42

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

2. СТАТИСТИЧНЕ ВИВЧЕННЯ НАЯВНОСТІ ТА ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

2.1. Аналіз факторів, які впливають на використання робочої сили та робочого часу методом аналітичного групування

2.2. Кореляційний аналіз рівня використання робочого часу

2.3. Продуктивність праці робітників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві та її індексний аналізі

2.4. Динаміка показників використання робочої сили

3. ПРОГНОЗУВАННЯ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТРУДОЗАБЕЗПЕЧЕНОЧТІ

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Трудові ресурси — сукупність здатних до праці людей, становлять основний елемент продуктивних сил суспільства, характеризуються потенційною масою живої праці, що в даний період є в наявності у держави, визначають сучасний стан та перспективний розвиток економіки держави. Відрізняють соціальну та економічну сутність трудових ресурсів.

Соціальну сутність трудових ресурсів становлять люди, зайняті в конкретних виробничих умовах. Економічна сутність визначається робочим часом, необхідним для суспільно корисної праці.

Для оцінки стану трудових ресурсів певного регіону використовують кількісні та якісні показники демографічного, економічного та соціального змісту. Демографічні показники характеризують стан трудових ресурсів в залежності від відтворення населення, враховують такі характеристики як стать, вік, розселення, шлюбність, міграція та ін.

Економічні показники відображають залежність стану трудових ресурсів від розвитку виробництва, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, стан конкурентоздатної продукції тощо і відображають загальну кількість населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності, формування, розподіл та використання працездатного населення у різних галузях виробничої діяльності, на підприємствах різних форм власності.

Соціальні показники характеризують трудові ресурси з позицій впливу на їх формування соціального стану суспільства, за рівнем освіти, професійної підготовки, плинності, пов'язаної із забезпеченням соціальних потреб.

В даній курсовій роботі предметом дослідження є трудових ресурсів. Об’єктом дослідження виступають підприємства Вінницького району.

Для аналізу факторів, які впливають на трудові ресурси будуть використанні наступні методи:

1. Метод аналітичного групування

2. Метод аналітичного групування

3. Метод факторного групування

4. Метод кореляційного аналізу

5. Динамічний метод

6. Метод індексного аналізу

7. Прогнозування трудових ресурсів

Метою мого дослідження є виявлення взаємозв’язку між результативною та факторними ознаками, тобто між трудозабезпеченість на 100 га (чоловік) та наступними ознаками: фондоозброєність (тис, гри.), фондозабезпеченість на 100 га (тис. грн.), вироблено валової продукції на 1 середньорічного працівника (тис. грн.). Завданням курсової роботи є визначення оптимальних умов для господарської діяльності підприємств та розвиток трудозабезпеченості.

Розділ 1 огляд літературних джерел

Вироблення державної демографічної політики з метою впливу на процеси відтворення населення та забезпечення його зайнятості потребує вивчення трудових ресурсів.

Трудові ресурси — це форма вираження людських ресурсів, що являють собою один із видів ресурсів економіки поряд з матеріальними. Особливість людських ресурсів полягає в тому, що вони одночасно є і ресурсами для розвитку економіки, і людьми, споживачами матеріальних благ і послуг. Проте залежно від соціальних, психологічних якостей людей, статі, віку, освіти, здоров’я, сімейного стану їхні матеріальні і моральні потреби неоднакові.

Поняття «трудові ресурси» є ринковою категорією, має широку інформативність і дає змогу використовувати його як ефективний інструмент державного регулювання ринку праці.

Трудові ресурси — це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності.

Вихідною базою для визначення кількісних характеристик трудових ресурсів слугує чисельність населення.

Щоб зрозуміти сутність поняття «трудові ресурси», треба знати, що все населення залежно від віку поділяється на:

• осіб молодших працездатного віку (від народження до 16 років включно);

• осіб працездатного (робочого) віку (в Україні: жінки — від 16 до 54 років, чоловіки — від 16 до 59 років включно);

• осіб старших працездатного віку, по досягненні якого установлюється пенсія за віком (в Україні: жінки — з 55, чоловіки — з 60 років).

Залежно від здатності працювати розрізняють осіб працездатних і непрацездатних. Непрацездатні особи в працездатному віці — це інваліди 1-ї і 2-ї груп, а працездатні особи в непрацездатному віці — це підлітки і працюючі пенсіонери за віком.

До трудових ресурсів належать:

• населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п’ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, які вийшли на пенсію раніше у зв’язку з тяжкими і шкідливими умовами праці);

• працюючі особи пенсійного віку;

• працюючі особи віком до 16 років. [8, c. 56]

Система управління трудовими ресурсами має багатоступеневу структуру

з великою кількістю напрямків діяльності. Вона включає три взаємозв’язаних

підсистеми, кожна з яких має свої чітко виражені завдання.

Підсистема формування трудового потенціалу:

1. Управління процесом відтворення населення: регулювання

демографічних процесів; покращання умов життя жінки та дитини; піклування

про здоров'я людини.

2. Управління процесами підготовки робочої сили: загальноосвітня

школа; професійна орієнтація; підготовка, перепідготовка кадрів для народного

господарства, підвищення їх кваліфікації.

3. Управління відтворенням робочої сили: оплата праці; суспільні фонди

споживання; розвиток соціальної інфраструктури; використання вільного часу.

Підсистема управління зайнятістю населення: управління процесами

утворення вільних робочих місць в матеріальній і нематеріальній сферах;

управління розподілом робочої сили через центри зайнятості, бюро

працевлаштування; управління перерозподілом робочої сили в територіальному

і міжгалузевому аспектах.

Підсистема управління процесом використання трудових ресурсів:

1. Управління технічним процесом: впровадження нових технологій,

скорочення важкої праці; атестація робочих місць.

2. Управління організацією праці: нормування праці;використання

робочого часу; дисципліна праці; умови праці; охорона та безпека праці.

3. Управління економікою праці: планування продуктивності та кількості

працюючих; планування темпів зростання оплати праці та продуктивності;

організація оплати праці.

На рівні підприємства система управління трудовими ресурсами

складається з трьох підсистем, що істотно розрізняються за суттю:

1. Формування трудових ресурсів: планування; набір; добір;

визначення розміру заробітної плати і пільг.

2. Розвиток трудових ресурсів: професійна орієнтація та адаптація; 18

підготовка кадрів; оцінка трудової діяльності; підготовка керівних кадрів;

управління просуванням по службі.

3. Підвищення якості трудової діяльності: мотивація праці;

удосконалення організації праці і її оплати. [3,с. 129]

Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

Повна зайнятість - це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці. В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість у нашій країні набула загрозливих розмірів.

Часткова зайнятість - це добровільна неповна зайнятість.

Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.

Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю.

Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями тощо. Під час їх визначення враховують:

• характер діяльності;

• соціальна належність;

• галузева належність;

• територіальна належність;

• рівень урбанізації;

• професійно-кваліфікаційний рівень;

• статева належність;

• віковий рівень;

• вид власності.

Окрім цих видів зайнятості, існують ще так звані нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятість, зайнятість неповний робочий день.

Сьогодні в Україні ці види зайнятості охоплюють велику частку населення.

Зайнятість неповний робочий час- це робота неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу, або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва.

Тимчасова зайнятість - це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк.

Сезонна зайнятість - це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним контрактом.

В умовах перехідної економіки в Україні досить поширена не регламентована форма зайнятості, яка функціонує і як первинна, і як вторинна зайнятість громадян.

Нерегламентована зайнятість - це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статистикою.

Розширення нерегламентованої зайнятості супроводжується подальшим знецінюванням робочої сили, зниженням мотивації до праці, насамперед у державному секторі, зростанням інфляції та цін. Доходи від такої діяльності не оподатковуються, тому держава зазнає певних збитків. Водночас через вищі заробітки та зовнішню привабливість нерегламентованої діяльності у людей формується ставлення до неї як до престижної.

В Україні спостерігається скорочення працюючих та зростання обсягів прихованого і відкритого безробіття. За 1997 р. чисельність населення, зайнятого в усіх сферах економічної діяльності, скоротилася майже на 3% порівняно з 1996 р. Протягом 1997 р. з різних причин залишили постійні робочі місця 20,6% робітників і службовців. Дві третини звільнених були прийняті в різні сектори економіки, а одна третина знайшла самостійне заняття або поповнила лави безробітних. Висока мобільність кадрів спостерігається переважно у виробничих галузях. [7, с. 158-159]