34. Сторони в господарському процесі.

Стаття 21. Сторони в судовому процесі

Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК.

[В статті 1 ГПК йдеться про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Ч. 2 ст. 1 ГПК передбачає, що «У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.» ].

Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Сторони користуються рівними процесуальними правами.

На¬явність двох сторін, між якими виник спір щодо оспорюваного чи порушеного права, що стосується господарської діяльності, є ха¬рактерною і визначальною ознакою позовного провадження у гос¬подарському суді.

Істотною ознакою господарського процесу є обмеження, які за¬кон установлює щодо учасників, які мають статус сторони, тобто до позивачів, відповідачів і третіх осіб, котрі заявляють самостійні вимоги.

Сторони судового процесу характеризуються низкою спільних ознак, серед яких:

- наявність особистої заінтересованості в результатах розгляду справи, оскільки на них поширюється дія судового рішення, прийнятого за результатами розгляду;

- між ними є спір про право, або охоронюваний Законом інтерес;

- спір є неможливим за відсутності хоча б однієї зі сторін, тощо.

Згідно зі ст.ст. 1, 2, 12 ГПК України звертатися до господар¬ського суду і, відповідно, набувати статус позивачів, третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть:

Особи, що звертаються з позовами за захистом власних пору¬шених або оспорюваних прав та інтересів:

юридичні особи (у тому числі іноземні);

фізичні особи, які набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності;

фізичні особи, які не мають статусу суб’єкта підприємниць¬кої діяльності — лише у справах:

що виникають із корпоративних відносин у спорах між гос¬подарським товариством та його учасником (засновником, акціо¬нером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасни¬ками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припинен¬ням діяльності цього товариства, крім

- трудових спорів;

- про банкрутство;

- у спорах щодо приватизації державного майна;

- у спорах щодо обліку прав на цінні папери.

Державні органи й органи місцевого самоврядування, які звертаються до суду з позовами за захистом державних інтересів та інтересів місцевого самоврядування у прямо передбачених за¬коном випадках.

Усі ці особи можуть, відповідно, бути також відповідачами у господарських судах.

Позивач — це особа, яка передбачувано є суб’єктом спірного права або інтересу, що охороняється законом, і яка звертається до господарського суду за захистом, оскільки вважає, що її право порушено або необґрунтовано оспорюється відповідачем.

Утім, слід звернути увагу на те, що ця дефініція може використовуватися із деякими зауваженнями, що стосуються державних органів і органів місцевого самоврядуванн. Крім того, не завжди до господарського суду звертається позивач — на захист інтересів держави в особі певного державного органу може виступити прокурор, який подає позовну заяву, але не набуває статусу позивача, який отримує відповідний державний орган.

Відповідач, у свою чергу, — це особа, проти якої порушено справу, оскільки вона, за твердженням позивача, є або порушником його прав, або необґрунтовано, на думку позивача, оспорює його права.

Юридична заінтересованість сторін. Слід зауважити: теза про те, що сторони — це суб’єкти матеріально-правових відносин, із приводу яких виник спір, юридично зацікавлені в результатах справи, є правильною лише стосовно першої категорії сторін — тобто юридичних і фізичних осіб, але не щодо державних органів і органів місцевого самоврядування, які звертаються до суду з по¬зовами за захистом державних інтересів та інтересів місцевого самоврядування. З іншого боку, така зацікавленість є важливою, визначальною ознакою сторін — юридичних і фізичних осіб.

Відсутність в особи порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу має наслідком відмову в задоволенні позову. Фізична, або юридична особа не може звертатися до гос¬подарського суду у пошуках абстрактної справедливості: її метою може бути лише судовий захист порушеного, або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

Юридичну заінтересованість у процесі має не лише позивач, для якого вона полягає у винесенні господарським судом відповідного рішення про задоволення позову (процесуальний інтерес) і в отри¬манні того блага, яке принесе йому таке рішення господарського суду (матеріально-правовий інтерес). Так само юридичну заінте-ресованість, але протилежну за змістом, має відповідач, для якого матеріально-правовий інтерес полягає в установленні рішенням господарського суду відсутності будь-яких правових обов’язків перед позивачем, а процесуальний — у винесенні господарським судом рішення про відмову в позові.

Державні органи й органи місцевого самоврядування, які звер¬таються до суду з позовами за захистом державних інтересів та ін¬тересів місцевого самоврядування, у прямо передбачених законом випадках можуть виступати не як суб’єкти певних матеріальних відносин, а як органи публічної влади, наділені певною компетен¬цією.

Серед них ГПК України прямо називає лише Антимонопольний комітет України і Рахункову палату, оскільки справи за заявами цих органів виділяються в особливу категорію справ, що належать за підвідомчістю господарському суду, втім, насправді спеціальні норми закону наділяють правом звернення до господарського суду цілу низку органів.

Слід наголосити на тому, що державні органи при цьому: 1) захищають державні інтереси; 2) виступають як позивачі, на відміну від прокурора, який, подаючи позовну заяву, виступає від імені держави в особі певного державного органу — позивача, разом із цим позивачем

Питання 35. Учасники процесу у справах про банкрутство

Учасниками судового процесу у справах про банкрутство відповідно до ПВГСУ від 26.12.2011 N 18 «-Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції є особи, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Учасниками у справі про банкрутство є сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) суб’єкта підприємницької діяльності – боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

Основним учасником процедури банкрутства є боржник - суб’єкт підприємницької діяльності (юридична особа або фізична особа – підприємець), неспроможний виконати протягом трьох місяців свої грошові зобов’язання після настання встановленого строку їх виконання, які підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено цим Законом. Фізична особа - підприємець є боржником лише за зобов’язаннями, які виникли у неї у зв’язку зі здійсненням підприємницької діяльності. Боржником не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо)

Кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Арбітражний керуючий - фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України. Відповідно до ст..4 цього ж ЗУ:

1. Арбітражні керуючі є суб’єктами незалежної професійної діяльності.

2. Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) з моменту винесення ухвали (постанови) про призначення його арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) до моменту припинення здійснення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства - боржника.

Одна і та ж особа може здійснювати повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство відповідно до вимог цього Закону.

3. Право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) надається особі, яка отримала відповідне свідоцтво у порядку, встановленому цим Законом, та внесена до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України.

Ще один учасник - Державний орган з питань банкрутства (Стаття 3)

1. Державний орган з питань банкрутства:

сприяє створенню організаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, у тому числі процедур банкрутства державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує п’ятдесят відсотків;

організовує систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

установлює вимоги для отримання свідоцтва на право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора);

формує Єдиний реєстр арбітражних керуючих (розпорядників майном, керуючих санацією, ліквідаторів) України;

здійснює ведення Єдиного реєстру підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, встановлює форму подання арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) інформації, необхідної для ведення зазначеної бази даних;

установлює порядок проведення аналізу фінансово-господарського стану суб’єктів господарювання щодо наявності ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства і організовує проведення такого аналізу при порушенні проваджень у справах про банкрутство державних підприємств і підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує п’ятдесят відсотків;

установлює типові форми плану санації і мирової угоди, перелік майна, яке включається до ліквідаційної маси у справах про банкрутство;

готує на запити суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновки про наявність ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства;

готує та затверджує типові документи щодо проведення процедур банкрутства, методичні рекомендації;

здійснює інші передбачені законодавством повноваження.

2. Для забезпечення виконання повноважень державний орган з питань банкрутства може залучати відповідні організації та спеціалістів у порядку і на умовах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 11 цього Закону заяву про порушення провадження у справі про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі.

Також деякі особливі права та обов’язки учасників, визначені цим Законом:

1. Боржник:

4. Боржник подає заяву до господарського суду за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено цим Законом.

5. Боржник зобов’язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин:

задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності);

під час ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі;

в інших випадках, передбачених цим Законом.

1. Боржник до дати проведення підготовчого засідання надає до господарського суду та заявнику відзив на заяву про порушення справи про банкрутство. До відзиву боржника мають бути додані докази відправлення заявнику копії відзиву.

2. Крім відомостей, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, у відзиві боржника мають бути зазначені:

наявні у боржника заперечення щодо вимог заявника (заявників);

загальна сума заборгованості боржника перед кредиторами за зобов’язаннями, що передбачають виплату грошей, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), з виплати заробітної плати;

відомості про наявне у боржника майно, а також про всі рахунки боржника в установах банків та інших фінансово-кредитних установах, реквізити рахунків;

відомості про всі рахунки, на яких обліковуються цінні папери, що належать боржнику у зберігачів, депозитаріїв, утримувачів, їх реквізити;

відомості про проведення боржником діяльності, пов’язаної із державною таємницею;

докази необґрунтованості вимог заявника (за їх наявності).

3. У відзиві боржника можуть бути зазначені й інші відомості, що мають значення для розгляду справи.

До відзиву боржника також можуть бути додані наявні у боржника клопотання.

До відзиву також додається довідка органів приватизації (органів, уповноважених управляти об’єктами державної власності) стосовно наявності або відсутності на балансі підприємства, щодо якого порушено справу про банкрутство, державного майна, що в процесі приватизації (корпоратизації) не увійшло до його статутного капіталу.

4. Відсутність відзиву на заяву про порушення справи про банкрутство не перешкоджає провадженню у справі.

2. Кредитор:

8. Заява кредитора може ґрунтуватися на об’єднаній заборгованості боржника за сукупністю його різних зобов’язань перед цим кредитором.

Кредитори мають право об’єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією спільною заявою. Така заява підписується всіма кредиторами, які об’єднали свої вимоги до боржника.

Також стаття 21 регулює правонаступництво

1. У разі вибуття чи заміни кредитора у справі про банкрутство господарський суд за заявою правонаступника або іншої особи, яка бере участь у справі, здійснює заміну такої сторони на будь-якій стадії провадження у справі її правонаступником.

2. Усі дії, вчинені у справі про банкрутство до вступу у справу правонаступника, обов’язкові для нього так само, як вони були обов’язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Питання 36. Учасники процесу у справах про оскарження рішень третейських судів та про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду

Відповідно до статті 122-1 ГПК

Сторони, треті особи, а також особи, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, мають право звернутися до господарського суду із заявою про скасування рішення третейського суду.

Відповідно до ПВГСУ від 26.12.2011 N 18 «-Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»:

6.1.1. Компетентним судом, до якого оскаржуються рішення третейського суду і який здійснює видачу виконавчого документа, може бути в розумінні Закону ( 1701-15 ) як місцевий загальний суд, так і місцевий господарський суд, за місцем розгляду справи третейським судом.

У вирішенні питання про те, який суд - загальний чи господарський - компетентний розглядати заяви про скасування рішення третейського, господарським судам необхідно виходити з вимог статті 15 Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 ) та статей 1, 12 ГПК ( 1798-12 ).

У разі коли рішення третейського Відповідно до ПВГСУ від 26.12.2011 N 18 «-Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»:

суду не виконується добровільно зобов'язаною цим рішенням стороною, інша сторона може подати до компетентного суду заяву про видачу виконавчого документа, яким у господарському судочинстві згідно з статтею 116 ГПК ( 1798-12 ) і пунктом 1 частини другої статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) є наказ.

Щодо учасників процесу про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду

Стаття 122-7. Видача виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду

Питання видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду розглядається господарським судом за заявою особи, на користь якої прийнято рішення третейського суду.

Заява про видачу виконавчого документа про примусове виконання рішення третейського суду подається до господарського суду за місцем проведення третейського розгляду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом.

Питання 37. Представники сторін та третіх осіб

Стаття 28. Представники сторін і третіх осіб

Справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.

Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.

Довіреність громадянина, який є суб'єктом права на безоплатну вторинну правову допомогу, за зверненням якого прийнято рішення про надання такої допомоги, може бути посвідчена посадовою особою органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордеру обов'язково додається витяг з договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

Відповідно до ПВГСУ від 26.12.2011 N 18 «-Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»:

«Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 28 ГПК ( 1798-12 ) громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю, або, якщо представником є адвокат, - ордером з доданим до нього договором чи засвідченим сторонами цього договору витягом з нього, в якому зазначено повноваження адвоката або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної допомоги. Статус громадянина як суб'єкта підприємницької діяльності підтверджується відповідною випискою з Єдиного державного реєстру підприємств, організацій та установ України, а його особа - паспортом або іншим відповідним документом. При цьому довіреність, видана громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності, також має бути нотаріально посвідченою.»

Також відповідно до цієї ж постанови «Господарським судам необхідно враховувати, що зазначені в статті 30 ГПК ( 1798-12 ) особи не мають статусу представників сторін або інших учасників судового процесу (якщо їх не уповноважено на це відповідно до статті 28 названого Кодексу) ( 1798-12 ), і тому, зокрема, можуть викликатися судом для дачі пояснень незалежно від участі в даному судовому процесі тих підприємств, установ, організацій і органів, працівниками яких є ці особи. Водночас ці особи самі є учасниками судового процесу, і їх ухилення від участі в цьому процесі та від надання пояснень тягне за собою наслідки, передбачені, зокрема, пунктом 5 статті 83 ГПК ( 1798-12 ).»

Також щодо інших аспектів:

«3.9.2. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК ( 1798-12 ), з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК) ( 1798-12 ), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови. { Підпункт 3.9.2 підпункту 3.9 пункту 3 доповнено абзацом згідно з Постановою Вищого господарського суду N 3 ( v0003600-13 ) від 16.01.2013 }

3.9.3. У разі нез'явлення без поважних причин або без повідомлення причин в засідання господарського суду представника позивача, якщо його присутність було визнано обов'язковою, суддя вправі притягти позивача до відповідальності, встановленої пунктом 5 статті 83 ГПК ( 1798-12 ), або залишити позов без розгляду (пункт 5 частини першої статті 81 ГПК) ( 1798-12 ), або вжити обох цих заходів одночасно, а також винести окрему ухвалу, як це передбачено частиною першою статті 90 ГПК ( 1798-12 ).

Що ж до представника відповідача, то у разі нез'явлення його представника за викликом господарського суду останній має право відкласти розгляд справи (стаття 77 ГПК) ( 1798-12 ), вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК ( 1798-12 ) або статтею 90 ГПК ( 1798-12 ).»

Питання 38. Процесуальний статус третіх осіб із самостійними вимогами на предмет спору

Стаття 26. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом, подавши позов до однієї або двох сторін.

Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу господарський суд виносить ухвалу.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача.

Відповідно до ПВГСУ від 26.12.2011 N 18 «-Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»:

1.5. У процесі вирішення господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа може вважати, що саме їй належить право на предмет спору. З метою захисту свого права така особа може звернутися до господарського суду, який розглядає справу, з заявою про вступ у справу як третя особа з самостійною вимогою на предмет спору. Вступ цієї особи у справу можливий на будь-якій стадії провадження зі справи в місцевому господарському суді, але до прийняття ним рішення. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу виноситься ухвала.

Вступ у справу третьої особи, яка має самостійні вимоги на предмет спору, можливий тільки на підставі її позовної заяви, що повинна відповідати вимогам статей 54 - 57 ГПК ( 1798-12 ), а не за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду (стаття 26 ГПК) ( 1798-12 ). Питання про прийняття такої заяви, відмову в її прийнятті або про її повернення вирішується на загальних підставах згідно зі статтями 61 - 63 ГПК ( 1798-12 ).

Зокрема, дійшовши висновку про те, що у відповідній заяві не зазначено обставин, на яких ґрунтується вимога третьої особи, та/або доказів, що підтверджують ці обставини, суд повертає заяву на підставі пункту 3 частини першої статті 63 названого Кодексу.

Якщо ж така третя особа звертається з позовом, вимоги за яким не є тотожними вимогам за первісним позовом (наприклад, про визнання недійсним договору, тоді як первісний позов стосується стягнення заборгованості за тим же договором), позов третьої особи може бути повернуто на підставі пункту 5 частини першої статті 63 ГПК ( 1798-12 ), оскільки третя особа може бути допущена до участі у справі лише тоді, коли її самостійна вимога стосується предмета спору між позивачем і відповідачем у справі

У разі прийняття зазначеної заяви розгляд справи, а відтак і перебіг строку вирішення спору починається спочатку - від дати винесення відповідної ухвали

Не можуть бути третіми особами у справі відокремлені підрозділи юридичних осіб. Водночас вони можуть на загальних підставах виступати в судовому процесі від імені відповідних юридичних осіб за наявності належних повноважень (частина четверта статті 28 ГПК) ( 1798-12 ).

Питання 39. Процесуальний статус третіх осіб без самостійними вимогами на предмет спору

Стаття 27. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами i несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави i предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.

Відповідно до ПВГСУ від 26.12.2011 N 18 «-Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»:

1.6. ГПК ( 1798-12 ) передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на предмет спору, якщо рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін (стаття 27 ГПК) ( 1798-12 ). Така третя особа виступає в процесі на стороні позивача або відповідача - у залежності від того, з ким із них у неї існують (або існували) певні правові відносини.

Відповідно до статті 27 ГПК така третя особа може бути залучена до участі у справі за її заявою, а також за клопотанням сторін, прокурора. З підстав, зазначених у другому реченні частини першої згаданої статті, господарський суд залучає певну особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, й за відсутності згаданих заяви чи клопотання. У будь-якому разі судом виноситься з даного питання ухвала з обов'язковим зазначенням у ній, на стороні кого (позивача чи відповідача) залучається ця третя особа.

Згідно зі статтею 21 ГПК ( 1798-12 ) сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу ( 1798-12 ). Це правило встановлено лише для сторін в судовому процесі і не стосується третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Отже, такими особами можуть бути і громадяни, які не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Саме лише зазначення в позовній заяві та/або у вступній частині судового рішення певного підприємства чи організації як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, без вирішення судом питання щодо її допущення або залучення до участі у справі не надає їй відповідного процесуального статусу.

Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Ухвали про залучення до участі у справі третіх осіб або їх вступ у справу оскарженню в апеляційному та у касаційному порядку не підлягають.

Процесуальний закон не обмежує можливості допущення особи до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на підставі її заяви про вступ у справу в процесі повторного розгляду останньої в апеляційному порядку, а також залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі за клопотанням сторони, прокурора або з ініціативи апеляційного господарського суду; відповідні дії можуть мати місце до прийняття апеляційною інстанцією судового рішення зі справи.

Не можуть бути третіми особами у справі відокремлені підрозділи юридичних осіб. Водночас вони можуть на загальних підставах виступати в судовому процесі від імені відповідних юридичних осіб за наявності належних повноважень (частина четверта статті 28 ГПК) ( 1798-12 ).

Питання 40. Участь прокурора в господарському процесі

Стаття 29. Участь прокурора у розгляді справ

Прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України, про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.

У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. З метою вирішення питання щодо наявності підстав для ініціювання перегляду судових рішень у справі, розглянутій без участі прокурора, вступу в розгляд справи за позовом іншої особи прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.

Про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні - також і усно.

Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Відмова прокурора від поданого ним позову не позбавляє позивача права вимагати вирішення спору по суті.

Відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті.

Відповідно до ПВГСУ від 26.12.2011 N 18 «-Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»:

1.2. З усіх учасників судового процесу лише сторони, треті особи і прокурор, який бере участь у процесі, наділені правом заявити відвід судді за наявності підстав та в порядку, зазначених у статті 20 ГПК ( 1798-12 ), у тому числі у випадку, коли суддя бере участь у новому розгляді справи в разі скасування рішення, ухвали, прийнятих ним чи за його участю.

1.10. Статтею 31 ГПК ( 1798-12 ) передбачена участь в судовому процесі судового експерта, права, обов'язки і відповідальність якого визначаються цим Кодексом ( 1798-12 ) та Законом України "Про судову експертизу" ( 4038-12 ).

Сторони, треті особи чи прокурор, який бере участь у процесі, мають право заявити відвід судовому експерту з підстав та у порядку, передбачених частинами шостою і сьомою цієї ж статті ГПК ( 1798-12 ). Питання про відвід судового експерта вирішується судом, який виносить з цього приводу ухвалу. Остання не підлягає оскарженню в апеляційному та у касаційному порядку.

2.1. Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК ( 1798-12 ) та статтею 33 ГПК ( 1798-12 ) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК) ( 1798-12 ), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів. У разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання. Звертаючись з клопотанням про витребування доказів до суду апеляційної інстанції, заявник, з огляду на вимоги частини першої статті 101 ГПК ( 1798-12 ), повинен також обґрунтувати неможливість подання цих доказів до місцевого господарського суду. Така неможливість може бути зумовлена, зокрема, тим, що: сторона (сторони) заявляла в місцевому господарському суді клопотання про витребування в інших осіб відсутніх у неї (них) доказів, але зазначеним судом таке клопотання не задоволено; на час прийняття рішення місцевим господарським судом заявникові не було і не могло бути відомо про існування відповідних доказів; докази з'явилися після розгляду справи судом першої інстанції.

Питання 41. Участь у процесі посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів

Стаття 30. Участь у процесі посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів

В судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів.

Зазначені особи зобов'язані з'явитись до господарського суду на його виклик, сповістити про знані їм відомості та обставини у справі, подати на вимогу господарського суду пояснення в письмовій формі.

Відповідно до ПВГСУ від 26.12.2011 N 18 «-Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»:

1.9. Згідно зі статтею 30 ГПК ( 1798-12 ) в судовому процесі, у тому числі в справах про банкрутство, можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних чи інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи.

У частині першій зазначеної статті ГПК ( 1798-12 ) йдеться про можливість участі в судовому процесі лише посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, тобто осіб, зв'язаних з відповідними підприємствами (установами, організаціями, органами) трудовими відносинами на основі трудового договору (контракту). Тому якщо певна фізична особа (громадянин) не є посадовою особою чи іншим працівником підприємства (установи, організації, органу), в тому числі в разі, якщо зазначені відносини припинилися до моменту вирішення спору господарським судом, то вона не підпадає під дію відповідної норми ГПК ( 1798-12 ).

Господарський суд вправі викликати зазначених осіб як у процесі попередньої підготовки справи до розгляду (пункт 8 статті 65 ГПК) ( 1798-12 ), так і під час її розгляду (пункт 1 частини першої та частина третя статті 77 ГПК) ( 1798-12 ).

Господарським судам необхідно враховувати, що зазначені в статті 30 ГПК ( 1798-12 ) особи не мають статусу представників сторін або інших учасників судового процесу (якщо їх не уповноважено на це відповідно до статті 28 названого Кодексу) ( 1798-12 ), і тому, зокрема, можуть викликатися судом для дачі пояснень незалежно від участі в даному судовому процесі тих підприємств, установ, організацій і органів, працівниками яких є ці особи. Водночас ці особи самі є учасниками судового процесу, і їх ухилення від участі в цьому процесі та від надання пояснень тягне за собою наслідки, передбачені, зокрема, пунктом 5 статті 83 ГПК ( 1798-12 ).

Господарський суд може скористатися правом, наданим йому статтею 30 ГПК ( 1798-12 ), для виклику відповідного спеціаліста з метою участі його в судовому процесі, якщо обставини справи свідчать про доцільність отримання роз'яснень (консультацій) спеціаліста з тих чи інших питань.