9.2. “Логічний позитивізм” і філософія лінгвістичного аналізу.

Світ як сукупність фактів у логічному просторі. Логічні значення супроти світоглядних понять. Початок розробки апарату математичної логіки як мови науки. Рассел Бертран Артур Вільям (1872-1970) – засновник англійського неореалізму й логічного позитивізму (різновиду неопозитивізму). „Людське пізнання: Його сфера і межі” – краще творіння лорда.

Львівсько-варшавська школа Казимира Твардовського.

Час заснування – 15.ХІ.1895 – вступ Казиміра Твардовського (1866-1938) на посаду екстраординарного професора філософії Львівського університету (похований на Личаківському кладовищі м. Львова). Більше 100 вчених пройшли школу. Великий внесок у математичну логіку: А. Френкель, І. Бар-Хіллело.

Ян Лукасевич (1878-1956)

Тадеуш Котарбіньський (1886-1981)

В. Tатаркевич ().

Казимеж Айдукевич (1890-1963)

Альфред Tарський (1902-1984)

„Віденський гурток”.

Віденський гурток – группа вчених і філософів, що від 1923 року стали центром розробки ідей логічного позитивізму. Організований у 1922 Шліком на основі семінару при кафедрі філософії індуктивних наук Віденського університету. Учасники висунули програму створення нової наукової філософії на основі ідей Маха і "Логіко-філософського трактату" Вітгенштейна (відкинувши його „логічний атомізм”). Неможливість повної формалізації (Гьодель) і конвенціоналізм. Прибічники радикального конвенціоналізму: Айдукевич, Карнап, Гемпель. Філософія як логіка і методологія пізнання.

Входили: Р.Карнап, О.Нейрат, Ф.Вайсман, Г.Фейгль, К.Гедель, Г.Ган, Ф.Кауфман, В.Крафт, Ф.Франк. Близько до них – Берлінське „Товариство наукової філософії”: Ганс Рейхенбах (1891-1953) і К.Гемпель Після того, як Віденський гурток одержав міжнародне визнання, з ним стали співробітничати Е. Нагель (США), Айєр (Великобританія). Використовуючи елементи традиційного емпіризму в дусі Юма, ідеї Маха про те, що науковими є лише висловлювання про феномени, які спостерігаються, а також теза Вітгенштейна про те, що осмислені пропозиції є такими тому, що вони описують певні факти, представники Віденського гуртка розробили програму відновлення наукового і філософського знання. Чуттєва безпосередність знань й атомарні логічні висловлювання. Алгоритми. Основним інструментом критичного аналізу є математична логіка і принцип верифікації, що покликані створити штучну мову, подібну тій, що була запропонована Вітгенштейном у "Логіко-філософському трактаті". Принцип верифікації припускає критичну перевірку висловлювань на можливість їхнього зведення до емпіричних фактів і служить критерієм відділення наукового знання від безглуздих проблем метафізики. Ці програмні положення знайшли вираз у маніфесті Віденського гуртка "Наукове світорозуміння. Віденський гурток" (1929), що був написаний спільно Карнапом, Ганом і Нейратом. У 30-і Віденський гурток видає кілька періодичних видань, серед яких журнал "Erkenntnis", проводить ряд конгресів, активно співробітничає з іншими філософами. До кінця 30-х припинив своє існування у зв'язку з загибеллю Шліка й окупацією Австрії. Ідеї уплинули на розвиток логічного позитивізму й інші види сцієнтистських течій у США і Великобританії.

Ідеї Дж. Мура і пізнього Вітгенштейна. Логіко-лінгвістичний акцент у статусі філософії. Мова – концентрація думок, межа мислення і засіб доступу до фактів. Семантика і семіотика мови. Значення слів як результат їхнього мовного вживання. Дж. Уїздом, Дж. Райл, Дж. Остін та їхні основні ідеї. Мовна гра. Немовне значення “феноменів”: розуміння неможливості філософствування поза широким світоглядним контекстом.

Шлік Мориць (1882 – убитий у 1936) – австрійський філософ, фізик і логік, професор у Ростоці, Кілі, Відні, у Каліфорнійському університеті (1931-1932), провідний представник раннього етапу логічного позитивізму, засновник Віденського гуртка.

Основні роботи: "Простір і час у сучасній фізиці" (1917), "Питання етики" (1930), "Природа і культура" (1952). У 1938 було видане зібрання творів. Філософська концепція Шліка – "послідовний емпіризм", до якого він прийшов, відмовившись (під впливом Карнапа і Вітгенштейна) від критичного реалізму. Шлік ґрунтується на понятті "чуттєво даного" – чуттєвого переживання особистості, яка пізнає. Усе наукове знання – узагальнення й ущільнення "чуттєво даного". У знанні передаються лише структурні відношення чуттєвого досвіду, повторюваність у ньому порядку. Т. з. раціональні істини, включаючи висловлювання логіки і математики, мають чисто аналітичний характер: вони суть тавтології, що не дають можливості проникати в реальність, яка не відчувається.

Згідно Шліку, проблема пізнання сутності буття безглузда (предмет філософії – не шукання істини, а "дослідження значення"); закони природи для нього – формальні правила, обумовлені синтаксисом тієї мови, на якій робиться опис природи. Пізнання – "упорядкування", "порівняння", "зведення" чого-небудь одного до чогось іншого. Шлік одним з перших сформулював принцип верифікації (все істинно наукове знання повинне бути скорочене до "чуттєво даного", "значенням виразу є метод його верифікації"), займався спеціальними проблемами філософії науки (аналіз простору і часу, причинності, імовірності) і етики. Згідно Шліку, твердження логіки і математики, які не зводяться до чуттєво даного, являють собою лише схеми міркувань, а не реальні знання про світ. У кінцевому рахунку, Шлік, усвідомлюючи неоднозначність можливих інтелектуальних інтерпретацій своєї позиції, відзначив, що можливо лише "психічне має реальність", фізичне ж – лише логічна конструкція, "знак". Аналогічним чином і природні закономірності трактуються як синтаксичні правила мови науки. "Події, щодо яких ми тепер утверджуємо, що вони були дві секунди назад, при додатковій перевірці можуть бути оголошені галюцинацією, або такими, що зовсім не відбувалися". Базисом наук вважав не пропозиції "протокольного" типу, а "констатації" ("beobachtungssatze") – акти свідомості особистості, яка пізнає, у моменти часу, що передують остаточній фіксації пропозицій протокольного характеру.