53. Адаптація живих організмів до умов навколишнього середовища. Навести приклади адаптацій організмів, що характерні для видів зони степів та саван.

Біологічна адаптація – це пристосування організму до умов навколишнього середовища у процесі еволюції. Адаптації забезпечують виживання організму в умовах конкретного місця проживання, стійкість до дії факторів абіотичного і біотичного характеру а також успішну конкуренцію з іншими видами, популяціями, особинами.

Адаптацію можна розглядати у трьох аспектах:

1. як властивість системи пристосовуватися до можливих змін функціонування – системна адаптація;

2. як сам процес пристосування адаптативної системи – власне адаптація;

3. як метод, заснований на обробці вхідної інформації і пристосований для досягнення певного критерію оптимізації – адаптаційні алгоритми.

Види адаптації:

I. Морфологічна: проявляється у зміні будови тіла.

II. Зміни забарвлення: для маскування, відлякування тощо.

III. Мімікрія – явище наслідування одного виду іншим, наприклад, неотруйний і безпечний вид наслідує отруйного, агресивного і небезпечного. Таким способом вид-імітатор може певним чином убезпечити себе від ворогів.

IV. Фізіологічні адаптації:фізіологічні реакції, спрямовані на збереження сталості організму.

V. Адаптація поведінки: піклування про потомство, відлякування ворогів, імітація смерті, сплячка.

VI. Біохімічна адаптація:вироблення отрути, стійкість структури білків термостійких організмів і т.д.

Адаптації видів зони степу та саван спрямовані на виживання організмів за наявності сезону посухи (саванна) та зниження температури взимку (степ), недостатнього зволоження, значної відкритості ландшафту (розрідженість та відсутність дерев) та постійного випалювання травостою.

Адаптації

а) Зміна зовнішньої будови тіла:

- у саванні листя вічнозелених дерев дуже жорстке і сильно опушене, що сприяє зменшенню випаровування вологи з поверхні листової пластинки;

- у саванні листя на деревахперисте і рухоме, що дозволяє їм приймати положення, що краще всього захищає від сонячного проміння;

- у саванні рослинам притаманна потужна коренева система, що проникає на значну глибину і сприяє кращому всмоктуванню вологи рослинами;

- у степу багато гризунів (хом’яки) мають защічні мішки, що дозволяє переносити тваринам корм;

- у зв’язку з тим, що для степу притаманними є землериючі види(переважно гризуни), то для риття нір у них добре розвиненікігті на передніх лапах та різці, що постійно стирчать з роту і якими досить зручно проривати підземні нори та ходи.

б) Зміна особливостей функціонування організму:

- у саванні деякі дерева досягають гігантських розмірів і запасають в стовбурах велику кількість води (баобаб). У зв’язку з постійними пожежами у саванні деякі види рослин мають добре захищені корою брунки.

в) Зміна добових ритмів життєдіяльності:

- у степу за високих температур та низької вологості більша частина тварин активна переважно вночі.

г) Зміна річних ритмів життєдіяльності:

- у степу більшість рослин найбільш активно розвиваються переважно весною, коли ще залишається достатня кількість вологи у грунті;

- у період посух в степу дощові черви ідуть на значну глибину;

- у саванні у зв’язку із настанням посушливого сезону переважають листопадні види дерев, що в несприятливий сезон скидають листя;

д) Адаптації поведінки:

- у зв’язку із«відкритістю» ландшафту (відсутність для тварин прихистку на деревах, які тут майже відсутні) багато тварин пристосувалися жити в підземних норах;

- для того, щоб пережити період засухи у саванні рептилії, комахи та земневодні впадають у стан анабіозу; птахи та крупні травоядні тварини мігрують за межі саванни.

е) Міжвидові адаптації:

- у саванні кожен з видів копитних використовує лише певний ярус рослинності, або ж лише окремий фрагмент рослинного ярусу –це дозволяє співіснувати багатьом видам на спільній території.