1. Інформаційні системи в операційному менеджменті.

Моделювання бізнес-процесів SADT / IDEF

Поняття "модель" в загальному випадку може бути представлене як ідеалізована система об’єктів, властивостей та відношень, яка розроблена за допомогою певного набору засобів та характеризується певними відповідними відношеннями в рамках конкретної структури для імітації характеристик системи, яка реально існує.

Теорія проектування сучасних інформаційних систем управління представлена двома підходами – структурним та процесним. Структурний підхід базується на використанні організаційної структури підприємства як основи для моделювання виробничих процесів та процесів управління. Головним недоліком цього підходу є прив’язка до організаційної структури підприємства, яка для підтримання конкурентоспроможності в сучасних економічних умовах повинна постійно змінюватися, орієнтуючись на задоволення вимог клієнтів. Другий, процесно-орієнтований підхід до управління підприємством дозволяє забезпечити максимальну гнучкість управління виробництвом та швидкість перебудови бізнес-процесів, які є основою даного підходу. Відповідно до принципу процесного підходу виробництво товарів, послуг й управління підприємством розглядається як сукупність взаємопов’язаних процесів, а кожний процес — як сукупність цілеспрямованих операцій, що перетворюють "входи" процесу в "виходи" і мають своїх “постачальників” і “споживачів”. Реалізація цього принципу кардинально змінює підхід, що склався, до управління, основою якого, як зазначалося раніше, є ієрархічна організаційна структура. Процесний підхід передбачає розв’язання багатьох задач, основними з яких є [ ]: виявлення й ідентифікація існуючих процесів; аналіз і за необхідності проектування нових або перепроектування існуючих процесів.

Наведені вище задачі розв’язуються шляхом моделювання бізнес-процесів із використанням процесної (функціональної) моделі підприємства. Функціональна модель системи є сукупністю функціональних підсистем та зв’язків, які описують порядок взаємодії цих підсистем у рамках представленої системи під час її функціонування.

Слід зазначити, що при використанні процесного підходу до моделювання функціонування підприємств, функціональна модель є декларативною з точки зору опису інформаційного середовища підприємства та його організаційної структури, оскільки вона представляє ієрархічну структуру лише бізнес-процесів. Детальний аналіз функціонування підприємств передбачає наявність структури та змісту інформаційних потоків та організаційно-технічних систем, які є відповідальними за виконання бізнес-процесів.

Таким чином, модель сучасного підприємства машинобудівної галузі, політика якого орієнтується на постійні зміни на ринках збуту в умовах жорсткої конкуренції і реалізує процесно-орієнтований підхід, у загальному випадку може бути представлена сукупністю функціональної, організаційної та інформаційної моделей, де організаційна модель описує склад та структуру підрозділів та служб компанії, а інформаційна модель описує потоки та зміст інформації, які існують в функціональній і організаційній моделях.

Визначившись з концепцією моделювання, необхідно розглянути сучасні методології аналізу та проектування складних систем, які й дозволять розробити визначені раніше моделі підприємства. Одним з піонерів створення сучасної методології аналізу і проектування систем є американський дослідник Дуглас Т. Рос, який ще в кінці 60 – початку 70-х рр. запропонував підхід, що отримав назву SADT - Structured Analysis and Design Technique - Технологія структурного аналізу і проектування. Основу підходу SADT складає графічна мова опису (моделювання) систем, яка являє собою повний і виразний засіб, здатний наочно представляти широкий спектр ділових, виробничих і інших процесів і операцій підприємства на будь-якому рівні деталізації []. У кінці 70-х років ВПС США запропонували і реалізували Програму інтегрованої комп’ютерної підтримки виробництва ICAM (ICAM – Integrated Computer Aided Manufacturing) [], спрямовану на збільшення ефективності промислових підприємств за допомогою широкого впровадження комп’ютерних (інформаційних) технологій. Реалізація програми ICAM вимагала створення адекватних методів аналізу і проектування виробничих систем і способів обміну інформацією між фахівцями, що займаються такими проблемами. Для задоволення цієї потреби в рамках програми ICAM була розроблена методологія ІDEF (ICAM Definition), що базується на принципах SADT і дозволяє досліджувати структуру, параметри і характеристики виробничо-технічних і організаційно-економічних систем. Загальна методологія ІDEF складається з приватних методів, що ґрунтується на графічному представленні систем, які дозволяють зменшити час реакції в виробничих середовищах з швидкими і постійними змінами бізнес-процесів.

ІDEF методи дозволяють надійно та ефективно завершити розв’язання задач інжинірингу на підприємстві в процесі його розвитку. Вони розроблені як для автономного функціонування в рамках розв’язання специфічних задач за окремими напрямками, так і для спільної роботи як концептуально інтегрований набір методів для підтримки процесу розвитку системи в цілому.

Для побудови розглянутих нами типів моделей використовуються відповідні методи в рамках методології ІDEF.

IDEFØ Function Modeling Method – метод функціонального моделювання IDEFØ, розроблений для моделювання процесів прийняття рішень, дій та діяльності підприємств або систем. Ефективна IDEFØ модель є базовою для здійснення системного аналізу та забезпечує ефективний діалог між розробником системи та замовником.

IDEF1 Information Modeling Method – метод моделюваня інформаційних потоків IDEF1 може бути розглянутий одночасно як метод аналізу, так і метод комунікації для виконання вимог CIM (Corporate Information Managenent). У даному випадку IDEF1 в першу чергу призначний для підтримки задачі щодо формування вимог до інформації, яка вже існує в системі або повинна бути створена для ефективного функціонування підприємства.

IDEF12 Organization Design – метод конструювання організаційних систем дозволяє розробити організаційні моделі.

Слід зазначити, що дані методи є базовими та можуть доповнюватися іншими методами методології IDEF залежно від мети моделювання та необхідного рівня деталізації процесів. Визначивши предметну галузь дослідження, тобто базовий перелік моделей підприємства для ефективного моделювання його функціонування, та методологічну основу для розроблення вибраних моделей IDEFØ Function Modeling Method (рис.10).

Рис.10. А-0 «Управление проектом ремонта судна»

Розроблення функціональної моделі вважається завершеною, якщо розроблено функціональні моделі всіх рівнів відповідно до задач моделювання, тобто рівень деталізації функціональної моделі підприємства дозволяє здійснити системний аналіз підприємства в рамках накладених обмежень та вимог щодо точності моделювання.

Стандарти управління промисловим підприємством MRP-II

Планування матеріальних потреб виробництва (MRP) - це система на основі комп'ютерної бази даних, яка розроблена для управління і планування виробничих запасів залежного попиту (тобто сировинних матеріалів, запчастин і вузлів). План виробництва певного кількості кінцевої продукції «перекладається на мову запросив» на компоненти і сировинні матеріали, використовуючи виробничі дані, щоб визначити, коли і скільки замовляти. MRP - це не тільки технічний прийом, але свого роду філософія і контроль за виробничими ресурсами, як і загальний підхід до планування. Первинними вхідними параметрами для MRP є: список матеріалів, що визначають склад кінцевого продукту; контрольний графік, визначальний, скільки буде потрібно кінцевого продукту, і коли; файл інформації про виробничі ресурсах, який вказує кількість готівкових запасів і замовлень. Ця інформація обробляється для визначення чистих виробничих потреб для кожного періоду запланованого виробничого циклу. Вихідні параметри процесу MRP включають графіки замовлень, накладні. Структурна схема системи MRP наведена на рис.

Рис. 11. Структура MRP

Вхідні дані для MRP. Система MRP має три основних джерела інформації: контрольний графік, файл списку матеріалів і файл матеріальних ресурсів. Контрольний графік показує, які кінцеві продукти будуть проведені, коли вони будуть потрібні, і в якій кількості. Контрольний графік ділить плановий період на послідовність тимчасових інтервалів, які часто виражені в тижнях. Файл списку матеріалів (СМ) містить перелік всіх вузлів, деталей і сировинних матеріалів, що необхідних для виробництва однієї одиниці звичайного продукту. Кожен кінцевий продукт має свій СМ. Перелік у файлі СМ є ієрархічним; він показує кількість кожного елемента, необхідного для завершення однієї одиниці виробу на кожному наступному рівні збирання вузла. Внутрішню структуру СМ можна представити, розглянувши дерево структури виробу, яке дає візуальне представлення про вузли і компоненти, необхідні для складання продукту. Файл даних по матеріально-виробничих запасам використовується для зберігання інформації про кожний елемент виробництва в певний період часу. Він включає: загальні матеріальні потреби виробництва, графік надходжень і очікувану величину готівкових запасів. Він також містить інші подробиці по кожному елементу, такі як: постачальник, час виробництва і розмір партії.

Функціонування MRP. MRP обробляє вимоги по кінцевому продукту, уточнені контрольним графіком, і «перебудовує» їх у синхронізовані за часом вимоги з складальним вузлам, деталям і сировині, використовуючи список матеріалів для зміщення за часом виробництва. Кількості, які виходять з переробки списку матеріалів, називаються загальної (валової) потребою, вони не беруть до уваги наявних готівкових запасів або замовлень в процесі виконання. Матеріали, які насправді потрібно отримати для відповідності кількості, зазначеній у контрольному графіку, називаються чистими матеріально-виробничими потребами (net requirements). Визначення чистих матеріальних потреб (неттінг - netting) становить ядро MRP. Воно виконується шляхом вирахування з величини загальної потреби суми готівкових запасів і запланованих поставок за графіком, а потім до отриманого результату додаються вимоги по резервному запасу.

3.2. Роль та завдання управління матеріальними ресурсами та запасами.

Види виробничих запасів. На підприємстві можуть створюватися дві великі групи запасів: готової продукції й матеріальних ресурсів. Умови й фактори, що визначають їх розмір, специфіку.

Запаси готової продукції на складах підприємства можна об’єднати в чотири групи. 1. Партії виготовлення, збуту й транспортування рівні, але менші партії споживання. 2. Партії виготовлення й споживання рівні, але менші партії транспортування. 3. Партії виготовлення, збуту, транспортування й споживання рівні, але не узгоджують режим роботи постачальника й споживача. 4. Постачальник працює в режимі „зробив – відай ”. Щоб продукція не пролежувала, необхідно зрівняти партії по стадіях й синхронізувати графіки їх просування.

Запаси матеріальних ресурсів на підприємстві з'являються й формуються з інших причин. Серійний запас утворюється внаслідок округлення вбік більшої, ніж замовлено, кількості товарів для закупівлі й виробництва, але не нижче визначеного мінімуму розмірів серії. Циклічний запас утворюється внаслідок виробництва або ввозу товарів з визначеною частотою в певні проміжки часу. У порівнянні із серійним запасом причина утворення циклічного запасу - непостійне наповнення, з тієї лише різницею, що при серійному запасі обмежувачем є кількісний аспект, а при циклічному – часовий. Запас використання потужностей утворюється у випадку, якщо вільні потужності використовуються для виробництва (або транспортування), при відсутності на даний момент попиту. Запас безпеки створюється, щоб уникнути невпевненості, зв'язаної з гарантованістю підвозу, виробництва й вивозу продукції. Чим більше непевність й чим довший період реакції на замовлення, тим вищий повинен бути рівень необхідного запасу безпеки. Попереджувальний запас утворюється, щоб уникнути передбачуваних коливань у постачаннях, виробництві або вивезені. Ці коливання можуть бути пов’язані з якістю й витратами. Відмінність від запасу безпеки й запасу використання потужностей заключається в тому, що при створенні попереджувального запасу коливання передбачувані. Мається ряд виробничих й економічних причин для того, щоб сполучити ритм постачань для виробництва й вивезення. До планованих виробничих запасів на підприємствах відноситься також поточний запас, який створюється з метою безперебійного забезпечення виробництва необхідними матеріальними ресурсами в період між двома очікуваними постачаннями.

Витрати, пов’язані зі створенням й збереженням виробничих запасів. На витрати виробництва, пов’язані з виробничими запасами, здійснюють вплив не тільки витрати на створення та збереження запасів, але й їх відсутність в певних виробничо-господарських ситуаціях. Розглянемо найбільше розповсюджені види витрат на створення й збереження виробничих запасів.

1. Витрати на підтримку запасів: комерційні витрати - проценти за кредит; страхування; податки з капіталу, вкладеного у запаси; витрати на збереження - утримання складів (амортизація, опалення, світло, заробітна плата персоналу й т.д.); операції по переміщенню запасів; витрати, пов’язані з ризиком втрат внаслідок: старіння, псування, продажу по зниженим цінам, уповільнення темпів споживання даного виду матеріальних ресурсів; втрати, пов’язані з упущеною вигодою від використання вкладених у виробничі запаси засобів в інші альтернативні напрямки: збільшення виробничої потужності; зниження собівартості продукції; капіталовкладення в інші підприємства.

2. Витрати на управління виробничими запасами: витрати на навчання управлінського й технічного персоналу; витрати на утримання управлінського й технічного персоналу;

3. Витрати пов’язані з дефіцитом запасів, тобто ті, що виникають на підприємстві за відсутності необхідних матеріальних ресурсів: виатрати на прискорення доставки необхідних матеріалів: витрати на зв'язок й роз'їзди; премії за швидку доставку матеріалів; подорожчання за рахунок постачання малих партій матеріалів; витрати, пов’язані зі змінами виробничої програми, прискорення відвантаження готової продукції, виготовленої з порушенням графіка; комерційні збитки й витрати; втрати привілеїв й ріст частки накладних витрат, пов’язаних зі скороченням об’єму продажів через відсутність у запасах необхідних матеріальних ресурсів (конкуренти одержують можливість встановлювати зв'язок з незадоволеними замовниками; замовники спонукають до розміщення замовлень в інших постачальників; виникає необхідність затрачати час й додаткові засоби на відновлення відносин із клієнтами, який можна було б використати для укладення нових угод; з'являється необхідність додаткових витрат на заохочувальні заходи щодо збереження об’єму продажів.

Управління виробничими запасами – це певний вид виробничої діяльності, об’єктом якої являється створення й збереження запасів. Основна мета управління запасами на підприємстві - зниження загальної суми щорічних витрат на утримання запасів до мінімуму за умови задовільного обслуговування клієнтів.

Стратегії управління запасами. 1. Підтримка постійного об’єму виробництва й стабільної чисельності працюючих при попиті, що змінюється, на продукцію дозволяють у визначений час накопичувати матеріальні запаси на підприємстві й при збільшенні попиту на продукцію їх використовувати. Це забезпечує нормальний ритм виробництва. Управління запасами при постійному об’ємі виробництва та стабільній чисельності працюючих за рахунок зміни попиту. 2. При підтримці стабільної чисельності працюючих та обсягу виробництва можна задовольняти зростаючий попит за рахунок понаднормових годин роботи. У період простоїв запаси збільшуються, а при роботі з понаднормовими відбувається їх зниження. Управління запасами при постійному обсязі виробництва, стабільній чисельності і попиті, що змінюється. 3. Регулювання обсягу виробництва і чисельності працюючих є найбільш специфічним методом управління запасами, оскільки він може бути використаний на занадто обмеженому числі підприємств. У цьому випадку розміри запасів залежать від чисельності працюючих і обсягу виробництва. Управління запасами при обсягах виробництва, що змінюються, і чисельності працюючих. 4. Управляти виробничими запасами на підприємстві можна шляхом замовлення їх фіксованими партіями в період часу, що розраховується, при наявності таких можливостей у постачальників і якщо дозволяє характер матеріальних ресурсів. Управління запасами при постачанні матеріальних ресурсів фіксованими партіями в розрахований період. 5. Іншим різновидом управління запасами, зв'язаним з замовленнями матеріальних ресурсів, є замовлення і постачання їх у фіксовані моменти часу з обсягом постачання, що змінюється. Управління запасами шляхом замовлення і постачання матеріальних ресурсів у фіксований термін, але з його обсягом, що змінюється.

Нормативне забезпечення запасів. Методологічні засади формування інформації про запаси визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 „Запаси”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 20. 10. 99 р. №246, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 02. 11. 99. р. за №751/4044.

Відповідно до П(С)БО 9 запаси – це активи, які: утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для подальшого споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

Запаси включають: сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб; незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів; готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначену для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом; товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу; малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більший одного року;

П(С)БО 9 „Запаси” передбачені такі методи оцінки руху запасів: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО); нормативних затрат; ціни продажу.

Залежний та незалежний попит. Основні відмінності в способах управління матеріально-виробничими запасами виникають з природи попиту на ці продукти. Коли попит на продукт випливає з планів виробництва певних виробів, то в цьому випадку говорять, що мається залежний попит на предмети типу сировини, частин і комплектуючих, що використовуються у виробництві кінцевого продукту. Деталі й матеріали, які йдуть, наприклад, у виробництво автомобіля, є прикладом залежного попиту, так як загальна кількість деталей і матеріалів, необхідних протягом певного періоду часу, є похідною від загального числа вироблених автомобілів. Навпаки, попит на готові автомобілі - незалежний, оскільки автомобіль не є компонентом якого іншого продукту. Незалежний попит достатньо стабільний, якщо враховувати певні сезоні коливання, великий обсяг ресурсів використовується тільки в певні моменти, а в інший час потрібно маленький об'єм або не потрібно взагалі нічого.