Вопрос 20

Самовоспитание и культура речи

Самовоспитание — сознательная деятельность, направленная на возможно более полную реализацию человеком себя как личности. Основываясь на активизации механизмов саморегуляции, самовоспитание предполагает наличие ясно осознанных целей, идеалов, личностных смыслов. Самовоспитание базируется на адекватной самооценке, соответствующей реальным способностям человека, критическом анализе им своих индивидуальных особенностей и потенциальных возможностей.

Культура речи -

- совокупность знаний, умений, навыков, обеспечивающая говорящему свободный синтез выражения мыслей и эмоций.

- совокупность знаний, умений, навыков, которая обуславливает использование средств влияния.

- система определяющая свойства речи, свидетельствует о совершенствовании человека.

- область лингвистических знаний о культуре речи как совокупность в системе коммуникативных признаков.

Вопрос 21

Самосовершенствование — сознательная и систематическая работа над собой в целях совершенствования ранее приобретённых и формирования новых качеств личности. Самосовершенствование — это процесс осознанного, управляемого самой личностью развития, в котором в субъективных целях и интересах самой личности целенаправленно формируются и развиваются её качества и способности.

Культура речи -

- совокупность знаний, умений, навыков, обеспечивающая говорящему свободный синтез выражения мыслей и эмоций.

- совокупность знаний, умений, навыков, которая обуславливает использование средств влияния.

- система определяющая свойства речи, свидетельствует о совершенствовании человека.

- область лингвистических знаний о культуре речи как совокупность в системе коммуникативных признаков.

Вопрос 22

Невербальная культура общения

Невербальні засоби також дають особі змогу (свідомо чи несвідомо)

доповнювати (чи модифікувати) своє словесне повідомлення.

вони здатні:

- підтверджувати, повторювати вербальну інформацію;

- посилювати й акцентувати сказане, що збільшує ефективність

комунікації;

- заперечувати її, що заважає правильному сприйняттю повідомлення

реципієнтами;

У системі невербальної комунікації

зазвичай виділяють такі структурні компоненти:

1) оптико-кінетичну підсистему, що містить:

 зовнішній вигляд людини (тип і розміри тіла, вираз обличчя, одяг,

прикраси, зачіска, косметика, предмети особистого вжитку тощо);

 погляд;

 міміку (вираз обличчя);

 пантоміміку (пози й жести);

 поставу;

 ходу;

 візуальні рухи (контакт очима, рух очей);

2) просодику (паралінгвістичну чи навколомовленєву підсистему), яка

об’єднує:

 темп мовлення;

 вокальні якості голосу;

 діапазон голосу;

 тональність голосу;

 тембр голосу;

 спосіб артикуляції (наявність картавості, окання, акання тощо);

1) екстралінгвістику (чи поза мовленнєву підсистему), котра

відповідає за:

 паузи;

 сміх;

4) проксеміку (просторову організацію комунікації), що пов’язана з:

 просторовим розміщенням учасників комунікативного акту

відносно один до одного;

 відстанню між ними;

 тактильними рухами як аспектом дистанційної поведінки

(рукостискання, поплескування, поцілунки, дотики, погладжування тощо);

5) ольфакторну систему (сукупність різних запахів у навколишньому

середовищі):

 природний запах (запах тіла);

 штучні запахи (запах косметики, парфумерії, побічні запахи);

6) хронеміку (часові особливості комунікативного акту):

 час очікування початку комунікації;

 тривалість комунікативного акту;

 час хезитації.

Важливі невербальні сигнали це також:

Міміка (грець. mimikos – наслідувальний) – організація м’язів обличчя,

яка передає, відображає емоційний стан людини чи реакцію на

повідомлення.

Жест (від франц.gest – рух) – виразний рух зап’ястя, який сигналізує про

внутрішній емоційний стан людини.