3. Підготовка виступу

Якщо у вас немає лекторського досвіду, напишіть повний текст виступу й кілька разів прочитайте його. Після такої попередньої підготовки вам доведеться заглядати в рукопис лише зрідка.

Виберіть тему та пристосуйте свій виступ до категорії слухачів, перед якими вам доведеться говорити.

Вчасно дізнайтеся про їх склад – це допоможе вам приготувати свій виступ з урахуванням їхнього віку, освіти та кваліфікації.

Готуючись до виступу, подумайте, що слухач хоче від вас почути, які проблеми хвилюють його, що він уже знає з цих питань, врахуйте його загальноосвітній рівень.

Дуже важливо вибрати вдалу назву лекції. Конкретні назви набагато привабливіші, ніж загальні.

Насамперед з'ясуйте для себе мету свого виступу: ви хочете поінформувати слухачів про щось чи переконати їх у чомусь, спонукати до якоїсь дії чи розважити?

Розкладіть на столі всі записи та інформаційні матеріали; ті, що не відповідають темі лекції, вилучіть, а решту – згрупуйте відповідно до її плану.

Виявіть прогалини в інформаційних матеріалах і заповніть їх, відшукавши відповідну літературу та поговоривши з фахівцями. Незалежно від того, чи ви пишете повний текст виступу, чи лише робите нотатки, треба скласти основу виступу – короткий план. Опрацьовуючи його, відбираючи потрібну інформацію, особливу увагу зверніть на форму викладу.

Початок виступу має дуже велике значення; від нього залежить:

• чи подолає промовець хвилювання, заспокоїться й набуде впевненості у своїх силах;

• чи зуміє встановити контакт зі слухачами;

• чи зацікавить слухачів і приверне їхню увагу;

• чи зуміє стисло висвітлити тему виступу, визначивши основні питання.

Для недосвідченого промовця початок виступу – це як стрибок у крижану воду. Перед ним відразу ж постає багато завдань, він опиняється серед широкого загалу, під поглядами присутніх. Треба витримати ці погляди. Не можна виказувати свого хвилювання, страху. Промовця представляють, і йому необхідно якось реагувати на те, що про нього говорять. Треба зайняти зручну позу, подолати внутрішнє напруження, кілька разів вдихнути повітря й лише після цього почати повільно та спокійно говорити.

Промовець може розвинути думки у своєму виступі по-різному, а саме:

• пояснити;

• описати;

• розповісти;

• довести.

Найменш цікавою формою викладу є опис, найцікавішою – розповідь.

Закінчення виступу, як правило, складається з двох частин: узагальнення головних думок і підбиття підсумків.

Завжди намагайтеся закінчити лекцію вчасно, не затягуйте її.

Нотатки робіть на аркушах однакового формату – з одного боку через рядок або два. З лівого боку залишіть поля для окремих позначок, а також для визначення часу, який має минути від початку виступу.

4. Прийоми запам’ятовування тексту промови

Деякі вчені доходять висновку, що лише на 10 % людина використовує можливості свого інтелекту. Але навчитися задіяти свій мозок на повну силу зможе кожен. Як саме це зробити насамперед щодо тієї особливості людського мозку, яку ми розглядаємо, тобто пам'яті?

Існує унікальна й дуже цікава наука, яка вивчає можливості задіяння всіх ресурсів людської пам'яті – ейдетика. Цей термін походить від давньогрецького слова «ейдос», що означає «образ». Ейдетика – прикладна наука, яка сприяє розвитку здатності запам'ятовувати інформацію за допомогою образно-асоціативного мислення. Вона зародилася в Англії – професор Стенфордського університету Аткінсон зі своїми помічниками провів експеримент: англомовним студентам запропонували запам'ятати слова російської мови за допомогою фонетичних асоціацій. Успіх був приголомшливий. Спираючись на ці висновки, інший англійський учений – професор Меєндорф – написав підручник із мови, побудований саме на принципі асоціативного запам'ятовування. Цікаво, що серед тих, хто вивчив англійську мову за цим підручником, був і славетний російський письменник та перекладач Корній Чуковський – він опанував англійську так глибоко, що зумів не тільки читати її класиків в оригіналі, але й професійно перекладати. Також активно ейдетика використовується в підготовці спортсменів.

У чому її суть? Ейдетика пропонує запам'ятовувати певний матеріал, наприклад, слова іноземних мов, будуючи в уяві яскраві, позитивно забарвлені образи за принципом співзвучності або парадоксальності.

Перший принцип – принцип співзвучності – можна проілюструвати так: в'єтнамське слово «мон», яке означає «ворота», можна запам'ятати, уявивши поділені на половинки золоті монети, які сиплються з воріт; англійське слово «спун», що означає «ложка», – уявивши сонну людину («спуна»), яка заснула у величезній ложці і т. д.

Численні досліди доводять, що за цією методикою людина запам'ятовує слова на все життя.

Другий спосіб – асоціативність за принципом парадоксальності – являє собою складання словосполучень зі слів, які треба запам'ятати, та епітетів до цих слів, яких насправді не може бути (наприклад: «солодка парасолька», «хлібна чашка», «чорний огірок» тощо).

Постійні заняття ейдетикою значно розвивають можливості щодо запам'ятовування різноманітної інформації. Саме тому в багатьох школах України впроваджують цю науку як окремий предмет.