Загальна психологія

Глава 3 2

ПСИХОМОТОРИКА

32.1. Підходи до розуміння психомоторики

Як відомо, поняття «психомоторика» ввів і обґрунтував видатний російський психофізіолог І. М. Сєченов, який, на нашу думку, спирався на раніше існуюче поняття «психомоторні центри». Однак І. М. Сєченов висунув принцип єдності пізнавального процесу і рухового акту, що зумовило розуміння рефлекторної природи психічного. Дослідник писав: «Життєві потреби народжують бажання, і вже ці ведуть за собою дії; бажання будуть тоді (стають у цьому разі. – Зауваж. автор.) мотивом або метою, а рух – дією або засобом досягнення мети. Без бажання як мотиву або імпульсу рух був би загалом безглуздим. Згідно з таким поглядом на явище, рухові центри на поверхні головного мозку називають психомоторними».

Відомий психофізіолог відкрив роль м’язового руху в пізнанні навколишнього світу. Це змінило уявлення, що існувало до нього, про виконавчу функцію рухових центрів кори головного мозку, що їх називали психомоторними. Важливим було те, що І. М. Сєченов уперше пов’язав рухові функції з функціями вищих відділів центральної нервової системи, зробивши спробу цілісно описати психіку людини через характеристики поведінки (І. М. Сєченов, 1952). Недарма вчений, закінчивши свою книгу «Рефлекси головного мозку» (1867 р.), писав: «Хай говорять тепер, що без чуттєвого подразнення можлива хоч на мить психічна діяльність та її вираження – м’язовий рух» (І. М. Сєченов, 1952).

У вивченні історії психомоторики можна виокремити кілька періодів: 1) XVIII – середина XIX ст.; 2) середина XIX – перша третина XX ст.; 3) кінець 30-х – середина 50-х рр. ХХ ст; 4) кінець 50-х рр. – до сьогодні; цей період складається з двох етапів: середина 50-х – кінець 70-х рр. і від 70-х років дотепер.

На початку ХХ століття вивчення психомоторики обмежувалося описом конституціональних властивостей особистості. Особливості «рухової зовнішності» суб'єкта зіставляли з його статурою і характером, насамперед із конституціональними типами Кречмера. «Термін «моторика» ми застосовуємо в розумінні структури рухових функцій подібно до того, як характер виступає структурою психічних функцій ... Моторика, таким чином, є конституціональною властивістю особистості, а її розгляд має особливе значення у співвідношенні з іншими конституціональними особливостями індивідуума» (М. О. Гуревич, М. І. Озерецький, 1930). Отже, наукове вивчення рухових функцій відбувалося через встановлення їхніх зв’язків з анатомо-фізіологічним субстратом.

Психомоторика

Дослідник психомоторики М. І. Озерецький запропонував для вивчення рухової активності людини застосувати поняття «моторна обдарованість» – як «здатності психомоторної сфери пристосовуватися до нових обставин» і накреслив шляхи вивчення цієї здатності (М. І. Озерецький, 1924). Точне, швидке і послідовне «пристосування» до нового руху, на його думку, дає змогу говорити про моторну обдарованість. Синтез моторних компонентів, що входять у певний «моторний характер», у якому виявляється спосіб рухового реагування суб’єкта на зовнішні подразники, визначає «моторна зовнішність» індивіда, яка характеризує індивідуальну структуру моторики в тісному, нерозривному зв’язку з конституціональними властивостями організму.

Саме тоді з’являються перші спроби системного опису моторної

класифікував моторну сферу, розбивши її на п’ять груп: 1) за механізмами, керівними рухами (прості, рефлекторні, асоційовані, автоматичні, автоматизовані, вольові, свідомі); 2) за зв’язком із зовнішнім середовищем (заборонені рефлекси, виразні, супутні, цільові, зайві, робочі та продуктивні рухи); 3) за суттю (енергія, сила, точність, послідовність, ритмічність, плавність, граціозність); 4) за кількістю (багатство або бідність рухів, тривалість, безперервність, одночасність виконання декількох рухів); 5) з погляду цільової установки (фізіологічні реакції, побутові, трудові) (М. О. Гуревич, 1921).

У цей час також провадять досить масштабні дослідження з виявлення кореляцій моторних і нейродинамічних характеристик із статурою, з соматичними перетвореннями та ін. (М. Мінкевич, В. Горіневська, 1928; М. Басів, 1928; І. Боровіков та ін.). Як рухові характеристики, які досліджують, виокремлювали ходьбу і ходу, темп і ритм, особливості почерку. Активно розробляли схеми вивчення рухів і шкали моторних коефіцієнтів швидкості, сили, жвавості та витривалості рухів. У цих дослідженнях враховували статево-вікові зміни та індивідуальні відхилення від стандартів. З’являються також спеціальні роботи на тему вивчення психомоторики розумово відсталих (Г. Є. Сухарєва і Є. О. Осипова та ін.).

Значним досягненням у галузі вивчення психомоторики є перша теоретико-емпірична концепція будови рухів М. О. Бернштейна (1934 р.), яка містить обґрунтування рівневої регуляції та сенсорної корекції рухів. Відповідно до різних за своїм змістом типів рухових завдань, М. О. Бернштейн виокремив різні неврологічні «рівні будови рухи», що відрізняються один від одного за своєю провідною аферентацією. Різноманітні системи зворотних зв’язків, на його думку, забезпечують можливість формування, зміни і розвитку рухів, переходу їх з одного рівня регуляції на іншій, координації різних рівнів у здійсненні руху, корекції в процесі здійснення.

736

Глава 32

М. О. Бернштейн писав, що «моторика людини може і повинна виявитися чудовим індикатором для вивчення процесів, які відбуваються в центральній нервовій системі» (1935).

Відштовхуючись від концепції фізіології активності, М. О. Бернштейн розумів під моторикою всю сферу рухових актів, яка об’єднує їхні біомеханічні, фізіологічні та психологічні аспекти. Рухові акти дослідник визначав як «основну групу процесів, де організм не лише і не просто взаємодіє з навколишнім світом, але й активно впливає на нього, змінюючи його в потрібному відношенні»

(І. М. Сєченов, 1952).

Однак дотепер чітко не окреслено й не розмежовано понять «рухова сфера», «рухова активність», «рух», «моторика», «сенсомоторика», «ідеомоторика», які в більшості джерел є синонімами. Водночас підкреслено ширше розуміння «психомоторики», як системи, яка містить різні рухові компоненти та їхні властивості (М. О. Гуревич, 1930; К. К. Платонов, 1972).

Фактично, найбільш серйозний аналіз особливостей психомоторики здійснив М. О. Гуревич 1930 року. На його думку, психомоторні особливості містять основні компоненти, які структуровані за анатомо-фізіологічним принципом і складаються з таких рівнів:

1.Екстрапірамідного, що охоплює:

– тонус;

– зміну іннервації та денервації;

– ритм;

– темп;

– автоматичні рухи (виразні й захисні);

– допоміжні рухи.

2.Пірамідного, котрий містить:

–силу руху,

–виразність (відсутність синкинезій);

3. Церебелярного і кортикоперебелярного, які охоплюють:

–рівновагу, відповідність рухів у просторі (напрям);

–координацію рухів;

4. Фронтального, котрий містить:

–рухову активність, що визначає установку, зміни установки і послідовність рухів;

–здатність вироблення формул (енграм);

–здібність до одночасних рухів;

–вторинні автоматизми.

Згодом К. К. Платонов розглядав психомоторні процеси як щось ціле, «як основну підструктуру групи сенсомоторних процесів».

У ній він виокремив низку процесів, які можна відобразити у вигляді певної системи понять:

1. Прості сенсомоторні реакції, які характеризуються можливою швидкою відповіддю, заздалегідь відомим простим

737

Психомоторика

одиночним рухом, на що раптово з’являється заздалегідь відомий сенсорний сигнал;

2.Складні сенсомоторні реакції, які містять реакції розрізнення, вибору, перемикання і реакції на рухомий об’єкт;

3.Сенсомоторна координація, для якої характерна динамічність

іподразнення, а також рухова відповідь, що охоплює реакцію стеження і власне координацію рухів (К. К. Платонов, 1972).

Дещо інший підхід дослідження психомоторики притаманний закордонним дослідникам. Більшість їхніх класифікацій психомоторних чинників або здібностей ґрунтуються не на аналізі змісту й виявленні внутрішньої структури, а на формально- статистичному принципі, що є, фактично, синкретичним набором розрізнених одиниць. У дослідженнях Е. Флейшмана і його колег

психомоторних чинників (E. A. Fleishman, 1954, 1958, 1972; Е. А. Fleishman, G. D. Ellison, 1962; E. A. Fleishman, W. E. Hempel, 1956)

виявлено такі з них:

1)координація рухів кінцівок: здатність координувати грубі рухи, що вимагають використання під час здійснення регуляції дії більш ніж однієї кінцівки;

2)точність регуляції: здатність здійснювати легкокеровану і точну регуляцію м’язових рухів; важлива для здійснення швидкого і чіткого руху грон рук, рук і ніг;

3)спрямованість реакції: здатність вибрати відповідну реакцію

увисокошвидкісних умовах;

4)час реакції: швидкість, з якою індивід здатний реагувати на появу стимулу;

5)швидкість руху рук: швидкість, з якою виконують грубі рухи

руками;

6)оцінний контроль: здатність до постійно випереджувальної зміни у швидкості та напрямі рухомої мети регуляції рухів;

7)точність рухів руки: здатність до вправних, добре регульованих рухів рук під час маніпулювання великими об'єктами в швидкісних умовах;

8)точність руху пальців: здатність до вправного і керованого маніпулювання з невеликими об’єктами, що вимагає насамперед руху пальців;

9)стійкість рухів рук: здатність до точної фіксації рухів рук, що вимагають мінімальної затрати сил і швидкості;

10)швидкість руху кисті та пальців рук: традиційно пов’язувана з нарізкою різьблення;

11)націлювання.

Поняття «психомоторика» вже давно використовують у спортивній психології (і спортивній науці загалом), зараховуючи до психомоторики всі види активності, у яких було наявне відчуття або сприйняття в усіх його формах, і рухи. Є. М. Сурков визначає психомоторику як об’єктивне сприйняття людиною всіх форм

738

Глава 32

психічного віддзеркалення, від відчуття до складних форм інтелектуальної активності (Є. М. Сурков, 1984).

Щодо спортивної діяльності (разом із заняттями фізичною культурою) термін «психомоторика» поширюється на всі форми її вияву і повністю її вичерпує. К. К. Платонов також до сфери психомоторики людини зараховує все: від різноманітних видів сенсомоторних реакцій людини до важкокоординуючих і багатопараметричних рухів, у структурі яких у єдності представлено їхні просторові, тимчасові та силові компоненти (1972).

З позицій системного підходу розкрив психомоторику Б. М. Ломов. На його думку, психомоторика – сукупність довільних, свідомо керованих рухових дій. Психомоторика (грец. psychе душа, свідомість + лат. motor, що приводить у рух) – сукупність свідомо регульованих рухових актів, її удосконалюють і диференціюють упродовж цілого життя людини. Стан психомоторики відображає рівень фізичного і психічного розвитку, розвиток мовлення, особливості конституції та виховання. Психомоторика є важливим критерієм оцінки психічного статусу, який необхідний для діагностики захворювання.

Психологічні дослідження з проблем психомоторики нині вирізняються багатоаспектністю, як наслідок, є відмінності в трактуванні і терміна «психомоторика», і суміжних із ним понять. Один з напрямів вивчення психомоторики пов’язаний з розглядом її як органічної та складної структури цілісної індивідуальності, припускає розуміння психомоторики як інтегральної ланки різних рівнів психічного віддзеркалення й аспектів вивчення людини як індивіда, особистості, суб’єкта діяльності та індивідуальності.

У дослідженнях російських та українських учених поширений підхід до розуміння психомоторики як психомоторних здібностей, оскільки в них вбачають психічні процеси як акти вчинення рухових дій.

Психомоторні здібності розуміють як здатність довільно здійснювати рухову діяльність завдяки тонкій чутливості, створенню рухових уявлень. Ідеться про психічний механізм саморегуляції та самоконтролю.

Деякі автори зараховують до психомоторних здібностей також інтелектуальні (когнітивно-інтелектуальні) здібності людини. Однак у цьому разі психомоторні здібності втрачають свою специфіку і набувають характеру загальних, неспецифічних здібностей. Ми запитуємо: чи не допущено тут логічної помилки, підміни психомоторних здібностей психомоторною активністю?

Для західних психологів характерне розуміння психомоторики у дуже вузькому значенні. Цей термін розуміють в основному як координованість людини, тонку координацію м’язів рук або ніг, жвавість рук. В інших працях до психомоторних якостей, крім координації і жвавості рук та пальців, зараховують також тремор, швидкість реакції, прицілювання.

739