15. 530 Га. Всього в Українському Поліссі під охорону взято 70 боліт і болотних масивів загальною площею 120 тис. Га.

На Чернігівському Поліссі заболоченість сягає 5%. Тут панують болота низинного типу. Найбільші з них: Замглай (понад 10 тис. га), Остерське (понад 10 тис. га), Сновське (9,4 тис. га). Смолянка (понад 4,0 тис. га) та ін. Болото Замглай у Рігткинському і Городнянсько- му районах Чернігівської області займає давню прохідну долину на межиріччі Дніпро — Десна. До його складу входять кілька болот­них масивів. Там здавна розробляються торфові поклади потужні­стю шарів від 1,5 до б м. Проведено також значні меліоративні

заходи.

У лісостеповій зоні болота займають невеликі площі й знахо­дяться вони переважно в долинах рік. Одним із найбільших є Ірдин ське болото (5,5 тис. га) в долинах р. Ірдинь (басейн Дніпра) у Смілянському і Черкаському районах Черкаської області.

У степовій зоні болота зосереджені переважно в плавнях рік, зокрема в Дунайських та Дністровських. Болота розвинені в Пе­редкарпатті, на Закарпатській низовині та в окремих долинах карпат­ських рік.

В Україні проведено великі меліоративні роботи щодо викорис­тання боліт, заболочених і перезволожених земель. Це насамперед пов’язано з меліорацією поліських земель. Особливо широкомас­штабне будівництво відбувалося в 1966—1986 рр. Всього в Україні споруджено близько 60 осушувальних систем, які охоплюють пло­щу в 3,2 млн га. Побудовано мережу меліоративних каналів, шлю- зи-регулятори, насосні станції, польдерні системи, проведено роботи зі спрямування русел рік і їх очищення. Найбільшими осушуваль- но-меліоративними системами в Україні є: Верхньоприп’ятська у Волинській області (побудована в 1974—1987 рр., довжина магіст­ральних каналів — 68,4 км, площа осушених земель — 25,1 тис. га); Остерська в Чернігівській області (1928—1955 рр., реконструйова­на в 1961 —1968 рр., довжина мережі каналів — 673 км, площа —

2. тис. га); Ірпінська в Київській області (1947—1954 рр., рекон­струйована в 1979—1981 рр., довжина мережі каналів — 395 км, площа — 8,2 тис. га); Латорицька в Закарпатській області (1961 — 1972 рр., довжина мережі каналів — 560 км, площа — 9,9 тис. га).

Меліоративні роботи сприяли розширенню посівних площ, поліп­шенню їх використання та підвищенню врожайності. Деякі випад­ки проведення осушувальних меліоративних робіт на Поліссі мали негативні екологічні наслідки: погіршення водного режиму малих річок, зниження рівня ґрунтових вод, втрата родючості торф’яно- болотних ґрунтів, дефляція ґрунтів, усихання окремих ділянок лі­су. Найефективніші результати меліоративних робіт одержують там, де проводять комплексні меліоративні заходи (гідромеліорація, аг­ролісомеліоративні, хімічні та ін.).

Науковими проблемами меліорації займається одна з галузей географічної науки — меліоративна географія, яка значно розвине­на в Україні.

Підземні води

Важливою складовою внутрішніх вод України є підземні води, які широко використовують у водопостачанні. їх вивчає одна з наук про Землю — гідрогеологія. Вона значно розвинена в Україні, а її гідрогеологічні умови і ресурси добре вивчено. Формування підземних вод тісно пов’язане з геологічною будовою, поверхневи­ми водами, кліматичними умовами, рельєфом і ґрунтами. Підземні води мають значний вплив на ландшафти й зумовлюють такі фі­зико-географічні процеси як зсуви, карст, засолення, підтоплення та ін.

До складу підземних вод входять ґрунтові води — верхній, без­напірний, поверх та артезіанський, напірний, поверх, який складається з кількох водоносних горизонтів, що утворюють кілька самостійних артезіанських басейнів.

Ґрунтові води (іноді їх називають підґрунтовими) — це перший від поверхні постійний водоносний горизонт. Він тісно пов’язаний з характером рельєфу, четвертинними відкладами, гідрокліматич- ними умовами, ґрунтами і рослинністю. У територіальному роз­поділі грунтових вод спостерігається зональність, яка виявляєть­ся в глибині залягання, мінералізації та хімічному складі вод. У зоні мішаних лісів України ґрунтові води залягають близько до денної поверхні й знаходяться переважно на глибині 3—4 м і вище, сприяючи заболоченню поліських земель. Вони мають гідрокарбо- натно-кальцієвий склад. У лісостеповій зоні, особливо на височи­нах, глибина залягання ґрунтових вод зростає до 6—15 м, а мінералі­зація — 2 г/л. Ще глибше залягають ґрунтові води в степовій зоні, де вони пересічно знаходяться на глибині 10—20 м, а мінералізація підвищується до 8—10 г/л. Прісні ґрунтові води широко викори­стовуються в усій Україні для побутового водопостачання, а в півден­них регіонах для зрошування. В останні десятиліття виникла про­блема боротьби із забрудненням ґрунтових вод різними шкідливими речовинами.

Розподіл, запаси і властивості підземних артезіанських, пласто­вих і тріщинних вод насамперед залежать від геологічної будови, і тому при гідрогеологічному районуванні враховується геологічна структура земної кори. Підземні води за ступенем мінералізації поділяються на прісні (до 1 г/л), мінералізовані (до 5 г/л) та розсо­ли (понад 50 г/л). Глибина залягання прісних вод залежить від геологічної будови та наявності водоносних гірських порід і змі­нюється в гідрогеологічних регіонах України від 50—100 м до 900 м. Глибше, як правило, прісні води в Україні майже не зустрічаються.

Гідрогеологи (А. Бабінець, К. Маков, Ф. Руденко) виділяють на території України сім основних гідрогеологічних регіонів: Дніпров­сько-Донецький артезіанський басейн, Волино-Подільський артезіан­ський басейн, Причорноморський артезіанський басейн, область тріщинних і пластово-порових вод Українського кристалічного щита, область пластово-тріщинних вод Донецької складчастої споруди, об­ласть пластово-тріщинних вод Карпатської складчастої системи, область карстово-тріщинних вод Кримської складчастої системи.

Дніпровсько-Донецький артезіанський басейн знаходиться в ме­жах Дніпровсько-Донецької западини, що має потужну товщу оса­дочних відкладів, у яких зосереджено кілька водоносних горизонтів. У цьому басейні зосереджена майже половина всіх експлуатацій­них запасів підземних вод України. Основні водоносні горизонти зосереджені в юрських, крейдових і палеогенових відкладах. Тут зона прісних вод досягає потужності 350—500 м, а дебіт окремих артезіанських свердловин — 40—55 л/с. На більших глибинах, пе­реважно в палеозойських відкладах, знаходяться солоні води. Під­земні прісні води басейну використовують для водопостачання Чер­нігівської, Сумської, Харківської, Полтавської, Київської областей і м. Києва.

Волино-Подільський артезіанський басейн знаходиться на захід від Українського кристалічного щита і займає всю західну частину України, крім Карпат. Водоносні горизонти пов’язані з силурій­ськими, девонськими, юрськими, крейдовими, палеогеновими і нео­геновими відкладами. Глибини поширення прісних вод сягають 600—800 м, а в окремих місцях і більше. Найпоширеніші водоносні горизонти пов’язані з крейдовими і неогеновими відкладами. Дебіт свердловини змінюється від 0,1 до ЗО—40 л/с. У цьому артезіан­ському басейні зосереджена майже четверта частина всіх прісних експлуатаційних ресурсів України.

Причорноморський артезіанський басейн має водоносні горизонти прісних вод у крейдових, палеогенових і антропогенових відкладах. Тут зосереджено близько 10 % підземних прісних вод України. Дебіт свердловини коливається від 0,3 до 5 л/с, іноді до 10—12 л/с. Ос­новну роль у водопостачанні відіграють водоносні горизонти неоге­нових відкладів. Підземні води цього басейну використовують для водопостачання Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької областей та Кримської автонохМІЇ.

Гідрогеологічна область тріщинних і пластово-порових вод Українського кристалічного щита вміщує близько 5 % експлуата­ційних ресурсів прісних вод країни. Водоносні горизонти тут зосе­реджені в невеликій товщі осадочних відкладів крейди, палеогену, неогену і антропогену та в тріщинах кристалічних і метаморфіч­них порід докембрію і продуктів їх вивітрювання. Глибина заля­гання цих вод досягає переважно 60—70 м, дебіт свердловини коли­вається від ОД до 15—20 л/с. Більш водозабезиеченими є північна і середня частина щита, а найменше — приазовська ділянка. Підземні води Українського щита використовують Житомирська, Вінницька, Київська, Черкаська, Кіровоградська і Запорізька області.

Гідрогеологічна область Донецької складчастої споруди недо­статньо забезпечена прісними підземними водами. Вони в основно­му зосереджені в осадових відкладах крейдового і карбонового періо­дів. Дебіт окремих свердловин становить від 1,5 до 13 л/с і тільки в окремих місцях до ЗО—40 л/с.

Гідрогеологічна область пластово тріщинних і пластових вод Українських Карпат складається з трьох різних частин: 1) власне складчастої споруди Карпат, де підземні води мають переважно пла- стово-тріщинний характер, у флішових відкладах крейди і палео­гену; 2) Передкарпатського прогину з багатими підземними водами в неогенових і антропогенових відкладах; 3) Закарпатського проги­ну в неогенових і антропогенових відкладах. Дебіт свердловин змінюється від 0,02 до ЗО л/с.

Гідрогеологічна область карстово-тріщинних вод Кримської складчастої системи включає карстові води юрських вапняків Го­ловного пасма Кримських гір (дебіт окремих свердловин дорівнює 10—15 л/с), води неогенових відкладів Внутрішнього і Зовнішнього пасма, артезіанські води неогенових і антропогенових відкладів Альминської та Індоло-Кубанської передгірних западин (дебіт окре­мих свердловин змінюється від 2,5 до 20—25 л/с). За дефіциту прісних вод у Криму його підземні води мають важливе значення у водопостачанні.

Підземні води України відіграють велику роль у водопостачанні країни. Вони забезпечують понад 50 % господарсько-питного водо­постачання (1990). Загальні прогнозні ресурси прісних підземних вод України становлять 61 689 тис. м³ на добу, з них детально розві­даних і затверджених — 15 681 тис. м³ на добу (1993).

Мінеральні води

Україна має значні та різноманітні гідромінеральні ресурси. Вони зосереджені в багатьох регіонах країни. Найбільш багатими на лікувальні мінеральні води є Українські Карпати. У Закарпатській області значно поширені вуглекислі води: поляна квасова, свалява, лужанська. У Передкарпатті у Львівській області знаходяться все­світньо відомі курорти Трускавець і Моршин, де широко викорис­товуються води нафтуся та хлоридно-сульфатно-натрієві. Лікувальні води типу “нафтуся” відкрито в Хмельницькій області, де розви­вається курорт Сатанів. Важливі лікувальні властивості мають ра­донові мінеральні води, які поширені переважно на Українському кристалічному щиті й використовуються в м. Хмельнику Вінниць­кої області, Білій Церкві й Миронівці Київської області, у Приазов’ї. Давнім курортом України є м. Миргород у Полтавській області, який базується на мінеральній воді “миргородській”. Березівський ку­рорт у Харківській області використовує воду гідрокарбонатно-маг- нієво-натрієвого складу. Її також використовують як столову міне­ральну воду. Досить різноманітні мінеральні води Криму, які вико­ристовуються в містах Євпаторії, Феодосії, Саках, на Керченському півострові.

На базі мінеральних вод України функціонує 20 санаторіїв, 25 водолікувальних закладів та понад 50 підприємств, які щорічно розливають понад 600 млн пляшок лікувальних і столових вод.

Із мінералізованих підземних вод добувають кухонну та інші солі (Донбас, Передкарпаття, Крим).

3. Водні ресурси і водний баланс

Водні ресурси України складаються з поверхневих, підзем­них та морських вод, є національним надбанням. Вони постійно відновлюються, є мінливими в часі та просторі. Формування вод­них ресурсів відбувається за рахунок атмосферних опадів і тран­зитних вод. Атмосферні опади є визначною складовою водного ба­

лансу, джерелом водних ресурсів. Кількість і режим випадання атмо­сферних опадів, величина витрат вологи на випаровування зумов­люються кліматичними умовами. Кліматичні гідрогеологічні, ланд­шафтні фактори впливають на формування стоку, інфільтраційні процеси, перерозподіл опадів на поверхні водозборів.

На територію України в середньому щорічно надходить 377 км³ (625 мм) атмосферних опадів. З них 52,4 км³ (86,8 мм) перетво­рюється в річковий стік. Значна частина вологи витрачається на випаровування та інфільтрацію. Розподіл елементів водного балан­су по території неоднаковий (табл. 14).

Основна характеристика водних ресурсів — середня багаторіч­на величина річного стоку. У поширенні цього показника на рів­нинній частині України зональність простежується найбільш чітко на півдні. Величини середнього річного стоку зменшується з півночі на південь від 100 до 5 мм. Відхилення від зональних показників стоку характерні для Подільської, Придніпровської, Донецької і Приазовської височин. В Українських Карпатах і Кримських горах показники стоку закономірно збільшуються з висотою відповідно від 400 до 1000 м і від 100 до 500 (рис. 15).

Потенційні водні ресурси України (об’єм середньорічного стоку) оцінюються в 209,8 км³. З них лише 25 % формується в межах нашої держави і є її власним фондом. Транзитний стік тільки част­ково використовується для господарських потреб. Співвідношення об’ємів місцевого і транзитного стоку в різних адміністративних областях неоднакове (табл. 15, с. 152). Територією України водні ресурси розподіляються нерівномірно. Близько 60 % їх припадає на річки басейну Дунаю, де потреба в них незначна. А найменші об’єкти водних ресурсів припадають на території, де вони вкрай необ­хідні у великих кількостях: Автономна Республіка Крим, Дніпро­петровська, Запорізька, Донецька, Херсонська, Миколаївська, Одеська області. Україна належить до територій з низькою водозабезпечені­стю за сумарним річковим і місцевим стоком. На одного жителя в Україні припадає лише 1,0 тис. м³ на рік (в Європі — 4,6 тис. м³, у світі — 8,2 тис. м³, Канаді — 99 тис. м³). На водозабезпечення впли­ває мінливість місцевого стоку в часі. Так, у маловодні роки його величина становить 29,7 км³. Нерівномірний розподіл стоку протя­гом року. На весняний стік припадає до 70 % його об’єкта на півночі та північному сході й до 90 % на півдні України.

Таблиця 14. Розподіл елементів водного балансу України, км* (Б.М. Да-

нилишин та ін., 1999)

Область	Опади	Стік			Випаровування
		Поверхневий	Підземний
Автономна Республіка Крим	13,1	0.57	0.34	12,2
Вінницька	17,0	2.20	0.25	14.5
Волинська	14.1	1.58	0,60	12,0
Дніпропетровська	16.8	0.71	0,16	15,9
Донецька	15,8	1,01	0,24	14,6
Житомирська	20,2	2,50	0,67	17,0
Закарпатська	15,6	6.39	1,53	7,68
Запорізька	13,7	0.48	0,15	13,1
Івано-Франківська	12,5	3,33	1,26	7,92
Київська	18.8	1.45	0,59	16,7
Кіровоградська	14,3	0.80	0,15	13,3
Луганська	16.0	1.21	0,25	14,6
Львівська	18,0	3.27	1,65	13.1
Миколаївська	12,4	0,52	0,056	11.8
Одеська	16.0	0,27	0,084	15,7
Полтавська	17.5	1.44	0,50	15,5
Рівненська	14.1	1,56	0,77	11.7
Сумська	16.0	1.79	0,66	13,6
Тернопільська	9.94	1,01	0,80	8.13
Харківська	18.6	1.28	0,38	17.0
Херсонська	13.0	0.11	0,043	12,8
Хмельницька	13,6	1.58	0,56	11,5
Черкаська	12,5	0.72	0,29	11,5
Чернівецька	6,14	0,93	0,30	4,91
Чернігівська	21,7	2,73	0,78	18,2
Україна в цілому	377	39,4	13,0	325

Україна має значні ресурси підземних вод, їх балансові прогнозні ресурси оцінюються у 21,0 км³/рік. Величини підземного стоку змінюються в південному напрямку від ЗО мм (Полісся), 40—50 (Во- лино-Поділля) до 0—5 мм (Причорномор’я, Степовий Крим). В Українських Карпатах величини підземного стоку становлять 100— 120 мм, а найбільший він у Кримських горах — 500 мм. Модулі

Таблиця 15. Водні ресурси України, км³(Б. Данилишин та ін., 1999)

	Місцеві		Транзитні				Сумарні
Область			У роки за водністю
	Серед­ ній	Мало­ водний	Серед­ ній	Мало­ водний	Серед­ ній			Мало­ водний
Автономна Республіка Крим	0,91	0,43			0,91			0,43
Вінницька	2,47	1,16	8,48	4.29	11,0			5,96
Волинська	2,18	0,94	1,87	1.04	4,05			1,91
Дніпропетровська	0,87	0,14	52,1	32,0	53,0			32,5
Донецька	1,02	0,24	3.15	1.47	4.4			1,7
Житомирська	3,15	1,05	0,56	0,23	3,71			1,28
Закарпатська	7,92	4.47	5,37	2,86	13.3			7.29
Запорізька	0,62	0,13	52.4	32,7	53,0			33,1
І вано-Франківська	4.59	2,17	4.81	2.6	9.4			4,77
Київська	2,04	0,76	44,4	26,7	46.4			28.8
Кіровоградська	0.95	0,27	49,2	30.5	50,2			31,3
Луганська	1,46	0.45	3,63	1,42	5,09			2,0
Львівська	4,92	2,66	0,63	0,24	5,55			3,0
Миколаївська	0,57	0,16	3,43	1,4	4,0			1,71
Одеська	0,35	0,076	135,2	102,73	135,6			102,9
Полтавська	1.94	0,76	49,5	30,4	51,5			31,6
Рівненська	2,33	1,27	4,67	2,21	7,0			3,58
Сумська	2,45	1,15	3,34	1.76	5,79			2.71
Тернопільська	1,81	1,05	5,45	2,70	7,26			4,1
Харківська	1,66	0,71	1.75	0,86	3,41			1.5
Херсонська	0.14	0,02	54,3	32.0	54,4			32,0
Хмельницька	2,14	1,06	7,68	4,26	9,82			5.32
Черкаська	1,01	0,41	46,4	28,5	47,4			29,1
Чернівецька	1,23	0,49	8,88	4,92	10,1			5,6
Чернігівська	3,45	1,95	26,12	17,35	29,57			19,42
Україна в цілому	52,4	29,7	157,4	118,4	209,8			151,4

підземного стоку також зменшуються з півночі на південь від 3—

5. л/с-км до 0,5 л/с-км і менше. У їх розподілі спостерігається зональність, зумовлена кліматом і характером дренування території, контрастними є показники модулів стоку в Кримських горах (0— 15 л/с*км).

Сумарна величина підземного стоку оцінюється в 500—550 м³/с, що становить ЗО % загального стоку з території республіки. Знач­ними є водні ресурси озер України. У народному господарстві ви­користовують морські води (Автономна Республіка Крим, Одеська, Херсонська, Донецька області).

4. Гідрологічне районування

Гідрологічне районування полягає у виділенні на земній по­верхні територіальних одиниць, які характеризуються певною однорідністю гідрологічного режиму, показників стоку, водно­го балансу. При виділенні таксономічних одиниць враховують ха­рактер рельєфу, особливості клімату, ґрунтово-рослинного покриву, умови зволоження території, показники норми стоку, його розподіл протягом року, режим середніх і малих річок. За цими показника­ми з урахуванням ландшафтних особливостей території України виділяються на рівні найвищих таксонів — гідрологічних країн — її рівнинна частина, Українські Карпати і Кримські гори (рис. 16). На рівнинній частині виділяють три гідрологічні зони, межі яких практично збігаються з межами ландшафтних зон. Гідрологічні зони рівнинної частини України, гірські країни за відмінностями низки гідрологічних характеристик поділяють на гідрологічні області та підобласті (табл. 16).

Зона надмірної водності, яка в основному охоплює фізико-гео­графічну зону мішаних лісів, включає басейн правих приток При­п’яті та правобережних приток Дніпра в цій зоні. Тут густота річко­вої сітки становить 0,25—0,5 км/км², живлення мішане з перевагою снігового (50—60 % річного), стік становить 3,0—4,5 л/с-км; 50— 90 % його проходить навесні. У зоні виділяють дві гідрологічні об­ласті: Поліську і Деснянську.

Зона достатньої водності в основному відповідає лісостеповій фізико-географічній зоні та охоплює басейн лівих приток Дністра, верхньої та середньої течії Південного Бугу, басейн правих (Рось, Тясмил) і лівих (Трубіж, Псел, Сула, Ворскла та ін.) приток Дніпра в межах лісостепової зони. Густота річкової сітки становить 0,4—