Розділ іі Запорізькі Січі низового Дніпра

Важливими історико-археологічними пам’ятками українського козацтва є Запорізькі Січі низового Дніпра. Запорізькою Cіччю називають місто-фортецю, столицю козацької держави, у межах її величезних територій. Січ набуває ознак держави протягом XVI-XVIII століття. Вона контролює величезну територію степової України, має свій уряд, військово-адміністративний устрій, власний суд, самостійні дипломатичні відносини з іншими країнами.

В історичній науці питання про число та порядок запорізьких січей остаточно не з'ясоване. Часто їх нараховують від 8 до 13, але більшість науковців (серед них: Д. Багалій, К. Гуслистий, О. Апанович) дотримуються позиції Д. Яворницького, який відстоював версію про вісім січей.

Січі, як центри Вольностей Війська Запорізького Низового, завжди розташовувалися в межах Великого Лугу Запорізького (нині – Нікопольский район Дніпропетровської Області), змінюючи лише свої місця, переходячи з одного на інше (на відстань 5-20 кілометрів від попередньої Січі). Найбільше січей було в Базавлуцьких плавнях (нині – Дніпропетровська область). Тут їх відомо п'ять.

2.1. Територіальний устрій центрів козацьких вольностей

Кожна Січ була укріпленням, обнесеним ровом і валом із частоколом на ньому, та баштами з вікнами для гармат. Висота валів сягала понад 10 м. На центральній площі Січі стояли церква, будівлі старшини, пушкарня, а навколо – понад 30 куренів, в яких мешкали козаки. Курені (назва умовна) – довгі приземкуваті споруди довжиною кілька десятків метрів з двосхилою стріхою і маленькими вікнами. У зимовий час курені опалювали кахляними печами. У такому курені могло мешкати від кількох десятків до 150 чоловік. Інколи всередині Січі високою стіною обносили її найбільш укріплену частину, своєрідний дитинець. Було тут також передмістя, де жили крамарі, ремісники. Деякі з Січей, наприклад Покровська, мали до 12–13 тисяч населення.

Усі Січі Великого Лугу нині затоплено водами Каховського водоймища. Від Олешківської Січі, що потрапила в зону забудови, лишилася тільки невелика її частина. Найповніше збереглася Кам'янська Січ біля села Республіканець Бериславського району Херсонської області, але її територія з одного боку підмивається Каховським водосховищем, а з іншого – руйнується приватними садибами.

Січ була центром так званих козацьких вольностей, що охоплювали майже всю степову територію України. Землі цих вольностей поділялись на окремі райони – паланки. Центри паланок також мали земляні укріплення. В межах паланок козаки будували хутори, які звалися зимівниками, поступово виникали села. Вздовж кордону з територіями татарських кочовищ споруджували редути і так звані фігури з землянкою біля них. Кожен редут мав ряд будов – казарму, стайні тощо. Фігури – дерев'яні вежі, на яких цілодобово стояв дозор. Коли наближались татари, дозорці запалювали заготовлені заздалегідь просмолені бочки і клоччя, дим і полум'я від яких було видно далеко, сповіщаючи населення про наближення небезпеки. Такі редути і фігури ланцюжком тяглися вздовж Дніпра від Берислава до гирла річки Орель.

Укріплення паланок, редутів і фігур майже не збереглися на сьогодні.

У кількох місцях вдалося виявити і дослідити рештки землянок, що споруджувалися поблизу сигнальних веж (наприклад, біля села Чкалове Запорізької області.

Цікавими пам'ятками козацьких часів є «розриті могили», або майдани. На майдани перетворювали стародавні кургани, у центрі яких споруджували велику лійчасту заглибину з виходом від неї на поле. По обидва боки від цього ходу зводили кільцеподібні невисокі вали-підвищення.