анатомия Рудик
.pdf
Розділ 5
m. thyreopharýngeus — починається на бічній поверхні щитоподібного хря- ща гортані і закінчується на глотковому шві. Перснеглотковий м’яз 12 — m. cricopharýngeus — відходить від перснеподібного хряща гортані і спрямову- ється до глоткового шва.
Каудальний шилоглотковий м’яз 6 — m. stylopharýngeus caudális — розши-
рює глотку після ковтання. Він починається на медіальній поверхні стилогіої- да і спрямовується в дорсальну стінку глотки та до щитоподібного хряща.
Увеликої рогатої худоби глотка відносно коротка, широка і стиснена з боків. Отвори слухових труб невеликі і розміщені глибоко біля дорсальної стінки хоан. Вхід у глотку з ротової порожнини широкий. Глотковий мигда- лик лежить у дорсальному відділі верхньої стінки глотки поблизу хоан і представлений 20 складками слизової оболонки, які звисають у порожнину глотки (В. Т. Хомич, 1992).
Уконя глотка за формою нагадує конус, верхівка якого спрямована в бік гортані. Косі щілиноподібні отвори слухових труб близько 5 см завдовжки знаходяться біля хоан на рівні латеральних кутів ока. Отвори ведуть у роз- ширення слухових труб — повітроносні мішки. В медіальних стінках слухо- вих труб закладені хрящові пластинки та трубні мигдалики — tonsílla tubária.
Усвині межі глотки чітко виділяються завдяки горизонтальному поло- женню м’якого піднебіння. Над входом у стравохід знаходиться заглоткова заглибина — recéssus retropharýngeus, яка утворена випинанням слизової оболонки носоглотки.
Усобаки косі щілиноподібні отвори слухових труб знаходяться біля хоан. Дещо каудальніше від отворів розміщений глотковий мигдалик. Від вільно- го краю м’якого піднебіння відходять подвійні піднебінно-глоткові дуги.
Нерви: n. glossopharýngeus, n. vágus.
Судини: a. pharýngea ascéndens, a. palatína ascéndens.
ПЕРЕДНЯ КИШКА
Стравохід
Стравохід — oesóphagus — є продовженням травної трубки. Через страво- хід їжа надходить у шлунок. Глотка, переходячи в стравохід, різко звужуєть- ся на рівні перших кілець трахеї. Межу переходу чітко видно завдяки по- здовжнім складкам слизової оболонки стравоходу та її білуватому кольору. Стравохід належить до трубчастих органів (рис. 5.18) і поділяється на ший-
ну, грудну й черевну частини (pars cervicális, thoracíca et abdominális).
У шийній ділянці стравохід лежить між вентральними м’язами шиї і тра- хеєю, створюючи стравохідно-трахейну борозну, в якій проходять судини та нерви. У нижній третині шиї стравохід зміщується на ліву поверхню трахеї, створюючи невеликий вигин. Саме в цій частині можна пропальпувати стравохід і спостерігати проходження кормової грудки. При вході в грудну порожнину стравохід випрямляється і розміщується на дорсальній поверхні трахеї. Грудна частина стравоходу розміщується на дорсальній поверхні трахеї, потім у верхній частині середостіння, між тупим краєм легень і аор- тою. Черевна частина стравоходу коротка (кілька сантиметрів), відразу за діафрагмою відхиляється вліво і входить у шлунок.
270
НУТРОЩІ
Стравохід має неоднаковий про- |
|
світ і товщину стінок на всьому |
|
протязі. Слизова оболонка страво- |
|
ходу (див. рис. 5.18, 1) вистелена |
|
багатошаровим плоским епітелієм, |
|
білуватого кольору. На поверхні |
|
слизової оболонки відкриваються |
|
численні слизові залози, які роз- |
|
міщені не лише у верхній частині |
|
стравоходу (травоїдні), а й по всій |
|
його довжині (собака, свиня). Під- |
|
слизова основа 2 добре розвинута. |
|
М’язова оболонка 3 досить товста і |
Рис. 5.18. Стравохід (схема): |
складається в основному з двох |
1 — слизова оболонка; 2 — підслизова основа; 3 — |
шарів: внутрішнього — колового і |
м’язова оболонка; 4 — адвентиція |
зовнішнього — поздовжнього. Бу- |
|
вають й інші перехідні шари (до чотирьох). Особливо складне розміщення м’язових волокон у початковій частині стравоходу.
Утварин, в яких їжа може повертатися назад із шлунка в ротову порож- нину (жуйні, собака), м’язова оболонка складається переважно з посмугова- ної м’язової тканини. А у тварин, яким не властива така функція, посмуго- вана м’язова тканина є лише в шийній частині стравоходу (кінь, свиня), ін- ша частина складається з непосмугованої м’язової тканини. У шийній час- тині стравохід вкритий адвентицією 4, у грудній і черевній порожнинах — серозною оболонкою.
Увеликої рогатої худоби стравохід відносно широкий, однак стінки його тонкі. Перед входженням у рубець він розширюється. Обидва шари м’язової оболонки добре розвинуті і взаємно переплітаються.
Уконя стравохід вузький, має товсті стінки, які особливо потовщуються перед входом у шлунок. Стравохід на рівні 13-го ребра проходить крізь отвір діафрагми в черевну порожнину і входить у шлунок, не розширюючись.
Усвині стравохід широкий, у початковій і кінцевій частинах дещо роз- ширений. В місці переходу в шлунок він лійкоподібно розширюється.
Усобаки стравохід починається від глотки добре вираженим стравохід- ним присінком з дрібними поздовжніми складками. На своєму протязі він формує два звуження і два розширення. Залози стравоходу — gll. оesophágeae — добре виражені на всьому протязі.
Нерви: гілки trúnсus vagosympáthicus.
Судини: a. carótis commúnis, a. оesophágea, a. gastríca sinístra.
Шлунок
Шлунок — ventrículus, s. gáster — це мішкоподібне розширення травної трубки, де нагромаджується їжа. Шлунок виконує механічну функцію: пе- ремішує і переміщує вміст. Під дією шлункового соку, який виділяється за- лозами шлунка, їжа перетворюється на кашоподібну масу (хімус), що періо- дично надходить у тонку кишку. У шлунку деякі речовини можуть всмокту-
271
Розділ 5
ватися, хоча і в незначній кількості. Шлунок може мати неоднакову внутрі- шню будову і зовнішній вигляд.
Залежно від кількості мішкоподібних утворів (камер) розрізняють однока- мерні (кінь, свиня, собака) і багатокамерні (жуйні, верблюди) шлунки. За характером будови слизової оболонки однокамерні шлунки поділяють на шлунки стравохідного, кишкового та стравохідно-кишкового типу. У шлун- ках стравохідного типу (кенгуру) слизова оболонка вистелена багатошаро- вим плоским епітелієм, як і в стравоході. Такий шлунок називають ще без- залозистим, він не має шлункових залоз і є місцем нагромадження їжі. Сли- зова оболонка шлунка кишкового типу (собака) вистелена циліндричним епітелієм, який властивий кишкам. Такі шлунки найбільш функціонально активні і складні в гістоструктурному плані. Вони невеликі і характерні для тварин, які поїдають концентровану їжу. У шлунках стравохідно-кишкового типу (кінь, свиня, жуйні) слизова оболонка на вхідній ділянці шлунка стра- вохідного типу, а на вихідній — кишкового. Остання відрізняється від пер- шої темно-рожевим кольором і бархатистістю. Обидва типи слизової оболон- ки можуть займати в шлунку різні за розміром ділянки, проте слизова обо- лонка стравохідного типу завжди займає меншу частину. Межа між обома ділянками слизової оболонки добре помітна.
У багатокамерному шлунку передшлунки чітко відділені від залозистого шлунка. Значення передшлунків надзвичайно велике. Вони є резервуаром для великої кількості трав’янистої їжі, і завдяки наявності мікрофлори тут відбуваються складні бродильні процеси, в результаті яких розщеплюється груба клітковина їжі. Отже, в передшлунках відбувається підготовка і бакте- ріально-хімічна обробка їжі.
Однокамерний шлунок (рис. 5.19) властивий більшості ссавців і має відносно просту будову. Він являє собою видовжений мішок з нижнім опук- лим краєм — більша кривина 5 — curvatúra ventrículi májor — і верхнім угну- тим краєм — менша кривина 4 — curvatúra ventrículi mínor. В початкову, розширену частину шлунка, ліворуч на меншій кривині входить стравохід крізь вхідний, або кардіальний, отвір — óstium cardíacum. Кінцева, права частина шлунка має вихідний, або пілоричний, отвір — óstium pylóricum— у дванадцятипалу кишку. Середню частину шлунка з боку великої кривини називають дном шлунка 7 — fúndus ventrículi.
Передня, діафрагмальна, або пристінкова, поверхня — fácies parietális — прилягає до печінки й діафрагми, а задня, нутрощева — fácies viscerális — до кишок.
Слизова оболонка шлунка — túnica mucósa ventrículi — має залози на всьому протязі (собака) або лише в залозистій частині (кінь, свиня). Саме в цій частині слизової оболонки розрізняють кардіальні залози (gll. cardíacae), шлункові, або власні, або донні (gll. gastrícae, s. própriae), і пілоричні залози (gll. pilóricae). Слизова оболонка у ділянці залоз дна шлунка дещо відрізня- ється від інших ділянок. Вона товща і має більш червонувате забарвлення, борозни і шлункові ямки — fovéolae gástricae, куди відкриваються залози. У ненаповненому шлунку слизова оболонка збирається в складки — plícae gástricae.
272
НУТРОЩІ
М’язова оболонка шлунка — túnica musculáris ventrículi — побудована з непосмугованої м’язової тканини і складається з трьох шарів: поздовжнього, косого і колового. Поздовжній шар м’язових волокон — strátum longitudinále — тонкий, розміщений поверхнево на більшій та меншій кривинах і спрямова- ний від стравоходу до пілоруса. Циркулярний, або коловий, шар м’язових волокон 14 — strátum circuláre — знаходиться в ділянці розміщення донних і пілоричних залоз. Косий шар м’язових волокон 13 — strátum oblíquum — розміщений здебільшого в лівій половині шлунка.
Серозна оболонка шлунка — túnica serósa ventrículi — з меншої кривини переходить у менший сальник — oméntum mínus, який у вигляді печінково- шлункової зв’язки — lig. hepatоgástricum — з’єднує шлунок з печінкою. Ліво- руч сальник зливається з печінково-стравохідною зв’язкою — lig. hepatoesophágeum, праворуч — з печінково-дванадцятипалою — lig. hepatoduodenále.
Рис. 5.19. Однокамерний шлунок:
А, Б — коня; В — свині; Г — собаки; 1 — esóphagus; 2 — cárdia; 3 — pylórus; 4 — curvátura ventrículi mínor; 5
— curvátura ventrículi májor; 6 — duodénum; 7 — fúndus ventrículi; 8 — divertículum ventrículi; 9 — sáccus cécus; 10 — márgo plicátus; 11 — пілорична частина зі стискачами; 12 — papílla duodéni májor; 13 — strátum oblíquum; 14 — strátum circuláre
273
Розділ 5
Серозна оболонка шлунка з більшої кривини переходить у більший саль- ник — oméntum május, який містить сальникову сумку — búrsa omentális. Вхід у сальникову сумку (отвір) — for. epiplóicum — знаходиться справа від медіальної площини між каудальною порожнистою і ворітною венами меді- ально від правої нирки. Між листками більшого сальника лежить селезінка, яка з’єднується з більшою кривиною шлунка шлунково-селезінковою зв’яз-
кою — lig. gastrolienále.
Уконя (див. рис. 5.19, А, Б) шлунок однокамерний, стравохідно-киш- кового типу, відносно невеликої місткості (6–15 л). На лівій частині шлунка виділяється сліпий мішок 9 — sácus cécus. Слизова оболонка сліпого мішка вистелена багатошаровим плоским епітелієм. Внаслідок доброї виразності сліпого мішка, що виступає дорсально, стравохід 1 входить у шлунок косо. Менша кривина 4 коротка і утворює кутову вирізку — incisúra anguláris.
Вділянці пілоричного отвору виділяється борозна — súlcus pylorícus — з м’язовим кільцем і стискачем 11.
Слизова оболонка стравохідного типу відділяється від залозистої частини складчастим краєм 10 — márgo plicátus, вздовж якого розміщена незначна ділянка кардіальних залоз. Ділянка власних залоз шлунка на слизовій обо- лонці чітко виділяється темним забарвленням і наявністю ямок. Ділянка пілоричних залоз виділяється жовтуватим кольором.
Косий шар м’язових волокон розділяється на зовнішні й внутрішні косі пучки. Внутрішні косі пучки утворюють передню й задню ніжки, які обме- жують вхід у шлунок, утворюючи петлю кардії. Петля, а також вузький з товстим м’язовим шаром стравохід, кінець якого не розширюється, утворю- ють пристосування, що виконує функцію стискача. Чим сильніше наповню- ється шлунок, тим більше стягується петля і зворотне надходження вмісту в стравохід у нормі неможливе. Більший сальник із шлунка переходить на початок дванадцятипалої, ободову кишки та підшлункову залозу. Шлунок повністю розміщується в лівому підребер’ї і лише пілорична частина його заходить у праве підребер’я. Основна частина шлунка лежить дорсально на ободовій кишці. Сліпий мішок підходить до лівої ніжки діафрагми на рівні
14–15-го ребра.
Усвині (див. рис. 5.19, В) шлунок однокамерний, стравохідно-кишкового типу, великий. Незначних розмірів слизова оболонка в ділянці кардії висте- лена багатошаровим плоским епітелієм. На зовнішній поверхні шлунка, по- близу кардії, виділяється дивертикул 8 — divertículum ventrículi — з верхів- кою, спрямованою каудально і вправо. Ділянка кардіальних залоз велика, займає ділянку дивертикулу і лівої частини шлунка. Ділянка власних залоз шлунка заходить у пілоричну частину, пілоричні залози займають невелику ділянку. Коловий шар м’язової оболонки розміщений в пілоричній і донній частинах шлунка. В пілоричній частині він формує стискач у порожнину пілоруса, з боку більшої кривини входить півмісяцевої форми валик, а з боку меншої кривини — потовщення (подушка) — tórus pylóri.
Більший сальник вкриває з вентральної поверхні всі кишки. Менший са- льник з’єднує шлунок з печінкою. Шлунок лежить упоперек переднього від- ділу черевної порожнини, більше зміщений у ліве підребер’я, хоча пілорич- на частина заходить у праве підребер’я. Коли шлунок заповнений кормом,
274
НУТРОЩІ
більша кривина дотикається до черевної стінки в ділянці мечоподібного хряща груднини.
У собаки (див. рис. 5.19, Г) шлунок відносно об’ємний і належить до шлун- ків кишкового типу. Ділянка кардіальних залоз проходить вузькою стрічкою біля кардії. Ділянка власних залоз дна шлунка займає велику площу, роз- діляючись на світлу й темну частини; ділянка пілоричних залоз займає праву половину шлунка. Поздовжній шар м’язів, крім більшої й меншої кривин, займає всю пілоричну частину шлунка. Коловий шар м’язів поши- рюється майже по всьому шлунку; в ділянці дна шлунка він знаходиться між двома пучками косого шару, а в ділянці пілоруса формує стискач.
Шлунок лежить у лівому підребер’ї в площині між 9–12-м ребрами; в праве підребер’я заходить лише пілорична частина шлунка. Коли шлунок заповнений кормом, він дотикається до черевної стінки в ділянці мечоподіб- ного відростка груднини.
Нерви: n. vágus, n. splánchnicus májor. Судини: a. celíaca.
Багатокамерний шлунок. Шлунок жуйних багатокамерний, стравохі- дно-кишкового типу (рис. 5.20). Перші три камери — рубець, сітка, книжка — передшлунки — proventricúlum — і їх слизові оболонки вистелені багатоша- ровим плоским епітелієм, не мають травних залоз. Четверта камера — сичуг
—має слизову оболонку кишкового типу з розвинутою системою залоз. Рубець 2 — rúmen — у вигляді видовженого мішка розміщується в лівій
половині черевної порожнини від діафрагми (рівень шостого міжреберного простору) до тазової порожнини, заходячи частково в задню праву половину черевної порожнини. Своєю пристінковою поверхнею — fácies parietális — рубець на всьому протязі прилягає до лівої черевної стінки, а нутрощевою — fácies viscerális — до кишок. Дорсальним краєм рубець прикріплюється до діафрагми і поперекових м’язів. Вентральний край рубця прилягає до ниж- ньої стінки черевної порожнини.
Рис. 5.20. Багатокамерний шлунок великої рогатої худоби:
А — зовнішня; Б — внутрішня поверхні; 1 — esophágus; 2 — rúmen; 3 — sáccus dorsális; 4 — sáccus ventrális; 5 — sáccus cécus caudo-dorsális; 6 — sáccus cécus caudo-ventrális; 7 — súlcus longitudinális déxter; 8 — súlcus coronárius dorsális et ventrális; 9 — súlcus caudális; 10 — átrium ríminis; 11 — retículum; 12 — omásum; 13 — abomásum; 14 — súlcus retículi; 14′ — lábium sinístrum et déxtrum; 15 — píla coronária dorsális et ventrális; 16 — píla longitudinális déxtra; 17 — plíca ruminoreticuláris
275
Розділ 5
Рубець двома поздовжніми борознами 7 — súlcus longitudinális déxter et siníster — поділяється на дорсальний 3 і вентральний 4 мішки — sáccus dorsális et ventrális. Краніальна борозна — súlcus craniális — відмежовує спере- ду присінок рубця 10 — átrium rúminis, у який впадає стравохід. З проти- лежного кінця рубця проходить каудальна борозна 9 — súlcus caudális, дор- сально і вентрально від якої розміщені каудодорсальний 5 — sáccus cécus cáudo-dorsális — і каудовентральний 6 — sáccus cécus cáudo-ventrális — сліпі мішки. Останні відділяються від дорсального й вентрального мішків відпо-
відними вінцевими борознами 8 — súlcus coronárius dorsális et ventrális.
Рельєф внутрішньої поверхні рубця визначають відповідні борозни, яким усередині відповідають складки стінки з потовщеним краєм у вигляді гла- деньких світлих тяжів — права й ліва поздовжні складки 16 — píla longitudinális déxtra et sinístra, дорсальна й вентральна вінцеві складки 15 — píla coronária dorsális et ventrális.
Слизова оболонка рубця вистелена багатошаровим плоским зроговілим епітелієм і густо всіяна рухливими сосочками (рис, 5.21, а) — papíllae rúminis
— до 1 см завдовжки. Усередині сосочків є м’язові волокна та густа сітка су- дин. У присінку рубця від стравоходу починається сіткова (стравохідна) бо- розна — súlcus retículi (див. рис. 5.20, 14). Дещо каудальніше знаходиться рубцево-сітковий отвір — óstium ruminoreticuláre, обмежений відповідною складкою — plíca ruminoreticuláris (див. рис. 5.20, 17).
М’язова оболонка рубця утворена зовнішніми поздовжніми і внутрішніми коловими волокнами. В ділянці складок м’язова оболонка потовщена. Серозна оболонка рубця в ділянці поздовжніх борозен переходить у більший сальник.
Сітка — retículum — має округлу форму і є продовженням уперед і вниз присінка рубця. Вона розміщена спереду від рубця в ділянці мечоподібного хряща, прилягає до вентральної частини діафрагми. Слизова оболонка сітки зібрана в складки (до 12 мм заввишки), які формують своєрідні чотири-, п’яти- або шестигранні великі комірки — céllulea retículi (див. рис. 5.21, б), які нагадують комірки сітки, у зв’язку з чим цей орган і дістав таку назву. На їхньому дні помітні такі самі дрібні комірки, вкриті сосочками — papíllae retículi.
Від місця входу стравоходу в рубець до отвору в книжку по правій стінці сітки згори вниз тягнеться особлива борозна — борозна сітки (стравоходу) — súlcus retículi (див. рис. 5.20, 14). Борозна обмежена губами — lábium
Рис. 5.21. Слизова оболонка рубця (а), сітки (б), книжки (в) і сичуга (г)
276
НУТРОЩІ
déxtrum et sinístrum (див. рис. 5.20, 14′). Вони, як і дно борозни, мають м’язову основу із складним розміщенням м’язових волокон. Губи борозни, з’єднуючись між собою вільними краями, формують канал, по якому прохо- дить рідина безпосередньо із стравоходу в книжку. Борозна сітки добре роз- винута у телят, у дорослих тварин губи значно атрофуються.
З рубцем сітка сполучається великим рубцево-сітковим отвором — óstium ruminoreticuláre, а з книжкою — щілиноподібним сітково-книжковим отво-
ром — óstium reticuloomásicum.
На сітці розрізняють діафрагмальну й нутрощеву поверхні — fácies diaphragmática et viscerális. М’язова оболонка сітки, на відміну від рубця, скла- дається із зовнішнього колового і внутрішнього поздовжнього шарів м’язо- вих волокон.
Книжка — omásum (див. рис. 5.20, 12) — округлої форми орган, дещо сплющений з боків. Вона розміщена між сіткою і сичугом дорсально від них. На книжці розрізняють пристінкову й нутрощеву поверхні. Верхній щілино- подібний отвір веде в сітку, другий отвір, менших розмірів, веде вправо і вниз, у передній кінець сичуга — óstium omasoabomásicum. Обидва отвори розміщені поряд і між ними по нижній стінці проходить дно (основа) книж- ки — básis omási. На дні розміщена борозна книжки — súlcus omási, яка спо- лучає отвори.
Верхня частина порожнини книжки заповнена численними поздовжніми листкоподібними пластинками (листочками) — lamínae omási (див. рис. 5.21, в) — різних розмірів із сосочками — papíllae omási. Пластинки розділені між- листковими заглибинами — recéssus interlamináris. Між листочками книж- ки кормова маса перетирається і віджимається. При розтині книжки видно, що вона заповнена дрібно перетертим кормом, який знаходиться між листоч- ками.
М’язова оболонка книжки складається із зовнішнього (поздовжнього) і внутрішнього (колового) шарів м’язових волокон. Останній шар у ділянці книжково-сичужного отвору утворює стискач. Зовні книжка вкрита серозною оболонкою.
Сичуг — abomásum — значних розмірів, має форму витягнутої в довжину груші (див. рис. 5.20, 13). Потовщена основа його сполучається з книжкою, а звужена, вигнута на кінці частина (пілорус) переходить у дванадцятипалу кишку. Сичуг розміщений вентрально в правій половині черевної порожни- ни, займає невеликий відділ правого підребер’я і ділянку мечоподібного хряща. На ньому розрізняють, як і на однокамерному шлунку, вигнуту вен- трально велику кривину і дорсально малу кривину, дно сичуга (fúndus abomási), а також пристінкову і нутрощеву поверхні.
Слизова оболонка сичуга кишкового типу ніжна, бархатиста і зібрана в довгі складки (12–16, близько 5 см заввишки), які беруть початок від отвору книжки в сичуг, тягнуться спіралеподібно вздовж сичуга до пілоруса і тут, зменшуючись по висоті, губляться (див. рис. 5.21, г). Ці складки називають- ся спіральними — plícae spiráles abоmási, у книжково-сичужному отворі вони утворюють сичужні паруси — véla abomásica. Останні не допускають надхо- дження вмісту сичуга в книжку.
277
Розділ 5
Як і в однокамерному шлунку, в сичузі розрізняють залозисті ділянки йо- го слизової оболонки: невелику кардіальну, пілоричну і власне шлунка. Стискач пілоруса — sphíncter pylóri — утворює з боку меншої кривини потов- щення, або подушку — tórus pylóricus.
М’язова оболонка сичуга складається з двох шарів; поздовжнього і коло- вого. Сичуг зовні вкритий серозною оболонкою.
Нерви: n. vágus, n. splánchnicus májor. Судини: a. celíaca.
СЕРЕДНЯ КИШКА
Тонка кишка
Тонка кишка — intestínum ténue — являє собою звужений відділ кишко- вої трубки, в якому перетравлюється корм і всмоктуються в кров і лімфу по- живні речовини. Слизова оболонка тонких кишок утворює численні колові або злегка спіралеподібні складки, які особливо розвинуті у травоїдних тва- рин. Вона ніжна, бархатиста, має ворсинки — vílli intestináles, які, скорочую- чись, виконують ритмічні рухи (див. кольорову вклейку, рис. VIII). Їх кіль- кість і форма по довжині тонких кишок неоднакові (в кінцевих відділах їх менше). Ворсинки містять судини 4, 5, 8, нерви 6 і м’язові волокна.
Ворсинки бувають неоднакових форми й розміру. Так, у коня кожна вор- синка відділена, у жуйних, свині й собаки вони в основі з’єднані в складки. Найдовші ворсинки у собаки й кішки (0,96 мм), у коня вони короткі і особ- ливо короткі у жуйних і свині (0,36 мм). Ворсинки значно збільшують всмок- тувальну поверхню кишок (до 20 разів).
У слизовій оболонці тонких кишок міститься значна кількість травних залоз. Розрізняють кишкові (крипти), або ліберкюнові — gll. intestináles, — і дванадцятипалі, або бруннерові — gll. duodenáles, залози. Кишкові залози — це прості трубчасті залози, які розміщені між ворсинками. Кількість їх ве-
Рис. 5.22. Місце переходу тонкої кишки в товсту:
А — свині; Б — коня; В — великої рогатої худоби; 1, 4 — óstium ileále; 2 — limphonodúli aggregáti; 3 — cáecum; 5 — óstium caecocolícum; 6 — papílla ileális
278
НУТРОЩІ
лика, на 1 см2 знаходиться 10 тис. залоз. Загальна їх площа близько 14 м2, за добу у травоїдних тварин залози виділяють кілька літрів соку.
Дванадцятипалі залози дрібні, трубчасто-альвеолярного типу. Вони мо- жуть продовжуватись по кишках: у свині — на 4 м, у великої рогатої худоби — на 4,5, у коня — до 10 м. У собаки, навпаки, залози концентруються лише в передній частині дванадцятипалої кишки (на перших 1–2 см).
Між ворсинками помітні поодинокі лимфоїдні вузлики — limphonodúli solitárii, які об’єднуються в більші утвори — лімфоїдні (пейєрові) бляшки, або агрегатні лімфоїдні вузлики — limphonodúli aggregáti (рис. 5.22, А, В, 2). Останні розміщені на протилежному боці прикріплення брижі і являють со- бою чітко обмежені ділянки слизової оболонки з великою кількістю ямок.
М’язова оболонка — túnica musculáris — утворена двома шарами м’язових волокон: зовнішнім — поздовжнім і внутрішнім — коловим. Оболонка, крім звичайних перистальтичних рухів, виконує ще маятникоподібні та ритмічні сегментовані рухи. Маятникоподібні рухи полягають у тому, що на короткій ділянці кишка спочатку вкорочується, а потім видовжується. Сегментовані рухи спричинюються одноразовим скороченням колових волокон, і кишка перехоплюється в кількох місцях (до 1000 разів за годину). Завдяки таким рухам вміст перемішується, не просуваючись далі по кишках.
Серозна оболонка — túnica serósa — переходить на кишки з брижі, на якій вона підвішена.
До тонкої кишки належать три кишки: дванадцятипала, порожня і клу- бова. У ссавців спостерігається чітка межа між тонкою і товстою кишками.
Дванадцятипала кишка — intestínum duodénum (див. кольорову вклей- ку, рис. ІХ, 7) — початковий відділ тонкої кишки, зв’язана з підшлунковою залозою, має вигляд великої петлі. Вона відносно коротка і у тварин не від- повідає назві (раніше вважали, що її довжина у людини дорівнює ширині дванадцяти складених пальців). Вона часто ширша за інші кишки (собака). Кишка підвішена на короткій брижі в правому підребер’ї і лише дистальним кінцем входить у ниркову ділянку, де повертає справа наліво і переходить у порожню кишку. В початковий відділ дванадцятипалої кишки відкриваєть- ся протока печінки, а разом з нею і основна протока підшлункової залози, утворюючи більший сосочок дванадцятипалої кишки — papílla duodéni májor (див. рис. 5.19, 12). Часто дещо каудальніше знаходиться менший сосочок дванадцятипалої кишки — papílla duodéni mínor, в який відкривається про- тока підшлункової залози. Це свідчить про те, що в ембріональний період життя із стінки дванадцятипалої кишки розвивалися застінні залози (печі- нка, підшлункова залоза), які залишилися зв’язаними з кишкою своїми ви- відними протоками.
Порожня кишка — intestínum jejúnum (див. кольорову вклейку, рис. ІХ, 8) — називається так тому, що при розтині трупа в ній майже не помітно вмісту. Вона дещо ширша за клубову кишку і виділяється більш світло- рожевим кольором. Кишка підвішена на довгій брижі й утворює численні петлі — ánsae intestináles. Порожня кишка без помітних меж переходить у клубову кишку.
Клубова кишка — intestínum íleum 9 — кінцева частина тонкої кишки, з’єднується зі сліпою кишкою клубово-сліпокишковою складкою — plíca ileo-
279