3. Мімічні рухи обличчя

Голос, склад мовлення, манери, зачіска, одяг, хода – все, що складає фізіогномію та зовнішність людини, це – вікна, через які спостерігачі зазирають у наше духовне життя.

Обличчя повинно відображати особистість. Це відображення називається фізіогномією. Є люди, у яких обличчя нічого не виражає, і є люди з сильним виразом, хоча на них «немає обличчя». З цього приводу Василь Ключевський сказав, що є «особи без фізіогномій і є фізіогномії без осіб».

Ви напевно не раз помічали, як змінюється зовнішність людини залежно від того, як складається її життя. У виразі обличчя запрограмовані закономірності душевних переживань, внутрішній світ людини. Не одні тільки негативні емоції – стреси – залишають на обличчі свої сліди, на вираз обличчя впливають також позитивні переживання, що втілюють глибоке відчуття любові, радість творчих звершень, тріумф заслуженої перемоги. Невипадково міміка найяскравіше характеризує індивідуальність.

Проте мімічний еквівалент психічного статусу людини не є твердо закріпленим. Він може змінюватися під впливом виховання, внаслідок тренування, це підтверджується прикладом поведінки представників аристократичних кіл, у яких амімія вважається правилом хорошого тону, а також артистів, дипломатів і осіб військових спеціальностей, зобов'язаних керувати своїми емоціями й пригнічувати природну міміку.

Скорочення м'язів обличчя, що спричиняють мімічні рухи, не випадкові, що і є причиною закріпленої певної міміки. Існує безліч життєвих ситуацій, у яких володіння механізмом міміки відіграє істотну роль. Майстерність оратора нерідко оцінюється за виразністю його слів чи жестів, за допомогою яких до слухачів доводяться його думки і відчуття. У деяких випадках важко розрізнити штучну й природну міміку. Штучна міміка має велике значення в роботі офіціантів, продавців, стюардес, дикторів телебачення та інших фахівців. Мімічні рухи, голова й обличчя в цілому допомагають маскувати при необхідності справжні відчуття, як особисті переживання, так негативну оцінку клієнта.

В історії психології описані випадки, коли вираження емоцій пригнічувалося або коли емоції маскувалися. Жести й міміка мали бути підпорядковані умовностям, нормам, прийнятим у суспільстві. Вони ставали елементами ритуалу. Зовнішні прояви формально повинні були відповідати соціальній приналежності. Могутність виражалася набором мімічних виразів, які не могли формуватися в підлеглих.

Щоб навчитися управляти своїм обличчям, і цим робити позитивний вплив на співбесідника, ви повинні мати про це цілком конкретні уявлення. Уміння орієнтуватися в експресивній поведінці людей, уміння «читати» за виразом обличчя або іншими виразними характеристиками почуття інших – актуальне завдання для кожної людини в будь-якій професії.

До основних людських емоцій, які віддзеркалюються на обличчі, належать: здивування (подив), страх, обурення (злість), огида, радість і печаль. Ці емоції, вважають учені, носять вроджений характер: вони виражаються і розуміються абсолютно однаковим чином усіма людьми незалежно від рівня їх розвитку, як знайомими з писемністю, так і тими, хто позбавлений контактів із сучасною цивілізацією.

Усі ознаки, за якими ми розпізнаємо емоції інших людей, можна поділити на об'єктивні (поведінкові) і суб'єктивні.

Найбільша схожість в ознаках спостерігається між такими емоціями:

	Групи емоцій	Характерні ознаки (для групи емоційних переживань)
1	подив, здивування, здогадка, сумнів	широко розплющені очі, підведені брови і відкритий рот
2	нудьга, байдужість, розчарування	відсутній погляд, позіхання і виконання дій стороннього характеру
3	цікавість, допитливість, інтерес	блиск очей, зосередженість погляду, відкритий рот
4	захоплення, натхнення	жвавість і блиск в очах, швидкість дій, нереагування на зовнішні дії
5	злість, гнів	зрушення брів до носа, примруження очей
6	радість, задоволення	усмішка, блиск в очах, веселе та сяюче обличчя

Емоційна напруга може спадати, якщо увагу людини відволікати від причини гніву, печалі або радощів на їх зовнішні прояви – вираз обличчя, сльози або сміх і так далі. Це говорить про те, що психічні і фізичні стани людини взаємопов'язані, а тому володіють здатністю взаємовпливу. А якщо так, то, напевно, однаково правомірними є твердження: «Ми сміємося тому, що нам весело» і «Нам весело тому, що ми сміємося». Незвичність другого вислову зовсім не доказ його неправомірності. Інакше, чим пояснити, що актор, який увійшов у роль через м'язову дію, удавано переживає трагічний або комічний стан, починає справді відчувати відповідні емоції і після закінчення вистави потребує деякого часу для «виходу» з ролі? Тут, мабуть, особливе значення має уява, яку можна свідомо спрямовувати, викликаючи потрібні емоційні стани.