Населення

На території району розташовано 43 населених пунктів, підпорядковані 30 сільським та 1 селищній радам. Районний центр — місто Берегове. За переписом населення України 2001 року в межах підпорядкування району національний склад становить — угорці (76,1%), українці (18,8%), цигани (4,1%) та інші.

Розділ 2. Історія вивчення

У сучасних умовах, коли загострюється сировинна проблема, зростає вплив антропогенного фактора на розвиток геоморфологічних процесів, важливим питанням є геолого-геоморфологічне дослідження території. Новітні дослідження повинні проводитись опираючись на ґрунтовну базу. Такою основою для геолого-геоморфологічних досліджень сьогодення є матеріали попередніх років.

Відомості про геологічну будову регіону знаходимо в працях дослідників XIX ст. – Сташіца (1805), К.М. Пауля і Титце (1887), М.Н. Клапрота (1807), Л. Кордьє (1820), І. Грима (1937), Ф. Циппе (1852), К. Зіпсера (1817). У ХХ ст. дослідженням цієї території займалися такі відомі вчені, як С. Рудницький (1926), П.М. Цись (1962, 1965), Г.І. Раскатов (1948, 1957), О.І. Спиридонов (1952), Т.Ю. Піотровська (1961), І.Д. Гофштейн (1964), О.М. Адаменко (1987, 2000, 2002), Г.Д. Гродецька (1987), Б.П. Висоцький (1961). На сучасному етапі вивченням цього регіону займаються спеціальні геологічні експедиції, наукові співробітники вищих навчальних закладів.

Історія розвитку і формування території нерозривно пов’язана з історією розвитку Українських Карпат. Тому дослідження території Чоп-Мукачівської алювіально-пластової рівнини проводились у контексті вивчення природи Закарпатської області.

Територія Закарпаття, як відомо з історії, впродовж XVIII-XX ст. не раз переходила з-під влади однієї держави до іншої. Тому в історії дослідження природи цієї території можна виділити кілька періодів, які умовно співпадають з пануванням тієї чи іншої держави: австрійський, угорський, чеський, радянський і сучасний (український).

Більшість геологічних робіт до 1918 р. мали загальний характер, спеціальних геоморфологічних досліджень не проводилось. На сьогоднішній день всі роботи цього періоду становлять лише історичний інтерес [7].

Однією з перших робіт австрійського періоду була стаття польського вченого С. Сташица (Staszic, 1805) з систематичним викладом досліджень геологічної будови та корисних копалин західних областей України. Четвертинні відклади згадувались на початку ХІХ століття і в інших працях австрійських геологів, які мають екскурсійний характер з дуже бідними геологічними даними. Деякі геологічні дані наводяться в більш пізніх роботах Й. Бонковського (Bonkowski, 1881), К.М. Пауля і Е. Титце (Paul, Tietze, 1887) та ін. В австрійський період були здійснені спроби розробити стратиграфічну схему Закарпаття, складені перші геологічні карти. Відомості про тектонічну будову регіону на даному етапі вивчення території були дуже примітивними [2].

Чеський період (1919-1939 рр.) характеризується більшою детальністю робіт і спрямованістю досліджень на вирішення конкретних завдань. У цей час проводиться регіональна зйомка, тематичні дослідження, вивчення корисних копалин. На цьому етапі С. Рудницьким і Д. Андрусовим проводились загальні рекогносцировні роботи з вивчення рельєфу.

Чеський період щодо геологічного вивчення регіону був більш плідним, аніж попередні. Геологи В. Уліч, М. Лимановський, Д. Андрусів приділяли багато уваги геологічній будові Закарпаття. Значну роботу провів В. Зауер, який детально описав тераси майже всіх річкових долин від Тиси до Апшиці і Ужа, але провести стратифікацію не зміг.

Впродовж угорського періоду (1939–1943 рр.) геологічні роботи були спрямовані, в основному, на вивчення родовищ корисних копалин. У деяких загальних геологічних роботах подаються описи четвертинних і пліоценових відкладів (Кульгай, 1940) [2].

У період з 1939 до 1943 року дослідження на території Закарпаття були зумовлені військовими потребами та носили прикладний характер.

Отже, всі геологічні дослідження, які епізодично проводились австрійськими, угорськими, чеськими і румунськими геологами, мали вузьке призначення і зводились, в основному, до описових мінералого-петрографічних робіт. До таких належать опубліковані праці з мінералогії берегівських алунітів М.Н. Клапрота (1807), Л. Кордьє (1820), І. Грима (1937), Ф. Циппе (1852), К. Зіпсера (1817). Найбільш повними для свого часу роботами були: дослідження Ф. Ріхтгофена (опубліковані в 1858, 1859 роках), який достовірно встановив міоценовий вік берегівських вулканічних утворень, проте помилково відніс їх до трахітів; роботи С. Рудницького (опубліковані в 1925, 1927 роках), що вперше підкреслив геологічну зумовленість Берегівських і Косіно-Беганських гір серед Закарпатської низовини як ліпаритових куполів та помилково відніс до них, базуючись лише на геоморфологічних дослідженнях, всі вулканічні утворення горбогір’я; робота Ю. Кулгая (1936), що дав перший детальний опис вулканічних порід і їх різновидів, які він помилково прийняв за ліпарити. Ґрунтовніші пошуково-розвідувальні роботи в районі не проводились. З корисних копалин, крім алунітів, баритів, золота, були відомі і добувались лише будівельні матеріали [6].

Отже, в період, що охоплює проміжок часу з початку XVIII ст. до 1945 року, дослідження проводились на невеликих, порівняно оголених, доступних для вивчення з поверхні ділянках – Берегівському і Косіно-Беганському горбогір’ях. Значення вони мали лише для розвідки алунітів і каолінів, видобуток яких розпочався з XVII ст. і продовжувався до 1943 р. Не зважаючи на значну кількість літературних даних (більше 200 публікацій) з геології Західної України, геологічна будова Закарпатської області до початку радянського періоду залишалась мало вивченою. З цього часу починається детальна геологічна зйомка і тематичні дослідження.

Свої перші роботи радянські вчені присвятили підсумкам досліджень, що проводились у попередні періоди з їх доповненням власними спостереженнями. Серед цих робіт слід відзначити колективні монографії М.А. Біховера, В.А. Анучіна, А.І. Спірідонова, К.І. Геренчука та ін.

На цьому етапі розгортаються великі експедиційні роботи, спрямовані на дослідження геологічної будови Закарпаття. В результаті сформувалися нові погляди на стратиграфію і тектоніку, геологічну будову та історію розвитку Карпат і прилеглих територій. Серед дослідників слід назвати В.Г. Бондарчука, О.С. В’ялова, В.С. Бурова, М.М. Жукова, Г.І. Раскатова [1].

Радянський період, передусім, відрізняється від попередніх етапів проведенням детальних геолого-розвідувальних робіт з застосуванням технічних методів і різноманітних геодезичних робіт. Прогресує пізнання основних геолого-структурних особливостей району, результати вивчення яких знаходять своє відображення в звітах і працях співробітників науково-дослідних організацій [5].

Більш детальному вивченню території Закарпаття на цьому етапі сприяли також тісні ділові контакти, що встановились між геологами країн-учасниць Карпато-Балканської геологічної асоціації, і, зокрема, робота зі складання загальної тектонічної карти Карпато-Балканської гірської країни, яка проводилася в рамках цієї асоціації. Широкий обмін думок між геологами різних країн і здійснення спільних геологічних досліджень дозволили вирішити багато неоднозначних, дискусійних питань [4].

Свого часу, залежно від прикладних і загально геологічних результатів робіт, радянський період Є. М. Тітов пропонував поділити на три етапи.

На першому етапі (1946-1953 рр.) пошуково-розвідувальні і тематичні дослідження зосереджувались в межах Косіно-Беганського і Берегівського горбогір’їв. З 1947 року роботи в цьому районі проводяться Закарпатською (Берегівською) ГЕ. Завдання дослідження полягали в оцінці родовищ алунітів і каолінів, а також оцінці родовищ поліметалевих руд. Оцінку берегівських алунітів і каолінів провів М.П. Єрмаков (1947). В результаті проведених робіт складено схематичну карту Берегівського горбогір’я масштабу 1:25000.

Одночасно з пошуково-розвідувальними роботами на Берегівському горбогір’ї, співробітниками Львівського університету проводились тематичні дослідження (петрографічні і мінералогічні). З опублікованих робіт цього етапу потрібно виокремити статтю В.І. Славіна (1946), який вперше вказав на структурну відособленість Косіно-Беганського і Берегівського горбогір’їв в якості фрагмента горстового кільця, що відокремлює Угорський серединний масив від Закарпатської внутрішньої западини. На думку О.О. Богданова (1949), Берегівський район належить до зони великого розлому, який відмежовує зовнішні міоценові западини Закарпаття від внутрішньої пліоценової Угорської западини [6].

Паралельно з геологічними дослідженнями, проводилося і геоморфологічне вивчення Закарпаття. Багато уваги приділялось проблемі взаємозв’язку геоструктур та рельєфу, закономірностям руху тектонічних структур, сучасній орогідрографії Карпат, що знайшло відображення в роботах Г.П. Алферєва (1948), К.І. Геренчука (1950), П.М. Цися (1951, 1954, 1956) та ін. [2].

Початок геоморфологічних досліджень поклали праці Г.П. Алферєва (1948), М.П. Єрмакова (1948), О.І. Спиридонова (1952), П.М. Цися (1957), які вказали на основні риси будови рельєфу Закарпаття та основні етапи його розвитку.

Перші геолого-геоморфологічні роботи радянського періоду були проведені експедицією Четвертого геологічного управління. Як наслідок цих робіт були складені геоморфологічні карти і карти четвертинних відкладів в масштабі 1:200000 для чотирьох листів, у звітах наведені описи великих геоморфологічних районів. Досить детально описано будову річкових долин. Усі дослідники вказують на збільшення відносних висот терас вверх за течією і виділяють у вододільних частинах два денудаційні рівні. У звіті Владимирського (1947) по районі Чоп-Мукачівської западини виділяється шість терас в передгір’ях Вигорлат-Гутинської гряди.

Результатом досліджень Г.І. Раскатова і М.М. Жукова стало створення геоморфологічної карти і карти четвертинних відкладів масштабу 1:500000. На схемі геоморфологічного районування в межах Закарпаття Г.І. Раскатов виділяє чотири великих геоморфологічних райони: Закарпатська низовина, район ерозійного рельєфу вулканічних гір, район внутрішньої системи пліоценових алювіальних долин і район структурно – денудаційного рельєфу внутрішніх Карпат з підрайонами [4].

М.П. Єрмаков (1947, 1948) провів загальне геоморфологічне районування Закарпаття і описав ряд внутрішньодолинних терас на р. Тисі з наведенням відносних відміток та ерозійних рівнів [2].

На цьому етапі досліджень післявоєнного періоду в різний час було запропоновано кілька схем тектонічного районування Українських Карпат і суміжних з ними областей. Серед них спочатку найбільш відомими стали схеми О.О. Богданова (1949), О.С. Вялова (1949, 1954) і М.Р. Ладиженського (1955). Трохи пізніше з’явилась тектонічна схема В.В. Глушка, Я.О. Кульчицького, В.М. Утробіна, А.В. Хижякова, опублікована в 1958 році, а потім схеми Я.О. Кульчицького (1958), В.В. Глушка (1959).

У 1949 році О.С. Вялов на основі аналізу та узагальнення матеріалів польських і чеських геологів, а також власних спостережень запропонував свою схему районування Карпат, а в 1954 р. розробив навіть детальнішу схему структурного поділу західних областей України [4].

На другому етапі (1954–1958) пошукові роботи (пошук нафти, газу, бурого вугілля) в районі були зосереджені переважно в його північній частині.

В результаті цих робіт отримано значний фактичний матеріал, на основі якого сформовано перші цілісні уявлення про геологію цієї території. Передусім це стосується стратиграфії (роботи І.В. Венглинського, Г.Н. Гришкевич, В.М. Утробіна, В.Г. Шеремети та ін.) [5].

Третій етап післявоєнного періоду вивчення району (починаючи з 1959 р.) характеризується обширними пошуковими роботами на різні види корисних копалин в основному в районі Косіно-Беганського і Берегівського горбогір’їв і прилеглих до них територій. В ході досліджень отримано багато нових даних, що стосуються геолого-структурних особливостей району. Дискусійним залишалось питання про тектонічну позицію району Косіно-Беганського і Берегівського горбогір’їв і прилеглих територій, оскільки не було структурно-тектонічного районування і даних про внутрішню будову окремих структурних елементів.

Значний внесок у вивчення закономірностей розвитку рельєфу внесли праці І.Д. Гофштейна (1963), П.М. Цися (1961), М.С. Демедюка та ін. Однією із значних геоморфологічних робіт, що стосується території Карпат, є докторська дисертація П.М. Цися “Геоморфология Советских Карпат”. Автором розроблено схему геоморфологічного районування Карпат. В основу районування покладений морфо-генетичний і територіальний принципи. Вся територія Карпатського регіону ділиться на п’ять геоморфологічних областей. Окремо виділені геоморфологічні райони Закарпаття [7].

Значний обсяг робіт на території Закарпаття проводився Т.Ю. Піотровською (1960, 1964). Їх метою було встановлення взаємозв’язку неотектоніки і рельєфу, а також тектоніки з утворенням ртутного оруднення. За даними Т.Ю. Піотровської, в межах річкових долин Закарпаття можна виділити до семи ерозійно-акумулятивних і ерозійних терас з висотами від 3-4 до 200-220 м, причому не в усіх річкових долинах висоти терас співпадають.

У роботі В.М. Зайцевої і Т.Ю. Піотровської (1966) відображені етапи неотектонічного розвитку Закарпатського прогину. За даними цих досліджень верхньопліоценові і антропогенові відклади утворились на третьому етапі тектонічного розвитку Закарпатського прогину [2].

У 70-х роках продовжувалися дослідження нафтогазоносності Залузької структури та інших частин області. Проводиться вивчення вулканічних утворень Закарпаття (Б.В. Мерліч, С.М. Спітковська, Л.Г. Данилович та ін.). З 1974 р. також ведуться пошукові роботи, спрямовані на золоті копалини в межах Вигорлат-Гутинського пасма [6].

Неотектонічні дослідження І.Д. Гофштейна (1964) і А.В. Кожевникова (1965) були продовжені Ю.М. Швидким (1968), О.М. Адаменком, Р.С. Адаменко, Г.Д. Гродецькою, Г.М. Афанасьєвим та ін. (1977, 1979, 1981, 1987) [1].

У цей період вивчається спектр, поширення та інтенсивність розвитку сучасних геоморфологічних процесів у басейнах різнопорядкових річок, проводяться стаціонарні дослідження ерозійних та інших денудаційних процесів (Шушняк, 1988, 1989; Чверенко, 1991; Хомин, 1984, 1986) [3].

Сучасний (український) етап вивчення території Закарпаття розпочався у 1991 р і триває до сьогоднішньго часу.

На Закарпатті продовжувалось вивчення листів геологічної карти масштабу 1:200000, пошуки і розвідка корисних копалин, окремі тематичні дослідження з геоморфології і палеогеографії. Характерним для цього періоду було розчленування великих геологічних експедицій на окремі приватні геологічні фірми, які діють тут і зараз [1].

На території Закарпатської області перші системні дослідження басейнових систем проводили Я.Б. Хомин (1991, 1992), Л.Ф. Дубіс (1988, 1995), І.П. Ковальчук (1993, 1994, 1995, 2000). Ними проаналізовано структурну організацію басейнових систем за різними класифікаційними схемами На сучасному етапі проводяться масштабні еколого-геоморфологічні дослідження території Закарпаття. Початок цим дослідженням поклали фундаментальні праці з екологічної геоморфології, а саме роботи І.П. Ковальчука (1997), В.В. Стецюка (1998), О.М. Адаменка, Г.І. Рудька, І.П. Ковальчука (2000), Б.В. Кіндюка (2002, 2003), М.І. Кирилюка (2001), В.І. Вишневського (2002) та інших вчених [3].