2.1. Загальна характеристика річок, їх класифікація та водний режим.

Річка – природний водний потік, який витікає з джерел чи з озера, болота (рідше), має сформоване річище і тече під дією сили тяжіння, живиться поверхневими й підземними водами, з атмосферних опадів свого басейну. Розрізняють ріки сталі й сезонні, гірські та рівнинні. Річка характеризується довжиною, шириною, площею басейну, глибиною, падінням, похилом, витратами води і наносів, хімічним складом.

Річками називають природні водотоки, які мають довжину понад 10 км, а коротші – струмками. Річки завдовжки до 100 км, вважають малими, до 500 км – середніми, а понад 500 км – великими [3].

У кожній річці розрізняють місце її зародження – витік і місце (ділянка) впадання в море, озеро або злиття з іншою річкою – гирло. Річки, що безпосередньо впадають в океани, моря, озера або втрачаються в пісках і болотах, називаються головними ті, що впадають у головні річки – притоками. Головна річка зі всіма її притоками утворює річкову систему. Густота річкової мережі – це протяжність (км) усіх річок, поділена на площу (км²) басейну цих річок.

Поверхня суші, з якої річкова система збирає свої води, називається водозбором або водозбірною площею. Водозбірна площа разом з верхніми шарами земної кори, що включає дану річкову систему і відокремлена від інших річкових систем вододілами, називається річковим басейном. Річки зазвичай течуть у витягнутих знижених формах рельєфу – долинах, найбільш знижена частина яких, зайнята водним потоком постійно, називається руслом, а частина дна долини, що заливається високими річковими водами під час повеней – заплавою або заплавною терасою. Вище заплави розташовані тераси, що колись були заплавами. Довжина річки – відстань річки від витоку до гирла.

Класифікація річок :

• За розміром басейну річки поділяються на великі (понад 50 тис. км²), середні (2 - 50 тис. км² ), малі (менше 2 тис. км² ).

• За способом живлення річки поділяють на снігові, дощові, річки підземного живлення, льодовикові, змішаного типу;

• За стійкістю русла – стійкі та нестійкі;

• За льодовим режимом – замерзаючі, незамерзаючі.

Водний режим річки характеризується витратами й стоком води. Витрата води – кількість води, що проходить через поперечний переріз річки за одиницю часу. Зазвичай витрата вимірюється в (м³/с). Вона дорівнює площі поперечного перерізу помноженій на середню швидкість річки. Витрата води за тривалий період – місяць, сезон, рік – називається стоком.

Режим річки – це зміна величини витрати води за порами року, коливання рівня, зміна температури води. Режим річки значною мірою залежить від типу живлення. В водному режимі річок протягом року виділяють періоди з повторюваними рівнями, які називаються, межень, повінь, паводок.

Межень – найнижчий рівень води в річці. Під час межені витрата води в річці незначна, головне джерело живлення – підземні води. В помірних широтах буває літня й зимова межень. Літня межень наступає в результаті поглинання води поверхнею й високою випаровуваністю, зимова межень – в результаті відсутності поверхневого живлення.

Повінь – високий і тривалий підйом рівня води в річці, який супроводжується затопленням заплави. Спостерігається кожного року в один і той же сезон. Під час повені річки мають найбільшу водність, на цей період припадає більша частина річного стоку. Повені викликаються весняним чи літнім таненням снігу й льоду. Часто повені пов'язані з довгими дощами в теплу пору року.

Паводок – швидке, але короткочасне підняття рівня води в річці. На відміну від повені паводки виникають нерегулярно. Виникає зазвичай через інтенсивні дощі [3].