Питання з курсу «Загальна психологія»

1. Визначте етапи історичного становлення предмету психології. Охарактеризуйте існування розуміючої та пояснювальної психології. Назвіть принципи сучасної психології.

Об'єктом кожної науки є та реальність, яку вона вивчає, безвідносно до самого факту вивчення. Об'єкт психології становить психічна реальність як така. Предметом кожної науки має бути сутність її об'єкту. предмет науки (на відміну від об'єкту) залежить від того кута зору, під яким сприймають досліджувану реальність науковці. Найперше формулювання п, властиве саме філософській П – і єдине до середини ХІХ століття - людська душа. Хоча наукова П не сприйняла від філософської п. у такому формулюванні. Під душею ми розуміємо сутність психічних явищ. У науковій психології кінця ХІХ століття п. свідомість, яка ототожнювалась з усією психікою. Таке визначення не перейшло у ХХ століття, оскільки у психоаналізі відбулось відкриття несвідомого психічного, – і саме в 1900 році вийшла книга З. Фрейда “Тлумачення сновидінь- удару по ототожненню психіки із свідомістю. Визначення предмету психології у класичному -несвідоме. У американському біхевіоризмі також заперечувалась свідомість у якості п П – але разом із нею було заперечене і все суб’єктивне у психіці взагалі, предметом же психології вважалась об’єктивна поведінка – як сукупність нервово-м’язових реакцій на зовнішні подразники. Пр вітчизняної П радянських часів - психічні явища. Поняття "психічні явища" більш конкретне, ніж "душа"; До психічних явищ зараховуються пс пр (сприймання, мислення та ін.), психічні стани (стан афекту або кризи), психічні якості (наприклад, особистісна тривожність, креативність), сюди ж попадає і особистість як складне інтегральне психічне утворення, обумовлене біологічно і соціально. Поняття "психічні явища" не бере до уваги сутнісної сторони психіки. П, що присвятила себе дослідженню пс явищ, виграла в можливості більш точного знання, програла в глибині розуміння.

Сутність людини (“душа”) опинялася поза увагою П. Людина розглядалася як біосоціальна істота, майже повністю детермінована зовнішніми чинниками. Не маючи власної сутності, вона обумовлювалась іншими сутностями. Сучасними визначеннями предмету психології є такі: індивідуальний світ «Я» людини ,людина, як суб'єкт психіки (в останньому визначенні підкреслено поняття суб'єкту, котре вказує на активність людини в самотворенні, самовизначенні в психічному розвитку. Біологічне і соціальне з цієї точки зору є не причинами, утворюючими людину, а тільки умовами її самотворення).

Найбільш повний виклад тих методологічних принципів, що були розроблені у радянській психології,О.М. Ткаченко - суб'єкт (людина) взаємодіє з об'єктом (дійсністю) на трьох основних рівнях: організму, індивіда, особистості. Ці рівні стають визначальними у тлумаченні методологічних принципів: детермінізму, відображення, єдності свідомості та діяльності, розвитку, системно-структурного. Принцип детермінізму був запропонований С.Л. Рубінштейном у формулюванні «зовнішнє через внутрішнє» (тобто зовнішні причини впливають на людину, лише заломлюючись крізь внутрішні умови); О.М. Леонтьєв його переформулював як «внутрішнє через зовнішнє» (тобто внутрішнє, суб'єкт, діє крізь зовнішнє, й тим себе змінює);

Принцип відображення, у найбільш жорсткій формі стверджує, ніби психічне не є саме по собі об’єктивним буттям, а просто віддзеркалює у свідомості буття зовнішнього світу. Згідно цьому принципу всі психічні функції за своєю природою є відображувальними; психічне відображення має сигнальний характер (повідомляє суб'єкта про значущі для нього об'єкти за допомогою нейтральних подразників).

Принцип єдності психіки та діяльності (належить він С.Л. Рубінштейну, але у нього мова ішла про єдність із діяльністю не психіки, а саме свідомості). Згідно цьому принципу психіка являє собою внутрішній план діяльності (життєдіяльності, засвоєння соціального досвіду, його виробництва – відповідно рівням суб'єкта). свідомість не виступає внутрішнім планом діяльності, повторює її всередині суб'єкта (ідея інтеріоризації); він принципово відрізняє свідомість від діяльності.

Принцип розвитку : кожному рівню детермінації відповідає свій тип розвитку (як організм суб'єкт розвивається у процесі визрівання психофізіологічних своїх підструктур, як індивід – у процесі діяльнісного привласнення, як особистість – у процесі перетворюючої діяльності. Системно-структурний принцип бере психіку як систему взаємопов’язаних елементів; особливий акцент робиться на відкритість системи: взаємодія із біологічною системою (на рівні організму); із соціальною системою (на рівні індивіда); із культурно-історичними цінностями суспільства (на рівні особистості).

Найбільш повний перелік цих принципів наведений київським вченим І.П. Манохою: Принцип об’єктивності психологічного дослідження вирішує проблему об’єктивного і суб’єктивного у науковому пізнанні Психічне постає як об’єктивне явище, зміст якого завжди є суб’єктивним. Принцип багатомірного і багаторівневого існування предмету психології вказує на те, що визначення сутності предмета психологічного дослідження можуть стосуватись різних рівнів його існування, але вони мають бути спорідненими і перебувати в певній ієрархії, залежно від змістової ієрархії самих рівнів існування даного явища.

Принцип дослідження психічних явищ у їхньому розвитку базується на розумінні індивідуального світу «Я» особистості (предмету психології) як динамічного явища, яке постійно перебуває у стані зміни

Принцип творчої самодіяльності (С.Л. Рубінштейн) вказує на основну рушійну силу розвитку індивідуального світу «Я» людини та на змістовий напрям динаміки психічних явищ. Цей принцип вимагає визнання взаємозалежності буття світу і людини, що утворюються одним і тим же актом творчої самодіяльності, Творча самодіяльність (як шлях розвитку людини, пов'язаний із внутрішньою детермінацією) альтернативна соціалізації, вирішальному впливу суспільства. Принцип організації розвиваючих та формуючих психологічних впливів визначає умови, за яких вплив психолога на психічне явище може дійсно вважатися розвиваючим.

За Дільтеєм, є дві психології – П пояснювальна (яка ближче до природничих наук) та П описова, або «розуміюча» (ближче до гуманітарних наук, вивчає неповторного, творчого індивіда). Є кілька сутнісних відмінних рис цих "психологій". По-перше, це відношення до понять "істина" та "правда". Пояснювальна, у тому числі – емпірична, психологія оперує поняттям "істина", орієнтована на отримання істинних знань. Розуміюча (часто її позначають терміном "терапевтична") психологія оперує поняттям "правда"

Першу точку сформулював Дільтей, який розрізняв два типи психології, два шляхи пізнання душевного життя людини. Перший тип - "пояснювальна" психологія - має за мету встановити причинний зв'язок явищ душевного життя по аналогії з тим як це робить природознавство по відношенню до природних явищ. її предмет - душевне життя людини - Дільтей (услід за Вундтом) пропонує розробляти розуміючу (описову) психологію. Розуміюча психологія повинна, за Дільтеєм, не конструювати, а описувати той душевний зв'язок, який даний кожному індивіду безпосередньо; не розсудкове утворення понять, а вживання, проникнення в безпосередньо-цілісну тканину душевно-духовного утворення, переживання цієї цілісності і описання її - ось задача нового типу психології. Насправді, описова психологія виявляється настільки ж спільна з мистецтвом, наскільки пояснювальна спільна з наукою.