Цивілізація і біосфера землі

11

ресурсів відносять атмосферне повітря, грунт, воду, сонячну радіацію,

корисні копалини, клімат, біологічні ресурси (рослинність, тваринний світ).

Природа таїть в собі необмежені можливості для задоволення потреб людини. Однак тільки силою наукового пізнання в процесі практичної виробничої діяльності людина змушує природні ресурси служити задоволенню своїх потреб.

Людина використовував природні ресурси (насамперед їжу, воду,

повітря) з самого початку свого існування, проте довго не докладав зусиль для їх відтворення. У доіндустріальному суспільстві використовувалися головним чином речовини, які не пройшли глибокої обробки - камінь,

дерево, натуральні волокна і т. д. Індустріальне суспільство базується на природних ресурсах, потрібних, насамперед, для виробництва товарів і послуг, що забезпечують більш розвинуті потреби суспільства. Переважна частина ресурсів витрачається в процесі розширеного відтворення.

Класифікація природних ресурсів Існує безліч різних класифікацій ресурсів. За характером впливу

людини природні ресурси зазвичай ділять на дві групи: невичерпні та

вичерпні (В. А. Вронський, 1997).

Вичерпні ресурси, в свою чергу, поділяються на невідновлювані

(невідновлювані) і відновлювані (відновлювані).

До невідновних природних ресурсів належать ті з них, які абсолютно не відновлюються або відновлюються в сотні тисяч і мільйони разів повільніше, ніж йде їх використання. До таких ресурсів належить більшість корисних копалин - кам'яне вугілля, нафта, торфовища, багато осадові породи. Використання цих ресурсів неминуче веде до їх виснаження.

Охорона невідновних природних ресурсів зводиться до раціонального,

економного використання, боротьбі з втратами при добуванні, перевезенні,

обробці та застосуванні, а також до пошуку замінників.

12

До відновлюваних природних ресурсів належать передусім біологічні ресурси - рослинність, тваринний світ, а також грунт, деякі мінеральні ресурси, наприклад, солі, осідають в озерах і морських лагунах.

Ці ресурси по мірі використання постійно відновлюються. Однак для збереження їх здатності до відновлення потрібні певні природні умови.

Порушення цих умов затримує чи зовсім зупиняє процес самовідновлення,

що слід враховувати при використанні відновлюваних природних ресурсів.

Процеси відновлення протікають з певною швидкістю для різних ресурсів.

Наприклад, для відновлення тварин потрібно рік чи кілька років, лісу - не менше 60 років, а грунту - кілька тисячоліть. Тому темпи витрачання природних ресурсів повинні відповідати темпам їх відновлення. Порушення цієї відповідності неминуче веде до виснаження природних ресурсів

(скорочення лісів, зменшення запасів промислових тварин, зниження родючості грунтів і т. д.). Відновлювані природні ресурси під впливом діяльності людини можуть стати невідновних. Це відноситься до повністю винищеним видам тварин і рослин, до втраченим в результаті ерозії грунтів та ін Охорона відновлюваних природних ресурсів повинна здійснюватися шляхом раціонального їх використання та розширеного відтворення.

Охорона біологічних ресурсів має важливе значення при будівництві автомобільних доріг, магістральних трубопроводів, у гідромеліоративному будівництві, при сільськогосподарських роботах. Головне при охороні відновлюваних природних ресурсів - забезпечити постійну можливість їх відновлення. Тоді вони зможуть служити людині практично нескінченно.

Невичерпні (невичерпні) природні ресурси - це кількісно невичерпна частина природних ресурсів (сонячна енергія, морські припливи, поточна вода), іноді сюди відносять атмосферу і гідросферу, хоча при значних забрудненнях антропогенними токсикантами вони можуть переходити в категорію вичерпних (відновлюваних).

Необхідно відзначити, що використання терміну «невичерпні ресурси» не цілком коректно. Як вказує В. В. Мавріщев (2000), дану групу ресурсів

13

можна назвати так тільки умовно. Деякі автори вважають, що «виділення групи невичерпних природних ресурсів - дивно стійкий оман» (Н. Ф. Рей-

мерс, 1994), і дотримуються закону обмеженості (вичерпності) природних ресурсів на Землі.

Крім наведених, виділяють ще такі ресурси як рекреаційні, естетичні.

Рекреаційні ресурси - це природні ресурси, що забезпечують відпочинок і відновлення здоров'я та працездатності людини; естетичні - поєднання природних факторів, що позитивно впливають на духовні багатства людини.

Ще П. І. Чайковський писав: «Могутність країни не тільки в одному матеріальному багатстві, але і в дусі народу. Чим ширше, вільніше ця душа,

тим більшого величі і сили досягає держава. А що виховує широту духу, як не ця дивовижна природа. Її треба берегти, як ми бережемо саме життя людини ... » (Вронський В. А., 1997).

Проблема вичерпання природних ресурсів з кожним роком набуває всі більшої актуальності. Це пов'язано як із усвідомленням їх обмеженості, так і з інтенсивно зростаючим споживанням. Темпи росту споживання ресурсів приблизно на порядок перевищують темпи росту чисельності населення.

Згідно Б. Скіннеру, за сучасних темпах росту народонаселення 1,7% на рік оно повинно подвоюватися через кожний 41 рік. В той час добування золота зростає на 4% у рік і має період подвоєння 18 років, споживання мінеральних ресурсів збільшується в середньому на 7% у рік, а період подвоєння складає 10 років.

Підраховано, що якщо б 10-річний період подвоєння зберігся до 2213 р.,

то людство добувало б 250 білліонів тон ресурсів, що дорівнює масі всього суходолу.

14

Особливий інтерес являють темпи використання вуглець – містних ресурсів. Вони продовжують залишатися основним джерелом отримання енергії і багатьох продуктів. Проте з їх використанням пов'язані забруднення атмосфери (парниковий ефект, кислотні опади).

Сьогодні спалюється спалюється стільки горючих викопних, скільки пррирода накопичувала їх за мільони років. Згідно одному з прогнозів, при збереженні таких темпів росту використання викопного палива запасів нафти вистачить приблизно на 30-40 років, газу – на 40-45 років, вугілля – на

70-80 років.

Сьогодні можна стверджувати, що сама структура суспільного виробництва і споживання та штучно роздуті потреби зумовили орієнтацію на марнотратне відношення до природи. Але культура споживання полягає не в безмежному зростанні обсягів використання матеріальних благ, а в

раціональному регулюванні потреб суспільства. На жаль, в багатьох країнах світу поки що недостатня увага приділяється формуванню в суспільстві нових морально-етичних принципів щодо раціональних норм суспільного споживання. Як зазначено в матеріалах Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992 р.) "Процеси економічного зростання, що породжують безпрецедентний рівень добробуту і могутності багатої меншості, водночас призводять до ризиків і дисбалансів,

які в однаковій мірі загрожують і багатим, і бідним. Така модель розвитку і відповідний їй характер споживання не є стійкими для багатих і не можуть бути повторені бідними. ... Шлях, яким прийшли до свого добробуту розвинені країни, не придатний для людства в цілому".

Наприкінці XX століття вперше в своїй історії людське суспільство стало перед проблемою вибору подальшого шляху свого розвитку,

правильність якого буде "оцінювати" не стільки сама людина, скільки оточуюче її природне середовище. Бо людина виникла в природі і може

існувати тільки в ній, зберігаючи себе і середовище свого існування. Тому

15

замість домінуючої до цього часу системи взаємовідносин "суспільство і природа" на перший план має вийти поєднання "людина (суспільство) в

природі", навколо чого повинна формуватися вся подальша стратегія розвитку людства. В зв'язку з цим, перед суспільством постає цілий комплекс не тільки екологічних, а, в першу чергу, соціально-економічних,

політичних, науково-технічних і етичних проблем, вирішення яких зводиться до однієї головної мети - не допустити, щоб зміни природного середовища

відбувалися на шкоду людству та іншим формам життя на планеті.

Глобальні зміни навколишнього природного середовища матимуть для людства суттєві негативні наслідки, а тому потребують від сучасного суспільства відповідних змін в свідомості, невідкладного переходу всіх країн світу до стратегії регульованого економічного розвитку. Такий тип розвитку не за рахунок ресурсів природи, а разом з ними, який дозволить відтворювати можливості життєзабезпечення як для теперішніх, так і прийдешніх поколінь людей, був названий сталим розвитком, стратегії якого сьогодні інтенсивно розробляються в більшості розвинених країн світу.

Термін "сталий розвиток" привернув до себе широку увагу після публікації доповіді "Наше загальне майбутнє" (1987р.), підготовленої Комісією ООН з навколишнього середовища і розвитку ("комісія Брундтланд"). її матеріали і висновки визначили основу рішень конференції в Ріо-де-Жанейро в 1992 р., де відбулася зустріч керівників більшості країн світу з проблем планети Земля, і була прийнята всесвітня програма дій - "Порядок денний на XXI століття".

У цих документах "сталий розвиток" визначається як розвиток, що дозволяє на довготривалій основі забезпечити стабільне економічне зростання, не призводячи до деградаційних змін природного середовища.

При цьому передбачається, що вихід на рівень сталого розвитку дозволяє розраховувати на задоволення потреб як сучасних, так і майбутніх поколінь.

16

Отже, сталий розвиток - це процес розбудови держави на основі узгодження і гармонізації соціальної, економічної та екологічної складових з метою задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь.

Вперше це англійське словосполучення "sustainable development;"

з'явилося в доповіді "Всесвітня стратегія охорони природи" (1980 р.),

поданій Міжнародною спілкою охорони природи і природних ресурсів. У цій доповіді розвиток визначається як "модифікація біосфери і використання людських, фінансових, природних ресурсів, які відновлюються та не відновлюються, для задоволення потреб людей і поліпшення "якості життя";

для того, щоб розвиток був сталим, потрібно враховувати не тільки його економічні аспекти, але і соціальні, і екологічні чинники", і далі "в

довготривалій перспективі, як і в короткочасній, необхідно прораховувати всі переваги і недоліки альтернативних варіантів"; "збереження природи - це таке управління використанням людиною ресурсів біосфери, яке може принести інші стійкі прибутки сучасному поколінню, не піддаючи при цьому сумніву потенційні можливості в задоволенні потреб майбутніх поколінь".

Основою сталого розвитку є паритетність відносин у тріаді людина -

господарство - природа. Сталий розвиток узагальнює в собі процес виживання і відтворення генофонду нації, активізацію ролі кожної окремої людини в суспільстві, забезпечення її прав і свобод, збереження навколишнього природного середовища, формування умов для відновлення біосфери та її локальних екосистем, орієнтацію на зниження рівня антропогенного впливу на природне середовище й гармонізацію розвитку людини в природі.

Забруднення:

1.Фізичне – теплове, шумове, електромагнітне, світлове, радіоактивне

2.Хімічне – хімічні сполуки, аерозолі, важкі метали, пестициди,

добрива, поверхнево – активні речовини, пласмаси.

3. Біологічне – біотичне (біогенне), мікробіологічне, генна інженерія

17

4. Естетичне – руйнування природних ландшафтів, руйнування міських ландшафтів, руйнування культурних пам'ятників

Забруднювач – будь-який фізичний агент, хімічна речовина або біологічний вид (переважно мікроорганізми), що потрапляють в довкілля або виникають в ньому в кількості, що виходить за рамки звичайного, і

викликають забруднення середовища.

Забруднення класифікуються за різними ознаками:

1.За походженням: природне і штучне (антропогенне)

2.За джерелами: промислове, сільськогосподарське, транспортне;

точкове (труба підприємства), об'єктне (підприємство в цілому), розсіяне

(сільськогосподарське поле, екосистема в цілому), трансгресивне (поступає з

інших регіонів, держав).

3.За масштабами дії: глобальне, регіональне, місцеве (локальне)

4.За елементами середовища: забруднення атмосфери, грунтів,

гідросфери та її складових (Світового океану, прісних, підземних, річних та

інших вод)

5.За місцем дії: забруднення міського середовища, сільського середовища, всередині промислових підприємств)

6.За характером дії: хімічне, фізичне, фізико-хімічне (аерозолі),

біологічне

7. За періодичні дії: первинні (викиди підприємств), вторинні

(продукти смогових явищ)

8. За ступенем стійкості: стіке – час життя сотні і тисячі років (азот,

кисень, аргон та інші інертні гази), стійкі – час життя 5-25 років (вуглекислий газ, метан, фреони в нижніх шарах атмосфери), нестійкі (водяна пара, окис вуглецю, сірчаний газ).

Чим більш стійким є забруднювач, тим більш виражений його накопичувальний ефект у середовищі.

18

Виділяють природні, антропогенні, а також первинні (безпосередньо з джерела) забруднення і вторинні (під час розкладання первинних або хімічних реакцій з ними).

Також розрізняють стійкі (ті, що не розкладаються) забруднювачі, що акумулюються в трофічних ланцюгах.

Надходження різних забруднювачів в природне середовище може мати ряд небажаних наслідків: нанесення шкоди рослинності і тваринному світу

(зниження продуктивності лісів і культурних рослин, вимирання тварин),

порушення стійкості природних біогеоценозів, нанесення шкоди майну

(корозія металів, руйнування архітектурних споруд), шкода для здоров'я

людини.

Багато із забруднювачів (пестициди, поліхлордіфеніли, пласмаси) дуже повільно розкладаються в природних умовах, а токсичні сполуки (ртуть,

свинець) взагалі не знешкоджуються.

Сьогодні натуральні продукти замінені на синтетичні, які важко рокладаються (або не повністю) і забруднюють довкілля. Це перш за вс синтетичні волокна, миючі засоби (детергенти, відбілювачі), їжа з добавками,

мінеральні добрива, синтетичний каучук.

Забруднення біосфери поділяють на локальні, регіональні, глобальні.

Локальні забруднення характерні для міст, великих промислових комплексів, районів добування корисних копалин.

Регіональні забруднення охоплюють значні території і акваторії, що піддаються впливу великих промислових районів.

Глобальні забруднення поширюються на великі відстані від міста свого виникнення і чинять несприятливий вплив на великі регіони, а іноді й на всю планету.

Для створення необхідних продуктів, розвитку штучного середовища існування людина залучає природні багатства у ресурсний цикл. Під

ресурсним циклом розуміється сукупність перетворень і переміщень в часі і просторі речовин і енергії на всіх етапах їх використання людиною.

19

В антропогенній діяльності ресурсний цикл є незамкненим.

З біосфери щорічно вилучається біля 100 млрд. тон викопних ресурсів, 800 млн. тон металів.

Щорічно в біосферу надходить 17,4 млрд. тон твердих відходів і 500

млрд. м3 рідких стоків. Надходження містять 100 тис. найменувань.

Будь – яку забруднюючу речовину доцільно оцінювати за наступними

параметрами: об'єму надходження у середовище, агресивності (отруйності) і

ступеню стійкості (тривалість життя). Наприклад, негативний ефект вуглекислого газу пов'язують з великими об'ємами надходження у середовище та тривалим періодом життя, що зумовлює накопичувальний, а

разом з тим парниковий ефект.

Фреони за ступенем стійкості і агресивності потрапляють у різні категорії залежно від того, в яких шарах атмосфери знаходяться: в

приземному – вони інертні і триваложивучі, в озоновому шарі – агресивні і піддаються більш значному руйнуванню.

Не менш значні результати людської діяльності із введення в

середовище невластивим йому та чуждим живим організмам речовин

(ксенобіотиків).

До ксенобіотиків в ряді випадків відносять пестициди, деякі миючі засоби (детергенти), радіонукліди, синтетичні барвники, поліароматичні вуглеводні. В природі нараховується біля 2 тис. неорганічних та біля 2 млн.

органічних сполук. Людина може синтезувати більше 8 млн. сполук. Кожен рік їх число зростає на декілька тисяч. З них в біосферу надходить приблизно

50 тис. таких сполук. Тільки ДДТ за 25 років застосування розсіяно біля 1,5

млн. тон.

20