2.2. Інженерні споруди на берегах річок.

Будівництво інженерних споруд на берегах і в руслах річок, прокладка комунікацій через річки (мостові переходи, підводні трубопроводи, кабелі та ін.) вимагають, в першу чергу, обліку і прогнозу руслових деформацій на стадії проектування, що повинне забезпечити їх безпеку і нормальне функціонування. У разі недотримання цих умов виникає загроза руйнування споруд і комунікацій з відповідними несприятливими наслідками для життя і діяльності людей і всієї річкової екосистеми, включаючи її біотичну складову (наприклад, при розриві внаслідок руслових деформацій нафтопроводу відбувається аварійний розлив нафтопродуктів і їх подальше перенесення вниз за течією). З іншого боку, багато об’єктів (водогосподарські, причали нафтобаз, елеваторі, воднотранспортні і т.д.) вимагають наявності водних підходів до них, і занесення наносами і обміління позначається або в порушенні їх функціонування, або в необхідності проводити спеціальні днопоглиблювальні роботи. В результаті загроза руйнування об’єктів, і обміління русла біля них є причиною штучного втручання в життя річкового русла. У багатьох випадках таке втручання йде врозріз із природними тенденціями розвитку русла й тому неминуче супроводжується проявом екологічної напруженості на річці [4].

Більшість інженерних споруд у руслах і на берегах річок справляє на русла локальну дію. Проте пов’язані з русловими деформаціями аварії призводять іноді до наслідків, що мають регіональне розповсюдження. Такі як: розриви нафтопроводів, руйнування через розмив берегів сховищ нафтопродуктів, хімічних і інших речовин, що спричинює при попаданні в річки в разі руйнування об’єктів забруднення води і перенесення забруднюючих виносів вниз за течією на великі відстані. До того ж призводить виведення з ладу розсіюючих водовипусків промислових підприємств і унаслідок їх розривів при розмиві дна, і при занесенні наносами, через що здійснюються викиди в річку стічних вод. За вузькі межі безпосереднього контакту з руслом виходить вплив побічних явищ, що виникають у результаті дії на русло споруд. Мостові переходи утруднюють потік повені, що служить причиною розмиву русла. Досягаючи певної граничної величини, яка залежить від висоти повеней і крупності руслового алювію, розмиви припиняються, але глибока улоговина в районі мостового переходу зберігається практично назавжди [2].

2.3. Характеристика річок м. Вінниці

Південний Буг – річка на південному заході України. Бере початок на Поділлі і впадає до Бузького лиману Чорного моря.

Це третя за довжиною річка України і найбільша, яка тече виключно територією України – довжина її 806 км. Протікає центральними і південними областями держави (Хмельницька, Вінницька, Кіровоградська, Одеська та Миколаївська області) через фізико-географічні зони лісостепу і степу.

Упродовж століть назву річки змінювали. Турки називали її Аксу, що означає «біла вода», греки – Гіпанісом або Іпанісом. Слов’яни нарекли річку Богом (в розумінні «багата» або «та, що тече по багатій, родючій землі»). Вважається також, що назва річки походить від слова «бгати», тобто згинати, звідси «кривий», «покручений». Ще у француза Ґійома Левассера де Боплана, який може вважатись засновником української картографії, вона зафіксована саме як Бог Руський. Сучасну назву річка отримала випадково. Проводячи на початку XX століття дослідження Правобережної України, російський геолог В. Д. Ласкарєв звернув увагу на існування двох річок з однаковими (як йому здалося) назвами – Буг. Західна річка й справді звалася Бугом, південна – Богом. Проте Ласкарєв не помітив цього і, щоб можна було в подальшому розрізняти річки, наніс їх на карту як Західний Буг і Південний Буг [4].

Басейн Південного Бугу розташований в межах трьох геоструктурних районів: верхня частина басейну розміщена на Волино-Подільській височині, середня його частина знаходиться в межах Придніпровської височини, нижня течія належить до Причорноморської низовини.

За характером ґрунтового покриву басейн Південного Бугу відноситься до лісостепу та степу. Поверхневий покрив складається із лесів і лесовидних суглинків, чим пояснюється перевага пилеватих легкосуглинистих і піщано-середньосуглинистих ґрунтів. Ґрунти переважно сірі опідзолені, у верхів’ї місцями чорноземні. Ґрунти в верхній частині басейну представлені світло-сірими суглинками. Центральну частину басейну вкривають малогумусні чорноземи. На підвищених місцях рельєфу залягають опідзолені чорноземи.

Сучасний ґрунтовий покрив верхньої та середньої частин басейну Південного Бугу сформувався під впливом взаємодії ґрунтоутворюючих порід, рослинного покрову, рельєфу, клімату та господарської діяльності людини. В основному ґрунти сформувалися на карбонатних лесових відкладах. На рівнинних ділянках басейну під покривом степової рослинності утворились чорноземи глибокі, а на ділянках під лісовою рослинністю виникли лесові опідзолені ґрунти. На алювіальних відкладах в долинах річок утворилися лучні та торфово-болотні ґрунти [1].

Природна рослинність займає 12% усієї площі. Із них 11% припадає на ліси, біля 1% на луки і 0,5% припадає на болота. Рослинність північно-західної частини басейну представлена молодими і середньовіковими широколистими лісами, які розташовані окремими масивами. Найпоширенішими породами дерев є дуб, граб, клен, липа, в’яз, вільха. З кущів та чагарників можна зустріти ліщину, шипшину та інші [6].

На південь ліси поступово змінюються на лісостеп і степ, спочатку ковилово-різнотравний, а потім ковилово-типчаковий. Степова рослинність представлена засухостійкими бобово-злаковими різнотравними асоціаціями – тимофіївкою, фіалкою, суницею, медункою, пирієм, волошкою, ковилою, кропивою та ін. В цілому, лісистість басейну становить близько 7%, заболоченість – 2%. Орними землями зайнято біля 70% території водозбору.

Значна протяжність території басейну з північного заходу на південний схід спричиняє помітні відмінності в розподілі температури повітря. Середня річна температура повітря змінюється від 7,1°C до 10,0°C. Середня багаторічна температура повітря у верхній і середній частинах басейну коливається в межах 7,1-8,1°C. Максимальна температура літом сягає +39°C, мінімальна температура в холодні дні зими сягає -38°C. Для цієї частини басейну зимовий сезон характеризується опадами у вигляді снігу, частими туманами. Середня висота снігового покриву становить від 10 до 15 см. В окремі роки зима буває стійка і холодна.

Весна відрізняється різким переходом від потепління до похолодання, від сухої погоди до дощової. У травні починає розвиватися грозова діяльність. Погодні умови літнього сезону відмічаються значним підвищенням температури, великою кількістю ясних днів, збільшенням кількості опадів, активної грозової діяльності.

Живлення річки Південний Буг відбувається за рахунок талих вод у весняний і зимовий періоди та дощових опадів в літній. Підземний стік в басейні незначний.

Тяжилівка або Тяжилів – річка в Україні, ліва притока Південного Бугу. Протікає в м. Вінниця. Бере початок поблизу мікрорайону Тяжилів. У зв'язку з близькістю до промислових та житлових об'єктів в річку часто стікаються багато відходів. Річка не раз забруднювалася нафтопродуктами, і одного разу їх вміст перевищував допустиму норму в тисячі разів.

Річка Вишня є правою притокою 1-го порядку річки Південний Буг і тривалий час слугувала природною південно-західною межею міста. В 1859 р. на правому березі річки поблизу існуючого з кінця XVI ст замкового кільця Вишня було закладено славнозвісну відому садибу Вишня видатного ученого, хірурга, педагога М.І. Пирогова [5].

РОЗДІЛ ІІІ

АНАЛІЗ ВОДОСХОВИЩ І СТАВКІВ М. ВІННИЦІ