2. Підходи світової науки до виникнення виховання як суспільного явища

Відтворити картину зародження виховання досить складно тому, що до нашого часу, на жаль, не збереглося ґрунтовних джерел, які дозволили б це зробити. Вивчення пім’ятників матеріальної та духовної культури, мови, фольклору певною мірою допомагає створити уяву про виховання. Важливу роль у цьому відіграють етнографічні дані про життя племен, що зберегли риси первісного ладу. До предметів і знаків виховання можна віднести знахідки археологів. Свідоцтва про виховання, що було у давніх людей, донесли народні ігри, обряди, розваги, фольклор. Плідним засобом пізнання є вивчення приказок, прислів’їв.

До провідних причин виникнення виховання, що зумовлені як біологічною, так і соціальною сутністю людини відносять: інстинкт збереження роду в батьків, інстинкт наслідування дій батьків у дітей, свідоме прагнення до передачі трудових навичок наступним поколіннямтощо.

Бажання розуміти фактори виникнення виховання та етапи його становлення спонукали появу вже у другій половині XIX ст. кількох підходів щодо розуміння цього явища. Серед встановлених підходів досить чітко ви­діляються: еволюційно-біологічний, психологічний, релігійний та соціальний (трудовий).

Зокрема, основоположниками еволюційно-біологізаторського підходу щодо виникнення виховання відстоювали вульгарні еволюціоністські позиції.При цьому доводили, що виховання не є специфічною, характерною особливістю людського суспільства. Виховання є біологічним явищем, властивим всім живим організмам: як хребетним, так і безхребетним. Зокрема, у книзі “Еволюція виховання у різних людських рас” Ш. Летурно доводить, що виховання виникло за межами людського суспільства, тобто раніше, ніж з’явилася людина. На основі спостереження за тваринами Ш. Летурно робить висновок, що виховання існує вже у тваринному світі: кішка вчить кошенят ловити мишей, а качка – каченят плавати. Отже, за Ш.Летурно, людина, з’явившись на світ, наслідує вже встановлені, підготовлені форми виховання.

Психологічний підхід обґрунтував у кінці XIX ст. американсь­кий історик педагогіки П. Монро. Він визнав відмінність психіки людини від зоопсихіки. Тому позицію Ш. Летурно він піддавав кри­тиці. Разом з тим П. Монро вважав, що в основі виховання лежить наслідування дітьми дорослих. Таким чином, за П. Монро, наслі­дування є механізмом, сутністю виховного процесу. За даними су­часної психології, засобами наслідування діти дійсно привласнюють досвід поведінки від батьків, але до 3-річного віку. Пізніше основним шляхом формування досвіду дітей стає управління ви­ховним процесом з боку батьків, вихователів. Тому наслідування лише частково може пояснити сутність виникнення виховання.

Німецький історик педагогіки кінця ХІХ ст. К. Шмідт є авторомрелігійного підходу до виникнення виховання. Він відстоював позицію релігійно-ідеалістичного походження виховання, за яким у вихованні виявляється, насамперед, творча дія Духа Всемогутнього.У християнстві, як відомо, священною вважається Трійця (Бог – Отець, Бог – Син і Бог – Дух Святий). Останній і освячує здатність батьків виховувати своїх дітей.

Соціологічний підхід (трудовий) започаткований у другій поло­вині XIX ст. німецькими соціологами К. Марксом і Ф. Енгельсом. Останній у роботах «Роль праці в процесі перетворення мавпи в лю­дину» та «Походження сім "І, приватної власності і держави» показав, що причиною виникнення виховання була трудова діяльність первісних людей. У зв’язку з удосконаленням трудових процесів виникла необхідність виготовлення знарядь праці та вміння керу­вати ними. Таким чином, лише з виготовленням знарядь праці у первісних людей з'являється потреба у передачі від старших по­колінь дітям знань та вмінь виробництва і користування знаряд­дями. Саме старші змушені передавати молодшим трудовий до­свід, щоб вижити в умовах боротьби з грізними силами природи. Завдяки праці, очевидно, за Ф. Енгельсом, біологічні передумови людини змогли трансформуватися у людські на соціальному рівні.

Сучасні українські вчені І.Д. Бех, І.А. Зязюн, О.А. Дубасенюк, М.В. Левківський, О.В. Сухомлинська в історико-педагогічній науці започаткували соціокультурний підхід щодо виникнення виховання, за якого воно розглядається як результат накопичення досвіду соціальної, виробничої, мистецької та професійної культури. А головним його завданням стає інтеріоризація цих надбань зростаючою особистістю з тим, щоб забезпечити оптимальну її соціалізацію в суспільстві.