186_osnovy_teorii_g

дітей. Глибокі корені ґендерних стереотипів у системі шкільної освіти також приводять деяких педагогів до думки, що для самореалізації дівчат і хлопців корисним є роздільне навчання хоча б з деяких дисциплін. У школах спільного навчання дівчата рідше обирають для поглибленого навчання математику та природничі науки. Водночас у школах роздільного навчання природничі науки обирає досить велика кількість дівчат. Ґендерні установки суспільства призводять до зниження бажання серйозно вчитись у багатьох учениць шкіл зі спільним навчанням.

Роздільне навчання, на думку багатьох, допомогло б дівчаткам не боятися точних і природничих наук як суто чоловічої сфери, а хлопчикам – просунутись в іноземних мовах та інших гуманітарних науках.

Зважаючи на це і спираючись на проведені дослідження, 1989 року в ФРН прийнято “Рекомендації з оформлення та диференціації спільного навчання”. Там, з одного боку, висловлюють прохання вмістити більше жіночих образів у тексти й ілюстрації (наприклад, ілюструючи роботу якогось прибору). З іншого боку, рекомендується проводити викладання природничих і технічних предметів у роздільних чоловічих і жіночих групах, “щоб мати змогу більше враховувати специфічний підхід дівчаток і компенсувати обумовлену вихованням перевагу в досвіді у хло-

пчиків” [20, 32].

Справді, дівчата, які навчались саме так, виявились більш схильними до точних і природничих наук.

У США є багато університетів, де працюють і навчаються тільки жінки або тільки расові меншини. На перший погляд такі навчальні заклади відтворюють сегрегацію за ознакою статі й раси, проте саме в жіночих і “чорних” коледжах у студентів і викладачів виникає змога досягти успіху на основі своїх здібностей та бажання, а не бути виштовхнутим через свої стать або колір шкіри. В таких навчальних закладах жінка або чоловік з темним кольором шкіри, будучи професором або ректором, можуть стати для студентів рольовою моделлю успіху. Отже, можна казати про те, що зараз ідея роздільного виховання статей переживає

Освітні практики: зарубіжний досвід впровадження ґендерних підходів у середню й вищу школу. Ґендерні дослідження роз-

вивалися на основі здобутків жіночих студій. Тісний зв’язок теорії з практикою був головним принципом їх розвитку як академічної дисципліни, а політичний характер знання здавався необхідним. На початку ХХ ст. в США починається викладання “жіночих студій”. 1907 року створено “RUSSEL SAGE FOUNDATION” як недержавну організацію для досліджень у галузі соціальних наук, зокрема й для дослідження становища жінок-робітниць. Відомо також, що на початку сторіччя в нових навчальних закладах, що їх створювали для розвитку “нової науки” – соціології, певний час читали курси з фемінології [17, 7].

Ґендерні відносини як окрема проблематика вперше увійшли в освітню практику Західної Європи та США в кінці 1960-х років, коли феміністський рух викликав загальний інтерес до проблем політичної, економічної, соціальної диференціацій за статевою ознакою. Спочатку ґендерний підхід небагато важив в освітній системі, ґендерних освітніх курсів не було в програмах університетів, це були радше приватні заняття, орієнтовані переважно на жінок. Однак разом з інтеграцією деяких феміністських ідей у суспільну свідомість ґендерна освіта поступово стала респектабельною частиною навчального процесу. Тепер вона передбачає вивчення як “жіночих”, так і “чоловічих” аспектів різних форм диференціації статей у суспільстві (зокрема й стереотипів, дискримінацію за ознакою статі, сегрегацію статей тощо) [8, 71].

Від кінця 60-х – початку 70-х рр. ХХ ст. жіночі дослідження стали частиною навчальних програм багатьох університетів, у різних країнах виникло безліч спеціалізованих науководослідних центрів. Метою жіночих, а потім і ґендерних студій було розроблення стратегії, яка змінила б ставлення індивідуумів, інституцій і суспільства загалом до проблем жінок. Протягом короткого часу в США було відкрито близько 300 програм “жіночих студій”, куди вміщено 30 000 курсів у коледжах, університетах та інших освітніх закладах.

Поступово жіночі дослідження було оформлено як університетські програми. Широка інтеграція жіночих досліджень у вищу

ють науковою базою для розробки навчальних курсів. Є також незалежні центри, орієнтовані головно на політику та політичну діяльність. Вирізняється Центр Університету Мемфіса, який спеціалізується на вивченні проблем “кольорових національностей”. Інший центр, Коледж Спілмена (Атланта), займається переважно проблемами афро-американських жінок, публікує “Науковий журнал з проблем чорних жінок” і є лідером серед коледжів чорних жінок США.

У Пітсбургському університеті (США), де ґендерні дослідження проводяться протягом 20 років, спеціалізована магістерська програма будується на двоступеневій основі: на молодших курсах викладаються базові гуманітарні предмети з додатковою ґендерною спеціалізацією, на старших – ґендерні дослідження в обраній сфері стають головною дисципліною. Другий ступінь дозволяє засвоїти специфічну мову ґендерних досліджень, оволодіти методами їх проведення, розширити міждисциплінарне підготування, ознайомити з особливостями викладання ґендер-

них курсів [8, 71-72].

Багато ґендерних курсів у західних країнах спеціально призначені для вчителів. Педагоги-практики дістають уявлення про специфіку дорослішання дівчаток і хлопчиків, про підходи до проблем, які хвилюють дітей різного віку. Наприклад, у Гарвардському університеті (США) функціонує Освітня школа, призначена як для підготування педагогів-теоретиків, так і для перепідготування й підвищення кваліфікації шкільних учителів. Тут читають і традиційно жіночі курси (“Психологія дівчаток та жінок”, “Історія жіночої освіти в Сполучених Штатах”), і загальні, в межах яких розглядається ґендерний аспект (наприклад, курс для вчителів “Запобігання насиллю в Америці”) [8, 70].

У західних освітніх закладах розроблення феміністської педагогіки притягли до себе увагу викладачів, починаючи з 1980-х рр., особливо на факультетах жіночих і ґендерних досліджень, етнічних досліджень та мультикультуралізму. Це сприяло тому, що академічний світ ставав не тільки терпимішим, а й уважнішим, зацікавленішим. Науковці стали звертати увагу на багатоманітність чоловіків і жінок в аспектах раси, етнічності, класу,

усвідомленням процесу своєї діяльності, розглядом та оцінкою її форм.

Коли йдеться про ґендерну освіту дорослих (мається на увазі не навчання студентів і не перепідготування кадрів), це слід розуміти, що її метою стало залучення до базових знань, необхідних для розв’язання конкретних проблем, з якими стикаються чоловіки та жінки. Найпопулярнішим на Заході є проведення нетривалих семінарів або літніх шкіл для різних верств населення. Наприклад, у ФРН є система народних шкіл, які займаються, окрім іншого, також ґендерною освітою дорослих.

Більшість ґендерних курсів читають на факультетах жіночих і ґендерних досліджень. Подібні факультети існують майже у всіх університетах та коледжах США, а також у багатьох вищих навчальних закладах Європи, Азії, Латинської Америки, Австралії. В Фінляндії є три інститути з цього профілю, найбільший з них – “Христина” – має п’ять факультетів і три кафедри, великий інформаційний центр. Зі спеціальності “Ґендерні (жіночі”) дослідження” можна здобути ступені бакалавра, магістра, в деяких університетах – навіть доктора [8, 71-72].

За останні роки політика ґендерної рівності як в суспільстві загалом, так і в освітній сфері стала одним із приоритетних напрямків діяльності у країнах-членах Європейського Союзу. Вважається, що суспільство не може бути цілковито демократичним, якщо в ньому є якісь форми дискримінації, зокрема й ґендерна. Пильну увагу до цієї проблеми підтверджують і науковопрактичні конференції, присвячені ґендерній рівності у сфері вищої освіти, що проводяться в Європі.

Що стосується країн Східної Європи, то тут ґендерні студії зазвичай є результатом приватної ініціативи. Хоча окремі кроки з інституалізації ґендерних досліджень в цих країнах зроблено. У Румунії магістеріум з ґендерних студій було запроваджено в жовтні 1998 року в Національній школі політології та управління. У Росії уряд підтримує Лабораторію ґендерних студій Російської академії наук та Лабораторію розвитку ґендерних студій МДУ.

освіти має формуватись не тільки шляхом введення окремих курсів з ґендерної проблематики в навчальні стандарти вузів, а й за рахунок впровадження ґендерної методології у дисципліни гуманітарного циклу в цілому.

Ґендерний підхід має розкрити та проаналізувати наявні відмінності в освіті між хлопчиками й дівчатками, проблеми упереджень у змісті шкільної програми, ґендерний дисбаланс в системі освіти в цілому. Для цього необхідна подальша інтеграція ґендерних досліджень у систему вищої освіти України, розвиток ґендерно збалансованих навчальних планів шляхом введення нових знань про жінок у традиційні соціальні та гуманітарні дисципліни, що потребує змін в ідеології вищої освіти в країні.

Впровадження ґендерного підходу в освіту, усвідомлення та засвоєння ґендерних знань на практиці – два різних типи діяльності, і перехід від першого до другого складний. Додамо, що навчальний процес організований так, що один курс ґендерної спрямованості не спроможний вплинути на розвиток ґендерної освіти загалом. Отже, необхідно розробити таку політику в сфері освіти, яка б забезпечувала ґендерні знання для жінок і чоловіків, починаючи з раннього віку.

Ґендерна освіта, на думку спеціалістів, є відкритою системою, в якій встановлюються відносини, що їх М. Бахтін визначив як “я – для себе”, “інший – для мене”, “я – для іншого”. Можна казати, отже, про те, що показником успішності ґендерної освіти є перехід до нового якісного стану. Важливим практичним аспектом деконструкції ґендерних стереотипів є навчання дівчатстуденток виявляти себе не через Іншого – чоловіка, батька, коханого, авторитет викладача або керівника, а через вибудову власної індивідуальності. Цей підхід може виявитись важливим і для юнаків, що обстоюють та стверджують позицію, не канонізовану “авторитетом більшості” [15, 90].

Розроблення якісно нового, ґендерного, підходу в освіті зараз можна вважати першочерговим завданням формування ґендерного паритету та ґендерної політики в нашій державі.