Глава 30

Виникнення уваги та відволікання пояснюється впливом взаємної індукції збудження та гальмування, які є фізіологічним підґрунтям найрізноманітніших виявів уваги: її стійкості, інтенсивності, відволікання, переведення уваги тощо.

Розподіл уваги, тобто здатність бути уважним до кількох об’єктів або дій водночас, пояснюється тим, що звичну діяльність можуть здійснювати також ті ділянки кори, що певною мірою перебувають у стані гальмування. Переведення уваги з одного об’єкта на інший пояснюється переміщенням оптимального збудження з однієї ділянки кори в іншу у зв’язку з виникненням нового подразнення.

Швидкість переведення уваги в різних людей буває різною. Це залежить від типу нервової системи організму. Збудливий тип швидше переводить увагу з одного об’єкта на інший, ніж організм з інертним типом нервової системи.

30.3. Теорії уваги

Аналізуючи методичні підходи до дослідження уваги, М. Познер виокремлює три напрями: 1) методики, орієнтовані на дослідження рі- зних характеристик виконавчої та когнітивної діяльності; 2) методи- ки, основані на аналізі суб’єктивних переживань, 3) методики, спря- мовані на вивчення зв’язку свідомого досвіду з нейронними механіз- мами. Перший напрям найбільш розроблено в межах і когнітивної психології, і різних прикладних галузей. Показниками можуть бути продуктивність і безпомилковість, швидкість і точність виконання практичних дій, характеристики відтворення і пізнавання матеріалу, швидкість і безпомилковість ухвалення рішення і т. ін. При цьому до- слідники намагаються знайти об’єктивні кореляти процесу уваги. Це можуть бути, наприклад, рухи очей (Гіппенрейтер) та інші компоненти орієнтованої реакції.

Як показують результати останніх досліджень, суб’єктивний (внутрішній, «свідомий») компонент переживання акту уваги має свої особливості й тимчасові характеристики. Наприклад, в одній з праць піддослідні повинні були переключати увагу з одного плану куба Нек- кера на іншій. При цьому погляд залишався нерухомим і зосередже- ним на точці фіксації. Для переключення з одного плану на іншій під- дослідним був потрібний час і розумове зусилля, але руху очей не спо- стерігали, оскільки «переміщення» відбувалося лише в полі уваги. Схожі дані отримано в ситуаціях, коли піддослідних просили пере- ключати увагу з глобальної форми об’єкта на його деталі (Vorberg).

Особливе місце належать фізіологічним концепціям уваги, у межах яких було розроблено оригінальний методичний апарат. Традиційну увагу в них пов’язують з поняттями «активація» (arousal) і «орієнто- вана реакція» (Лурія). Такий стан забезпечують механізми, які під- тримують потрібний тонус кори, що пов’язані з роботою ретикулярної формації, яка активує. І вибіркове гальмування релевантного входу, і вибіркову активацію забезпечують впливи ретикулярної формації, во-

703

Увага як особлива форма психічної діяльності

локна якої з кори головного мозку спрямовуються до рухових ядер спинного мозку і до ядер стовбура.

Поняття орієнтованого рефлексу, яке в науковий словник увів І.П. Павлов, пов’язано з активною реакцією тварини на кожну зміну обстановки, що виявляється через загальне пожвавлення і низку вибі- ркових реакцій. Орієнтовані реакції мають цілком зрозумілий біологі- чний зміст і виражаються в електрофізіологічних, судинних і рухових реакціях: повороті ока й голови вбік нового об’єкта, зміні мікрогальва- нічної реакції, судинних реакцій, подиху, виникненні явищ «десин- хронізації» у біоелектричних реакціях мозку. Орієнтовані реакції мо- жна розглядати як аналог мимовільної уваги. Як основу довільної ува- ги розглядають нейрофізіологічні механізми антиципації як чекання стимулу або підготовчої поведінки (Люютінен, 1986).

У сучасній закордонній науці нейрофізіологічні дослідження уваги дедалі більше зацікавлюють фахівців. Нові можливості у ви- вченні проблеми уваги з’явилися після вдосконалення методів реєст- рації, зумовлених подіями потенціалів біоелектричної активності моз- ку. Вони дали змогу проводити функціональний аналіз процесів уваги.

М. Познер вважає, що ці три різні напрями в дослідженнях уваги не узгоджені ні щодо постановки завдання, ні щодо категоріального апарату. Він пропонує об’єднати зазначені підходи, використовуючи парадигму рівневої переробки інформації. Різні підходи до рівневого аналізу процесів уваги пропонували А.Р. Лурія, Б.Ф. Ломов, О.М. Леонтьєв. Найбільш перспективний багатоплановий і багаторів- невий підхід до аналізу процесів уваги: з боку свідомості, діяльності та фізіологічних процесів.

Сутність уваги, її природу психологи пояснюють по-різному. Прихильники волюнтаристської теорії вбачають сутність

уваги суто у волі, хоча мимовільну увагу не можна пояснити вольовою діяльністю. Прихильники інших теорій вважають, що у виявах уваги провідну роль відіграють почуття, хоча довільна увага виявляється всупереч почуттям. Шукали пояснення виникнення уваги також і в зміні змісту самих уявлень, не враховуючи спрямованості особистості.

Увага є там, де напрям діяльності орієнтує спрямованість думок. Оскільки увага виявляє ставлення особистості до предмета, на який спрямована свідомість, то вагомість предметів, явищ для людини

відіграє велику роль у зосередженні на них уваги.

Отже, увага виражає специфічну особливість процесів, спрямованість яких регулюється діяльністю, у яку вони задіяні.

Природу уваги в психології розглядали представники різних психологічних напрямів і шкіл залежно від їхніх поглядів на психіку загалом.

Представники англійської асоціативної психології поняття «увага» не включали в систему психології як науки. Зосередженість вони тлумачили як асоціацію уявлень.

Представники інтроспективної психології (Гербарт, Вундт,

Тітченер) вивчали тільки внутрішній суб’єктивний аспект уваги як

704

Глава 30

явища. Увага, на їхній погляд, – це стан свідомості, який характеризується ясністю, чіткістю, інтенсивністю наявного в ній змісту або перебігу процесів.

В. Вундт, наприклад, обстоював апперцептивно- волюнтаристську теорію уваги, розглядаючи її як фіксовану точку свідомості, найчіткіше її поле діяльності, зумовлене переходом змісту свідомості із зони перцепції до зони апперцепції, яка являє собою особливу психологічну активність, що є виявом невідомої нам внутрішньої сили.

Американський психолог Е. Тітченер розумів увагу як сенсорну якість, яка визначає особливий стан відчуття у свідомості. Яскравіше відчуття панує над іншими й набуває самостійності, виокремлюється серед них, підпорядковуючи собі менш яскраві відчуття. Він вважав, що яскравість відчуття зумовлюють нервові схильності, але не розкривав, що вони становлять собою.

Представник фізіологічного напряму в психології Т. Ціген пояснював увагу не суб’єктивними станами, а боротьбою відчуттів і неусвідомлених уявлень за фіксовану точку свідомості. Уявлення, яке перемагає, стає усвідомленим, домінуючим.

Французький психолог Т. Рібо, слідом за І.М. Сєченовим, вважав, що уваги без її фізичного виявлення не існує. У зв’язку з цим він висунув теорію рухової уваги. Увага, стверджував він, це не духовний акт, що діє таємничо, її механізм – руховий, тобто такий, котрий впливає на м’язи у формі затримки. На думку Т. Рібо, людина, яка не вміє керувати м’язами, не здатна зосереджувати увагу.

Представники біхевіоризму, розглядаючи психологію як науку про поведінку, у своїй психологічній системі визначають увагу лише як орієнтацію поведінки, як установку організму щодо зовнішніх стимулів.

Наведені дані про розуміння уваги засвідчують складність з’ясування сутності уваги та особливостей її виявлення в діяльності.

30.4. Методи дослідження уваги

Методики, основані на селекції інформації. Початком до-

сліджень уваги в когнітивній психології стала методика вибіркового слухання, яка вимагала від піддослідного відстежувати в часі тільки один тип інформації, ігноруючи інший.

Метод вибіркового слухання К. Черрі, або «Вечірка з кок-

тейлем». Суть методу в тому, що одночасно пред’являють два повід- омлення. Під час бінаурального пред’явлення обидва повідомлення, записані на різні доріжки магнітофонної стрічки, подають одночасно в праве і ліве вухо. Під час дихотичного пред’явлення перше повідом- лення подають у праве вухо, а друге – у ліве. Залежно від мети експе- рименту це можуть бути записи текстів, списки слів або окремі слухові сигнали. Піддослідний має дослухатися лише до одного повідомлення: він може одержати інструкцію повторювати текст або слова, за-

705

Увага як особлива форма психічної діяльності

пам’ятовувати їх, виявляти цільові стимули та ін. У перших експери- ментах К. Черрі було показано важливу роль фізичних ознак стимуля- ції (напряму, інтенсивності, висоти звуку) в процесі її селекції (Дор- машев, Романов, 1995).

Метод вибіркового бачення У. Найсера. У. Найсер і Р. Беклен запропонували методику вибіркового бачення як альтернативу мето- диці Черрі. У цьому разі накладалися один на одного два відеозаписи. Піддосліднимним пред’являли дві досить знайомі події: гру в м’яч (три чоловіки перекидали один одному баскетбольний м’яч) або гру «У долоньки» (два гравці, роблячи неритмічні рухи, намагалися шльопнути один одного по долонях). Однак під час змішування двох відеозаписів створювалася «екологічно невалідна» ситуація, яка не трапляється в повсякденному досвіді. Піддослідним пропонували від- стежувати тільки одну гру: якщо вони стежили за грою в м’яч, то по- винні були натискати на ключ усякий раз, коли гравець кидав м’яч, і цілком ігнорувати гру «У долоньки»; якщо ж вони стежили за грою «У долоньки», то повинні були натискати на ключ під час кожного тор- канні рук і цілком ігнорувати гру в м’яч (Дормашев, Романов, 1995).

Методики, що вимагають розподілу уваги. До цього типу методик можна зарахувати і більш прості варіанти, які застосовують у нейро- психології. Наприклад, під час фіксування центральної точки піддос- лідному одночасно зорово представляють два просторово рознесені стимули. Пропонують відповідати, які стимули він бачив. Піддослідні

зпорушеннями зорової уваги часто не зауважують пред’явлених двох стимулів (особливо стимулу, що зліва). Якщо ж стимули пред’явля- ються окремо, то піддослідні зауважують і лівий, і правий стимули. Схожу методику розроблено і для вивчення тактильної уваги. Експе- риментатор одночасно торкається тих самих ділянок кісті рук з одна- ковою інтенсивністю. Від піддослідного потрібно, щоб він, за- плющивши очі, визначив, скільки було доторкань (одне або два). Хво- рі з порушеннями тактильної уваги часто «не зауважують» дотику до однієї руки. Як контрольні умови окремо доторкаються лише до правої або лівої руки. У таких умовах дотик до обох рук «помічається» .

Основні методичні труднощі проведення таких досліджень поля- гають у створенні та контролі умов реального розподілу уваги. Варто вилучити випадки автоматизації однієї або обох діяльностей, а також швидкого чергування при їхньому виконанні (зрушень і переключень уваги).

Методики пошуку – одні з найбільш поширених у дослідженні уваги. Знамениті таблиці Бурдона, таблиці Шульте, як і тест коректур- ної проби, є, фактично, завдання на зоровий пошук. Їх широко засто- совують як діагностичні методики (Воронін, 1993).

Методики повного відтворення дають змогу досліджувати обсяг уваги через аналіз кількості одночасно запропонованих елемен- тів, які суб’єкт може з ясністю сприйняти. У класичних експериментах

зтахистоскопом було показано, що, якщо запропоновані стимули до- сить прості та розкидані по демонстративному полю безладно, обсяг

706

Глава 30

уваги зазвичай не перевищує 5 – 7 елементів. Після того як Дж. Сперлінг запропонував методику часткового відтворення, її моди- фікації постійно використовують в експериментах на селективну увагу (Величковський, 1982).

Методики передналаштування. Метод передналаштування дає змогу досліджувати спрямовану увагу, яка є наслідком очікування стимулу. У 1978 р. М. Познер і його колеги досліджували вплив перед- налаштування на швидкість локалізації сигналу і визначення його модальності. Сигнал міг бути зоровим або акустичним і перебувати або зліва, або справа від піддослідного. Визначали час реакції вибору. Пе- ред кожною спробою піддослідний одержував інструкцію, у якій було повідомлено про релевантні характеристики майбутнього сигналу. У 80% випадків інформація була правильною, а в 20% – помилковою. З’ясувалося, що в завданнях локалізації (незалежно від модальності) «правильне» передналаштування зумовлювало «виграш» – пришви- дшення відповідей (приблизно на 80 мс) порівняно з контрольними умовами, у яких інструкцію давали у випадковій послідовності. Такі самі результати отримано й для завдань, які вимагають називання слів або ухвалення лексичного рішення.

Методики реєстрації рухів оком спрямовані насамперед на дослідження напряму уваги під час виконання різної діяльності, на- приклад, читання текстів, розглядання картинок або розв’язання ша- хових завдань. Крім цього, аналізуючи рухи очей, можна зробити ви- сновок про ступінь напруженості уваги і включеності в діяльність (Гіп- пенрейтер, 1978).

Методики, які використовують фізіологічні кореляти уваги. Одним з методів, який широко використовують у досліджен- нях уваги тепер, – метод реєстрації викликаних потенціалів (ВП). Са- ме завдяки реєстрації ВП відбулося істотна зміна в уявленнях про фі- зіологічні механізми вибіркової уваги й відкрито нові можливості для їхнього дослідження.

Перші праці з дослідження ВП й уваги проводили за досить не- обґрунтованою схемою. Інструкція пропонувала реагувати лише у від- повідь на певні стимули і не звертати увагу на інші стимули (піддослід- них просили бачити стимули, натискати на ключ у разі появи стимулу тощо). Така ситуація і є вибіркою реагування. У процесі виконання піддослідним завдання реєстрували ВП у різних відділах мозку. ВП на цільові стимули розглядали як ВП «уваги» і порівнювали з ВП «фо- ну». Найбільш частим результатом множин подібних робіт було збі- льшення ВП уваги порівняно з ВП фону. Основний недолік викладеної вище схеми – невизначеність фону. Стан піддослідних у фоні міг варі- юватися від близького до дрімоти в спокійних людей, які звикли до таких досліджень, до досить вираженої активації в осіб, які потрапили в таку ситуацію вперше. Ці недоліки згодом було усунено, і порівняння ВП уваги фону було замінено порівнянням ВП під час уваги та неува- жності. Основною структурою (звичайно двох) стимулів однієї або різ- них модальностей, з яких поперемінно то один, то інший вимагав якої-

707