Збудники ієрсиніозів

До роду ієрсиній належать також збудники псевдотуберкульозу - Y. pseudotuberculosis та кишкового ієрсиніозу - Y. enterocolitica. Обидва вони подібні за морфологією до чумних бактерій, але активно рухливі. Невибагливі до живильних середовищ, краще ростуть при 20-26 °С, хоч можуть активно розмножуватися і при 0-4 °С. Мають різні біохімічні властивості, завдяки чому їх можна диференціювати один від одного і від збудника чуми. Обидва вони розповсюджені в природі, зустрічаються в диких і синатропних гризунів, а також у хворих людей і носіїв. Збудник псевдотуберкульозу потрапляє в кишечник, проникає в слизову оболонку, зумовлює утворення специфічних гранулем і виникнення крововиливів, бактеріємію, висипи на шкірі (скарлатиноподібна форма). Часто зустрічаються абдомінальна та артралгічна форми. Збудник кишкового ієрсиніозу проникає в організм таким же шляхом, викликаючи запалення шлунка й кишечника, інколи гострий апендицит. Часто уражаються шкіра, печінка, суглоби. В останні роки ієрсиніози зустрічаються досить часто і відіграють важливу роль в інф. патології кишкового тракту. Для лабор. діагностики використовують бактеріологічні, біологічні й серологічні методи (реакцію аглютинації й непрямої гемаглютинації). Лік. псевдотуберкульозу та кишкового ієрсиніозу проводять АБ. Профіл. зводиться до дератизації, захисту харчових продуктів і води від гризунів як у домашніх умовах, так і на підприємствах громадського харчування.

Збудники бруцельозу

Бруцельоз - інфекційно-алергічна хв., схильна до хронічного перебігу, з тривалою гарячкою, ураженням опорно-рухової, нервової, серцевосудинної та сечостатевої систем організму. Збудниками його є 6 видів бактерій із роду Brucella - B. melitensis, B. abortus, B. suis, B. neotomae, B. ovis, B. canis. У людини бруцельоз викликають перші три види, B. neotomae - в лісних щурів, B. ovis - у овець, B. canis - у собак. Морфологія і фізіологія. Бруцели - дрібні Гр(-) кокобактерії довжиною 0,6-1,5 мкм і шириною 0,5-0,7 мкм. Вони не мають джгутиків, не утворюють спор, в організмі можуть мати ніжну капсулу. У мазках розташовуються поодинці, парами або невеликими скупченнями. Усі види бруцел морфологічно подібні. Бруцели належать до облігатних аеробів. B. abortus у перших генераціях потребує в атмосфері над середов.м 5-10 % СО2. До живильних середовищ вибагливі, краще всього ростуть на печінковому бульйоні й агарі, сироваткових середов., сироватко-декстрозному агарі. При посіві матеріалу від хворого бруцели розмножуються дуже повільно. Перші ознаки росту з’являються ч/з 2-3 тижні. У наступних пересівах ріст виявляється ч/з 2-3 дні. На рідких середов. виникає каламуть і слизовий осад з перламутровим відтінком. Одним із ефективних методів розмноження бруцел є культивування їх у жирових (незапліднених) яйцях або у 12-денних курячих ембріонах. Біохімічна активність бруцел незначна, вони не ферментують вуглеводів, не згортають молока, не розріджують желатин. Диференціацію різних видів бруцел проводять у реакції аглютинації зі специфічними сироватками, за утворенням сірководню, ростом на середов. із бактеріостатичними барвниками (фуксин, тіонін). Бруцели не виділяють екзотоксину, містять ендотоксин, який має високу алергенну активність, що використовують для постановки алергічної проби. Виділяють гіалуронідазу, завдяки чому мають значні інвазивні властивості. Антигенна структура. Бруцели містять поверхнево розташовані Vі-антиген і два видоспецифічні А- й М-антигени, кількісне співвідношення яких у різних видів неоднакове. У B. melitensis домінує М-, а в В. suis - А-антиген. Більш глибоко знаходиться О-антиген. Екологія. Різні види бруцел циркулюють серед певних видів тварин, викликаючи в них захв.. У природних умовах B. melitensis спричиняє бруцельоз у кіз і овець, B. abortus - у корів, B. suis - у свиней. Від хворих тварин заражаються й люди. Із лабораторних тварин до бруцел чутливі гвінейські свинки, миші й кролики. Бруцели досить стійкі й життєздатні в зовнішньому середов.. У воді вони зберігаються 80 днів, у молоці, маслі, бринзі - 60-120 днів, у грунті, сечі, шерсті й випорожненнях тварин - 3-4 місяці. До дії високої t вони дуже чутливі, при кип’ятінні гинуть миттєво. Усі дезинфікуючі р-ни викликають їх загибель протягом декількох хвилин. Захв. людини. Інкубаційний період триває від 7 до 30 днів і >. Хв. має виражений професійний характер: частіше виникає у ветеринарів, зоотехніків, працівників тваринних ферм і м’ясокомбінатів. Джерелом інф для людей є хвора дрібна та велика рогата худоба, свині, рідше олені. Найбільш патогенною для людини є B. melitensis. Захв. частіше виникають у зимово-весняний період під час масових отелень та окотів. Зараж. людини може здійснюватися аліментарним, контактним і пиловим шляхом. Бруцели проникають ч/з навіть неушкоджену шкіру й слизові оболонки. Завдяки сильним інвазивним властивостям вони швидко потрапляють у клітини лімфоїдно-макрофагальної системи. Із током лімфи проникають у кров. А з крові - в селезінку, кістковий мозок, лімфатичні вузли, де можуть довго зберігатися. Захв. супроводжується тривалою гарячкою, пітливістю, болем у м’язах і суглобах, збільш. лімфатичних вузлів, печінки й селезінки. Поступово хв. може перейти у хронічну форму. З перших днів виникає алергізація організму, яка зберігається дуже довго. Імунітет. Після перенесеної хв. виникає певний рівень несприйнятливості, зумовлений збільш. активності Т-лімфоцитів, фагоцитарної реакції й р-тком гіперчутливості сповільненого типу. < значення має утворення антитіл. Лабор. діагностика. Бруцельоз - особливо небезпечна хв. й мікробіологічні дослідження (крім серологічних реакцій) проводяться в спеціальних режимних лабораторіях. Для виділення збудника у хворих забирають кров, сечу, ліквор, кістковий мозок, синовіальну рідину та сіють на печінковий або гліцериновий бульйон з антифаговою сироваткою. Один посів інкубують при звичайних умовах, другий - в атмосфері 10 % діоксиду вуглецю. Вирощування триває до місяця й >. У зв’язку з цим, бактеріологічний метод застосовують нечасто. Кращий і швидший результат отримують при введені матеріалу в жовток свіжого яйця або курячого ембріону. Біологічну пробу роблять на гвінейських свинках або білих мишах у тих же лабораторіях. Значно частіше використовують серологічний та алергічний методи діагностики. Найпоширенішою є розгорнута реакція Райта і мікроаглютинації Хаддльсона. Вони стають позитивними з 10-12 дня початку хв.. Діагностичний титр реакції Райта 1:200 і вище. Ще чутливішою є РІФ і РНГА. Важливе практичне значення має високоспецифічна алергічна проба Бюрне - внутрішньошкірне введення бруцеліну. Потрібно враховувати, що вона буде позитивною в щеплених бруцельозною вакциною та перехворілих. Профіл. складається з комплексу ветеринарних і медико-санітарних заходів з охорони тваринницьких господарств від заносу бруцельозу, виявлення і забою хворих тварин, дезинфекції приміщень. Молоко від хворих тварин кип’ятять, бринзу, масло і тверді сири реалізують у торговій мережі після 2-3 місяців витримування. При наявності бруцельозу козячо-овечого типу обов’язково проводять вакцинацію людей групи ризику бруцельозною вакциною, яка створює імунітет на 1-2 роки. При позитивній пробі Бюрне вакцинацію не проводять. Для лік. в гарячковому періоді використовують АБ тетрациклінового ряду або аміноглікозиди, рідше рифампіцин, бісептол. Основним методом лік. хворих на хрон. бруцельоз є вакцинотерапія вбитою бруцельозною вакциною.