвід”. Такий перегляд привів до оформлення жіночих досліджень як самостійних дослідницьких програм.
Друга стадія – стадія інституалізації жіночих і ґендерних досліджень (1995 – 2002 рр.) була пов’язана з розвитком глобалізаційного процесу, посиленням уваги міжнародних структур до жіночих проблеми. Пекінська Всесвітня конференція зі становища жінок підтвердила, що в загальну систему функціонування суспільства слід внести критерії рівності чоловіків і жінок або питання про перспективи жінок. Поширення освітніх програм і дослідницьких проектів з проблем жінок та ґендеру в країнах Західної Європи, США привело до інтенсивного обміну інформацією, досвідом і ресурсами між науковцями й викладачами. Засновано літні школи, конференції, конгреси. Освітні програми набували міжнародної, глобальної орієнтації і проявилися в зро-
Становлення ґендерної освіти в Україні |
505 |
станні публікацій, монографій. Ці програми наголошували на питаннях політики, соціально-економічного розвитку. В результаті жіночі дослідження стали розглядати не тільки як освітній капітал, а як джерело додаткової експертизи в діяльності жіночих організацій і діях уряду. В таких умовах зросло соціальне замовлення не тільки на такі дослідження, а й на спеціалістів, які здатні професійно проводити такі дослідження.
В Україні цей період позначився інтеграцією жіночих досліджень у систему вищої освіти, розвитком “ґендерно-зба- лансованих навчальних планів” через введення знань про жінок у традиційні науки. На цьому етапі ставиться під сумнів вся ідеологія вищої освіти, а процес інституалізації нового наукового напрямку викликає дискусію.
Дискусію спричинив міждисциплінарний характер жіночих досліджень, який ставив під сумнів самостійний статус цієї дисципліни і вказував на очевидну інтеграцію з традиційними сферами знань у вигляді таких спеціальностей, як “психологія жінок”, “історія жінок” та “історія літератури”. Аргументували прихильники самостійного напрямку жіночих досліджень тим, що жіночі дослідження створюють основу для формування нових теорій і понять та вивчають жінок з несексистської перспективи, а тому можуть претендувати на статус самостійної дисципліни.
Поряд з дискусією про статус жіночих досліджень і реконструкцією наявних програм у середині 90-х рр. відбувається про-
цес дуже стрімкого переростання ще “не відпрацьованих” жі-
ночих досліджень у ґендерні. Причинами, які зумовили цей процес, були:
•глобалізаційні процеси з їх приверненням уваги до становища жінок;
•складність соціально-економічних процесів в Україні, які зумовилинетількипогіршеннястановищажінки,айчоловіка;
•суспільні стереотипи та суспільна свідомість, яка визначала жіночі дослідження як феміністичні, а отже, “чужі”, “західні” тощо.
506 |
Основи теорії ґендеру |
Жіночі дослідження все частіше критикували. Було очевидно, що необхідні нові способи осмислення таких проблем, як дискримінація жінок на робочих місцях, проблеми насилля, форми політичного залучення. Реальна ситуація пострадянського простору не давала часу на розгортання жіночих досліджень. Життя вимагало пояснення нових реалій – перерозподілу влади, економіки, сімейних відносин через використання ґендерного підходу. Зростало усвідомлення, що дослідження жінок потребує розгляду не тільки конструкції фемінності, а й маскулінності, зосередження уваги на дослідженні особливостей конструювання ґендерних відмінностей.
Ґендерні дослідження постали як опозиція до ґендерно нечутливого соціального знання, і їх принципова, кардинальна відмінність полягає в тому, що вони не лише вивчають взаємодію статей, а й прагнуть деконструювати їх ієрархію. Отже, ґендерні дослідження постали не як просте вивчення взаємовідносин статей, а як аналіз відносин панування, системи домінування одних над іншими в економічній, соціальній, політичній, культурній сферах.
Термін “ґендерні дослідження” значно легше входив в українське суспільство, аніж “жіночі дослідження”. Цими дослідженнями зацікавились і чоловіки, які в попередні роки не знаходили в собі мужності називатися фахівцями з жіночих досліджень.
Між використанням “ґендеру” в західному дискурсі та в Україні, як, урешті, й на всьому пострадянському просторі є суттєва відмінність. Зокрема, по-перше, в західному дискурсі “ґендер” з’явився, щоб відійти від традиційної статевої дихотомії “чоловік/жінка” з метою позначення феномена статевої множинності в сучасній структурі ґендерного визначення ідентичності (фіксується щонайменше п’ять ґендерів). У країнах колишнього СРСР, особливо після Пекінської конференції (1995 р.), контекст використання цього поняття веде до старої дихотомії “чоловік/жінка”, а ґендерний розвиток передбачається через взаємодію чоловіка й жінки в сучасному світі. Крім того, поняття “ґендер” ототожнюється не з двома статями, а з однією – жінка.
Становлення ґендерної освіти в Україні |
507 |
По-друге, впровадження ґендерного підходу в соціальних науках України має і деякі відмінні, порівняно з західними країнами та США, онтологічні та гносеологічні причини.
Відмінність онтологічних витоків обумовлена тим, що ґендерний контракт “працюючої жінки” в Україні (“працюючої матері”) суттєво відрізняється від “домогосподарки” – жінки середнього класу США чи Європи 60-х рр. ХХ ст. Цим конструктам відповідає й інша конструкція маскулінності. Отож, якщо осмислення статусу жінки на Заході відбувалося через призму досвіду непрацюючої, економічно несамостійної жінки, то в конструкті “працюючої жінки” проблема пригнічення не є очевидною, явною, дискримінаційні процеси не лежать на поверхні і діють завуальовано.
Впровадження ґендерного підходу в США та західних країнах залежало від розвитку жіночого руху, від його практики. Відмінність гносеологічних коренів обумовлена тим, що в Україні перервано теоретичні традиції, подібні до тих, які формували підходи західних жіночих рухів, а статево-ролевий підхід поширився лише останнім часом.
Слід наголосити й на тому, що застосування нового дослідницького підходу – справа завжди нелегка. У нас ця ситуація ускладнюється тривалим пануванням практики “однієї думки”, що не могло не відбитися на формуванні специфічної ментальності науковців, які звикли використовувати один із можливих шляхів у пошуках істини та відкидати всі інші. Передусім ідеться про сексизм і про те, що традиційні ґендерні стереотипи та асиметрія постійно відтворюються і поширюються всім комплексом соціальних і гуманітарних знань у нашій країні.
В силу специфічних ідеологічних причин після 1917 р. виник та впродовж багатьох років існував надто специфічний тип патріархату, коли основним механізмом дискримінації жінок був не чоловік, а тоталітарна держава. Особливими його рисами було, з одного боку, проголошення ідеї емансипації жінки і її рівноправності з чоловіком, тобто, перекладаючи на мову ґендерної теорії, формальне утвердження ґендерно нейтральної соціокультурної систе-
508 |
Основи теорії ґендеру |
ми. З іншого – в реальному житті відбулося чітке утвердження маскулінного типу свідомості, тобто посилення переважання тих цінностей, які в наявному культурно-символічному ряду характеристик асоціюються з чоловічим началом (мається на увазі поняття сили, влади, раціональності, універсальності тощо).
Отож дослідження статей і жінок в Україні на стадії становлення здебільшого перебувають під впливом статево-рольового підходу, а в центрі його уваги – становище жінки (економічне, політичне, сімейне тощо), соціальний захист жінок. Такі дослідження тяжіють до ліберальної нейтральності. І в таких умовах жіночі та ґендерні дослідження мусять ґрунтуватися на вітчизняній традиції соціального знання, яка в сучасних умовах сама істотно трансформується.
Тому сьогодні використання поняття “ґендерні дослідження” є радше термінологічною парасолькою для маркування різноманітних досліджень (зокрема й жіночих), а не власне ґендерні дослідження як самостійна галузь. Сьогодні варто говорити про ґендерні дослідження не як про окрему дисципліну, а як про міждисциплінарну галузь. Для перетворення ґендерних досліджень в окрему науку потрібні нова мова, власний інструментарій та понятійний апарат. Процес становлення ґендерних досліджень стоїть перед дилемою: з одного боку, є соціальне замовлення на оцінку життєвих реалій та трансформаційних процесів з урахуванням ґендерного аналізу, з іншого – ґендерні дослідження сприймаються як загроза базовим, непорушним цінностям і нормам, оскільки дихотомія статей лежить в основі суспільства. До цього слід додати, що перед новим науковим напрямком постає ціла низка нерозв’язаних прагматичних питань.
Водночас за десять років розвитку жіночі та ґендерні дослідження вагомо заявили на полі сучасних дебатів своїми досягненнями не тільки як дослідницький, а й освітній проекти.
Дослідницький проект. За десять років розвитку центри жі-
ночих і ґендерних досліджень підготували літературу з жіночої та ґендерної проблематики. Практично у всіх сферах соціогуманітарних досліджень вийшли перші монографічні дослідження з урахуванням ґендерного підходу. Зокрема, ґендерному аналізові
Становлення ґендерної освіти в Україні |
509 |
політико-правової сфери сучасного українського суспільства присвячена монографія Т. Мельник “Ґендерна політика в Україні” (1999.) Ця проблема розглядається в діапазоні від культурноісторичних і теоретичних узагальнень ґендерного стану в політиці до способів його впливу на складники ґендерного процесу в Україні. Представлені в книзі теоретичні, соціологічні й статистичні матеріали показують зміни в традиційних ґендерних моделях, детермінованість ґендерних відносин і трансформацію ґендерної культури в умовах історичного перехідного періоду українського суспільства.
Колу питань, пов’язаних з аналізом паритетної демократії, що недостатньо досліджені на вітчизняному терені, та можливим шляхам її втілення в політико-правову практику українського суспільства присвячена збірка “Перспективи паритетної демократії в політико-правовому полі України” (1997). Автори статей, вчені-правознавці, політологи, соціологи, розглядають паритетну демократію в різних аспектах: як ідею, принцип, соціальну та політичну технологію, як напрямок демократизації суспільних відносин в Україні тощо.
Аналізові міжнародного досвіду реалізації принципу рівних прав і рівних можливостей та сутності концепції ґендерної рівності присвячена монографія Смоляр Л.О. “Ґендерна демократія
– стратегія ХХІ століття” (2000).
Опозиційно налаштованим до українського контексту стало дослідження Харківського центру ґендерних досліджень “Femina Postsovietica. Украинская женщина в переходной период: от социальных движений к политике” (1999). Така ж позиція до переважає і в монографії І.Жерьобкіної “Женское политическое бессознательное” (1996).
Ґендерним підходам у соціології присвячена робота Н.Лавриненко “Женщина: самореализация в семье и обществе (ґендерный аспект)”, яка на матеріалах соціологічних опитувань і даних статистики розглядає ступінь рівноправності жінок у таких сферах людського життя як сім’я, праця, політика й управ-
ління (1999).