9. Охарактеризуйте процес сприймання віддаленості. Що таке теорія «зорових» ознак віддаленості? Яка роль акомодації та конвергенції у сприйманні віддаленості? Опишіть стереоскопічне сприймання.

Людина здатна візуально розрізняти віддаленість предметів на відстані до 2,5 кілометрів. Все, що розташоване далі цієї межі, сприймається нами як розміщене на одній площині. Так, зірки на небі видаються нам «розміщеними» на внутрішній поверхні сфери, в центрі якої перебуваємо ми самі, хоча насправді різниця в їх віддаленості від нас як спостерігачів величезна. Уміння розпізнавати віддаленість предметів у вказаному радіусі - якість не вроджена, що доведено численними експериментами з дітьми.  Забезпечує візуальне сприйняття віддаленості (або глибини в будь-якому напрямку) наше бінокулярний зір, тобто бачення двома очима.  Відчуття глибини, або віддаленості, виникають в результаті зорових відмінностей у зорових відчуттях від кожного ока. Фізіологічною основою цих ефектів є, по-перше, розбіжність роздратованих одночасно точок на сітківці лівого і правого очей (так званих діспаратние точок) і, по-друге, м'язові відчуття очних м'язів. Диспаратность - це розбіжність дратуємо точок на сітківці лівого і правого очей.  Глибину можна сприймати і одним оком, але надійність і точність при цьому знижуються. В основі такого монокулярного сприйняття лежить наш перцептивний досвід. Так, якщо справжні розміри об'єкта нам відомі, то сприйняття його віддаленості спирається на співвідношення сприйманої величини з істинною. Якщо необхідновстановити відстань до кількох відомих об'єктів, то найчастіше використовується результат їх взаємного співвіднесення. Наприклад, якщо футбольний м'яч здається нам менше тенісного, то це значить, що він розташований від нас далі, ніж тенісний. Правильно визначити відстань до невідомих об'єктів, навіть оточених відомими, набагато важче. Допоміжним чинником у всіх випадках можуть служити руху голови, при яких відбувається перспективне зміщення всіх видів точок.  Об'ємність предмета сприймається як неоднакова віддаленість від спостерігача різних точок цього предмета.

Істотну роль у сприйманні віддаленості предметів або просторової глибини відіграють конвергенція та дивергенція очей. Під конвергенцією розуміють зведення зорових осей очей за рахунок зведення зорових осей назустріч одна одній, що відбувається при переведенні погляду з далекого предмета на близький. Дивергенція спостерігається у протилежному випадку, коли людина переводить погляд з близьких предметів на далекі, у результаті чого зорові осі розводяться. При цьому імпульси, що виникають внаслідок відносного напруження м'язів очей, є важливим джерелом інформації для сенсорних і перцептивних зон кори головного мозку і другим компонентом механізму сприймання простору.

Поряд з цим людина одержує відчуття від акомодації ока. Явище акомодації полягає в тому, що форма кришталика при віддаленні та приближенні предметів змінюється. Це досягається скороченням або розслабленням м'язів ока, що тягне за собою виникнення певних відчуттів напруження або розслаблення.

Якщо збуджуються кореспондуючі точки сітківки, тобто такі, що симетрично розміщені у правому та лівому оці від центральної ямки, то зображення сприймається як один предмет, в одній площині. Якщо ж сприйнятий предмет на сітківці зображується диспаратне, тобто в обох очах по-різному віддалено від центральної ямки, то предмет ба­чимо або подвоєним, якщо диспаратність є значною, або об'ємне, рельєфно, якщо диспаратність є незначною. На цьому принципі побу­довано стереоскопи, стереоскопічне кіно.