V. Зміст теми заняття

Поняття «здоров’я» прийнято розглядати як складне методологічне, філософське і водночас практичне, яке може і повинно використовуватися в повсякденній діяльності медичних працівників. Його офіційне визначення Всесвітньою організацією охорони здоров’я, в статуті (1946 р.): «Здоров’я — це стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороби чи фізичних дефектів».

В практичній діяльності для загальної оцінки здоров’я частіше використовують статистичні показники. Це дозволяє характеризувати здоров’я груп, що знаходяться в ідентичних соціально-економічних умовах. Науково визначеними є межі коливань багатьох показників, які можна вважати своєрідними критеріями стану здоров’я.

Загальнопатологічне поняття здоров’я (норма) — інтервал, в межах якого кількісні коливання психофізіологічних процесів здатні утримувати живу систему на рівні функціонального оптимуму (оптимальна зона, в межах якої організм не виходить на патологічний рівень саморегуляції).

Популяційне здоров’я — умовне статистичне поняття, яке характеризується комплексом демографічних показників, рівнем фізичного розвитку, захворюваністю та частотою преморбідних станів, інвалідністю певної групи населення.

Індивідуальне теоретичне здоров’я — стан повного соціального, біологічного та психічного благополуччя, коли функції всіх органів і систем організму людини врівноважені з навколишнім середовищем, відсутні будь-які захворювання, хворобливі стани та фізичні дефекти.

Індивідуальне фактичне здоров’я — стан організму, який забезпечує здатність повноцінно виконувати свої соціальні та біологічні функції.

Для кількісного описання рівня фактичного здоров’я індивіда запропоновано безліч різних критеріїв. Наприклад:

1) функціональний стан основних органів і систем (серцево-судинної, дихальної, ЦНС, кровоносної);

2) рівень фізичного розвитку та його гармонійність;

3) резистентність (здатність до опору) організму по відношенню до несприятливих факторів навколишнього середовища (оцінюється за частотою та тривалістю захворювань протягом певного періоду).

Щодо кількісних показників популяційного здоров’я то його розгляду повинно передувати визначення понять «населення», «популяція», «когорта», які часто застосовуються в медичній практиці.

Населенням прийнято називати сукупність людей, які проживають на певній території і здатні до самовідновлення чисельності. В спеціальній літературі використовують також більш детальні категорії цього поняття: наявне, постійне, юридич­не, розрахункове наявне.

Постійне населення — кількість всіх осіб, занесених до списків жителів даної території незалежно від того, де вони живуть постійно чи де знаходились на момент перепису.

Розрахункове наявне населення — розрахункова кількість осіб, які є в наявності на даній території в роки між переписами.

Популяція — частина населення у межах конкретної території, виділена за найбільш характерними для її життєдіяльності соціально-економічними, екологічними факторами, демографічними та етнічними характеристиками, способом життя, ціннісни­ми орієнтаціями, традиціями та іншими ознаками, що об’єднують її в одне ціле з властивими їй загально груповими процесами формування рівня здоров’я.

У зв’язку з тим, що серед населення, як і в популяції, є люди різного віку, фаху, різної тривалості проживання в даному населеному пункті тощо, у гігієнічних дослідженнях здоров’я для запобігання впливу цих загальновідомих факторів і досягнення чисто­ти натурного експерименту (з огляду на вивчення лише фіксованих у конкретному дослідженні окремих факторів) часто користуються поняттям «когорта».

Когорта — частина населення, об’єднана одночасним строком настання певної події (народженням, приїздом в даний населений пункт або проживанням в певній його зоні, початком трудової діяльності або роботи з певним фахом, одруженням та ін.).

Перейдемо до розгляду критеріїв популяційного здоров’я (населення, громадського).

Рівень здоров’я населення загалом можна охарактеризувати такими показниками:

— медичними (захворюваність і частота окремих преморбідних станів, смертність загальна та спеціальна, фізичний розвиток, інвалідність);

— соціального благополуччя (демографічна ситуація, санітарно-гігієнічний стан, спосіб життя, рівень медичної допомоги,);

— психічного благополуччя (захворюваність на психічні хвороби, частота виникнення невротичних станів і психопатій, психологічний мікроклімат).

Джерелами інформації про захворюваність, смертність, інвалідність, фізичний розвиток населення, в основному, є:

1. Офіційні звіти медичних закладів та органів охорони здоров’я, соціального забезпечення, державної статистики, бюро ЗАГСів.

2. Спеціально організований облік випадків захворювань і смертей у лікувально-профілактичних закладах виділених зон спостереження — так звані проспективні дослідження.

3. Ретроспективна інформація облікових документів лікувально-профілактичних закладів за минулі періоди.

4. Дані лікарських оглядів населення.

5. Дані клінічних, лабораторних та інструментальних обстежень.

6. Результати медико-соціологічних досліджень (опитування, анкетування) населення.

На основі отриманих показників дають інтегральну оцінку рівня здоров’я. Для цього проводять розподіл населення за групами здоров’я, визначають узагальнений індекс здоров’я для кожної групи, встановлюють кількісну залежність між факторами середовища та групами або індексами здоров’я (див.таб 1).

Таблиця 1