4. Класифікація жестів

Кожна людина в процесі спілкування постійно використовує жести, які несвідомо передають велику інформацію незалежно від самої людини.

Психологи класифікують жести за трьома рівнями:

• нижній (від попереку вниз);

• середній (від попереку до плечей включно);

• високий (від плечей угору).

Жести нижнього рівня виражають ненависть, опір. Жести на верхньому рівні супроводжують висловлювання про величне, святе, прекрасне в житті й мистецтві. Найбільше значень виражають жести середнього рівня . Наприклад, указівним пальцем ми вказуємо на певний напрямок, предмет, особу; стиснутим кулаком підкріплюємо наголос на чомусь важливому; долонею, повернутою догори, пропонуємо щось обміркувати, зважити, оцінити; а долонею, оберненою донизу, виражаємо незгоду, заперечення, презирство; знизуванням плечей, розведенням рук даємо знати про свою невпевненість чи необізнаність у чомусь тощо.

Жести поділяються намеханічні, ілюстративні та емоційні. Механічні жести – це жести, що супроводжують промову без зв'язку з її змістом, тобто робляться автоматично. Усім відомі такі приклади, коли оратор, навіть не замислюючись над цим, робить одноманітні рухи рукою, поправляє зачіску, тре перенісся тощо. Ілюстративні жести – це жести, які зображують те, про що йде мова. Наприклад: потяг рушив, і при цьому лектор робить рух рукою вперед і т.д. Механічні й ілюстративні жести допускати не бажано. Вони тільки відволікають від промови, а іноді й узагалі створюють комічне враження.

Оратор повинен користуватися емоційними жестами. Емоційні жести – це жести, що підсилюють виразність промови, прикрашають її, допомагають у виділенні основних думок. Головне, щоб ці жести в промовця були природними. Трохи повертайте голову й корпус, робіть жести руками лише в найважливіших місцях промови. Не тупцюйте на місці, а непомітно переносьте центр ваги тіла з однієї ноги на другу. Ноги треба тримати трохи розставленими, одну ногу виставити дещо вперед. Коліна мають почуватися гнучкими. Груди й руки треба тримати без напруги.

Частотними є жести, при яких задіяно долоні, руки й кисті рук, різні частини обличчя, ноги, голова.

Інтерпретація деяких розповсюджених жестів:

• Потирання бороди, підборіддя – недовіра.

• Поправляння ґудзиків чи манжетів – нещирість.

• Кусання нігтів – невпевненість, нервозність.

• Широко розплющені очі – здивування.

• Руки «в замку» або схрещені на грудях – закрита позиція, небажання говорити.

• Підборіддя оперте на кулак – нудьга, скептицизм.

• «Блукаючі» очі – нещирість.

• Потирання скронь – сумнів.

• Потирання лоба – напруженість думки, зосередженість.

• Потирання потилиці – безпорадність і т.д.

4.1. Спостереження за аудиторією

Сучасний російський дослідник Йосип Стернін подає систему найбільш типових поз та жестів, що свідчать про увагу або неувагу вашого співрозмовника (аудиторії).

Про увагу до мовця можна говорити, якщо:

• положення тіла – корпус нахилений у бік мовця;

• слухач посунувся на краєчок стільця, аби бути ближче до нього;

• нахил голови вбік – ознака зацікавленості.

Про неувагу свідчить таке:

• погляд слухача спрямовано вбік;

• тіло напружене, посадка пряма, ноги зведені та рівно стоять на підлозі (така поза часто імітує увагу);

• голова не нахилена, слухач тримає її прямо, хребет випрямлений;

• слухач робить такі рухи: голова випрямляється, плечі піднімаються, потім опускаються, погляд починає блукати по сторонах – це свідчить про втрату інтересу, відсутність уваги;

• тіло приймає позу, спрямовану в бік виходу;

• ноги витягнені вперед та перехрещені, тіло відкинуте назад, голова опущена вперед (часто означає незгоду);

• голова підпирається всією долонею;

• автоматичне постукування кінцівками (пальці рук, ноги) або якимось предметом (ковпачком ручки тощо) по підлозі або поверхні столу; це вираз нетерпіння, причому що швидший темп постукування, то більше нетерпіння;

• малювання на папері сторонніх предметів;

• застиглість очей, немиготливий погляд (імітація уваги);

• легке погладжування носа;

• міцно зчеплені руки;

• погладжування шиї (у чоловіків);

• поправлення зачіски, похитування ногою, пошуки чогось у сумочці (у жінок);

• рука торкається вуха та опускається вниз; або – губ та опускається вниз (приховане бажання заперечити, перебити);

• застібання піджака (у чоловіків).