- •58. Руїна: причини, ознаки, наслідки.
- •59. Якого гетьмана і чому називають «сонцем доби Руїни»?
- •60.Московсько-козацькі стосунки доби руїни:чому сторони ен розуміли одна одну? московсько-козацькі стосунки доби руїн? чому сторони не розуміли одна одну?
- •62. Україна в кінці XVII - на початку XVIII ст. Іван Мазепа: внутрішня та зовнішня політика.
- •63.Характеристика Конституції п. Орлика.
- •64.Гайдамаки та опришки: історичне значення.
- •66.Ліквідація Запорізької Січі та гетьманства: причини та наслідки.
- •68. Кирило-Мефодіївське братство. Т.Г.Шевченко.
- •69.Українське національне відродження кінця XVIII - початку xіx ст.: причини, етапи, наслідки.
- •70).Закріпачення селян Катериною п та основні ознаки кріпосницької системи в Україні у першій половині XIX ст.
- •73.Західноукраїнська народна республіка: виникнення, історична доля
- •75.Зародження та становлення в Україні політичних партій наприкінці XIX - на початку XX ст.
- •78.Німецько—австрійська окупація України. Гетьманування Павла Скоропадського (1918 р.).
- •79.Директорія унр (1918-1920 рр.). В.Винниченко, с.Петлюра.
- •82.Україна в умовах неПу.
- •83.1-Й Всеукраїнський з'їзд рад. Проголошення в Україні радянської влади.
- •86.Колективізація сільського господарства в Україні, методи її здійснення.
- •88.Процес формування тоталітарного режиму в срср і Україна. Доля української інтелігенції.
- •89. Чим можна пояснити масовий характер репресій?
- •97. Оун-упа в роки другої світової війни і в повоєнні роки (1941-1952 рр.).
- •98. Економіка України в період повоєнної відбудови (1945-1955 рр.).
- •100. Соціально-політичне та культурне життя в Україні в період Хрущовської відлиги (1945-1955 рр.).
- •101. Соціально-економічний розвиток України в другій половині 60-х - першій половині 80-х рр. XX ст.
- •103. Суспільно-політичне життя в Україні у другій половині 60-х - першій половині 80-х рр. XX ст. Дисидентський рух.
- •105. Проголошення незалежності україни
- •107. Прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України, її значення. Конституційна реформа 2004 р. І ставлення до неї різних політичних сил.
- •108. Політичні партії та рухи в Україні на сучасному етапі (1991 -2012).
- •110. Міжнародне становище та зовнішня політика Української держави на сучасному етапі (1991-2012).
- •111. Помаранчева революція 2004 р.: реальність чи політико-ідеологічна фікція?
97. Оун-упа в роки другої світової війни і в повоєнні роки (1941-1952 рр.).
З початком війни в ОУН виникли гострі суперечності. (ОУН була створена 1929р, лідери: Є. Коновалець і С. Бандера) В результаті цих суперечностей виникли дві орг-ї : ОУН(М) і ОУН(Б). Після нападу німців на СРСР укр. націоналісти припустилися помилки, вважаючи, що німці допоможуть їм сформувати незалежну укр. державу. Німці ж хотіли використати нац рух у власних цілях для підриву могутності СРСР. В результаті співпраці між ОУН та німцями було створено два батальйони «Нахтігаль» і «Роланд».30 червня 1941 р ОУН(Б) проголосили у Львові становлення укр. держави. Проте через кілька днів С.Бандеру та його прибічників німці заарештували. 14 жовтня 1942 р створено УПА, яка вела боротьбу як проти німців , так і проти радянськ влади. З листопада 1943 р головнокомандувачем УПА був член ОУН(б) Р. Шухевич. Форми боротьби:— створення органів місцевого самоврядування;—- участь у створенні й діяльності української преси, культурно-освітніх закладів, через які поширювалися самостійницькі настрої;— створення підпільних, партизанських і регулярних військових структур. У результаті національна течія зберегла ідею незалежності України й зробила свій внесок у розгром німецько-фашистських загарбників.
У повоєнні роки сподіватися на початок нової війни між союзними державами та СРСР). Водночас вона була спрямована на те, щоб перешкодити встановленню радянської системи в себе на батьківщині. Широка діяльність УПА була зумовлена, з одного боку, народної підтримкою та ефективністю організації цієї армії, а з другого – тим, що радянських військ на західній Україні було обмаль.
Проте після капітуляції Німеччини в травні 1945 р. ситуація різко змінилась. Радянський режим зміг організувати систематичні й широкі заходи, спрямовані на знищення УПА. У цих акціях використовувалися переважно війська МВС та НКВС.
На прикінцевій стадії боротьби загони УПА зосередилися на антирадянській пропаганді та саботажі. Вони перешкоджали колективізації, депортаціям, розгортанню радянського адміністративного апарату, вбивали офіцерів НКВС, партійних активістів і тих, хто підозрювався у співпраці з радянською владою. Також партизани влаштовували провокації – лже-енкаведистські групи.
Зрозуміло, що така нерівна боротьба з імперією не могла тривати довго – попри всю патріотичність та героїзм, УПА була приречена на поразку. Боротьба ОУН УПА з СРСР була жорстока й кровопролитна, і за свободу своєї держави поліг не один українець. З боку ОУН УПА така боротьба була справедлива, бо повстанці зі зброєю в руках відстоювали свою країну, власність і релігію, право жити так, як завжди, а не працювати на чужу державу.
100. Соціально-економічне і суспільно-політичне становище України у другій половині 40-х - першій пол. 50-х рр. XX ст.
Переживши страхіття війни, заплативши за перемогу над загарбниками таку високу ціну, народи СРСР сподівалися на поліпшення матеріального й духовного життя, ліквідацію колгоспів, які ніколи не могли забезпечити населення продовольчими товарами. Однак усе повернулося до старого. Відповідно до планів комуністичної партії, СРСР (в тому числі й Україна) за 1946— 1950 рр. повинен був, пройшовши відбудовчий період, досягнути в економічному розвитку довоєнного рівня. Навіть за фальшивою радянською статистикою цього не сталося. Промисловість, враховуючи й роздуту військову, перевищила рівень 1940 р., але сільське господарство, як завжди, хронічно відставало. Причин було немало — на селі залишилися переважно жінки, інваліди, старі й діти. Катастрофічно скоротилося поголів'я худоби, сільськогосподарської техніки. Головами колгоспів, радгоспів ставали, зазвичай, некваліфіковані партійні чиновники або демобілізовані воїни. Скрізь по містах і селах відновлювали терористичну адміністративно-командну систему. Практично повернулася політика "воєнного комунізму".
Катастрофу сільського господарства України довершила жорстока посуха, що знищила врожай у південних областях республіки та Молдови. Почався голод, який охопив населення України. Голодні ринули в Галичину та Волинь.
З 1944 р. процес колективізації у західних областях радянській владі довелось розпочинати практично заново. Організовані формально, насильницькими методами, організаційно та економічно слабкі колгоспи західних областей свою діяльність після війни відновити не могли. На відміну від довоєнного часу, цей процес відбувався не тільки у важких умовах відбудови зруйнованого війною господарства, а й за наявності гострої суспільно-політичної та збройної боротьби в регіоні. Негативний досвід колгоспного будівництва в 1940—1941 рр. посилював недовіру селянства до колективізації. Найпростіші форми кооперування мали на собі відбиток усієї авторитарно-бюрократичної системи, що призводило до формалізму в їхній діяльності, відступів від статутних норм, підкорення місцевим органам влади — сільрадам тощо.
У важкому становищі залишалося сільське господарство. Виснажене війною, зубожіле від сталінської феодальної системи керівництва, українське село тяжко перенесло голод 1946—1947 рр. До ЦК КП(б)У надходило багато листів із проханням надати допомогу, продовольчу позику.
Розвиток ініціативи колгоспників, зростання продуктивних сил на селі гальмували постійні та повсюдні порушення принципу матеріальної зацікавленості, слабка трудова дисципліна, надмірна централізація керівництва сільським господарством. Інакше й бути не могло. Командно-адміністративна система вбила в селянинові господаря. Його негласно оголошено громадянином другого сорту: майже неоплачувана праця (так звані трудодні насправді переважно нічого не давали); позбавлення змоги виїхати з села й жити в місті, адже паспортів селянам не видавали, а під час перебування в місті не дозволяли селитися в готелях, а тільки в спеціальних гуртожитках для колгоспників. Для них не існувало відпусток, державних пенсій, гарантованої грошової зарплати.