Сульфаніламіди

Сульфаніламідні препарати належать до антибактеріальних засобів широкого спектру дії. Вони є похідними сульфанілової кислоти, хімічною будовою схожі на параамінобензойну кислоту. Це препарати які за конкурентним антагонізмом з параамінобензойною кислотою перешкоджають її використанню мікроорганізмами для синтезу дигідрофолієвої кислоти, яка через декілька етапів бере участь у синтезі піримідинових основ ДНК та РНК. Таким чином реалізується бактеріостатична дія сульфаніламідів.

Класифікують сульфаніламіди за особливостями фармакокінетики, зокрема абсорбції у травному каналі та тривалості виведення з організму:

І. Препарати, що добре абсорбуються у травному каналі

• препарати короткої тривалості дії (Т ½ - 8 годин), це: етазол, норсульфазол, сульфадимезин;

• препарати середньої тривалості дії (Т ½ - 8-20 годин), це: сульфазин, метилсульфазин;

• препарати тривалої дії (Т ½ - 24-48 годин), це: сульфапіридазин, сульфадиметоксин, сульфамонометоксин;

• препарати над тривалої дії (Т ½ - 65 годин), це: сульфален.

ІІ. Препарати, що практично не абсорбуються в травному каналі (фтазин, фталазол, сульгін).

ІІІ. Препарати місцевої дії (стрептоцид, сульфацил-натрію).

IV. Комбіновані препарати, що містять сульфаніламіди (ко-тримоксазол).

Тривалість дії сульфаніламідів обумовлена лабільним оборотним зв’язуванням з альбуміном.

Поєднуючись з білком, сульфаніламіди можуть витісняти з білкового комплексу інші препарати або ендогенні сполуки такі як білірубін. Сульфаніламіди можуть бути витіснені з комплексу з білками саліцилатами та іншими нестероїдними протизапальними засобами. З крові сульфаніламіди добре проникають в різні рідини та тканини організму. Можуть накопичуватись в тканинах де послаблений кровообіг. Добре проходять через плаценторний бар’єр та можуть викликати метгемоглобінемію та гіпербілірубінемію насамперед у новонароджених. Піддаються метаболізму в печінці шляхом ацетилювання та глюкуронізації (сульфадиметоксин) з утворенням неактивних метаболітів. Якщо препарат піддається ацетилюванню незначною мірою, то з організму від виводиться в активному стані і може справляти протимікробну дію в сечовивідних шляхах (етазол, уросульфан).

Видаляються з організму сульфаніламіди та їх метаболіти переважно шляхом фільтрації. Розчинні в ліпідах сульфаніламіди піддаються реабсорбції в ниркових канальцях після фільтрації клубочками, що разом з їх здатністю зв’язуватись з білками плазми зумовлює більш тривалу дію. Ацетильовані сполуки не реабсорбуються нирками але в умовах нейтральної або кислої рН сечі здатні утворювати осад (кристалурію) в сечових шляхах. Глюкуроніди сульфаніламідів добре розчинні у воді не утворюють осад.

Таблиця 1.

Фармакокінетичні параметри окремих сульфаніламідів

Препарат	Зв’язок з білками крові (%)	Т ½ (годин)	Ацетилювання % (сеча)	Виведення з сечею (%)
Сульфадимезин	80 – 85	7	40 – 80
Сульфадиметоксин	90 – 99	41	10 – 30	50
Сульфален	33 – 48	51 – 77	45 – 77	12,7
Сульфаметоксазол/ триметоприм	44 – 62/70	10		60/40 – 50

Чутливість мікроорганізмів до сульфаніламідів знижується при високій концентрації параамінобензойної кислоти (гній, детрит), в присутності фолієвої кислоти, пуринових та пиримідинових основ.

Зазвичай сульфаніламіди застосовують у наведених нижче дозах (таблиця 2).

Таблиця 2.