5) Обґрунтування еталонів геосистем як бази для порівняння й оцінки техногенного впливу на геосистеми.

Основними етапами створення системи фонового моніторингу в Україні мають стати:

• аналіз наявних вітчизняних та зарубіжних доробок, міжнарод­ного досвіду, стандартів та вимог до формування мережі станції ФМ та їх організаційної, територіальної й функціональної структури;

• аналіз ступеня забруднення природного середовища України;

• обґрунтування перспективної мережі розміщення станцій фонового моніторингу на території України. Оцінка ландшафтної репрезентативності та еталонності станцій ФМ у межах фізико-гео­графічних зон і провінцій;

• обґрунтування функціональної та територіальної структури українських станцій ФМ, оцінка їх програм та розміщення за міжна­родними стандартами;

• оцінка перспектив розміщення станцій ФМ на базі природ­них заповідників України, оцінка ландшафтно-екологічної репре­зентативності об’єктів природно-заповідного фонду відповідності міжнародним стандартам умов розміщення в їх межах станцій ФМ;

• розробка системи фонового моніторингу; розміщення станцій та впровадження міжнародних стандартизованих програм спосте­режень;

• вибір 2—3 базових заповідників для організації станцій ФМ першої черги і започаткування відповідних робіт. Зібрання матеріа­лів для оцінки їх репрезентативності щодо території України та оцінки еталонності геосистем (ландшафтних комплексів) базових заповідників;

• визначення переліку та специфікації приладів (переважно для дистанційної автоматизованої фіксації стану компонентів геосистем), комплектації регіональних лабораторій та комп’ютерних центрів. Узгодження прийнятих в Україні методик дослідження з методи­ками, прийнятими за Міжнародною програмою ФМ;

• аналіз матеріалів “Літопису природи”, оцінка їх відповідності програмам інвентаризаційних досліджень та режимних спостере­жень. Визначення необхідних видів досліджень і спостережень, які мають проводитися відповідно до міжнародних вимог;

• підготовка рекомендацій щодо організації та розміщення станцій ФМ на території України;

• вибір базових елементарних водозбірних басейнів, а в їх ме­жах — місць розташування полігонів та пунктів спостережень. За наявністю великомасштабних ландшафтних карт на території за­повідників оцінити еталонність та ландшафтну репрезентативність геосистем полігонів і пунктів спостережень. Складання ландшафт­них карт масштабу 1:10 000 — 1:25 000 (залежно від площі заповід­ника) території базових заповідників. Збирання матеріалів для оцін­ки еталонності геосистем базових заповідників. Вибір і обґрунту­вання базових елементарних басейнів, а в їх межах — пунктів роз­міщення полігонів та точок спостереження;

• розробка програми досліджень на українських станціях ФМ, узгодженої з Міжнародною програмою і прийнятими методиками;

• розробка структури БД інформаційної системи станцій ФМ, регіональних та національних центрів. Визначення кола фахових знань та навичок, які мають бути у спеціалістів з фонового моніто­рингу. Розробка програми підготовки та перепідготовки фахівців. Визначення вищих навчальних закладів та освітніх центрів, які можуть готувати необхідних фахівців.

Система імпактного моніторингу має впроваджуватися у зо­нах впливу найбільш небезпечних виробництв за міжнародною класифікацією з метою постійного контролю їх впливу на навко­лишнє природне середовище, на стан біоти та здоров’я людей.

Основні завдання імпактного моніторингу полягають у:

1. режимних спостереженнях за надходженням забруднень з викидами та скидами підприємств (видовим складом та концен­траціями), формуванням первинного та вторинного полів забруд­нення, міграцією забруднюючих речовин за трофічними ланцюгами, надходженням їх до живих організмів;

2. оцінці рівнів забруднення компонентів геосистем;

3. оцінці екологічного стану територій.

Система біоекологічного та медико-екологічного моніторингу має впроваджуватися на тестових ділянках як в еталонних геоси- стемах, так і в геосистемах у зонах впливу небезпечних підприємств, а також в усіх обласних та промислових центрах з метою постійно­го контролю стану живих організмів, їх реакції на техногенний вплив.

Основними завданнями біоекологічного та медико-екологічного моніторингу є:

1. періодична фіксація фізичних, хімічних, біофізичних, біохіміч­них та біологічних показників стану живих організмів;

2. діагностика стану живих організмів (виявлення морфологіч­них та фізіологічних порушень, специфічних хвороб та визначення їх чинників);

3. біоекологічна та медико-екологічна оцінка стану адміністра­тивних регіонів.

Відомчі мережі систем моніторингу після оцінки їх репрезента­тивності та взаємоузгодження становлять базовий каркас майбут­ньої комплексної системи екологічного моніторингу.

Контрольні запитання і завдання

1. Охарактеризуйте державну систему моніторингу навколиш­нього природного середовища України.

2. В чому полягає головна мета геоекологічного моніторингу?

3. Якими є основні завдання системи фонового моніторингу?

3. КОНСТРУКТИВНО-ГЕОГРАФІЧНІ ЗАСАДИ РЕГІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Природокористування як важлива складова в системі взаємодії суспільства і природи являє собою сферу взаємодії виробничої і наукової діяльності, спрямованої на комплексне вивчення, освоєння, використання, відновлення, поліпшення й охорону природного сере­довища і природних ресурсів з метою розвитку продуктивних сил та забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людей. Наукові дослідження природокористування мають міждисциплінарний ха­рактер. Географічні дослідження з проблем природокористування про­водять за взаємопов’язаними напрямками: природничо-географіч­ним, економіко-географічним, ландшафтознавчим, еколого-географіч- ним.

Одним із ключових завдань гарантування економічної безпеки України є “здійснення на національному, регіональному та об’єктно­му рівнях найбільш гострих поточних завдань і довгострокових пріоритетів екологічної безпеки та охорони навколишнього сере­довища, розвиток і вдосконалення відповідної законодавчо-право- вої бази, застосування економічних інструментів (поетапного впро­вадження платного природокористування) для відтворення та ра­ціонального використання природних ресурсів” (Послання Прези­дента України до Верховної Ради України 22 лютого 2000 року “Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соці­ального розвитку на 2000—2004 роки”). Для цього передбачаєть­ся реалізація таких важливих заходів: 1) гарантувати екологічну безпеку ядерних об’єктів і радіаційний захист населення та довкіл­ля, звести до мінімуму вплив наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) поліпшити екологічний стан річок України, зокрема ба­сейну р. Дніпро, та якість питної води; 3) стабілізувати та поліп­шити екологічний стан у містах і промислових центрах Донецько- Придніпровського регіону; 4) збудувати нові та реконструювати діючі потужності комунальних очисних каналізаційних споруд; 5) запобігати забрудненню Чорного й Азовського морів і поліпши­ти їх екологічний стан; 6) сформувати збалансовану систему при­родокористування та екологізації технологій у промисловості, енер­гетиці, будівництві, сільському господарстві та на транспорті;