42) «Щоденник» Довженка – хроніка трагічних подій.

«Щоденник» становить 4 записні книги (1941-1944) + щоденникові записи 1945, носить суспільно-політичний характер, є на сьогоднi своєрiдним лiтописом iсторiї вiйни i водночас складним i суперечливим фiлософсько-лiтературним твором, до краю сповнений тривожними думками i роздумами про фiзичнi та моральнi втрати, якi несе український народ.

Записи почав робити 1941, з березня 1942 – регулярні до останніх днів. У них задуми, плани, начерки, підготовчі матеріали для майбутніх творів, цікаві історії. Найцінніші записи ті, що стосуються душевного стану Довженка, його власних переживань, думок, оцінок. «Щоденник» розкриває невідомого Довженка, несподіваного і суперечливого, людину, яка страждала.

Це промовистий документ страшної доби тоталітаризму. Він допомагає краще розуміти літературу цього періоду, її специфіку, драматичні долі українських митців. Довженко усвідомлює долю України і народу; його душу крає війна; письменник міркує над своєю долею і своїх видатних сучасників, дає характеристику вождям, викриває суспільні проблеми, з’ясовує перспективи творчості. Головне – роздуми про глибоку історичну кривду.

Автор невіддільний від народу, тому записів про особисте життя небагато.

Мотиви: патріотизму, нескореності духу, туги за Україною.

Образи: війни, України, народної війни, жінки.

Теми: Україна/війна, війна/народ, війна/митець, жінка/війна, життя/смерть, людяність/жорстокість, особиста доля/доля людства.

Художні особливості: фрагментарність, повтори, звертання, емоційні вислови.

Стиль: суворо-реалістичний, романтично-піднесений, саркастично-іронічний.

Автор поділяє себе на «Я» власне і «Я» ліричне. Синтез: розповідь, опис, роздум, діалог, пейзаж, портрет.

Війна стала кульмінаційною подією в житті письменника. Друга світова війна викристалізувала характер Довженка, розігнула і розпрямила його вже зігнуту спину. Витворені уявою ідоли виявилися колосами на глиняних ногах. Для Довженка великим ударом було те, що у вересні 1941 року Сталін здав столицю України без бою. Саме тоді вражений Довженко з болю й розпачу й розпочав свій "Щоденник", усіх частин якого й досі не знайдено, й існує версія, що найбільш крамольні перші записні книжки Довженко просто спалив, виписавши з них незначну кількість матеріалу в нову книжку, в поспіху навіть не продатувавши ці витяги, як робив пізніше протягом ведення всього "Щоденника". Р.Корогодський пише: "Важко сказати, як склалася б доля Майстра, якби не катаклізм світової війни. У ці роки Довженкові відкривається страхітлива реальність геополітичного становища України. Доля художника і доля України туго зв'язуються в єдиний вузол. Прозріваючи, він записує в "Щоденнику" 5 квітня 1942 року: "На українських ланах і селах в огні і полум'ї вирішується доля людства, вирішується велетенська проблема світової гегемонії, вирішується доля людства на нашій недолі. Така нещаслива земля наша. Така наша доля нещаслива". І через десять днів: "Світе мій убогий! Покажи мені, де на тобі пролилося ще стільки крові, як у нас на Україні! Нема другої України. Нема". Це вже світовідчування й ескіз трагедійної кіноповісті "Україна в огні". Довженко міг бути пророком, оскільки передбачав і драконівський задум Сталіна та Жукова в одну ніч вивезти всіх українців з України, чому завадила тільки нестача належної кількості товарних вагонів, і мішанину націй на території України, щоб асимілювати її генофонд. В "Україні в огні" й у "Щоденнику" є суголосні рядки: "Чи зберуться наші люди знову на Вкраїні? Чи повернуться вони з усіх нетрів, далеких далекостей нашого Союзу і заповнять її замість померлих од ворога, од мору, од кулі і петлі? Чи так і лишаться там, а на наші руїни наїдуть чужі люди і утворять на ній мішанину. І буде вона не Росія, не Вкраїна, а щось таке, що й подумати сумно".

Прагне також до літописного відтворення життя до війни, його панорамного зображення. Помітне місце посідають політичні питання, соціальна проблематика, проблеми доби сталінізму, дезертирства, зрадництва, пов’язані з проблемою національного виховання, державного мислення щодо соціальних і культурних проблем: вшанування пам’яті загиблих, відбудова міст.

Психологічний просторово-часовий континуум охоплює часовий простір від дитинства до воєнних буднів і сягає від днів минулих і сьогоднішніх у передбачуване майбутнє.

Поринає в дитинство і починає роботу над автобіографічною повістю «Зачарована Десна». Тут же окрема тема – історія повісті «Україна в огні» та проблем з її виданням у зв’язку з ускладненням стосунків з партійною елітою, керівниками кіновиробництва, українськими письменниками.

Єгоров відзначав «Щоденник» як самостійний літературний твір, для якого характерні глибина охоплення інтимних переживань, дуалістичний тип (з одного боку – відображення душевного ритму автора, з іншого – складні обставини його соціального і творчого життя). Опозиція дія-переживання набуває своєрідного коливання. Завдяки конфлікту між душевним станом і оточенням, охоплення різних явищ стає ширшим, виразність більша. Напруга між автором і середовищем створює катарсичний ефект, завдяки чому твір виходить за межі інформативності у площину драматичної дії.

«Щоденник» писав 45-річний митець (в критичному середньому віці, друга половина життя), тому записи стають засобом регулювання напруженого душевного життя, своєрідним психокатарсисом.

Загалом, “Щоденник” Довженка – як нерв, стільки болю, страждання…

До Сталіна в «Щоденнику» : Товаришу мій Сталін, коли б Ви були навіть богом, я й тоді не повірив би Вам, що я націоналіст, якого треба плямувати і тримати в чорнім тілі. Коли немає ненависті принциповості і зневаги нема, і недоброзичливості ні до одного народу в світі, ні до його щастя, ні гідності чи добробуту, - невже любов до свого народу є націоналізм? Чи націоналізм в не потуранні глупоті людей чиновних, холодних діляг, чи в невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?

Сталінська інквізиція не розправилася з О.Довженком, мабуть, тому, що в нього були дуже сильні і дух людський, і слово художнє. А це не можна вбити. Перший етап взаємовідносин між О.Довженком і Сталіним закінчився, коли Довженко запише в “Щоденнику”: “... моя повість “Україна в огні” не вподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постановки”. Це можна пояснити тільки тим, що в кіноповісті письменник показав правду тогочасних подій, а це було сприйнято Сталіним як докір його владі. Ось чому Сталін безпідставно звинуватив митця в політичних помилках, огульно, грубо паплюжив митця і не давав йому творчо розвиватися в ті часи.