5. Принцип обов’язковості виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду.

ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»

Стаття 13. Обов'язковість судових рішень

1. Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

2. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

3. Судові рішення інших держав є обов'язковими до виконання на території України за умов, визначених законом, відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

4. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Конституція: ст. 129 п. 9 - основною засадою судочинства є обов'язковість рішень суду

ГПК:

Стаття 115. Обов'язковість виконання судових рішень

Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

11. Принцип змагальності

(пит.10, п.3)

12. Принцип гласності й відкритості господарського процесу

(пит.9, п.5)

13. Принцип одноособового і колегіального розгляду справи.

(пи. 9, п.2)

14. Предмет гпп

Як галузі права

Предмет ГПП - сукупність суспільних відносин, що регулюються нормами господарського процесуального права.

Предметом господарського процесуального права є юридичні процесуальні дії суду і зацікавлених осіб при здійсненні правосуддя по справах, підвідомчих господарським судам, досудовий порядок врегулювання окремих категорій спорів.

(а предметом господарського процесу є спори)

Як науки

Предметом науки є система нормативно-правових актів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання процедур господарського судочинства, тобто правове регулювання процесуальної діяльності, механізм якої включає формування та реалізацію господарського процесуального законодавства, а також охоплює питання історичного розвитку законодавства про господарське судочинство, організацію господарських судів, правового статусу суддів господарських судів, загальної характеристики органів господарської юрисдикції та деякі інші питання. 

Простіші визначення:

Предмет науки господарського процесу становлять господарське процесуальна право, судова практика по реалізації норм господарського процесуального права, соціальна практика, пов’язана з дією господарського процесуального права.

Тобто предмет науки господарського процесуального права — господарське процесуальне право у невід’ємному зв’язку з іншими суспільними явищами в його історичному розвитку і практичному застосуванні.

Система науки господарського процесуального права взагалі збігається із системою господарського процесуального права як галузі права, та є базою для системи навчальної дисципліни.

Як навчальна дисципліна Господарське процесуальне право вивчає, перш за все, чинне господарське процесуальне право, його норми та інститути, концепції, правовий погляд, історичні факти по проблемах господарського процесу, накопичених правовою наукою.

Питання 15. Методи ГПП

Методом правового регулювання визначають сукупність юридичних способів і прийомів впливу на відносини, які є предметом даної галузі права. Основним методом господарського процесуального права є імперативний (владних приписів) за наявності диспозитивних (дозволу) елементів.

Такі сполучення пояснюються тим, що, з одного боку, господарський процес є владною діяльністю господарського суду по застосуванню норм матеріального і процесуального права, що припускає владний початок у механізмі господарського регулювання, з іншого — формою примусового здійснення суб’єктивних прав в основному в тих галузях права, які будуються на рівності, диспозитивності їх суб’єктів.

Методи господарського права - це певні засоби, способи і прийоми, за допомогою яких регулюються суспільні відносини у сфері господарювання.

Питання 16. Господарсько-процесуальне законодавство.

Господарське процесуальне законодавство- сукупність правових норм, що встановлюють процедуру врегулювання та розв'язання господарських спорів. Предметом регулювання господарсько-процесуального законодавства є претензійна робота підприємств, організацій та установ; порядок розгляду і розв'язання господарських спорів.

Основу господарського процесуального законодавства становлять:

• Конституція України як Основний закон, норми якого є нормами прямої дії. Відповідно, всі інші НПА мають відповідати нормам Конституції. У ст. 6 якої закріплений принцип здійснення державної влади в Укра­їні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Зазна­чено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження у вста­новлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

• Господарський процесуальний кодекс України. Є основним джерелом норм, що регулюють господарсько-процесуальні правовідносини.

• ЗУ «Про судоустрій та статус суддів». Цей Закон визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.

• ЗУ «Про судовий збір». Цей Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

• ЗУ «Про виконавче провадження». Цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

• ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом». Норми цього закону передбачають особ­ливості провадження справ про банкрутство і є спеціальними сто­совно норм ГПК України.

• ЗУ «Про міжнародне приватне право». Визначено особливості провадження в справах за участю іноземних осіб, підстави визначення підсудності справ судам України, питання виключної підсудності справ та інші питання.

Питання 17. Господарське процесуальне право як наука та навчальна дисципліна.

Господарське процесуальне право можна розглядати в трьох аспектах: як галузь права, як науку та як навчальну дисципліну.

Наука господарського процесуального права є самостійною галуззю юридичної науки, яка займається вивченням господарського процесу. Як юридична наука господарське процесуальне право має свій предмет та об’єкт дослідження. Предметом науки є система нормативно-правових актів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання процедур господарського судочинства, тобто правове регулювання процесуальної діяльності, механізм якої включає формування і реалізацію господарського процесуального законодавства, а також охоплює питання історичного розвитку законодавства про господарське судочинство, організацію господарських судів, правового статусу суддів, господарських судів, загальної характеристики органів господарської юрисдикції та інші питання, що мають загальнотеоретичне значення.

Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають при вирішенні господарських спорів. Як наука господарське процесуальне право має мету — теоретичне відображення всіх основних проявів правового регулювання, здійснення господарського судочинства також досудового врегулювання господарських спорів.

Наука господарського процесуального права здійснює як загальнонаукові функції, що властиві будь-якій науці (пізнавальна, інтерпретаційна, прогностична, евристична, комунікативна, прикладна, ідеологічна, виховна), так і спеціально-юридичні функції. Спеціально-юридичні функції розкривають особливості призначення науки господарського процесуального права, обумовлені їх спрямованістю на дослідження держави і права як особливих соціальних явищ, що мають власну природу та тенденції розвитку. До цих функцій належать:

- право орієнтуюча функція, яка відображає роль господарського процесуального права як частини юриспруденції у визначенні правових орієнтирів, правових цінностей, правових ідей і принципів, шляхів удосконалення господарського процесуального законодавства, правового регулювання вирішення господарських спорів, створення надійних правозахисних механізмів тощо;

- практикозабезпечуюча (інструментальна) функція, яка визначає значення цієї галузевої науки як інструмента суспільства і держави щодо наукового забезпечення державно-правової практики, наприклад, на державне замовлення вчені досліджують певні правові проблеми практичного характеру, опрацьовують відповідні рекомендації, створюють нові технології державно-правової практики, розробляють нові методи та засоби її здійснення;

- критично-експертна функція означає, що господарським процесуальним правом як галуззю юриспруденції не тільки пізнаються загальні закономірності та тенденції державно-правового розвитку чи визначаються правові орієнтири, прогнози, а й критично осмислюється стан господарського процесуального законодавства, організації та діяльності господарських судів, їх відповідність загальноприйнятим правовим і демократичним принципам, проводиться наукова експертиза проектів нормативно-правових актів і державної та правової практики.

Предметом господарського процесуального права як навчальної дисципліни є система норм, що регулюють організацію та діяльність господарського суду й інших органів господарської юрисдикції, які здійснюють правосуддя в господарських відносинах і вирішують господарські спори. Господарське процесуальне право як навчальна дисципліна вивчає, перш за все, чинне господарське процесуальне право, його норми та інститути, концепції, правовий погляд, історичні факти щодо проблем господарського процесу, накопичених правовою наукою. Господарське процесуальне право як навчальна дисципліна існує для її вивчення у вищих навчальних закладах.

Питання 18. Альтернативні способи врегулювання господарських спорів.

Під альтернативними способами врегулювання господарських спорів варто розуміти такі, що не врегульовуються безпосередньо у судовому порядку як державному органі влади.

Першим таким способом врегулювання може бути звернення до третейського суду, діяльність якого регулюється ЗУ «Про третейські суди». Відповідно до даного закону:

третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин;

До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

В Україні можуть утворюватися та діяти постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору (суди ad hoc).

Постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору утворюються без статусу юридичної особи.

Постійно діючий третейський суд очолює голова третейського суду, порядок обрання якого визначається Положенням про постійно діючий третейський суд.

третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом;

Також, варто зазначити, що спір може бути врегульовано шляхом пред’явлення претензії ( досудовий порядок вирішення спорів).

Дане питання врегульовується ГПК:

Порядок досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій (далі - акти), спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також на спори про звернення стягнення на заставлене майно.

Підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.

Підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією

У претензії зазначаються:

а) повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства, організації, яким претензія пред'являється; дата пред'явлення і номер претензії;

б) обставини, на підставі яких пред'явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; посилання на відповідні нормативні акти;

в) вимоги заявника;

г) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;

д) перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів.

Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватись до претензії із зазначенням про це у претензії. До претензії про сплату грошових коштів може додаватися платіжна вимога-доручення на суму претензії.

Претензія підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.

Претензія розглядається в місячний строк, який обчислюється з дня одержання претензії.

В тих випадках, коли обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право перепровірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, претензії, пов'язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), розглядаються протягом двох місяців.

Якщо до претензії не додано всі документи, необхідні для її розгляду, вони витребуються у заявника із зазначенням строку їх подання, який не може бути менше п'яти днів, не враховуючи часу поштового обігу. При цьому перебіг строку розгляду претензії зупиняється до одержання витребуваних документів чи закінчення строку їх подання. Якщо витребувані документи у встановлений строк не надійшли, претензія розглядається за наявними документами.

При розгляді претензії підприємства та організації в разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести судову експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору.

Підприємства та організації, що одержали претензію, зобов'язані задовольнити обгрунтовані вимоги заявника.

Про результати розгляду претензії заявник повідомляється у письмовій формі.

У відповіді на претензію зазначаються:

а) повне найменування і поштові реквізити підприємства, організації, що дають відповідь, та підприємства чи організації, яким надсилається відповідь; дата і номер відповіді; дата і номер претензії, на яку дається відповідь;

б) коли претензію визнано повністю або частково, - визнана сума, назва, номер і дата розрахункового документа на перерахування цієї суми чи строк та засіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці;

в) коли претензію відхилено повністю або частково, - мотиви відхилення з посиланням на відповідні нормативні акти і документи, що обгрунтовують відхилення претензії;

г) перелік доданих до відповіді документів та інших доказів.

Коли претензію відхилено повністю або частково, заявникові повинно бути повернуто оригінали документів, одержаних з претензією, а також надіслано документи, що обгрунтовують відхилення претензії, якщо їх немає у заявника претензії.

Відповідь на претензію підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.

Якщо претензію про сплату грошових коштів, до якої додано платіжну вимогу-доручення, визнано повністю або частково, у платіжній вимозі-дорученні зазначається визнана сума.

Платіжні вимоги-доручення виконуються установами банків у порядку, встановленому Національним банком України.

За необгрунтоване списання у безспірному порядку претензійної суми винна сторона сплачує другій стороні штраф у розмірі 10 процентів від списаної суми.

Питання 19. Питання та значення досудового врегулювання господарських спорів.

Дівчатка, дивіться попереднє питання і плюс додатково…

Досудове врегулювання господарських спорів являє собою систему заходів, що здійснюються організаціями, іншими суб єктами господарювання, майнові права яких порушено, з метою безпосереднього вирішення конфлікту (спору) до звернення у господарський суд.

Сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарських спорів за домовленістю між собою (ст. 5 ГПК).

Метою досудового врегулювання господарських спорів є усунення або запобігання негативного впливу на господарську діяльність з боку контрагентів. Добровільне задоволення претензійних вимог забезпечує найбільш швидке відновлення порушених прав кредитора. В цьому полягає позитивний аспект досудового порядку врегулювання спорів. Такий порядок є позитивним і для добросовісного боржника, оскільки позбавляє його додаткових витрат на судові видатки.

Право на судовий захист не позбавляє суб єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено господарським договором, коли суб єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту своїх прав. Досудове врегулювання спорів може мати місце за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності в договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Порядок досудового врегулювання спорів визначається ГПК України, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин. Зокрема, спеціальний порядок врегулювання господарських спорів передбачається Статутом автомобільного транспорту України, Статутом залізниць України, Кодексом торговельного мореплавства України, Повітряним кодексом України.

Порядок досудового врегулювання спорів не поширюється на спори: про визнання договорів недійсними; спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств і організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств і організацій; спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями; спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ; спори про звернення стягнення на заставлене майно.

Стаття 10. Досудове врегулювання розбіжностей, що виникають під час укладення господарських договорів

Спори, що виникають при укладенні господарських договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду.

Стаття 11. Досудове врегулювання спорів, що виникають у разі зміни та розірвання господарських договорів

Підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором.

Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, відповідають на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

ПВГСУ «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу судами першої інстанції»

3.17.2. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 N 15-рп/2002 ( v015p710-02 ) у справі N 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Отже, місцеві господарські суди приймають у порядку, передбаченому ГПК ( 1798-12 ), до свого провадження як позови з вимогами, що ґрунтуються на визнаних претензіях позивача, так і позови, щодо вимог яких не подано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору. У зв'язку з викладеним суди не мають права застосовувати пункт 4 статті 83 ГПК ( 1798-12 ), а також відмовляти в прийнятті заяви про збільшення розміру позовних вимог через недотримання порядку досудового врегулювання спору (частина четверта статті 22 названого Кодексу) ( 1798-12 ), крім позовів, пов'язаних з перевезеннями, що здійснюються на підставі угод про міжнародне залізнично-вантажне сполучення (СМГС) ( 998_011 ) та міжнародне залізничне перевезення (КОТІФ)

Питання 20. Порядок пред’явлення і розгляду претензій

По пред’явленню – ст. 6 ГПК, я її вже зазначала.. Стосовно коментаря до даної статті

1. Відповідно до Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.

Дана частина коментованої статті має формальний характер і фактично закріплює безумовний принцип непорушності майнових прав і законних інтересів підприємств та організацій. Таким чином, претензія це лише додатковий спосіб для позасудового вирішення спору, відсутність якої зі сторони підприємства, права та інтереси якого порушені, не свідчить про відсутність відповідальності винної сторони за протиправні дії.

2.3аходи застосування досудового врегулювання господарських спорів застосовуються сторонами у випадках, коли це обумовлено договором між сторонами правовідносин. Разом з тим порядок досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на спори, визначених в ч. 5 ст. 5 (див. коментар до ст. 5).

Способом досудового врегулювання спору між сторонами є претензія, в якій містить вимога до спонукання сторони до добровільного відновлення порушених прав та інтересів, яка подається в письмовому вигляді.

3. В частині 3 коментованої статті законодавець визначив вимоги, яким повинна відповідати претензія. Дані вимоги в практичному застосуванні мають вагоме значення, оскільки вимога повинна бути чітко визначена та обґрунтована.

Так, для ідентифікації заявника, претензія повинна містити його чіткі реквізити, поштову адресу та повинна бути належним чином зареєстрована на підприємстві - з датою направлення та вихідним номером реєстрації

Претензія повинна містити чіткі обставини її направлення, чітке посилання на договір, інше зобов'язання, порушення якого було допущено з іншої сторони правовідносин, з посиланням на докази та норми чинного законодавства, які були порушені.

Важливе значення в практичному застосування є чітке та правильне зазначення вимоги в претензії.Для підтвердження заявлених вимог, заявник повинен долучити до претензії документи, які їх підтверджують.

4. Документи, що підтверджують вимоги заявника, обов'язково додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях (документи, які є в іншої сторони, можуть не додаватися до претензії, достатньо лише зазначити про це у претензії).

5. Претензія підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником.

На практиці надсилати претензію необхідно рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку, з отриманням доказів про її направлення та вручення адресатові.

Втім, на практиці направлення претензії має формальний характер, і дана стаття не використовується в повному обсязі в судовій практиці. Направлення претензії це лише формальне виконання умов договору, оскільки незалежно від її форми, змісту вирішувати спори має право лише судова інстанція, аналізуючи всі обставини справи, докази.

Порядок розгляду претензії – ст..7 ГПК

КОМЕНТАР:

1. Коментована частина передбачає строк протягом якого отримувач претензії зобов'язаний відреагувати на вимоги, визначені в ній. Так, отримавши претензію, підприємство зобов'язане в місячний строк надати обґрунтовану відповідь або задовольнити вимоги, викладені в ній. На практиці важливим моментом є спосіб направлення претензії.

Претензію слід направляти рекомендованим повідомлення про вручення або цінним листом з описом вкладеного. Доказом отримання такого листа буде відмітка підприємства поштового зв'язку про вручення або підтвердження особою власноручним підписом про отримання листа, саме з цієї дати і буде рахуватися місячний термін на надання.

2. У разі, якщо вимога у претензії стосується якості та комплектації товарів, строк на надання відповіді за даною вимогою встановлений законодавцем в 2 місяці. Однак, слід зазначити, що даний строк на надання відповіді буде застосовуватися лише при наявності в відповідних правилах або в договорі обов'язкового права для сторін правовідносин у перепровірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем.

3.Встановивши вимоги до претензії законодавець намагався забезпечити принцип рівності сторін. Так, у разі недотримання форми претензії, її отримувач може витребувати у заявника документи, на підставі яких надіслана вимога (претензія). В даному випадку слід мати на увазі, що витребувати можна документи, які були зазначені в претензії, але не були додані до переліку документів. Отримувач претензії не може витребовувати документи, які в нього є в наявності, або в силу правовідносин повинні бути у нього в наявності. Надсилаючи заяву про витребування, отримувач претензії може встановити строк на їх надання, який повинен бути розумним.

При надісланні заяви про витребування документів, загальний строк на надання відповіді на претензію зупиняється до отримання необхідних документів.

4. Частина 4 коментованої статті передбачає обов'язок сторін правовідносин вчинити всі необхідні дії для досудового вирішення спору, в що включається проведення між сторонами взаємних розрахунків.

Часто на практиці сторони нівелюють даний обов'язок, формально направляючи вимогу і відповідь на неї не вчиняючи жодних дій, передбачених даною частиною. Втім суди часто в судовому засіданні в ухвалі зобов'язують сторін виконати дані вимоги, та зобов'язує їх здійснити взаємну звірку розрахунків.

5. Законодавець в даній частині зобов'язав винну сторону задовольнити вимогу заявника претензії у разі її обґрунтованості. Дана вимога є суб'єктивною, оскільки сторона правовідносин на власний розсуд може визначити обґрунтованість вимоги, а право на вирішення спорів та надання офіційного висновку факту обґрунтованості вимоги в даному випадку є суд, а тому не залежно від додаткових дій для врегулювання спору, остаточну та законну силу буде мати рішення суду з приводу спірного питання.

Питання 21. Досудове врегулювання розбіжностей, що виникає при укладанні, зміні та розірванні договорів.

Стаття 10. Досудове врегулювання розбіжностей, що виникають під час укладення господарських договорів

Спори, що виникають при укладенні господарських договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду.

Стаття 11. Досудове врегулювання спорів, що виникають у разі зміни та розірвання господарських договорів

Підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором.

Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, відповідають на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

Стаття 10 чомусь не коментується….тому коментар до ст.. 11

Коментована частина статті передбачає процедуру внесення змін до договору або його розірвання. У разі необхідності вчинення вищезазначених дій, сторона по Договору повинна надіслати іншій стороні Пропозицію про внесення до Договору змін або його розірвання. В даному випадку слід зазначити, щодо до такої пропозиції застосовуються вимоги, які встановлені до претензії, перелік яких міститься в ст.ст. 6-8 Господарського процесуального кодексу (див. коментар до ст.ст. 6-8 ГПК України).

Свою позицію щодо обов'язковості надсилання такої пропозиції виклав і Вищий господарський суд у своєму Листі від 13.08.2008, № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року".

Так, ВГСУ зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ГПК підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором.

Наведені та інші норми матеріального і процесуального права не передбачають будь-яких санкцій за недодержання підприємством (організацією) відповідного порядку внесення змін до господарського договору чи його розірвання. Тому саме по собі таке недодержання не тягне за собою наслідків у вигляді відмови в прийнятті позовної заяви або її повернення чи припинення провадження у справі.

Однак, в даному випадку слід звернути увагу на позицію Верховного Суду України, яка ґрунтується на підставі Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі N 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів), яка визначає, що недотримання позивачем вимог ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (Постанова ВСУ суду від 17.06.2008 N 8/32).

Крім того, аналізуючи положення статті щодо надіслання пропозиції, фактично що є способом досудового врегулювання спору, слід враховувати положення щодо обов'язковості виконувати умови договору сторонами, що перекреслює принцип свободи Договору, оскільки сторони на практиці помилково вважаються про можливість встановлення права добровільної відмови від договору.

2. Частина 2 коментованої статті встановлює двадцятиденний строк на надання відповіді на пропозицію. У разі недосягнення згоди, або відсутності відповіді у встановлений термін у направника пропозиції виникає право для звернення до суду.

Важливим нюансом у надіслані пропозиції/відповіді є додержання встановлених ГПК України способів направлення документів шляхом направлення їх рекомендованим листом з повідомлення про вручення, цінним або особисто адресату під розписку.