Загальна психологія

Глава 3 3

ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ НАУЧАННЯ

33.1. Поняття научання, навчання та учіння

Психологічні поняття «научання», «навчання» та «учіння» описують широке коло явищ, пов’язаних із набуванням досвіду, знань, навичок, умінь у процесі активних взаємин суб’єкта з предметним і соціальним світом – у поведінці, діяльності, спілкуванні.

Індивід набуває досвіду, знань і вмінь упродовж усього життя, отже, процеси навчання збігаються в часі з розвитком, дозріванням, оволодіванням формами групової поведінки, із соціалізацією, освоєнням культурних норм і цінностей, формуванням особистості. Періоди оволодівання професійними знаннями становлять одну з основ соціально валідних періодизацій життя людини: новачок, учень, компетентний фахівець, майстер, експерт (за Н. Решером).

Зазначимо, що уявлення про навчання в межах різних наукових напрямів, шкіл, парадигм можуть не збігатися.

Научання, навчання, учіння. Значення цих термінів знач- ною мірою перерехрещуються. Вони описують процес надбання знань,

навичок і вмінь поведінки, спілкування й діяльності, їхніх адаптив- них модифікацій, зміни ефективності та продуктивності.

Усі визначення містять уявлення про поступовість змін. Особли- во підкреслено роль вправи. Акцентовано на відмінності розглянутих явищ від ефектів, які виявляються в інших станах, наприклад, під час втоми або впливу активних речовин. Деякі визначення дають форму- лювання співвідношення научання з ефектами дозрівання і розвитку, з «вродженими/набутими» індивідуальними характеристиками.

Зазначимо, що окремих наведених положень цих визначень не дотримуються. Оволодіння новим знанням, навичкою може відбува- тися й у результаті інсайту, «схоплювання» ситуації. Встановлення співвідношення і розмежування ефектів научання/навчання/учіння і дозрівання/розвитку – одна з фундаментальних проблем психології.

Як співвідносяться ці терміни – научання, навчання та учіння?

Найширшим поняттям, на нашу думку, є НАУЧАННЯ – усвідомлювальний і неусвідомлювальний, організований і стихійний процес набуття досвіду, знань, навичок і вмінь упродовж усього життя.

Загалом це процес надбання досвіду, знань, навичок і вмінь по- ведінки, спілкування і діяльності, їхніх адаптивних модифікацій, замі- ни ефективності та продуктивності. З цих позицій научання містить і навчання, і учіння.

Навчання – це спільна діяльність тих, хто вчить (суб’єкти на- вчання) і тих, хто навчається (об’єкти навчання). Власне діяльність тих, хто вчить, доцільно назвати вченням, а тих, хто навчається –

Основи психології научання

учінням. Завдання суб’єктів навчання у процесі вчення – це навчати (научати), а об’єктів навчання – навчатися (научатися).

З процесуального боку НАВЧАННЯ − це доцільно організована,

методично правильно побудована й змістовно насичена цілеспрямована діяльність суб’єктів та об’єктів педагогічного процесу, спрямована насамперед на свідоме, міцне й глибоке опанування системи професійних знань, навичок і вмінь, виховання, розвиток і формування певної сукупності морально-психічних, професійних і громадянських якостей, необхідних у процесі життєдіяльності.

Процес навчання охоплює підпорядковану загальній меті діяль-

ність суб’єктів навчання (викладання, особистісне й групове відтво-

рення), тобто вчення, і діяльність об’єктів навчання, тобто учіння, в їхній взаємодії та розвиткові.

Діяльність суб’єктів навчання не зводиться лише до викладання, тобто подання певним чином навчального матеріалу об’єктам навчан- ня. Сьогодні, як підтверджує практика, потрібно говорити про інші ас- пекти діяльності суб’єктів навчання, а саме – їхнє особистісне й групо- ве відтворення знань, навичок і вмінь під час дидактичного процесу, а також практичної діяльності та буденного життя.

Учіння є системою навчально-пізнавальної діяльності того, хто вчиться, спрямованої на сприймання, осмислення, засвоєння, оволо- діння, відтворення й застосування знань, навичок і вмінь. Учіння є процесом усвідомленим і стихійним (неусвідомлюваним). Учень (сту- дент, слухач) діє, і в цій дії у процесі вивчення конкретних предметів, самостійних пошуків, наслідування тощо самостійно закріплює, удо- сконалює, розвиває чи здобуває знання, навички і вміння. Ідеться про різні види учіння: сенсомоторний, психомоторний, розумовий тощо.

Сенсомоторна наученість виявляється в здатності регулювати психомоторні дії і рухи, спритно й безпомилково користуватися обра- зами сприйнятої ситуації, доцільно діяти, керуючись уявленнями.

Психомоторна наученість дає змогу об’єднувати рухи тіла і ду- мок, почуттів та уяви в цілісні образи − регулятори доцільних дій, а та- кож точно диференціювати й систематизувати інформацію та енергію для розв’язання завдань.

Розумова наученість дає змогу подумки виконувати дії з пред- метами та явищами, не торкаючись їх руками.

В учінні можна виокремити такі складові: отримання готових знань, навичок і вмінь (від інформаційного (формуючого) навчання)), неусвідомлювальне научання, самостійне оволодіння, вправляння, наслідування.

Інформаційне (формуюче) навчання − свідомий цілесп-

рямований процес, який здійснюється у певній формі під керівницт- вом педагога та спрямований на отримання від нього готових знань, навичок і вмінь.

766

Глава 33

Активним і законодавчим аспектом навчання при цьому є суб’єкт навчання. А від учнів (як об’єктів навчання) вимагають сумлін- ного виконання завдань, передбачених навчальною програмою. Акти- вність під час таких занять, як правило, невисока. Вона залежить від майстерності педагога, визначається його натхненням і складністю вимог програми. За такої форми переважає передавання знань, умінь і навичок, ніби силою примусу. А це призводить до зниження рівня мо- тивації.

Неусвідомлювальне научання − учні неусвідомлювано на-

бувають: а) психомоторних, сенсомоторних і розумових здібностей; б) нових форм поведінки і спілкування; в) нових якостей.

Довільний процес у складі учіння – засвоєння. Він починається від моменту народження й усіляко здійснюється впродовж життя.

Самостійне оволодіння знаннями, навичками і вмін-

нями, як вид свідомого цілеспрямованого учіння, полягає в пошуку, добуванні, виокремленні, осмисленні та оволодінні знаннями, форму- ванні самостійно спланованих навичок і вмінь, які необхідні і для вій- ськової діяльності, і для свого розвитку, удосконалення, освіченості тощо.

Оволодіння − здатність користуватися заученим матеріалом у практичній дії, матеріалізувати його в предметні конструкції − речові або знакові системи. У такому процесі оволодіння засвоєним матеріа- лом породжує прагнення до подальшого саморозвитку.

Оволодіння передбачає такі практичні дії. Діючи з предметами учіння або праці, людина відкриває діями в цих предметах для себе невідоме і засвоює його, робить його власним здобутком − предметом трансформації, а здібності − новоутвореннями.

Вправляння − частина спеціально організованого учіння. Че- рез тренування людина набуває певних усталених прийомів дій, нави- чок, рис характеру, злагодженості, згуртованості тощо.

Наслідування є універсальним способом засвоєння чужого до- свіду, здатністю мимовільно відтворювати рухи і дії, логіку мислення, поведінку, перебіг думок, цінності, пережиті почуття, манери діяльно- сті тощо. Наслідуючи навіть неусвідомлено, людина може відтворюва- ти пережиті напливи почуттів, збуджувати нові образи силою своєї уяви. Завдяки цьому механізму психіки воїн успадковує все навколи- шнє, майже не витрачаючи на цю величезну роботу свою енергію.

Одним з різновидів наслідування є моделювання. У моделю- ванні як наслідуванні головним є те, що регуляторами дій, поведінки або діяльності людей, зокрема їхніх розумових і психомоторних дій, стають стандартизовані й чужі образи, почуття й думки, які без опору надходять від зовнішніх зразків, продуктів діяльності інших людей. Спостерігаючи за індивідуальними й груповими діями інших, людина усвідомлено чи неусвідомлено наслідує їх.

Крім того, розрізняють:

767

Основи психології научання

•психомоторне наслідування − уміння людини відтворювати дії, пов’язані з рухами, які вимагають перед тим думки, образу, симво- лу, уяви. Отож, головне у психомоторному наслідуванні те, що рухи і дії супроводжує, стверджує й випереджує образна думка;

•наслідування опредметненням почуттів стосується дій у про-

цесі діяльності, різних ситуацій. Діючи, наприклад, в екстремальній ситуації, людина переносить чужі почуття відповідальності, тривоги, страху та інші на себе. Отже, вона переживає додаткові відчуття, які й стають живим джерелом пізнання та усвідомлення особистих почуттів;

•наслідування буквальне − це процес, система дій людини, що відтворюють який-небудь зовнішній взірець. Буквальне наслідування відбувається через копіювання дій інших;

•спонтанне наслідування (або відтерміноване копіювання) від- бувається під впливом безпосереднього сприймання дій та їхніх при- чин. Вони реактивно відтворюються в тому чи іншому вигляді, а спон- танне наслідування діє тривалий час. Часто це відбувається без крити- чного аналізу наслідків. Наприклад, людина, осліплена привабливим образом кумира (авторитета), діє під його впливом навмання, бездум- но. У неї почуття (чужі) беруть гору над мисленням, тому вона наслідує спонтанно образ, що виник у голові, без урахування умов ситуації. Мимовільне наслідування здебільшого призводить до негативних нас-

лідків. Цінніший напрям спонтанного наслідування − примірювання. Воно − позитивне, навіть украй необхідне в процесі навчання. Цінність його не в запозиченні образу і почуття (дій, поведінки), а в тому, що цей спосіб регуляції, проходячи крізь особисті почуття й мислення, фі- льтрується, осмислюється й засвоюється в позитивних формах. Тобто замість механічного, сліпого копіювання відбувається активне сприй- мання, критичне мислення і дії під контролем почуттів;

•розумове наслідування полягає у відтворенні знакових систем

−засобів спілкування, зокрема символів, понять, формул або правил дії з ними. Вони містять відображення предметного світу в абстракці-

ях: властивості або ознаки предмета − основні й найзагальніші. У ре- зультаті відбувається спрощене відображення. Абстрактне відобра- ження визначається здебільшого умовними позначеннями, які, у свою чергу, вимагають розумових зусиль для розшифровування знаків, що замінюють слова, словосполучення або поняття;

• творче наслідування виявляється в перенесенні механізмів і продуктів уже відомої творчості в нову творчість. У творчому насліду- ванні людина шукає невловимі течії почуттів, думок та уяви і пропус- кає їх крізь свою психіку, прямуючи до нових творчих досягнень.

Отже, научання–навчання–учіння – процеси надбання суб’єктом нових способів здійснення поведінки і діяльності, їхньої фіксації і/або модифікації. Зміна психологічних структур, яка відбувається внаслідок цього процесу, забезпечує можливість подальшого удосконалювання діяльності.

Уточнимо поняття досвід, знання, навичка і вміння.

768

Глава 33

Досвід (experience): а) зовнішня активність суб’єкта, його стосу- нки зі світом – предметним і соціальним; б) сукупність знань про світ, а також навичок та вмінь, які суб’єкт накопичив у своїй індивідуальній історії стосунків зі світом.

ЗНАННЯ − це сукупність засвоєних людиною відомостей, по-

нять та уявлень про предмети і явища навколишнього світу, їхню сутність, зв’язки й відношеннями між ними.

Теоретичні знання розкривають сутність предметів і явищ, зв’язки й відношеннями між ними. Безумовно, вони є тим підґрунтям, на якому розгортається практична діяльність.

Знання (knowledge): суб’єктивна модель навколишнього світу, яка фіксує все різноманіття стосунків, яке суб’єкт реалізує в процесі своєї життєдіяльності; система індивідуальних та особистісних змістів.

Навичка: а) (skill) дія, сформована для розв’язання певного за- вдання, що використовує зовнішній засіб. Навичка забезпечує досяг- нення мети дії в широких межах зміни умов. В основі цієї властивості навичок – варіація внутрішніх і зовнішніх умов у процесі научання. Формування навички починається з розгорнутого використання конк- ретного правила до згорнутого (автоматизованої, інтеріоризованої) дії, яка не вимагає ні артикуляції правил, ні розгорнутого контролю, кот- рий актуалізується лише в разі ускладнення під час розв’язання за- вдання; б) (habit) стійкі адаптивні патерни дій, сформовані в процесі научання, що дають змогу ефективно взаємодіяти зі світом (предмет- ним і соціальним).

НАВИЧКА − це дія, доведена до автоматизму, яку виконують

без безпосереднього контролю свідомості. Вона формуються шляхом повторень і має високий ступінь засвоєння, який не потребує елементної свідомої регуляції та контролю.

Навичка формується на базі отриманих знань і простих умінь че- рез вправляння. Виокремлюють такі види навичок:

•сенсорні − здатність автоматично виокремлювати сигнали, які надходять з навколишнього середовища (наприклад, бачити, чути);

•сенсомоторні − здатність автоматично реагувати рухами на по- дразники (сигнали);

•психомоторні − здатність автоматично поєднувати думку із жи- вим рухом, втілювати образ, уяву, символ і відчуття в живий рух;

•перцептивні − здатність автоматично сприймати предмети та явища;

•розумові (інтелектуальні) − здатність автоматично розв’язувати розумові операції, що траплялися раніше;

В умовах діяльності формується багато навичок, які у своїй осно- ві мають різні психічні механізми. Саме їхній зв’язок з відповідними психічними утвореннями може спричинити такі негативні явища, як інтерференцію (наявна навичка гальмує формування нової) і деав- томатизацію (руйнування навички внаслідок тривалої перерви у тре-

769