План лекції:
Поняття культурно-історичного процесу (КІП) і його типів (КІТ). Культурна епоха. Рівні розгляду КІП.
Проблеми періодизації культурно-історичного процесу на рівнях «світової», «регіональної» та етнонаціональної культури.
Концепції локальних і відкритих культурних світів.
Збільшення сенсових можливостей людини породило зародки одухотворення світу й себе самої. Від нього – підвалини роду людського натомість стаду. Але культура вимагала гуманізму (гуманності, консолідованої людської значимості). Людина купила культуру ціною втрати себе як просто живої природної душі. Не лише Фауст винен продати душу дияволу заради надлюдських можливостей культури. Техногенний гуманізм не ставить до центру уваги культуру, але і він, як і ренесансний, є гуманітарним. Для гуманізму треба сполучення духовного, душевного, мудрого. А не лише – антропоцентризму з людяністю. Дослідження в галузі етології підтверджують: поведінка одних тварин, що живуть у відносно стабільному та незмінному середовищі, в основному наперед запрограмована й дотримується суворого шаблону, в той час як поведінка інших — в умовах змінного середовища — вимагає відхилення від стандарту й вибору однієї з кількох альтернатив поведінки. Це підтверджує, що у тварин світосприйняття й світ дії (поведінки) поєднані. У людини ж вони опосередковані світом соціальної історії, внаслідок чого людина часто опиняється в ситуації, коли вона дійсно не знає, що мусить робити, як діяти. Людині треба тому багато знань і вміння їх організувати й ними користуватися.
Культура може існувати лише як послідовний історичний розвиток культури. При історичному розгляді, головною категорією культури буде поняття культурно-історичний процес, а його особливі етапні вияви, що зберігаються і після смерті відповідної культурної епохи, позначені поняттям культурно-історичний тип. Отже, поняття «культурної епохи» – це позначення певного часу існування певної якості культури. Епохи народжуються і вмирають, приходять і відходять. Жодна епоха не може повторитися знову, «ожити».
«Культурно-історичний тип» позначає дещо інше: здібність певної культурної якості зародитися у вигляді провідної організуючої ідеї, а потім не лише сформувати нову епоху, але й зберігатися у всіх наступних епохах у вигляді особливої тенденції чи аспекту, збільшуючи чи зменшуючи свій масштаб і актуальність.
Щоб добре розібратися з питанням про співвідношення загальнолюдської (світової) і національної (етнічно обмеженої) культур, слід зрозуміти різницю рівнів узагальнення розгляду КІП. Три рівні розгляду КІП: загальносвітовий («всесвітній»); глобально-регіональний (європейський, у даному випадку) і етнічно окремий (наприклад, український) – це три найзагальніші рівні розгляду культурного процесу. Але слід зрозуміти – самі по собі всі ці рівні дають досить абстрактний розгляд; лише у взаємодії (європейській чи світовій) етнічні культури мають конкретний зміст. Це особливо помітно у довготривалому історичному часі (див. схематичні рисунки 3 і 4).
Глобально-регіональний розгляд досить розповсюджений у сучасній культурології. На сьогодні, прийнятий ЮНЕСКО поділ планетарної культури, виділяє шість основних культурних регіонів: „Західний” (туди відносять, поряд з західноєвропейською, культуру Східної Європи, всієї Росії, Північної Америки), „Латиноамериканський”, „Арабо-мусульманський”, „Тропічно-африканський”, „Індійський” та „Далекосхідний”.
Етнічно окремий розгляд може здійснюватися як на рівні окремого етносу, розкиданого по всьому світові у вигляді діаспори, так і на рівні національно-етнічного утворення. Французька культура, наприклад, і культура Франції – далеко не те ж саме. Також і «українська культура» й «культура України» – не збігаються як поняття. Українська культура – це культура окремого етносу, культура України – це культура як «титульної нації» в країні, так і культури етнічних меншин, що входять до її складу.
У науці не існує усталеного єдиного підходу до історичної періодизації культури. Це й не дивно з огляду на складність визначення самого феномену культури. Та існує залежність між підходом до культури і її історичною типологією та періодизацією. Ми будемо триматися широкого світоглядного контексту культури й побудуємо відповідну типологію на трьох рівнях розгляду культурно-історичного процесу. Скористаємося узагальнюючими графічно поданими схемами та їх короткою інтерпретацією (тлумаченням, поясненням).