19

ВСТУП……………………………………………………………………………..2РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1. Загальні відомості про бур’яни

2. Класифікація бур’янів

3. Значення бур’янів у природі та житті людини

4. Заходи боротьби з бур’янами

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ НАЙПОШИРЕНІШИХ ВИДІВ БУР’ЯНІВ М.СУМИ.

2.1 Систематичний аналіз рослин

2.2 Екологічний аналіз рослин

ВСТУП

Актуальність теми. На території України вчені-ботаніки зареєстрували близько 4000 видів вищих рослин. Незначну їх частину (до 3 %) становлять культурні рослини,які вирощують на полях, огородах у садах тощо. Решту представників нашої флори на сільськогосподарських угіддях становлять дикорослі види,тобто бур’яни. Забур’яненість полів призводить до зниження врожайності сільськогосподарських культур і завдає величезних збитків народному господарству в цілому. Однак є немало рослин, які хоч і відносяться до бур’янів, водночас мають і лікувальні властивості, є добрими медоносами або навіть належать до рідкісних, зникаючих видів.

Об’єкт дослідження: бур’яни м. Суми.

Предмет дослідження: видовий склад та екологічні особливості бур’янів м. Суми.

Мета дослідження: вивчити різноманітність видового складу та особливості найпоширеніших видів бур’янів м. Суми.

Завдання:

1. Розглянути та опрацювати наукову літературу з обраної теми.

2. Зробити систематичний аналіз представників бур’янової рослинності м. Суми.

3. Розглянути морфологічні особливості даних видів.

4. Зробити висновки до результатів дослідження найпоширеніших видів бур’янів м. Суми.

РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1. Загальні відомості про бур’яни

Історія землеробства налічує близько 14-15 тисячоліть. Уже з початку виникнення землеробства рослинність була розподілена на культурну, яку вирощують для одержання урожаю, і дику, яка добре використовує екологічні умови і не використовується людиною. Таким чином, бур'яни є компонентом агроценозів.

Бур’янами вважають рослини, які засмічують посіви чи насадження сільськогосподарських культур, орні землі, садові, лісові й декоративні та інші насадження і угіддя, конкурують з ними за світло, воду, поживні речовини, а також сприяють поширенню шкідників та хвороб. Крім того, до бур’янів відносять отруйні та неїстівні рослини природних лук і пасовищ, а також види, що ростуть на неорних землях (узбіччях шляхів, межах полів, уздовж зрошувальних каналів тощо), звідки вони можуть поширюватися на сільськогосподарські угіддя.

В ході еволюції види бур'янів набули особливих властивостей і виживають тільки в певних агрофітоценозах. Ці види називають спеціалізованими бур'янами. Серед них особливо виділяються важковідокремлювані бур'яни, насіння або плоди яких за морфологічними, фізичними та іншими ознаками схожі з насінням основної культури і відокремлюються від нього тільки спеціальними засобами.

Щодо видового складу бур'янів, то на нього в кожному ґрунтово-кліматичному регіоні мали вплив особливості ґрунту, метеорологічних умов, властивості культурних рослин, а також технології їх вирощування.

Відомо, що жито і овес були бур'янами пшениці. Із групи бур'янів людина відібрала в культуру також сою, лялеманцію. Водночас припинилися вирощувати щирицю, лободу, гірчицю польову, які раніше застосовувалися в культурі. Окремі види бур'янів походять від культурних. Так, просо волосотеподібне з'явилося в результаті відбору з культурного проса.

У сучасній практиці відомо до 500 тисяч видів вищих рослин, що ростуть у різних частинах планети. Серед цього розмаїття видів майже 20 тисяч вирощується в культурі і близько 30 тисяч - це бур'яни.

В Україні зареєстровано близько 4 тисяч квіткових рослин, серед них виділяють понад 200 культурних видів, а до бур'янів відносять 700 видів. На конкретному полі буває всього кілька десятків видів бур'янів.

Географічними центрами походження багатьох видів бур'янів вважають стародавні центри зародження і розвитку землеробства. Так, основні види бур'янової флори Середньої і Східної Європи сформувалися в Стародавньому Придніпров'ї та Середземномор'ї, де в давнину зароджувалися вогнища землеробства (Оріяна, Єгипет, Палестина, Ірак, Іран, Середня Азія).

З названих територій походять кукіль, вівсюг, пажитниця, стоколос житній, сокирки польові, гірчак виткий, гірчиця польова, редька дика, волошка синя, мак-самосійка та деякі ін. На Європейському континенті трапляються також бур'яни американського походження: пушняк канадський, триреберник непахучий, галінсога дрібноквіткова.

Однією з характерних рис багатьох бур'янистих рослин, що сприяють збереженню їх на полях, є надзвичайно висока насіннєва продуктивність, що перевищує продуктивність насіння культурних рослин в сотні й тисячі разів. Насіннєва продуктивність бур'янистих рослин залежить від грунтово-кліматичних умов і рівня розвитку культурних рослин.

Багато найбільш злісних багаторічних бур'янів розмножуються як насінням, так і вегетативно – кореневими паростками, кореневищами та іншими вегетативними органами.

Великий запас у грунті насіння бур'янів і вегетативних органів розмноження – головне джерело засмічення посівів сільськогосподарських культур. Тому найменші порушення агротехніки призводить до появи сходів бур'янів, розростання в посівах і пригнічення культурних рослин.

Найважливішими біологічними особливостями бур'янів, що ускладнюють боротьбу із ними, є наявність в насіння періоду спокою.

На проростання бур'янів впливають вологість і аерація грунту, температура, світло, проте потреба у них різна.

Бур’яни потрапляють на поля різними шляхами. Найчастіше поширюються насінням і вегетативними органами рослин, що виросли на цьому ж полі. Бур’яни можуть переноситися вітром, водою, тваринами. Людина також сприяє поширенню бур'янів.

Групу бур'янової рослинності складає рудеральна та сегетальна рослинність.

Рудеральна рослинність – це рослинність, яка виникла і сформувалась під впливом свідомої або несвідомої діяльності людини на колись оброблюваних, а нині покинутих малопродуктивних землях, антропогенно порушених територіях, смітниках, звалищах тощо. З розвитком цивілізації та урбанізації природних територій питома вага рудеральної рослинності зростає. Рудеральна рослинність має ряд характерних ознак: - розвивається під впливом сьогочасної або колишньої діяльності людини; -сформувалась на необроблюваних землях; - формується на субстратах в багатьох випадках без розвинутого грунтового профілю; - сукцесійні стадії розвитку рудеральної рослинності відбуваються шляхом автогенезу з формуванням піонерних стадій у вигляді одно видових або маловидових заростей; - рудералізовані фітоценози мають локальний характер розвитку і обмежене поширення в природі.

Серед рудеральних бур’янів розрізняються дві групи, що різняться між собою специфічною мікроструктурою. Одна група рослин росте на цупкому, внаслідок витоптування грунті – вздовж доріг, по стежках (кульбаба лікарська, спориш, подорожник великий, тонконіг однорічний, конюшина повзуча). Всі ці рослини мають невисокі, або повзучі стебла, листки дрібні, притиснути до стебел або зібрані в розетку. У придорожніх рослин добре виявлена мінливість, яка легко в спостерігається у рослин, що проростають у різних умовах.

Інша група бур’янів мешкає на пустирях, межах, навколо тваринних дворів, на смітниках. У більшості смітних рослин високі стебла, великі жорсткі, іноді колючі листя ( кропива жалка, татарник звичайний, лопухи, чортополохи, види полину, нетреба звичайна).

Сегетальна рослинність. Рослинність, яка сформувалась з давніх часів під впливом цілеспрямованої чи несвідомої господарської діяльності людини та підтримується внаслідок оброблювання грунту у процесі вирощування фітоценозів, або розвиваються на необроблюваних покинутих малопродуктивних землях чи з’явилась на техногенно порушених територіях, вилучених із землекористування або таких, що є в ньому, називається сегетальною.

Історія сегетальної рослинності тісно пов’язана з історією землеробства. З тих пір, як людина вперше створила культурні угруповання, на них одночасно потрапляли рослини оточуючих природних рослинних угруповань. Їх проникнення в агрофітоценози відбувається звичайно спонтанно через біологічні особливості ценобіонтів: шляхом вегетативного розмноження, занесення плодів і насіння вітром, птахами та іншими чинниками. Поява чужорідних рослин була причиною засмічення посівів: їх участь була небажаною, оскільки вони перешкоджали розвитку культур, перехоплювали поживні речовини і виснажували грунт.

Бур’янисті сегетальні рослини заглушують посіви, забруднюють грунт і посівний матеріал, а деякі є осередком грибних захворювань. Деякі польові бур’яни досягають такої високої спеціалізації, що забруднюють певну культуру, подібні з нею і її насінням, яке під час збирання важко відрізнити.

За тривалістю життя і циклу розвитку серед бур’янів розрізняють: ярові однорічні, розвиток яких обмежується одним вегетативним періодом ( лобода біла, вівсюг, редька дика), озимі однорічні, які проростають з насіння восени, а цвітуть і плодоносять після перезимівлі (бромус польовий, ромашка). Всі однорічні бур’яни розмножуються тільки насінням, характеризуються високою насіннєвою продуктивністю. Дворічні бур’яни в перший рік життя розмножуються тільки вегетативно, на другий рік цвітуть і плодоносять (буркун, пирій, чортополох). Багаторічні бур’яни відносяться до різних життєвих форм. Їм властиве насіннєве і вегетативне розмноження. Найбільш злісні бур’яни – кореневищні і коренепаросткові, їм властива висока вегетативна рухливість (пирій повзучий, хвощ польовий, льонок звичайний, березка, осот польовий, молочай лозиновидний).

Більшість бур’янів, поширених на території України, належать до так званої автохтонної (аборигенної) флори. Деякі з них (пирій повзучий, лобода біла, щириця звичайна) ростуть на території всієї України, інші – в окремих грунтово-кліматичних зонах та підзонах; трапляються також види, локалізовані в невеликих ареалах.

Територія Сумської області розташована в зоні Полісся та Лісостепу України. З представників автохтонної флори на полях Полісся найбільше поширені хвощ польовий і щавель горобиний, череда трироздільна. Ці рослини ростуть у природних фітоценозах за сприятливих екологічних умов. Добрі умови тут і для адвентивних видів. Так, вологолюбна однорічна рослина з родини айстрових галінсога дрібноквіткова, батьківщиною якої є Південна та Центральна Америка, настільки поширилась на городах і в садах Полісся та Лісостепу, що дістала назву незбутниця. Сприятливі умови для себе знайшов також інший представник американського континенту – злинка канадська, або пушняк канадський. Цей бур’ян, невибагливий до грунтів, поширився не лише на полях та інших сільськогосподарських угіддях, але й на і нших грунтах, непридатних для сільськогосподарського використання, у лісосмугах, на лісових галявинах.

Процес міграції бур’янів триває й тепер. Цьому сприяють як природні фактори, так і сама людина.

На полях у поліській зоні поширені пирій повзучий, березка польова, гірчиця польова, лобода біла, підмаренник чіпкий, осот рожевий, плоскуха звичайна, мишій сизий та інші.

Лісостепова зона України є перехідною від рослинності лучної до степової зони, завдяки чому тут завжди знаходимо представників цих суміжних територій. Це типові засмічувачі зернових культур: кукіль звичайний, волошка синя, сокирки польові, брому житній, талабан польовий, підмаренник чіпкий, гірчак березковидний. Одні з них, такі як кукіль звичайний та бромус житній, з поліпшенням способів очищення насіння майже зникли з посівів, інші, як підмаренник чіпкий, навпаки, поширилися ще більше. Підвищення рівня азотного живлення сприяє поширенню таких бур’янів як триребрик непахучий, дурман звичайний, жовтушники прямий та розчепірений. Збільшення площ під просапними культурами призводить до поширення щириці, лободи білої, плоскухи, чорнощиру, блекоти чорної. Посіви багаторічних бобових трав – конюшини, люцерни, еспарцету – засмічені переважно дворічними та багаторічними бур’янами, такими, як суріпиця звичайна, куколиця біла, синяк звичайний, подорожник великий та ланцетолистий та інші.