60) Постмодерні ознаки романів ю.Андруховича («Рекреації»).

Роман Ю. Андруховича "Рекреації", в якому заперечується українська літературна традиція як передрадянська, так і радянська, став одним із найцікавіших і найвизначніших явищ сучасної української літератури.

Із святочного проспекту (цитата) («Свято Воскресаючого Духу» в Чортополі, на Зх. Україні): Істинна суть нашого дійства – перемога над Смертю. Це добре розуміли ще наші предки – славні козаки-запорожці, спудеї, духовенство і міщанство, коли щороку в кінці травня проводили свої рекреації – народні карнавальні дійства із співами, танцями, читанням віршів і театральними виставами…Це свято стане першим кроком у відродженні давніх і прекрасних традицій нашого народу.

!!!Сам праздник Воскрешающего духа - символическая попытка возродить Украину, которая превратилась в балаган. Некорректно воспринимать буквально персонажей и действия, описанные в книге - это лишь аллегорическое гротескное отражение действительности.

Через своє особливе ставлення до дійсності, що характеризується щирістю та іронізуванням над будь-яким моралізаторством (сам Андрухович називає таку життєву позицію "бубабізмом") автор роману заперечує загальноприйняте в нашій літературі зображення талановитої творчої особистості як безгрішного пророка , а представника сучасного суспільства - як чесного робітника, якого хвилюють лише проблеми голодуючих у Гватемалі. Такі стереотипи спростовуються. Однак це зовсім не означає заперечення естетичної вартісності творчості зображених у романі поетів, які виявляються несхожими на зразкових громадян. Більше того, Андрухович не заперечує цінність духовного світу кожного з них , будуючи свою концепцію особистості на визнанні приреченості на самоту всіх людей і свободи їх вчинків. Ця самотність і свобода дій кожного з письменників-персонажів роману зображена на тлі всезагального карнавалу, який завдячує своїм існуванням, зокрема, і темним диявольським силам. Амбівалентність притаманна і трактуванню феномена творчості, що зображений у романі у всій своїй суперечливості.

В "Рекреаціях" наявний один з найважливіших світоглядних елементів постмодернізму - відкидання віри в єдність і абсолютну істинність ідеалів епохи, що передувала постмодерному часу і, як наслідок, іронічність та скепсис, що переважають у тоні оповіді. Звичайно, заперечувані ідеали тут дещо відмінні від тих домінант культурного та ідеологоічного життя, що розвінчуються в традиції західного постмодерну. "Рекреації" спрямовують свою руйнівно-відтворюючу енергію головним чином на колоніальні й антиколоніальні елементи культурних здобутків імперської епохи історії України, яка, як відомо, мала свої особливості. Разом з тим роман зачіпає і проблеми світової культури. Для цього Андрухович застосовує широко вживаний серед постмодерністів прийом інтертекстуальності, що полягає у творчому переосмисленні, здобутків попередньої культурної епохи, своєрідній грі з її уламками, їх новому комбінуванні. Автор залучає до структури роману численні алюзії й посилання на твори російські, українські, а також приналежні до західного культурного простору, як елітарного, так і масового. Важливо, що ці посилання найчастіше з’являються в іронічно-сатиричному забарвленні. Таким чином виявляється прагнення письменника звільнити свідомість читача від "ідеалів-ідолів", як це називає О.Соболь, що першкоджають вільному самовияву особистості. Література не повинна слугувати утвердженню будь-яких ідей, чи то колоніальних, чи то антиколоніальних, як це було протягом майже всього розвитку української літератури. Тому іронія Андруховича спрямована не тільки на тоталітаризм, а й на українське національне культурництво. Відповідно до філософії постмодерну, це заперечення старого відбувається не заради встановлення нової стрункої ієрархії цінностей, а заради зруйнування будь-яких ідеологічних систем. Звідси випливає абсолютна не-тенденційність "Рекреацій", в яких майже кожна подія чи символ може трактуватися неоднозначно. Це призводить до зруйнування бінарних опозицій (добро - зло, моральне - аморальне, високе - низьке, патетичне - гумористичне, тощо), що є важливою особливістю постмодерної літератури.

В романі відсутнє протиставлення не лише між протилежним етичними та естетичними категоріями, але, як вказує Т.Гундорова, і між поняттями культура "офіційна" і "профанна", метропольна і провінційна, національна і колоніальна, нівелюється відстань між елітарною й масовою літературою, яка підкреслювалася модерністами. Чітко простежується толерантне прагнення автора поставити поряд, поєднати взаємодоповнити не тільки абстрактні ідеї, але і світогляди різних людей. Для цього Андрухович майже знищує відмінності між внутрішніми монологами персонажів і власною розповіддю, що досягається, зокрема, нетрадиційним використанням у названих випадках займенників другої особи (ти, ви). ОДо того ж внутрішні монологи мають досить великий обсяг, що надає їм самодостатності, і найчастіше вводяться в текст без лапок.

Образотворення в "Рекреаціях" має постмодерні особливості. В кожному із образів чотирьох письменників, що діють у романі, наявні автобіографічні риси, а це, за свідченням В.Пахаренка, дуже характерно для персонажу постмодерного літературного твору. Констатація неоднозначності розуміння особистості у творі, що належить до цієї культурної течії, ніби розпорошує її, робить чимось хаотичним, неєдиним. Ми не знаходимо в романі жодної повної портретної характеристики головних героїв, у всьому творі немає навіть опису їхніх очей. Автор лише інколи, там, де це дуже необхідно, згадує деякї риси їхньої зовнішності, особливості поведінки і вдачі. Проте чимало місця приділено їхнім внутрішнім монологам, що відбивають романну дійсність через призму суб’єктивного сприйняття персонажів, "діалектику" їхньої душі. Як вказує Т.Гундорова в своїй статті, - "в постмодернізмі суб’єкт взагалі не є центральним, Увага переноситься на сам процес означування - через мову, письмо, комунікацію тощо".

Отже, як бачимо, "Рекреаціям" вистачає як зовнішніх, так і глибинно- філософських ознак постмодерного напряму. Серед них - відмова від тенденційності, вільна гра алюзій.

Найважливішою ознакою цього твору, що визначає побудову його образної структури, є карнавальність.

На свято прибувають 4 сучасні поети, між індивідуальним світом кожного з них та карнавалом, що прагне об’єднати в єдине святкове ціле своїх учасників, не може не виникнути напруга. І Орест Хомський, і Гриць Штундера, і Юрко Немирич, і Ростислав Мартофляк з жінкою Мартусею (зустрічає і супроводжує Білінкевич ) - всі вони непересічні, кожен із своїм неповторним, інколи трагічним світом. Звідси їхній інстинктивний потяг до самотності, який оберігає їхнє внутрішнє буття, надає відчуття самодостатності, заважає злитися із різнобарвним і безликим натовпом. Відсвяткувавши свою зустріч після розлуки в пивничці та ресторані, побродивши серед яскравої і безшабашної феєрії карнавалу, друзі розходяться. Мета подорожі кожного з них - віднайдення самототожності.

Яскравою особливістю карнавалу є перевдягання. Так, Гриць Штундера майже підсвідомо знаходить собі новий образ, що ріднить його з героїчним минулим українського народу: змінює зачіску на козацький оселедець, а ‘мармури’ на стрілецький однострій. Такий одяг відповідає його внутрішній, дещо войовничій, сутності й особливо його душевному стонові у той момент. Справа в тому, що Гриць ‘змінює імідж’ перед тим, як відправитися шукати місце, де було село, з якого депортували його рід.

Доводиться перевдягатися і Юркові Немиричу. Його новий одяг, костюм із фраком та метеликом для світської вечірки, на наш погляд, не можна трактувати однозначно. З одного боку, впадає в око контраст між зухвалістю поведінки поета і його зовнішнім виглядом. Якщо взяти до уваги натяки про невиліковну хворобу Немирича й те, що чемні пані й пани на вечірці насправді - мерці, цей контраст можна розглядати як гру зі смертю і протест проти неї. З іншого боку, можна згадати, що з чотирьох друзів тільки Немирич вирішив відшукати кинутого поетами напризволяще нетверезого Білінкевича, їх супровідника. Отже, костюм джентльмена в цьому випадку - вираз внутрішньої, дбайливо прихованої шляхетності Юрка.

Марта, жінка Ростислава Мартофляка, також кинута чоловіком напризволяще заради компанії шанувальників, залишившись у номері готелю наодинці з Орестом Хомським, одягає замість джинсів і светра халатик на голе тіло, вирішивши зробити єдиний в своєму житті ‘бодай лихий, але вчинок’.

Важливим елементом карнавалу є невизнання ним будь-яких соціальних устоїв та норм. Стосовно персонажів ‘Рекреацій’ цей елемент проявляється в сексуальному плані. Так, Ростислав Мартофляк, ‘надія нації’, ‘офіційний поет’, будучи у нетверезому стані, зраджує своїй жінці з тридцятивосьмирічною повією. Проте і Марта проводить ніч з Хомським. Цікаво, що Штундера і Немирич також потрапляють у ситуації флірту. Але Штундеру дівчина, яка захоплюється його ‘чистими генами’, не цікавить - ним володіють думки про Сільце. А Немирич просто опиняється в умовах, несприятливих для флірту, про які ми згадували.

Ростислав Мартофляк, як поет, найвідоміший серед чотирьох друзів, потрапляє в обставини, що нагадують детронізацію короля карнавалу. Спочатку він перебуває в центрі уваги молоді, що знайома з його творчістю і захоплюється ним, але поступово юнаки та дівчата, які запросили його до свого столу, втрачають інтерес до поета, до його незрозумілих і самому Мартофлякові промов і просто засинають. Далі відбувається повне моральне падіння відомого письменника - його нічні пригоди в борделі.

Втілення провідної ідеї руйнування колоніальної й антиколоніальної парадигми вітчизняної культури в творі Андруховича тісно пов’язане із проблемою творчості й творчої людини. Тема творчості, як і образи письменників, що діють в творі, як і весь світ, що їх оточує, виступає тут в своїй карнавальній і, у зв’язку з цим, дещо скандалізованій (у сприйнятті шароварно-народницької свідомості) іпостасі. Взагалі, феномен творчості достатньо оригінально виявляється в поетиці роману в цілому. Зокрема, це стосується образу оповідача, досить толерантного, проте зовсім не байдужого до своїх героїв, який використовує то займенники другої особи, то третьої говорячи про своїх персонажів, в мовленні якого також трапляються, як і в мові героїв твору, і розмовна, і жаргонна лексика, і який дає змогу відчути постійну зміну свого настрою протягом розповіді. Така тактика автора змушує відчути майже фізично його присутність, навіть невіддільність його особистості від тексту. Отже, ми приходимо до логічної опозиції до тези про те, що митець і його творчість незалежні один від одного. Це лише одна із багатьох таких опозицій, прихованих у тексті, які своїм мирним співіснуванням у ньому дають просто правдиву картину багатоманітності світу.

Тема творчості втілена також у складній системі алюзій і самопосилань, що суттєво поглиблюють зміст тексту, об’єднують його із силовим полем світової та вітчизняної культури. Автор не тільки, слідуючи постмодерному принципу, руйнує або переосмислює попередню традицію, але і залучається її підтримкою, черпає енергію з її глибоких і багатих скарбниць.

Однією із складових частин проблематики роману Юрія Андруховича "Рекреації" є новий, порівняно із звичайним народницьким розумінням у попередній літературній традиції, погляд на феномен творчості. Використовуючи постмодерністське й карнавальне світосприйняття, автор твору зображує сучасний світ і людей в іронічному світлі, руйнуючі колоніальну й антіколоніальну ідеологічні системи, що обмежують сприйняття людиною світу, ії свободу вибору та дій. Тому в вир карнавалу Свята Воскресаючого Духу потрапляє й широкий спектр здобутків як української та російської, так і західної (елітарної й масової) культури з метою переосмислення культурного досвіду минулого. Головних персонажів Андрухович проводить у карнавальній дійсності свята шляхом самопошуку в забутті, наново-творенні та наново-усвідомленні самих себе. При цьому творчість виявляється чимось окремим, незалежним від дій та моральної поведінки поетів, що зображені у творі.

Через образи чотирьох героїв автор досліджує основні сфери взаємовідносин творчої людини зі світом, що визначаються такими опозиціями: митець - проблема свободи (Хомський), митець - соціум (Мартофляк), митець - проблема смерті (Немирич), митець - етнос (Штундера). Вся серйозність проблематики зв’язків митця із всесвітом прихована. Слово "поет" і його синоніми найчастіше звучать у тексті в підкреслено буденних, прозаїчних обставинах. Це робиться з метою пояснити читачу: письменник не призначений для служіння "високим ідеям" суспільства, в якому він живе, він має бути вільним від обов’язку служити будь-кому та будь-чому. Ніби на підтвердження таких переконань автора роман відрізняється відсутністю тенденційності, що, на наш погляд, підносить його на високий художній рівень, незважаючи на активне використання згрубілої лексики в мові твору.

Аспект взаємовідносин письменників та пересічної людини, що цікавиться літературним бомондом (Білинкевич) висвітлений, на противагу традиційному народницькому розумінню цих відносин, також у дещо іронічно-гумористичній манері. Білінкевич чужий у товаристві поетів, хоч будь-якою ціною намагаєтся стати їм в пригоді. Ніхто серед поетів, що діють в романі, не бачить в ньому гідного співрозмовника. Хтось ставиться до нього зверхньо через його наївну і пусту цікавість, хтось, навпаки, через цю цікавість підозрює в ньому кагебіста й має агресивні наміри щодо нього, проте всі впевнені: Білінкевич далекий від розуміння їх складної поезії. Таке ставлення до пересічної людини, потенційного читача, породжує феномен елітності творчої продукції, призначеності її тільки для обмеженого кола реципієнтів, що взагалі заперечує усвідомлення поетом своєї месіанської ролі, а саму цю його роль ставить під знак питання, ніби підтверджуючи приклад Мартофляка-"політика".

До того ж не слід забувати про "подвійність" Білінкевича "хорошого хлопця" і "кагебіста" в одній особі. Таким чином, потенційний читач може виявитись не лише цікавим дурником, а й представником відверто ворожого табору. Тому байдуже-підозріле ставлення письменників до комсомольця має достатньо серйозні підстави.

Неминучість спілкування митця із суспільством і всю складність такого спілкування розкрито через образ запланованого в програмі свята вечора поезії на стадіоні "Трудові резерви" під назвою "Ми є тому, що нас не може бути", яка розкриває всю неоднозначність феномену творчості в такому суперечливому світі.

Можемо сказати, що, керуючись власним досвідом, Юрій Андрухович адекватно втілив у романі "Рекреації" всю неоднозначність, суперечливість, внутрішню конфліктність буття митця в сучасному українському суспільстві.