NPK_do_Kriminalno-protsesualnogo_kodexu

Стаття 38

Орган досудового розслідування

1.Органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є слідчі підрозділи:

1) органів внутрішніх справ;

2) органів безпеки; 3) органів, щоздійснюютьконтрользадодержаннямподатковогозаконодавства;

4) органів державного бюро розслідувань.

2.Досудове розслідування здійснюють слідчі органу досудового розслідування одноособово або слідчою групою.

3.Придосудовомурозслідуваннікримінальнихпроступківувстановленихзаконом випадках повноваження слідчого органу досудового розслідування можуть здійснюватисяспівробітникамиіншихпідрозділіворганіввнутрішніхсправ, органівбезпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства.

4.Орган досудового розслідування зобов’язаний застосовувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування.

1. На відміну від КПК України 1960 р. новий кримінальний процесуальний закон називаєорганамидосудовогорозслідування неслужбовихосіб– слідчихвідповідних правоохоронних органів, а державні установи – слідчі підрозділи органів внутрішніх справ; органів безпеки; органів, щоздійснюють контрольза додержанням податкового законодавства; органів державного бюро розслідувань. Наявність слідчих підрозділівуцихорганахпередбаченавідповіднимизаконамиУкраїни. Так, уст. 10 ЗУ«Про Службу безпеки України» вказано, що до складу Центрального управління СБУ входять апарат Голови Служби безпеки України та функціональні підрозділи, серед яких названо і слідчий підрозділ. У статті 20 ЗУ «Про Державну податкову службу України» визначено, щодоскладуподатковоїміліціїналежать, кріміншихуправлінь, слідче управління податкової міліції; слідчі відділи податкової міліції в органах державної податкової служби відповідних державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі; слідчі відділення (групи) податкової міліції відповідних державних податкових інспекцій в районах, містах, районах у містах, міжрайонних та об’єднаних державних податкових інспекцій. Структура слідчих підрозділів названих правоохоронних органів регулюється і відомчими нормативними актами. Так, в органах внутрішніх справ діють Головне слідче управління МВС України; слідчі управління (відділи) головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на залізницях; слідчі відділи (відділення) міських, районних, міськрайонних, лінійних управлінь (відділів) головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на залізницях (загальна назва – слідчі підрозділи міськрайлінорганів). Структуру органів державного бюро розслідувань буде встановлено після прийняття закону України про цей правоохоронний орган. Враховуючи, що органом досудового розслідування КПК ви-

131

значає слідчі підрозділи, слідчий повинен в процесуальних актах, які передбачають посилання на його посаду, вказувати, слідчим якого слідчого підрозділу він є. Наприклад, слідчий слідчого відділу Шевченківського районноговідділу внутрішніхсправ.

2.Посилання нате, щодосудове розслідування здійснюють слідчі органи досудового розслідування одноособово або слідчою групою, означає, по-перше, що ніхто, крімпрокурора, неможездійснюватиукримінальномупровадженні, якеведеслідчий, процесуальні дії або приймати процесуальні рішення без відома слідчого. По-друге, усіпроцесуальнірішенняслідчийприймаєіпротоколитаіншіпроцесуальнідокументи складає тільки від свого імені незалежно від кількості осіб, які беруть участь у розслідуванні, та їх процесуального статусу. У кримінальному провадженні групою слідчих також діє правило одноособовості розслідування: усі процесуальні документи складає від свого імені той слідчий, який приймав рішення або провадив слідчу дію, а підсумкові документи (повідомлення про підозру, рішення про виділення, об’єднання кримінальних справ, обвинувальний акт тощо) складаються від імені старшого слідчої групи (про порядок утворення слідчої групи і призначення старшого слідчого див. коментар до п. 1 ч. 2 ст. 39 КПК).

3.Відповідно до статей 215, 298 КПК досудове розслідування кримінальних проступків здійснюється у формі дізнання згідно із загальними правилами досудового розслідування. У статті 216 КПК щодо підслідності, вказано, що досудове розслідування кримінальних правопорушень, тобто злочинів і кримінальних проступків, здійснюють слідчі органів внутрішніх справ і слідчі органів державного бюро розслідувань.

4.Зобов’язання органу досудового розслідування застосовувати всі передбачені законом заходи для забезпечення його ефективності передбачає вчинення слідчим не всіх слідчих іпроцесуальних дій, передбачених КПК, асаме тих, безякихнеможливе законне, обґрунтоване, всебічне, неупередженеісвоєчаснекримінальнепровадження. Критерії ефективності досудового розслідування випливають із завдань кримінального судочинства (ст. 2), головним із яких є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження. Якщо наведені завдання визнати за мету досудового розслідування, топозитивнийрезультат, досягнутийвїхреалізаціїзавдякидодержанню слідчим, прокурором законності і обґрунтованості розслідування, своєчасному всебічному і повному з’ясуванню обставин вчинення злочину або кримінального проступку у конкретних кримінальних провадженнях, можна визначити як ефективність розслідування.

Стаття 39

Керівник органу досудового розслідування

1.Керівник органу досудового розслідування організовує досудове розслідування.

2.Керівник органу досудового розслідування уповноважений:

1) визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадкахздійсненнядосудовогорозслідуванняслідчоюгрупою– визначатистаршого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих;

132

2)відсторонюватислідчоговідпроведеннядосудовогорозслідуваннявмотивованою постановою за ініціативою прокурора або з власної ініціативи з наступним повідомленням прокурора та призначати іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу або у разі неефективного досудового розслідування;

3)ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування, давати слідчому письмові вказівки, які не можуть суперечити рішенням та вказівкам прокурора;

4)вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх допущення слідчим;

5)погоджувати проведення слідчих (розшукових) дій та продовжувати строк їх проведення у випадках, передбачених цим Кодексом;

6)здійснюватидосудоверозслідування, користуючисьприцьомуповноваженнями слідчого;

7)здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

3. Керівник органу досудового розслідування зобов’язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які даються у письмовій формі. Невиконання керівником органу досудового розслідування законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом, тягне за собою передбачену законом відповідальність.

1.Під загальним визначенням керівника слід розуміти службову особу, призначену на посаду в порядку, передбаченому Законом України або іншим нормативним актом, наділену організаційнимитаіншимиповноваженнямивідповідноюпосадовою інструкцією. Керівники органів досудового розслідування, перелік яких наведено у п. 8 ст. 3 КПК, мають повноваження організаційні і контрольно-процесуальні. Організаційні повноваження керівника відповідного органу досудового розслідування визначаються відомчими нормативними актами. Так, наприклад, за відомчими нор- мативно-правовими актами МВС України передбачено, що начальник слідчого відділу (відділення) міськрайліноргану з метою організації досудового розслідування встановлює розпорядок роботи слідчого відділу (відділення), вимагає та контролює дотримання службової дисципліни, порушує в установленому порядку клопотання про заохочення працівників чи притягнення їх до дисциплінарної відповідальності; забезпечує своєчасний виїзд слідчих на місця подій за заявами і повідомленнями про злочини, які належать до підслідності слідчих органів внутрішніх справ, та якісну роботу з документування протиправних дій тощо.

2.Частина друга коментованої статті визначає процесуальні повноваження керівника органу досудового розслідування, які на відміну від наглядових процесуальних повноважень прокурора мають відомчий контрольно-процесуальний характер:

1)визначення керівником органу досудового слідства слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, або групислідчих має двоякий характер: зодногобоку, це організаційне рішення, яким забезпечується рівномірний розподіл навантаження на слідчих одного підрозділу, а з другого – процесуальне, оскільки воно є підставою дляслідчого розпочатикримінальне провадження. УКПКвідсутня норма, якабвстановлювала підстави і порядок створення слідчої групи, але, виходячи із повноважен-

133

ня керівника органу досудового розслідування щодо призначення старшого слідчої групи, слідзробитивисновок, щовінможеприйнятирішенняіпроутворенняслідчої групи з числа підлеглих йому слідчих;

2)повноваження керівника органудосудовогорозслідування щодовідсторонення слідчого від розслідування можливе тільки у трьох випадках: за ініціативою прокурора, звласноїініціативи знаступнимповідомленням прокуроразанаявностіпідстав для відводу слідчого або у разі неефективного розслідування. В усіх випадках відсторонення слідчого оформлюється вмотивованою постановою. У разі необхідності заміни слідчого за інших підстав (хвороба, відпустка, звільнення тощо) керівник визначає слідчого (слідчих), який здійснюватиме подальше досудове розслідування, керуючись п. 1 ч. 2 коментованої статті;

3)ознайомлення керівника органу досудового розслідування з конкретним кримінальним провадженням відбувається з метою як своєчасного виявлення процесуальних порушень, так і надання допомоги слідчому в здійсненні ефективного розслідування. Письмова вказівка керівника органу досудового розслідування, виходячи із загальних вимог гл. 5 розд. 1 КПК до форми і змісту процесуальних документів, повинна містити: назву посади, прізвище та ініціали слідчого, якому надається вказівка; назву кримінального провадження і його реєстраційний номер у ЄРДР; перелік дій, якінеобхідновиконати, та/аборішень, якінеобхідноприйняти; посиланнянамету виконання вказівок; за необхідності – викладення порядку і засобів виконання процесуальних дій; строк виконання вказівки. Посилання у цій нормі на те, що вказівки керівника органу досудового слідства не можуть суперечити рішенням та вказівкам прокурора, означає, що відомчий процесуальний контроль на досудовому розслідуванні не може підміняти нагляд прокурора, тим більше, що нагляд здійснюється у формі процесуального керівництва;

4)керівник органу досудового розслідування не лише уповноважений, але й зобов’язаний вжити заходи до усунення порушень вимог законодавства у випадку їх допущення слідчим, оскільки він несе особисту відповідальність за стан слідчої діяльності упідпорядкованому йому підрозділі. Слід мати наувазі, щокерівник органу досудового розслідування не може особисто скасувати незаконне рішення слідчого, але повинен в такому випадку звернутись до відповідного прокурора із клопотанням про його скасування. Іншими процесуальними заходами керівника слідчого підрозділу щодо усунення порушень закону слідчим є відсторонення його від проведення досудового розслідування, надання письмових вказівок щодо забезпечення його законності. Доорганізаційнихповноваженькерівникаорганудосудовогорозслідування щодо усунення порушень вимог закону слідчим потрібно віднести його повноваженняпорушувативустановленомувідомчиминормативнимиактамипорядкуклопотання про притягнення слідчого до дисциплінарної відповідальності;

5)керівникорганудосудовогорозслідуваннянаділенийповноваженням ініціювати перед прокурором вищого рівня розгляд незгоди підлеглого слідчого із відмовою наглядаючого прокурора у погодженні клопотання до слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих розшукових дій (див. коментар до ч. 3 ст. 40 КПК). Він

134

також має повноваження звернутися до прокурора щодо продовження у разі необхідностістрокупроведення слідчим негласної (розшукової) слідчої дії(див. коментар до ч. 5 ст. 246 КПК);

6) здійснення керівником слідчого підрозділу досудового розслідування особисто має сенс тільки в тому випадку, коли злочин викликав певний суспільний резонанс і кримінальнепровадженнящодоньоговикликаєпроцесуальнійтактичніускладнення. Маючи у такому провадженні статус слідчого, керівник органу досудового слідства демонструє своїм підлеглим прийоми забезпечення ефективності розслідування.

3. З метою запобігання конкуренції на досудовому розслідуванні між наглядом прокурора та відомчим процесуальним контролем КПК передбачає обов’язковість законних доручень і вказівок прокурора, які повинні надаватись керівнику слідчого підрозділу у письмовій формі. Невиконання їх тягне за собою законом відповідальність. Другим елементом запобігання такій конкуренції є відсутність серед повноважень керівника органу досудового розслідування права на його участь у проведенні слідчим слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій, а також особисто проводити у кримінальному провадженні слідчого будь-які слідчі (розшукові) дії.

Стаття 40

Слідчий органу досудового розслідування

1.Слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій.

2.Слідчий уповноважений:

1)починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом;

2)проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених цим Кодексом;

3)доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;

4)призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом;

5)звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями прозастосуваннязаходівзабезпеченнякримінальногопровадження, проведенняслідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій;

6)повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру;

7)за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження;

8)прийматипроцесуальнірішенняувипадках, передбаченихцимКодексом, утому числіщодозакриттякримінальногопровадженнязанаявностіпідстав, передбачених статтею 284 цього Кодексу;

9)здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

3.У випадках відмови прокурора у погодженні клопотання слідчого до слідчого суддіпрозастосуваннязаходівзабезпеченнякримінальногопровадження, проведення

135

слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій слідчий має право звернутися до керівника органу досудового розслідування, який після вивчення клопотання за необхідності ініціює розгляд питань, порушених у ньому, перед прокурором вищого рівня, який протягом трьох днів погоджує відповідне клопотання або відмовляє у його погодженні.

4.Слідчий зобов’язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі. Невиконання слідчим законних вказівок та доручень прокурора, наданихупорядку, передбаченомуцимКодексом, тягнезасобоюпередбачену законом відповідальність.

5.Слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійнимусвоїйпроцесуальнійдіяльності, втручаннявякуосіб, щонемаютьна те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.

1.Слідчий– службоваособаорганувнутрішніхсправ, органубезпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, уповноважена в межах компетенції, передбаченої КПК, здійснюватидосудоверозслідуваннякримінальнихправопорушень(див. коментардоп. 17 ст. 3 КПК). Укримінальномупровадженніслідчийможетакожздійснюватиуправлінську діяльність, якщо він призначений керівником органу досудового розслідування старшим слідчої групи. Посилання законодавця на те, що слідчий несе відповідальність зазаконність тасвоєчасність здійснення процесуальних дій, зодногобоку, співвідноситься із положенням щодо здійснення розслідування слідчим одноособово (див. коментар до ч. 2 ст. 38 КПК), а з другого – означає, що він не лише повинен забезпечити законність і своєчасність розслідування, а й не повинен виконувати незаконні вказівки керівника органу досудового розслідування або прокурора.

2.Участині2 коментованоїстаттінаведеноперелікповноваженьслідчого, алевін не є вичерпним, оскільки в п. 9 цієї ж частини вказано, що слідчий здійснює інші повноваження, передбачені КПК. До них слід віднести, наприклад, право слідчого витребувати і отримати від перелічених у ч. 2 ст. 93 державних органів, юридичних, службових і фізичних осіб речей, документів, відомостей тощо:

1) повноваження слідчого починати досудове розслідування виникає з моменту внесення визначених у ч. 5 ст. 214 КПК відомостей до ЄРДР. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається (див. коментар до ч. 3 ст. 214 КПК);

2) проведення слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій як спосіб збирання доказів (див. коментар до ч. 2 ст. 93 КПК) є прерогативою слідчого.

Іякщо проводити слідчі розшукові дії в одному кримінальному провадженні крім нього може і прокурор, то негласні слідчі (розшукові) дії за відсутності вказівки на їх виконаннявідповіднимиоперативнимипідрозділамиможепроводититількислідчий; 3) доручення слідчого відповідним оперативним підрозділам (див. коментар до ст. 41 КПК) щодо проведення ними слідчих (розшукових) і негласних слідчих (роз-

136

шукових) дій має на меті, з одного боку, прискорення розслідування у справі: слідчий не відволікається на проведення нескладних слідчих дій, а з другого – залучення до проведення негласних слідчих (розшукових) дій фахівців з оперативних підрозділів, які мають певний досвід і спеціальну техніку для проведення оперативнорозшукових заходів. Слідчий може доручати проведення тільки тих слідчих (розшукових) дій, що можуть бути виконані за його відсутності без шкоди для встановлення фактичних даних, на підставі яких встановлюються наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження, наприклад, однотипні допити декількох осіб, пред’явлення речей для впізнання, огляд трупа, отримання зразків для експертизи тощо. Потрібно мати на увазі, що слідчий не може доручити оперативному підрозділу виконання слідчої дії з моменту прийняття рішення про її проведення: постанови і клопотання щодо виконання слідчої дії складає сам слідчий, він же у випадках, передбачених законом, одержує згоду прокурора й ухвалу слідчого судді і направляє такі матеріали у відповідний оперативний підрозділ як додатки до свого доручення, наприклад, про проведення обшуку у житловомуприміщенні. Дорученняслідчогощодопроведенняслідчих(розшукових), негласних слідчих (розшукових) дій повинно складатись у письмовій формі на ім’я керівника не органу оперативного підрозділу (про оперативні підрозділи див. коментар до ч. 1 ст. 41 КПК), а на ім’я керівника відповідного правоохоронного органу, який згідно зі своїми службовими повноваженнями контролює діяльність і оперативного підрозділу. Наприклад, начальник районного відділу внутрішніх справ відповідає згідно з посадовими обов’язками за діяльність як підрозділу міліції громадської безпеки, так і кримінальної міліції, що є оперативним підрозділом. Виходячи із загальних вимог гл. 5 розд. 1 КПК до форми і змісту процесуальних документів, письмове доручення слідчого повинно містити: посаду, звання, прізвище та ініціали керівника правоохоронного органу, назву оперативного підрозділу, який повинен виконати доручення; назву кримінального провадження і його реєстраційний номер у ЄРДР; стислий виклад обставин кримінального правопорушення, встановлених під час розслідування, перелік дій, які необхідно виконати, і мету їх виконання; за необхідності – викладення порядку і засобів виконання процесуальних дій (слідчий не має права вказувати порядок проведення оперативно-розшукових заходів); строк виконання доручення. У реченні «на підставі наведеного, керуючись …» слід зробити посилання не тільки на п. 3 ст. 40, а й на ч. 4 ст. 7 ЗУ «Про опера- тивно-розшукову діяльність», яка прямо передбачає обов’язок оперативних підрозділів виконувати доручення слідчого та прокурора;

4) збираннядоказівслідчимздійснюється, зокрема, шляхомвитребуваннятаотримання ним висновків ревізій та актів перевірок. Але законодавець наділяє його і повноваженнямщодопризначенняревізійтаперевірокупорядку, визначеномузаконом. ТакийпорядоквстановленоЗУ«Продержавнуконтрольно-ревізійнуслужбуУкраїни» від 26 січня 1993 р. із змінами і доповненнями. Згідно із п. 5 ст. 11 цього Закону для проведення відповідною контрольно-ревізійною службою ревізії слідчий, який ініціює проведення позапланової виїзної ревізії, подає до суду письмове обґрунтування підстав такої ревізії та дати її початку і закінчення, документи, які свідчать про ви-

137

никнення підстав для проведення такої ревізії, а також, на вимогу суду, – інші відомості. Рішення суду буде підставою для проведення ревізії. Закон вказує, що обмеження у підставах проведення ревізій, визначені цим Законом, не поширюються на ревізії, якіпроводятьсяпісляпорушеннякримінальноїсправи(початкурозслідування заст. 214) протипосадових осіб підконтрольних установ, щоревізуються, відповідно до кримінально-процесуального законодавства;

5)повноваження слідчого звертатися до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій випливає з його обов’язку застосовувати всіпередбачені закономзаходидлязабезпечення ефективності досудового розслідування (див. коментар до ч. 4 ст. 38 КПК). Такі звернення можливі тільки за погодженням прийнятого слідчим рішення із прокурором;

6)повідомлення про підозру складається слідчим і погоджується із прокурором. При цьому з’ясовується питання, хто буде повідомляти особі про підозру: прокурор або слідчий. Якщо повідомлення про підозру склав прокурор, він може повідомити особі про підозру особисто або доручити таке повідомлення слідчому (див. коментар до статей 278, 279 КПК);

7)за результатами розслідування слідчий складає обвинувальний акт або клопотання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, які затверджує прокурор. У разі незгоди прокурора із обвинувальним актом, складеним слідчим, він сам складає новий обвинувальний акт. Прокурор також може скласти і клопотання прозастосування примусових заходів медичного чивиховного характеру (див. коментар до ст. 291, ч. 5 ст. 499, ст. 511 КПК);

8)повноваження слідчого приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених КПК, здійснюється у формі винесення постанови. Слід мати на увазі, що КПК передбачив важливе повноваження слідчого: винесення постанови, коли він визнає це за необхідне (див. коментар до ч. 3 ст. 110 КПК). Слідчий може прийняти рішення про закриття кримінальної справи у випадках, які виключають подальше її розслідування. Перелік таких обставин наведений у ч. 1 ст. 284 КПК.

3. Однимізелементівпроцесуальноїсамостійностіслідчогоєйогоправонаоскарження рішень, дій чи бездіяльності прокурора особисто (див. коментар до статей 311–313 КПК). Але в ч. 3 коментованої статті встановлено особливий порядок оскарження слідчим відмови наглядаючого прокурора у погодженні клопотання до слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих розшукових дій: ініціювати розгляд питань, порушених слідчим у клопотанні до слідчого судді, може тільки керівник органу досудового розслідування.

4. КПК передбачає обов’язковість для слідчого законних доручень і вказівок прокурора, що повинні надаватись у письмовій формі. Невиконання їх спричиняє для слідчого передбачену законом відповідальність. Таке положення кримінального процесуального закону не обмежує процесуальну самостійність слідчого, оскільки він може оскаржити рішення, дії чи бездіяльність прокурора (див. коментар до статей

311–313 КПК).

138

5. Слідчий, здійснюючи розслідування у кримінальному провадженні, є самостійним у своїй діяльності, втручання в яку, крім керівника органу досудового розслідування, прокурора і судді, є незаконним і тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 343 КК. Елементами процесуальної самостійності слідчого є його право починати досудове розслідування, приймати процесуальні рішення у кримінальному провадженні, оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням. Гарантією забезпечення процесуальної самостійності слідчого є встановлена кримінальним процесуальним законом процедура досудового розслідування; заборона втручання в діяльність слідчого осіб, які не мають на те повноважень; особливий порядок притягнення його до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади. Так, відповідно до Тимчасового положення про органи досудового слідства МВС України, затвердженого наказом МВС України від 15 червня 2011 р. № 336, притягнути слідчого до дисциплінарної відповідальності можуть тільки начальники слідчих управлінь (відділів) ГУМВС, УМВС України, начальник ГСУ МВС України і міністр внутрішніх справ України, а також особи, які виконують їх обов’язки.

Стаття 41

Оперативні підрозділи

1.Оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюютьконтрользадодержаннямподатковогозаконодавства, органівДержавноїпенітенціарноїслужбиУкраїни, органівДержавноїприкордонноїслужбиУкраїни, органів Державної митної служби України здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора.

2.Під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого. Співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора.

3.Доручення слідчого, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов’язковими для виконання оперативним підрозділом.

1. Перелічені у ч. 1 коментованої статті оперативні підрозділи є складовими структурами відповідних правоохоронних органів. Але їх особливість полягає в тому, що вони наділені законом повноваженнями з проведення оперативно-розшу- кових заходів. До таких підрозділів відповідно до ст. 5 ЗУ «Про оперативно-роз- шукову діяльність» належать: в органах внутрішніх справ – кримінальна, транспортна та спеціальна міліція, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, підрозділи внутрішньої безпеки, судова міліція; в органах безпеки – оперативні підрозділи контррозвідки, військова контррозвідка, захисту національної державності, спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою зло-

139

чинністю, оперативно-технічні, внутрішньої безпеки, оперативного документування, боротьби з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів; в органах, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, – оперативні підрозділи податкової міліції; в органах Державної пенітенціарної служби України – оперативні органи і установи виконання покарань та слідчих ізоляторів; в органах Державної прикордонної служби України – розвідувальний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону (агентурної розвідки, опера- тивно-технічний, власної безпеки), оперативно-розшукові підрозділи відповідного спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону та його територіальних органів, підрозділи з охорони державного кордону органів охорони державного кордону та Морської охорони, забезпечення внутрішньої безпеки, забезпечення власної безпеки, оперативного документування та оперативно-технічний; в органах Державної митної служби України – оперативні підрозділи, які ведуть боротьбу із контрабандою. Перелічені органи здійснюють слідчі (розшукові) дії і негласні слідчі (розшукові) дії за письмовими дорученнями слідчого, прокурора у конкретному кримінальному провадженні (про вимоги до письмового доручення слідчого див. коментар до п. 3 ст. 40 КПК).

2.Посилання у ч. 2 коментованої статті на те, що під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого, означає, що він, по-перше, повинен виконувати будь-яку слідчу дію відповідно до процесуальної форми, встановленої кримінальним процесуальним законом, і, по-друге, може, користуючись повноваженнями слідчого, застосувати примус при виконанні певної слідчої дії, якщо застосування його передбачено відповідною нормою КПК (див., наприклад, коментар до ч. 3 ст. 241 КПК). Кримінальний процесуальний закон цілком слушно вказує, що співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотанням до слідчого судді чи прокурора, оскільки в кримінальному процесуальному законі діє правило одноособового досудового розслідування слідчим, відповідно до якого ніхто, крім прокурора, не може здійснювати у кримінальному провадженні, яке веде слідчий, процесуальні дії або приймати процесуальні рішення без відома слідчого (див. коментар до ч. 2 ст. 38 КПК).

3.Посилання у ч. 3 коментованої статті на те, що доручення слідчого, прокурора щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій є обов’язковими для виконання оперативними підрозділами, відображено і в ч. 4 ст. 7 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність», де більш детально прописано, що «письмові доручення щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, надані слідчим, прокурором у межах компетенції та в установленому порядку, є обов’язковими до виконання оперативним підрозділом».

140