6. Логічні та психологічні засади промови

Наша духовно-розумова діяльність будується на тому, що дві півкулі головного мозку спеціалізуються так: ліва півкуля «керує» логіко-розумовою роботою, підрахунками тощо; права ж – роботою інтуїтивно-художньою та емоційною. Коли перед нами тип людини «розумової», у якої переважає діяльність лівої півкулі, то це тип «сухуватої», дещо стриманої чи обмеженої в почуттях особи. Навпаки, є люди бурхливо-емоційні, у яких, як кажуть, слова та вчинки йдуть поперед думок. Але переважна більшість людей щасливо об'єднує обидва типи духовно-розумової діяльності, належно розмірковуючи й не втрачаючи здатності відчувати «серцем».

Існує погляд, буцімто промова має бути перш за все «емоційною», насиченою живими й відкритими почуттями, інакше, мовляв, виникає враження нещирості. Ніяк не заперечуючи справедливості таких вимог, зазначимо, що самими лише емоціями аудиторію переконати важко. Вислухавши емоційну, але малозмістовну промову, слухачі розходяться з невиразним почуттям невдоволення: начебто все було й щиро, й емоційно, але про що, власне, говорив оратор? Кібернетики, що займаються проблемами інформаційної змістовності мови, ладні навіть заперечувати будь-яку емоційність у повідомленні: для них емоції – то лише шумовий ефект, який означає брак справжньої інформації. Це, звісно, теж однобокість, бо емоція сама вже є достатньою інформацією. Але, безперечно, що, звертаючись до людей, оратор мусить прагнути переконати їх не лише власними почуттями, але й силою логіки.

Про це добре сказано у Поля Сопера: «Під час промови важливо не те, що відбувається на трибуні, важливо, що відбувається у свідомості слухачів. Промова – засіб; відгук аудиторії – мета. Промова служить цій меті, якщо вона викликає реакцію слухача. В інформаційній промові бажаний відгук – прагнення знати, в агітаційній – воля до цілеспрямованого мислення та дії. Як можна досягти такої реакції? Двома шляхами:

• подаючи докази, що схиляють до переконання та дії;

• апелюючи безпосередньо до почуттів слухача.

Задля зручності назвемо ці два види впливу логічним та психологічним (далі автор вказує, що ці два засоби впливу на аудиторію невід'ємні один від одного).

Природна цікавість людини знати причини тих чи інших явищ є основою для наших доказів. Користуючись категоріями «правильне» чи «неправильне», оратор дотримується певної системи цінностей. Якщо, наприклад, промовець з самого початку засудив смертну кару, то він уже не може робити після цього «реверанси» на користь цього способу покарання, твердити, що це «виправдане інтересами суспільства». Це буде порушенням логічного постулату промови.

Тобто в основі логічного аналізу закладено вибір системи цінностей: щось ми вважаємо прямим, а щось – кривим. Так само, як у геометрії теорема будується на недоведених, але прийнятих на віру аксіомах, так і будь-яка промова має в основі своїй аксіологію (вчення про цінності, розділення добра та зла). Перед тим, як виступати й переконувати, оратор сам повинен чітко усвідомити, що він має подати як неспростовну істину. Погане враження справляє той, хто починає шукати істину безпосередньо на трибуні (якщо це, звичайно, не заздалегідь визначений риторичний прийом).