8. Система музико-ритмічного виховання жака-далькроза

Е.Жак Далькроз - швейцарський композитор, піаніст, автор системи «Ритмічна гімнастика».Мета системи «одухотворена тілесних вправ» Ж.Далькроза - привести людину до самопізнання, проявити свої сили та творчі можливості, допомогти позбавитися від фізичних і психологічних комплексів і затискачів, виховати волю і самовладання.Ж.Далькроз стверджує, що музику можна не тільки чути, але й бачити в звуках, передавати в пластичних рухах. На музику реагує кожна клітинка організму людини, і кожен мускул людського тіла здатний відповідати на звуки, динамічні відтінки (силу звучання), темп, ритм, агогику, музичну інтонацію. Відбувається «злиття» людини з музикою.Звичайно, для того, щоб розвинути в собі таке вміння відчувати і передавати музику в рухах, слід розвивати концентрацію уваги, внутрішнього слуху, пам'яті, координації рухів.Велике значення Ж.Далькроз надає пластичної та музичної імпровізації. Учні не заучують певні рухи, а виходять із власних м'язових відчуттів і уявлення музичної форми. Викладач зобов'язаний пробуджувати в учневі його особистий ритм, а не нав'язувати свій власний. У танці цінується в першу чергу новизна і непередбачуваність рухів.Ж.Далькроз рекомендував проводити заняття з дітьми в ігровій формі, насиченою дією, а не теоретичними поясненнями. Його гаслом було: «Навчати і вчитися з радісно, ​​із задоволенням».З приводу занять на музичному иструменте Ж.Далькроз пише: «Не можна вимагати від дитини за інструментом, щоб він висловив те, що насправді ще не відчув і не пережив, це привчає до брехні. Починати музичне виховання слід з виховання почуттів, а не з постановки руки.

9. Педагогічна концепція і методика системи к.Орфа

Педагогічна концепція і методична система видатного німецького композитора і педагога Карла Орфа (1895-1982) стали наслідком тривалої практичної роботи з дітьми. У працях К. Орфа відчутний, передусім, вплив ідей Е. Жак-Далькроза, Й. Песталоцці з його Й. Гердера, Б. Бартока,

Мета музичного виховання на думку Карла Орфа - формування музичної культури як невід'ємної частини духовної культури особистості На думку К. Орфа, музичну культуру особистості визначають любов до музики і розуміння її в усьому багатстві форм і жанрів; особливе "відчуття музики", що спонукає сприймати її емоційно, відрізняючи хорошу музику від поганої; Отже, під музичною культурою особистості розуміють її індивідуальний соціально-художній досвід у сфері музичного мистецтва, зміст естетичного, ціннісного, особистісного ставлення до музики.

К. Орф виходив з того, що кожен крок в осягненні духовного у мистецтві є водночас утвердженням його елементарної першооснови. Першоджерелом музики він вважав ритм, якому не можна навчити, але який можна вивільнити у людині як живу силу організму і всього біологічного життя.

Завдання музичного виховання - стимулювати і спрямовувати творчу фантазію, уміння імпровізувати, творити у процесі індивідуального і колективного музикування. У цій роботі слід опиратися на зв'язок музики з жестом, словом, танцем, пантомімою.

Педагогічні принципи К. Орфа втілені у методичному посібнику під назвою "Schulwerk" (Назва походить від двох німецьких дієслів "wirken" і "schulen" - "діяти" і "навчати", тобто "навчати в дії"). Це п'ятитомне зібрання найпростіших партитур для дитячих інструментів, пісень для хорового виконання в інструментальному супроводі, вправ у вимові та декламації, ритмічних вправ, театралізованих сценок. Збірки побудовані на народних піснях, фольклорних текстах (приказках, загадках, лічилках, дражнилках тощо).

Кінцевою метою музичного виховання К. Орф вважав виховання особистості в дусі гуманізму, вивільнення пригнічених цивілізацією її природних сил, розвитку творчих здібностей.

Навчання нотній грамоті К. Орф не пов'язував з певним методом. Використовувалася водночас релятивна й абсолютна системи сольмізації й нотації. Наприклад, діти, наслідуючи спів зозулі, співали малу терцію ЗО-ВІ, допомагаючи собі рухами руки. Потім вони знаходили цю інтонацію на музичних інструментах, бачили її запис на нотному стані. Так поступово накопичувалися слухозорові враження. Що стосується виховання почуття ритму, то жива ритмізована мова допомагала без будь-якого відліку засвоювати метроритмічність музики і музичного запису [7, 139]. Ця робота починалась із проплескування ритму дитячих віршів, імен і засвоєння у такий спосіб певних ритмічних блоків, що використовувались потім у різних оогинатних супроводах до декламації, співу самих дітей. їм пропонувалося продовжити ритмічну побудову, виконану вчителем, "підхопити" перші або заключні такти почутої ритмічної побудови і придумати свою.