Психомоторика

СИМВОЛ – особлива, опосередкована форма відображення. У ньому ніколи предмети не називають власними іменами.

Навпаки, символ подає нашим відчуттям відображення предметів у завуальованій формі.

Символ вчить нас у знакових або відчуттєвих образах бачити і впізнавати прихований, глибокий сенс, у підвалинах якого залягає невидиме оком і невимовне словом.

Другий приклад дії сили символу – математичний. Це – добування квадратного кореня з чисел «2» і «3». Математичні дії можуть тривати нескінченно, але точного результату не можна досягти, бо йдеться про нескінченність і символу, і кількості дій.

У символі завдання дії не запропоновано в повній формулі, а лише задано, тобто завдання кожному треба знайти й усвідомити, щоб користуватися діями для її розв’язання. Чому так?

Структура СИМВОЛУ спрямовує організацію психіки таким чином, щоб людина стала спроможною крізь поодиноке явище бачити цілісний образ світу:

•генератора енергії, яку виробляє психомоторика і для себе, і для потреб інших органів нашого тіла;

•трансформації одних видів енергії в інші, що забезпечує здоров’я і життя людини;

•формувальника наших думок, образів і відчуттів – безпосередніх регуляторів наших дій, поведінки і діяльності.

32.5. Функції психомоторики

У цьому підрозділі в основному використано результати наукових досліджень відомого вченого академіка С. Д. Максименка і науковця В. В. Клименка (Київ, «Форум», 2000, с. 353 – 365).

Психомоторика як функція розвитку мислення.

Традиційно існувала думка, що живий рух мислячого тіла людини – суто механічне явище: просто фізична робота. А мускули – звичайні двигуни – органи людини, які витрачають енергію, слугують для пересування себе або предметів у просторі й часі. Однак доведено, що в психомоторній дії дітей містяться елементи думки, а діти, обмежені в руховій активності, відстають від ровесників у розумовому розвитку. Період від 5 до 8 – 10 років від народження – сенситивний психомоторний вік. Це – «вік грації», коли дитина особливо чутлива до витонченості рухових дій, їхньої чарівності й вишуканості, а постать набуває гармонійної стрункості.

Дитина мислить рухами і діями з предметом, цим і започатковується основа психомоторної творчості. Згодом ці процеси мислення і живі рухи відокремлюються. Як наслідок, підліток стає спроможним осмислювати власні рухи і дії з предметами, не торкаючись їх руками, мислити образами, почуттями або використовувати самі думки.

756

Глава 32

Є думка, що занедбання психомоторного періоду розвитку дитини завдає їй значної шкоди. Дитина втрачає головну умову створення «золотих рук», і від цього страждає «світлість голови».

Таку втрату компенсувати важко. Для цього треба здійснити величезну роботу над собою, повернутися в минуле і почати все ніби з нульового циклу. Але не кожна людина спроможна на таку роботу, тому є багато людей із недостатньо розвиненою психомоторикою.

Традиційна думка про однобічність психомоторики як системи двигунів, спроможних виконувати тільки механічну роботу, спотворено відображає дійсність. За зовнішньою картиною живого руху – неосяжна глибина змісту, непомітна здоровому глузду. Звичайна людина часто думає, що активність, робота вичерпують запас життєвих сил. Насправді ж моторика людини і її живі рухи – найдосконаліший механізм, машина, яку може створити лише природа. На її основі можлива нескінченна кількість окремих функціональних органів та інструментів праці.

З моторикою людини психологія пов’язує проблему походження чутливості, відчуття, думок і почуттів. За допомогою живих рухів і мислення (двох властивостей мислячого тіла людини):

•людина здатна в уяві будувати траєкторію свого пересування в просторі та часі – створювати хронотоп – цілісність простору і часу дії;

•відтворювати живим рухом конфігурацію предметів, які перебувають у контакті з нею, незалежно від їхньої складності.

А як мускул пізнає? Під час роботи, рухаючись разом з тілом або кінцівками, він витрачає енергію, акумульовану в ньому, пізнає і зберігає в образі, який живе ще деякий час після завершення дії, виконаного руху.

Діючи, людина долає опір предмета рухами, відображає предмет, щоб оволодіти ним. Оволодіння предметом складається з п’яти послідовних етапів: а) сприймання; б) порівняння; в) оцінка; г) прийняття рішення; д) живий рух, дія.

Щоб засвоїти рухи, людина свій предмет засвоєння або регуляції

–психомоторну дію або систему дій – має розкласти на складові, окремі відчуття живих рухів. Але їй треба насамперед навчитися не лише розкладати, а й групувати їх, оскільки вона стикається з особливим відображенням предмета дії – «темним м’язовим відчуттям». Їх є сім.

Поки дитина бігає, стрибає, оволодіває предметами, а потім і живими рухами, вона пізнає:

•чотири види сил (гравітації, інерції, активних і реактивних м’язових зусиль), які утворюють динаміку рухів;

•два види простору (простір, на якому розгортається дія; простір «схеми тіла», власних людських поз та постави), у яких живуть сили;

•час живого руху.

Час – це пам’ять і перехід сучасного в майбутнє.

757

Психомоторика

Думка, яка летить у майбутнє на полотні часу, малює свій фантастичний узор разом з уявою. Думка там, попереду, а в мозку – лише її відображення.

Застиглі в минулому часі образи, почуття і думки ми відтворюємо й фіксуємо в сучасному.

Отже, кожне із семи «відчуттів» треба знайти у своїх рухах і співвіднести його із властивостями предмета дії, щоб оволодіти ним, ставши повновладним господарем цієї відчуттєвої і предметної території, на якій розгортається процес дії. Рухи містять своєрідну гаму барв відчуттів: кожна фізична властивість руху має свою забарвленість.

Відображення властивостей рухів дії відбувається через образ почуття, дійову думку.

Вони й набувають у дитини властивостей безпосередніх регуляторів дії. І що точніше образ, почуття і думку побудовано, то спритніші дії та рухи дитини, то більше розвинена її психомоторика.

Урухливості і змінності гами відчуттів, їхній калейдоскопічності

–рушійна сила розвитку дитини. У дії відбуваються порівняння, оцінка і вибір найкращого варіанта під час ухвалення рішень щодо її організації. А якщо до цього додати, що почування рухів дитиною дуже важко висловити у формі слів, передати іншому, розповісти про зміст, то стане зрозумілою та гігантська розумова робота, яку виконує дитина щодня, пізнаючи в рухових діях себе і все навколишнє.

Лише в подоланні перешкод розвивається воля і характер: дитина, обмежена в рухах, відстає в розумовому розвитку.

Ось чому в життєдіяльності людини живий рух її мислячого тіла, психомоторні дії посідають провідне місце: вони – необхідний компонент способу існування розумного буття людини.

Психомоторика як орган пізнання (пізнавальна функція психомоторики). Орган відчуттів – найдосконаліша обчислювальна машина, яка працює на приймання, опрацювання та інтеграцію відображеного. Живим рухом людина вимірює і виявляє здатність сприймати й змінювати світ. Вимірюючи, ми діємо на кожному кроці. Усі наші органи чуттів спрямовані на розв’язання цього завдання, усі наші сили, усі наші дії підпорядковано виконанню вимірювання і прогнозування майбутніх дій, учинків.

На відміну від технічних вимірювальних еталонів, людина створює почуттєві мірки майбутніх предметів: сенсорні, перцептивні, мнемічні тощо, а метрика цих еталонів однакова. Варто людині подати в образі, відчутті зміст міри і кількість дій, тоді вона може з високою точністю, виконуючи рухи, вимірювати їх. Пізнання неможливе без вимірювання.

Органи відчуттів – швидкодіючі в межах тисячних часток секунди, вони надточно регулюють рухи – у міліметрах простору, міліграмах сили. Розглянемо приклад. Людина на льоду послизнулася, її тіло почало падати. Мить величезного напруження з нібито хаотичних рухів, щось невловиме, якась сила організувала їх – тіло

758

Глава 32

знайшло опору, і людина не впала. Те саме відбувається, коли людина спіткнеться.

Механізм контролю за рухами – величезна сенсорна система тіла з 10 мільярдів каналів, які його з’єднують з фізичним довкіллям. Кожен з цих десяти мільярдів каналів налаштований на прийом певних сигналів. Вони фіксують усю інформацію, виявляють неточності. Відразу ж миттєво виконують усі розрахунки, і рух тіла тієї самої миті прокладає новий відредагований маршрут: людина не впала, спортсмен досяг успішного результату.

Тому психомоторна система – універсальний вимірювальний прилад людини, який розгортається в координатах простору і часу. Це універсальна здатність вимірювати:

•час – від тисячних часток секунди до десятків годин; тому вона виконує роль біологічного годинника;

•простір – від ледь помітних для ока мікронного розміру речей до декількох кілометрів; тому вона – мікрометр, зразковий вимірювальний прилад і навіть – теодоліт;

•силу взаємодій – зусилля в межах кількох грамів до сотень кілограмів; тому вона виконує роль універсальної ваги.

Мускули можуть виміряти й інші похідні від часу, простору, зусиль:

•швидкість, прискорення, темп рухів – кількісні величини;

•ритм (просторовий, часовий, динамічний), координованість рухів, пластичність, спритність, м’якість, граціозність психомоторної дії тощо – якісні показники психомоторної дії.

Але цими вимірюваннями мускулатура не обмежується. Існують у ній досконаліші засоби вимірювання – надання

кількості і міри власним рухам, які майже недосяжні технічним вимірювальним приладам. Це – вимірювання відчуттям гармонії й

доцільності будови предметів та явищ, власних рухів. Людина може навчитися:

•слухати себе, своє тіло в психомоторній дії;

•розуміти власні рухи тієї самої дії;

•давати оцінку всій дії.

Система таких еталонів дає змогу їй користуватися ними як зразковими мірами:

•зароджуваної гармонії;

•досконалої гармонії;

•досконалої гармонії, яка почала руйнуватися.

Найважливіше те, що завдяки добре розвиненому відчуттю гармонії людина спроможна в кожній конкретній ситуації не лише оцінювати стан рухів, а й бачити тенденцію розвитку до більш досконалого стану, до вершини їхньої гармонійності. Вона спроможна визначати напрям прагнення, який стає змістом прагнення.

Ми вже зазначали, що органи чуттів людини (сенсорні системи) спроможні розрізняти предмети або явища залежно від того, як ці предмети організовано структурно. Переваги набувають ті

759

Психомоторика

предмети і явища, які за своєю будовою наближаються до гармонійної цілісності. Гармонія приваблює й притягує до себе увагу, збуджує інтерес, думки і почуття – діяльний аспект розуму.

Існує також метричний еквівалент гармонії – «золотий переріз». Його можна розглядати як метричний закон зв’язку елементів у системі рухів. Закон відомий учням старших класів у вигляді зворотних послідовностей чисел, гармонійної прогресії або чисел Фібоначчі.

Системи рухів, дій, предметів та явищ, побудованих (неусвідомлено або свідомо, що набагато краще!) на законі «золотого перерізу», найповніше сприяють реалізації:

•процесів передбачення того, що може відбуватися;

•відчуття гармонії, яке відшукує джерела енергії для наступної

дії;

•творчих процесів, які створюють гармонію в природі, техніці, мистецтві та в самих собі.

Головне в дії – охопити почуттям гармонію (реальну або уявну), як більш досконалу. Як тільки одного разу це вдалося (наприклад, досить один раз поїхати на велосипеді, попливти – і це закарбовується миттєво і на все життя), уміння стійко зберігається й полегшує регуляцію рухів, дій – сприяє майстерності.

Розвиток психомоторики, як органа пізнання, сприяє вихованню низки здібностей.

•По-перше, у психомоторній дії закорінено елементи думки дитини: діти, обмежені в цьому виді активності, відстають від ровесників також у розумовому розвитку.

•По-друге, природа людині визначила певний період життя (від 5 до 8 – 10 років) для вдосконалення психомоторики («вік грації»), коли рухи дитини набувають витонченості й чарівності, стрункості й вишуканості, відображають гармонію дитячої душі.

•По-третє, чутливість до гармонії, її свідомий розвиток у «віці грації» закладають підвалини для розрізнення міри гармонійності будови предметів і явищ поза дитиною, сприяють використанню відчуття гармонії як інструмента творчості. Занедбання розвитку чутливості – обмеження творчих здібностей.

•По-четверте, систематичний розвиток відчуття гармонії у «віці грації» засобами психомоторних дій з установкою на розрізнення якостей і стану гармонії рухів відкриває дитині можливість розвинути такі здібності:

а) оцінювати досконалість гармонії та її частин, вимірювати їхню якість і оцінювати той чи інший стан за еталонами, зразковими мірками, які зберігаються в пам’яті;

б) усвідомлено визначати напрям розвитку гармонії – до вершини її досконалості, випереджати уявою, почуттями та мисленням дійсність буття потенційної гармонії в предметах і явищах;

760

Глава 32

в) користуватися «шкалою станів гармонії» і визначати засоби (розумові й психомоторні), які йдуть від прихованої в предметах і явищах гармонії; створювати механізм здібностей.

• По-п’яте, розвинута в дитинстві здібність створювати гармонійні рухи дає:

а) можливість використовувати закон перенесення властивостей гармонії на інші предмети і явища;

б) можливість дитині, підлітку, юнакові на підставі уявлення про окреме – гармонію живого руху – оцінювати і створювати гармонії в сполученнях слів, звуків, кольорів і природних речовин і виховувати в собі творця.

Продуктом нашого живого руху є своєрідна психомоторна структура – аналог умовиводу – розумова мірка предмета, який людина опанувала; система думок. І цю розумову мірку застосовують до предмета, щоб переробити його в досконалу форму. Дії над новими, невідомими предметами потребують вироблення відповідних мірок, щоб із знанням справи працювати й перетворювати звичайну працю на творчий процес.

Важливість і цінність нормальної психомоторної активності дітей у тому, що вони, ще не володіючи мовою, мають змогу розвивати в собі ту ділянку мислення, яка формує судження. Це судження базується на відчуттєвому матеріалі, на перетворенні його розумовими операціями і рухами в матеріалізовану цілісність.

З часом таким самим способом, але на іншому – понятійному матеріалі – дитина, а потім підліток, створюватиме мовні конструкції

– судження та умовиводи. Але першу школу навчання здатності до творчості людина в дитинстві здійснює (усвідомлено або неусвідомлено) через психомоторику.

Понятійна думка теж зароджується в живому русі, але вже тоді, коли підліток або юнак навчиться користуватися словом, поняттям чи символами.

Живий рух – єдиний засіб, який матеріалізує рух думки, почуття та уяву. До того ж, живі наші рухи, психомоторика – головні регулятори не лише наших дій і вчинків, а й нашої енергетики.

Психомоторика як формування корсету тіла

(формуюча функція). Психомоторика надає людській фігурі стрункості. Гармонійно розвинена мускулатура висвічує енергію життя, красу і багатство душі, створюючи джерело зовнішньої привабливості.

Формування красивого тіла стає можливим завдяки відчуттю гармонії – гармонії власного тіла і психіки. Відчуття особистого стану щомиті, щоразу. Як цей процес розуміти? Пояснити це просто: якщо наше тіло гармонійне – а це так! – воно обов’язково має породжувати гармонійні рухи. Тобто рухи, основані на принципі гармонії, яка у формі образу живе в кожній здоровій людині.

Якщо психомоторика дисгармонійна, розладнана або недосконала, то якість роботи механізму творчості низька, а людина в

761

Психомоторика

такому стані є аварійною: працюючи, припускається помилок або травмує себе.

Психомоторика як живий акумулятор енергії

(енергетична функція). Сучасна психологія розглядає мускул (і психомоторику загалом) як шостий орган чуття. Винятковість та універсальність його в тому, що мускул оперує в діях усією тріадою:

енергією, мисленням, відчуттями.

Решта органів чуттів працюють лише на сприйняття енергії та інформації, бо вони мінімально моторизовані, позбавлені природою власного моторного апарата і тому не можуть виконувати іншої продуктивної роботи, крім пізнання – відображення енергії й інформації, що надходить ззовні.

Мускульна система – своєрідний біологічний пристрій у нашому тілі, здатний нагромаджувати в собі енергію. Ця здатність – вияв мудрості тіла.

МУДРІСТЬ ТІЛА – комплекс механізмів, створених досвідом життя на землі, який призначено для збереження внутрішньої рівноваги – гомеостазу – гармонії внутрішнього біологічного середовища.

На вплив, на витрачання енергії тіло відгукується протидією більшої сили – із запасом. З розрахунку на ситуацію, якщо цей вплив наступного разу звалиться на нас зі ще більшою силою. Воно спроможне здійснювати не лише захист, а й нагромаджувати прибуткову енергію та інформацію. Таким самим способом захищається шкіра ноги від черевика, що муляє палець: збільшенням товщини шкіри – мозолем.

Нагромадження енергії та її концентрація відбуваються в тих органах і системах тіла, які більше, ніж інші, зазнають навантаження. Але психомоторика, мускульна система не є монополістом енергії. За умови наявності оптимальної кількості енергії людина може використовувати її всіма механізмами тіла і психіки.

ЖИВА ЕНЕРГІЯ – універсальна умова здатності людини діяти, стверджувати себе у створеному.

Психомоторика як орган дійового мислення (функція втілення). За психомоторикою ми бачимо всю людину, її здатність активно впливати на довкілля, підпорядковувати його собі.

Контрольні питання:

•Яка роль І.М. Сєченова в дослідженні психомоторики?

•Охарактеризуйте періоди у вивченні історії психомоторики.

• Розкрийте аналіз особливостей психомоторики, здійснений М.О. Гуревичем.

•Як розглядав психомотрні процеси К.К. Платонов?

•Які підходи до дослідження психомоторики притаманні закордонним дослідникам?

762

Глава 32

•Як з позицій системного підходу розкрив психомоторику Б.М. Ломов?

•Що розуміють під терміном «психомоторика»?

•Як розуміють й пояснюють психомоторику відомі українські дослідники академік С.Д. Максименко і науковець В.В. Климов?

•Як пояснюється функціонування психомоторики в психоенергетичній концепції психіки і психічного?

•Які класи рухів і дій є виявами психомоторики?

•Розкрийте особливості психомоторики.

•Охарактеризуйте будову психомоторики.

•Які особливості виявлення ідеомоторики?

•Як впливає ідеомоторика на вчинки людей у залежності від їхнього енергопотенціалу?

•Як виявляється сенсомоторика?

•Що становлять собою рухи?

•Як поділяються робочі рухи?.

•Які особливості психомоторної дії? Розкрийте її структуру.

•Які чинники є регуляторами психомоторної дії? Розкрийте їх.

•Як відбувається регуляція рухів почуваннями (за результатами наукових досліджень С.Д. Максименка і В.В. Клименка)?

•Які особливості регуляції рухів предметом (за результатами наукових досліджень С.Д. Максименка і В.В. Клименка)?

•Як відбувається регуляція рухів образом (за результатами наукових досліджень С.Д. Максименка і В.В. Клименка)?

•Як відбувається регуляція рухів символом (за результатами наукових досліджень С.Д. Максименка і В.В. Клименка)?

•Охарактеризуйте та порівняйте функції психомоторики.

•Розвитку яких здібностей сприяє психомоторика?

Література:

Анохин П.К. Принципиальные вопросы общей теории функциональных систем // Принципы системной организации функций. – М.: Наука,1973. – С. 5-61.

Бернштейн Н.А. Очерки по физиологии движений и физиологии активности. – М.: Медицина,1966.

Брушлинский А.В. Продуктивное мышление и проблемное обучение. – М., 1983.

Величковский Б.М. Современная когнитивная психология. – М.: Изд-во МГУ, 1982. Гордеева Н.Д., Девишвилли В.М., Зинченко В. Л. Микроструктурный анализ исполнительной деятельности. – М.: Изд-во ВНИИТЭ,1974.

Гальперин П.Я., Котик Н.Р. К психологии творческого мышления // Вопр. психологии. – 1982. – №5.

Гордеева Н.Д., Зинченко В.П. Функциональная структура действия. – М.: Ид-во МГУ,1982.

Гуревич М.О., Озерський Н. .Л. Психомоторика. / Ч. 1-2. – М. - Л., 1930.

Завалова Н.Д., Ломов Б.Ф., Поноаренко В.А. Образ в системе психической регулшяции деятельности. – М., 1986.

763

Психомоторика

Загальна психологія: Підруч. для студентів вищ. навч. закладів / За заг. ред. акад. С.Д. Максименка. – К.: Форум, 2002.

Запорожец А.В. Развитие произвольных движений. – М.: Изд-во AН РСФСР, 1960. Зинченко В.П., Вергилес Н.Ю. Формирование зрительного образа. – М.: Изд-во МГУ,1969.

Калмыкова З.И. Продуктивное мышление как основа обучаемости – М., 1988. Клименко В.В. Как воспитать вундеркинда. – Харьков: Фолио, 1996. Клименко В.В. Механізми психомоторики людини. – К., 1997.

Клименко В.В. Психологія наукової творчості. – К.: Аверс, 1998. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат,1975.

Матюшкин А.М. Проблемные ситуации в мышлении и обучении. – М.: Педагогика, 1972.

Найсер У. Познание и реальность. – М.: Мир, 1981. Немов Р.С. Психология. – М.: Просвещение, 1995.

Никандров В.В. Психомоторика: Учебное пособие. – СПб.: Изд-во «Речь», 2004. Общая психология / Под ред. А.В. Петровского. – М.: Просвещение, 1996.

Общая психология / Под ред. С.Д. Максименко. – М.: Рефл-букс, «Ваклер», 1999. Петухов В.В. Психология мышления: Учеб.-метод. пособие. – М.,1987. Платонов К.К. О системе психологи. – М.: Мысль,1972.

Поддьяков Н.Н. Мышление дошкольника. – М., 1977. Пономарев Я.А. Психология творчества. – М.: Наука, 1976. Психологія / За ред. Г.С. Костюка. – К.: Рад. шк., 1968.

Пуни А.Ц. Роль представлений в формировании двигательных навыков. Лекции по психологии спорта. – Л., 1957.

Розе Н.А, Психомоторика взрослого человека. – Л., 1985. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – М.: Просвещение, 1995.

Рудик П.А. Психологические проблемы в физическом воспитании и спорте. Доклад по опублик. работам на соиск. учен. степ. доктора пед. наук (по психологии).

М.,1962.

Сеченов И.М. Избранные произведения. – М.: Изд-во АН СССР, 1952. Сурков Е.Н. Психомоторика спортсмена. – М.: ФиС, 1984. Тихомиров О.К. Психология мышления. – М., 1984.

Холодная М.А. Интегральные структуры понятийного мышления. – Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1983.

Эсаулов А.Ф. Проблемы решения задач в науке и технике. – Л.: Изд-во Ленингр.

ун-та, 1979.

Якиманская М.С. Знание и мышление школьника. – М., 1985. Broadbent D.E. Behaviour. London,1961.

Navon D. Forest before trees: The precedence of global] features in visual perception // Cogn. Psychol.,1977, v. 9, p. 23-79.

Norman D.A., Bobrow D.A. On data limited and resource limited processes // Cogn. Psychol.,1975, v. 7, p. 23-34. 1

764