5. . Класифікація бур’янів

Бур’яни за їх біологічними ознаками, способом живлення, тривалістю життя, розселенням діляться на три біологічних типи: непаразити, паразити і напівпаразити.

Непаразити за видовим складом більш численні, ніж паразити та напівпаразити. Вони ведуть самостійний спосіб життя, являючись звичайними автотрофними рослинами, і поділяються на дві великі групи: малорічні та багаторічні.

До малорічних відносяться рослини, які розмножуються тільки насінням, їх життєвий цикл не більше двох років.

В залежності від тривалості життя малорічні бур’яни діляться на ефемери, ярові ранні і пізні, зимуючі, озимі та дворічні.

Ефемери – рослини з дуже коротким вегетаційним періодом (45-60 днів), здатні давати за сезон декілька поколінь. Найпоширенішим ефемером є мокриця, або зірочник середній з родини гвоздичних.

Ярові бур’яни представлені двома підгрупами: ранні та пізні. За своїми біологічними особливостями вони дуже близькі до ранніх ярових культур (овес, ячмінь та ін..), тому частіше за все засмічують їх посіви.

До ранніх ярових бур’янів відносяться редька дика, овес пустий, гірчиця польова, осот городній та інші.

До пізніх ярових бур’янів відносяться В основному вони засмічують посіви пізніх ярових культур.

Спільним для всіх ярових культур являється те, що при появі сходів восени вони гинуть від морозів.

Озимі бур’яни (бромус житній і польовий, ячмінь дикорослий, мітлиця звичайна) – це рослини, які для свого розвитку потребують низьких температур в осінньо-зимовий період.

Зимуючі бур’яни займають проміжне положення між яровими та озимими. Сходи їх з’являються в кінці літа, восени або рано навесні. При цьому, якщо насіння проростають в кінці літа чи восени, то вони утворюють розетку і в такій фазі перезимовують, засмічуючи в основному посіви озимих культур і багаторічних трав. При проростанні насіння рано навесні зимуючі бур’яни розвиваються за типом ранніх бур’янів і засмічують в основному ранні ярові культури.

Дворічні (дициклічні) бур’яни для повного розвитку ( від появи сходів до дозрівання насіння) потребують двох вегетаційних періодів (буркун білий і лікарський, лопух великий, Це так звані істинні (справжні) дворічні бур’яни. В перший рік життя вони утворюють розетку і накопичують в своїх коренях запаси поживних речовин у вигляді вуглеводів, а на другий рік у них утворюються стебла, квіти і насіння, після чого вони відмирають.

Є ще так звані факультативні дворічні бур’яни (гикавка сіра, морква дика та ін.), які в залежності від екологічних умов можуть розвиватись як справжні дворічні рослини або однорічні зимуючі бур’яни.

Багаторічні (полікарпні) бур’яни ростуть на одному місці більше двох років і за вій життєвий цикл багатократно плодоносять. Після розвитку насіння у них відмирають наземні органи. Підземні органи цих рослин (корені, кореневища, цибулини) живуть довгий час і щорічно утворюють нові стебла, квітки і насіння. Тому характерною особливістю багаторічних бур’янів є те, що вони розмножуються як насінням, так і вегетативними органами.

За способом вегетативного розмноження і будовою кореневої системи багаторічні бур’яни поділяються на стрижнекореневі (полинь гіркий, цикорій дикий, кульбаба лікарська та ін.) і мичкуватокореневі (жовтець їдкий, подорожник великий та ін.).

Стрижнекорневі розмножуються в основному насінням, вегетативне розмноження у них обмежене; вони мають потовщений головний корінь, який проникає в грунт на глибину 1,5-2 м, від нього відходять численні бокові корінці, які після підрізання здатні відновити вегетативні органи.

Мичкуватокореневі багаторічні бур’яни розмножуються виключно насінням. Засмічують в основному багаторічні культури, де грунт обробляється не щорічно.

Бур’яни, яких в якості підземних органів цибулини, розмножуються переважно вегетативно (цибуля кругла, цибуля гусяча жовта, чистець болотний та ін.), розповсюджені по всій місцевості, засмічують сади, городи, лісосмуги.

Повзучі бур’яни (перстач гусячий і повзучий, жовтець повзучий та ін.) розмножуються переважно сланкими стеблами, які укорінюються у вологому грунті. У міру росту відбувається їх вкорінення у вузлах і утворення розетки листків, які зимують, а наступного року розвиваються як самостійні рослини.

Кореневищні бур’яни розмножуються переважно вегетативно підземними стеблами-кореневищами, які містять великі запаси поживних речовин і утворюють велику кількість життєздатних бруньок. Кожен відрізок кореневища с брунькою здатний дати мичкуваті коріння і утворити нову рослину (свинорий пальчастий, хвощ польовий, пирій повзучий, очерет звичайний майже звичайний).

Коренепаросткові бур’яни поряд з насіннєвим розмноженням рослини цієї групи мають здатність до сильно вираженого вегетативного розмноження кореневими паростками, що розвиваються з бруньок, які є на корінні, що призводить до інтенсивного і навіть суцільному заростанню полів. Ці бур’яни найбільш життєздатні і позбавитися їх протягом року практично неможливо (кардарія крупковидна, осот польовий (жовтий), осот рожевий, в’язіль барвистий, березка польова, латук татарський, ластовень гострий та ін..)

Паразитні бур’яни не мають коренів і зелених листків, внаслідок чого втратили здатність до фотосинтезу і живуть виключно за рахунок рослини-господаря. В залежності від місця контакту з господарем паразити можуть бути стеблові (всі види повитиці) і кореневі (вовчок).

Напівпаразити мають зелені листки і мають здатність до фотосинтезу, але частково живуть за рахунок інших рослин, присмоктуючись до їх коренів чи наземних органів. Представниками бур’янів цього типу являються: кореневі напівпаразити і стеблові напівпаразити.

В залежності від місця зростання бур’яни бувають:

Городні – засмічують городні культури переважно на поливних і надмірно зволожених землях – портулак городній, осот городній зірочник середній (мокрець), плетуха звичайна.

Садові – мешкають переважно на необроблюваних ділянках садів – лутига садова, пирій повзучий, чистотіл великий, молочай садовий та ін..

Бур’яни природних угідь – зарослі заплавних луків – жовтець їдкий і повзучий, миколайчики плоскі; лісів – чистець лісовий, цикута отруйна та ін..

Бур’яни заболочених місцевостей – герань болотна, чистець болотний та ін..

Крім перерахованих вище груп бур'янів ісують ще карантинні бур'яни. До них належать окремі рослини з різних біологічних груп, які не мають значного поширення, але завдають великої шкоди сільському господарству. Щоб запобігти поширенню і повністю ліквідувати їх, здійснюють спеціальні заходи, в тому числі й адміністративні. Наприклад, заборонено висівати насіння, засмічене карантинними бур'янами, а також вивозити грубі корми з районів, де вони поширені, тощо. Розрізняють бур'яни внутрішнього карантину (вони є на території України) і зовнішнього (їх немає, але вони можуть бути завезені з-за кордону).

До бур'янів внутрішнього карантину належать амброзія багаторічна, трироздільна і полинолиста, паслін колючий, каролінський і триквітковий, гірчак рожевий, а до зовнішнього — амброзія приморська, бузинник пазушний, стрига (всі види), деякі види дикого соняшнику.