60.Інструменти управління якістю та процеси розгортання функції якості (qfd)

До складу інструментів управління якістю належать: діаграма спорідненості; діаграма зв'язків; деревовидна діаграма; матриця пріоритетів; матрична діаграма; стрілкова діаграма; діаграма планування процесу.

Усі інструменти управління якістю застосовуються в комплексі та є орієнтованими, на вивчення й перетворення вимог споживача на бажані характеристики продукту. Частіше вони застосовуються як робочій інструментарій у застосуванні методу структурування функції якості.

Структурування функції якості (Quality Function Deployment – QFD) – це методологія систематичного і структурованого перетворення побажань споживачів у вимоги до якості продукції, послуги і/чи процесу.

 Згідно до моделі QFD виділяють чотири етапи розгортання функцій якості:

1.     Планування продукту.

2.     Проектування продукту.

3.     Проектування процесів.

4.     Проектування виробництва.

Найбільш відповідальним є етап планування продукту, на якому повинні бути виявлені групи потенційних споживачів нового продукту або послуг, їх потреби і очікування. 

На другому етапі моделі QFD на основі заданих характеристик продукту здійснюється його проектування.

На етапі «проектування процесів» на основі специфікацій проектуються процеси закупівлі матеріалів і комплектуючих виробів, проводитися вибір постачальників.

На етапі «проектування виробництва» опрацьовуються питання організації виробництва нової продукції (послуги), вибирається необхідне технологічне устаткування.

Кваліфіковане використання моделі QFD дозволяє уникати серйозних прорахунків при розробці і освоєнні виробництва нової продукції (послуг) за рахунок ретельно підготовленого і проведеного проектування нового продукту. 

1. Поняття стратегії, основні риси стратегії

Стратегія — це модель узагальнення дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом координування і розподілу ресурсів фірми, тобто розробка стратегії фірми полягає в розробленні планів досягнення цілей, в якому передбачені можливості фірми.

Вирізняють дев'ять елементів стратегії, поєднавши які можна визначити, наскільки вдало підприємство концентрує та використовує ресурси.

1. Корпоративна місія, що визначається ясністю її стратегії.

2. Конкурентні переваги формулюються чітко з визначенням цінових та нецінових чинників.

3. Культура та компетентність управління визначаються такими чинниками: ставлення до підприємницького ризику, проблеми якості, прагнення вести справу на професійному рівні, ставлення до персоналу підприємства, покупців, роботи, успіхів і невдач.

4. Ринки визначаються географічними чинниками й особливостями застосування продукції.

5. Ресурси — це інвестиції та поточні витрати.

6. Програми розвитку пов'язують з діловою активністю і, зокрема, інвестиційною політикою.

7. Продукція має відповідати структурі запитів споживачів.

8. Організація справи характеризується способом поділу підприємства на підрозділи.

9. Структурні зміни — придбання або продаж підприємств. Стратегія є детальним всеохоплювальним комплексним планом, що розробляється на перспективу і має сприяти досягненню місії організації та цілей, що її конкретизують.

Характерними рисами стратегії є:

1) Стратегія як засіб досягнення цілей, яких прагне досягнути підприємство, можуть змінюватись в окремі моменти і на різних рівнях ієрархії;

2) Процес розробки стратегії підприємства здійснюється з орієнтацією на певний напрям розвитку і не завершується вживанням негайних заходів;

3) Сформульована стратегія використовується для розробки подальших стратегічних проектів із застосуванням пошукових методів;

4) Стратегія має узгоджуватися з місією, орієнтирами, які визначило для себе підприємство;

5) Як тільки реальний процес розвитку починає виводити підприємство на рівень очікуваних подій, необхідність у даній стратегії зникає;

6) Успішне використання стратегії неможливе без зворотного зв’язку;

7) Під час формування стратегії користуються узагальненою, неповною та неточною інформацією стосовно альтернатив розвитку.

2. Ознаки недостатньо обґрунтованої стратегії

1. Орієнтується на вузьке коло питань, які не охоплюють всю систему відношення підприємства і його діяльності.

2. Планування однобічного розвитку підприємства без резервних стратегій і запасних варіантів.

3. Погане врахування зовнішніх і внутрішніх факторів, використання необґрунтованих гіпотез та недостовірної інформації.

4. Відсутність навиків стратегічної діяльності і невміння керувати опором

2. Життєвий цикл попиту та технологій

Життєвий цикл попиту— являє собою часовий інтервал, що включає в себе кілька стадій, кожна з яких відрізняється особливим характером процесу зміни в часі попиту на певну продукцію.

Життєвий цикл попиту містить у собі такі основні стадії (фази):

1) зародження — період бурхливого становлення галузі, коли кілька фірм, прагнучи до захоплення лідерства, конкурують між собою;

2) прискорення зростання— період, коли конкуренти, що залишилися на ринку, пожинають плоди своєї перемоги; у цей період попит звичайно зростає, випереджаючи пропозицію;

3) уповільнення зростання— період, коли з’являються перші ознаки насичення попиту, й пропозиція починає випереджати попит;

4) зрілість— період, коли насичення попиту досягнуто та маються значні надлишкові потужності;

5) спад— період зниження обсягу попиту (іноді до нуля)

Життєвий цикл технології— являє собою часовий інтервал, що включає в себе кілька стадій, кожна з який відрізняється особливим характером процесу зміни в часі обсягів використання тієї чи іншої технології, орієнтованої на виробництво певної продукції. Початок життєвого циклу технології визначається часом, коли виробнича потреба на відповідну технологію, що раніш не одержувала задоволення (наприклад, потреба в технології виробництва інтегральних схем, що замінила починала задовольнятися. Життєвий цикл технології можна поділити на такі якісно відмінні стадії: зародження, прискорення зростання, уповільнення зростання, зрілість, спад.

2. Місія організації та фактори, що впливають на вироблення місії організації

Формулювання місії підприємства повинна містити наступне:

• вибір зовнішнього середовища організації;

• основні цілі, завдання, ринки, технології та ін.;

• персонал, вимоги до нього, принципи набору та розстановки кадрів.

Місія - сформульоване твердження відносно того, для чого і за якою причиною існує організація.

Місія повинна розроблятися з врахуванням таких факторів:

• історія фірми, в процесі якої розроблялася філософія фірми, формувався якої розроблялася філософія фірми, формувався її профіль і стиль діяльності, місце на ринку

• існуючий стиль поведінки і спосіб дії власників та управлінського персоналу;

• стан середовища функціонування організації;

• ресурси, які вона може привести в дію для досягнення своїх цілей;

• специфічні особливості, якими володіє організація.

Місія не повинна нести в собі конкретні вказівки відносно того, що, як і які строки слід робити організації. Вона завдає основні напрями руху організації, реакцію організації на процеси і явища, які протікають в середині та ззовні неї.

Місія повинна розроблятися з врахуванням таких факторів:

• історія фірми, в процесі якої розроблялася філософія фірми, формувався якої розроблялася філософія фірми, формувався її профіль і стиль діяльності, місце на ринку

• існуючий стиль поведінки і спосіб дії власників та управлінського персоналу;

• стан середовища функціонування організації;

• ресурси, які вона може привести в дію для досягнення своїх цілей;

• специфічні особливості, якими володіє організація.

2. Основні підходи до вироблення стратегії

За М. Портер існує три основних підходидо вироблення стратегії поводження фірми на ринку.

Перший підхідзв’язанийз лідерством у мінімізації витрат виробництва. Даний тип стратегій зв’язаний з тим, що компанія домагається найнижчих витрат виробництва і реалізації своєї продукції. У результаті цього вона може за рахунок більш низьких цін на аналогічну продукцію домогтися завоювання більшої частки ринку. Фірми, що реалізують такий тип стратегії, повинні мати гарну організацію виробництва і постачання, гарну технологію й інженерно-конструкторську базу, а також гарну систему розподілу продукції .

Другий підхіддо вироблення стратегії зв’язанийзі спеціалізацією у виробництві продукції.В цьому випадку фірма повинна здійснювати високоспеціалізоване виробництво і якісний маркетинг для того, щоб ставати лідером у своїй області. Це приводить до того, що покупці вибирають продукцію даної фірми, навіть якщо ціна і досить висока. Фірми, які реалізують цей підхід повинні мати: високий потенціал для проведення наукових досліджень, чудових дизайнерів, прекрасну систему забезпечення високої якості продукції і розвинену систему маркетингу.

Третій підхідвідноситьсядо фіксації визначеного сегмента ринку і концентрації зусиль фірми на обраному ринковому сегменті. В цьому випадку фірма досконально вивчає потреби певного сегмента ринку у необхідній продукції. В цьому випадку фірма може прагнути до зниження витрат або ж проводити політику спеціалізації у виробництві продукту. Можливо і сполучення цих двох підходів. Однак, що є обов’язковим для проведення стратегії третього типу, так це те, що фірма повинна будувати свою діяльність насамперед на аналізі потреб клієнтів визначеного сегмента ринку.

2. Стратегії концентрованого росту

Першу групу еталонних стратегій складають - стратегії концентрованого росту.Сюди попадають ті стратегії, що зв’язані зі зміною продукту чи ринку і не торкають три інших елемента( галузь, положення фірми всередині галузі, технології ). При використанні цим стратегій фірма намагається поліпшити свій продукт чи почати робити новий, не змінюючи при цьому галузі. Що стосується ринку, то фірма веде пошук можливостей поліпшення свого положення на існуючому ринку або ж переході на новий ринок.

Конкретними типами стратегії першої групи є наступні:

- стратегія посилення позиції на ринку, при якій фірма робить усе, щоб з даним продуктом на даному ринку завоювати кращі позиції. Цей тип стратегії вимагає для реалізації великих маркетингових зусиль. Можливі також спроби здійснення так званої горизонтальної інтеграції, при якій фірма намагається установити контроль над своїми конкурентами.

- стратегія розвитку ринку, що полягає в пошуку нових ринків для вже виробленого продукту;

-стратегія розвитку продукту, що передбачає вирішення завдань росту за рахунок виробництва нового продукту, що буде реалізовуватися на вже вивченому фірмою ринку.

2. Стратегії інтегрованого росту

До другої групи еталонних стратегій відносяться такі стратегії бізнесу, що зв’язані з розширенням фірми шляхом приєднання нових структур. Ці стратегії називаютьсястратегіями інтегрованого росту. До таких стратегій звертаються фірми, які не можуть здійснювати стратегії концентрованого росту, а інтегрований ріст не суперечить її довгостроковим цілям. Фірма може здійснювати інтегрований ріст якшляхом придбання власності, так ішляхом розширення зсередини.При цьому в обох випадках відбувається зміна положення фірми усередині галузі.

Виділяються два основних типи стратегій інтегрованого росту:

- стратегія зворотної вертикальної інтеграції спрямована на ріст фірми за рахунок придбання або ж посилення контролю над постачальниками. Фірма може створювати дочірні структури, що здійснюють постачання, або ж здобувати компанії, що вже здійснюють постачання. Реалізація стратегії зворотної вертикальної інтеграції може дати фірмі дуже сприятливі результати за рахунок того, щозменшиться залежність від коливання цін на комплектуючіі запитів постачальників. Більш того, постачання як центр витрат для фірми можуть перетворитися у випадку зворотної вертикальної інтеграції в центр доходів;

- стратегія випереджаючої вертикальної інтеграції (інтеграція «вперед») виражається в розвитку фірми за рахунок придбання або ж посилення контролю над структурами, що знаходяться між фірмою і кінцевим споживачем, а саме системами розподілу і продажу. Даний тип інтеграції дуже вигідний, коли посередницькі послуги дуже розширюються чи коли фірма не може знайти посередників з якісним рівнем роботи.