45848 / Улас Самчук

Улас Олексійович Самчук — український прозаїк. Народився 20 лютого 1905р. в селі Дермань на Рівненщині. Навчався в Бреславському (нині Вроцлавському) університеті. Пізніше переїхав до Чехо-Словаччини, де навчався в Українському вільному університеті в Празі. Перше оповідання У. Самчука «На старих стежках» видруковане у варшавському часописі «Наша бесіда» 1926 року, а з кінця 20-х років він вже активно співпрацює з українськими літературно-художніми часописами. Трагедія голодомору 1932 — 1933 pp. в Україні стала тематичною основою його роману «Марія» (1933). В 1932p. написаний також політично загострений роман «Кулак», в якому автор показує абсурдність насильницької колективізації. Одним з визначних досягнень української літератури стала тетралогія У. Самчука «Волинь» (1928 — 1937) — розлоге епічне полотно, яке зображує буття українського селянина в добу воєн та революцій. Головний персонаж твору, Володька Добенко, через усі життєві катаклізми проносить віру в незнищенність народу. Героїчна історія Закарпатської України відображена в патріотичному романі «Гори говорять» (1936). У роки німецької окупації письменник продовжує культурно-просвітницьку роботу на посаді редактора газети «Волинь». Проте вже 1943p. він був заарештований нацистами за свої патріотичні переконання. В післявоєнний час письменник переїздить до Канади, де публікує перший том трилогії «Ост» — «Морозів хутір» (1948) (другий роман — «Темнота» побачив світ 1957 року, третій «Втеча від себе» — 1982р.). У. Самчук відомий також як автор спогадів: «На білому коні» (1955), «Чого не горить вогонь» (1959), «На коні вороному» (1975), «Плянета Ді-Пі» (1979).

Помер 9 липня 1987р. в Канаді.

Марія.

Головна героїня твору носить біблійне ім'я Марія. Ставлячи жінку-матір у центрі трагічних подій, Улас Самчук намагається передати її почуття, її страждання як Берегині роду людського, Берегині народу, що стоїть над прірвою. Роман є суворим описом життя героїні твору протягом усіх днів її існування. Образ Марії підноситься до символу біблійної Діви Марії, Богоматері і многостраждальної України.

Як і Матір Божа, Марія пройшла складний життєвий шлях. Хоча доля Марії досить типова для сільської жінки того часу, усе ж автор зумів створити оригінальний образ сильної жінки. її життя схоже на життя тисячі сільських жінок. Та ж важка праця біля землі, ті ж пріоритети, такі ж погляди. Усі свої зусилля спрямовує вона на створення сім'ї, на добробут. Вирізняє Марію сила характеру. Цілеспрямована, вона точно знає, що їй потрібно для того, щоб стати щасливою. Марія вперто змінює свою долю, і доля здається, тому що любить трудолюбивих і впертих людей. Перші її дні - сонячні, наповнені світлом та теплом. Марія - бажана дитина в батьків, про неї дбають і люблять. Та світлі дні швидко минають - помирають батьки, і Марія залишається сиротою. Вона швидко звикає до важкої роботи, бо заробляти для себе мусить сама. Коли Марія підростає, доля знову дарує сонячні дні: природа щедро наділила Марію красою, і вже з 15 років за нею впадають хлопці. Перше і єдине кохання дає надію на щасливий шлюб, та Корнія забирають на службу, яка в той час була дуже довгою та небезпечною. Від Корнія немає звісток, і Марія, за порадами людей, виходить заміж за порядного і хорошого господаря Гната. Та їх шлюб позбавлений основи - взаємного кохання. А без нього щастя для Марії неможливе. Тому повертається вона до коханого Корнія. Тяжкою працею, терпінням і любов'ю знову наближала Марія свої сонячні дні. Поступово її кохання та праця біля землі змінила грубого матроса Корнія на турботливого чоловіка, дбайливого господаря, мудрого батька, у шлюбі з коханою .людиною народилися такі бажані для Марії діти, важка праця принесла добробут й повагу людей. Та хмари знову закривають сонце для Марії. І на цей раз хмари -нова влада, яка перетворює їх із заможніх господарів на жебраків, морить голодом її дітей, висилає назавжди на Соловки її улюбленого сина Лавріна, одурманює комуністичними ідеями Максима. Самотня вона прощається з життям, добігають до кінця її дні. Цій жінці судилась нелегка доля, вона пізнала і найбільше щастя і найважче горе, доля то підносила її до вершин щастя, то стрімко кидала в безодню горя.

Це унікальний твір української літератури. Суворий реалізм оповіді, повага до факту сільського життя, прагнення передати атмосферу сільського побуту, важкої праці хлібороба поєднані у романі з одночасним розкриттям духовних горизонтів людини з її природною енергією, могутнім прагненням до життя.