Збудники бактеріальної дизентерії

Дизентерія (шигельоз) - інф. хв., яка супроводжується проносом, симптомами загальної інтоксикації, геморагічним запаленням товстої кишки. Збудниками захв. є чотири види шигел: Shigella dysenteriae, S. flexneri, S. boydii, S. sonnei. Рід Shigella отримав назву на честь японського мікробіолога К. Шіга, який докладно описав перший вид. Морфологія і фізіологія. Шигели - палички із заокругленими кінцями, не мають джгутиків, спор і капсул (рис. 66, вкл.). У більшості з них наявні фімбрії, завдяки яким відбувається адгезія бактерій до епітелію слизової оболонки товстої кишки. Усі види належать до факультативних анаеробів, добре культивуються на простих живильних середов.. При посіві у МПБ спричиняють дифузну каламуть. На середов. Ендо і Плоскирєва утворюють дрібні, круглі, ніжні, напівпрозорі колонії з гладенькою поверхнею і рівним краєм. Біохімічна активність шигел незначна: вони ферментують глюкозу та деякі інші вуглеводи до кислоти, не розкладають лактози і сахарози. Лише шигели Зонне повільно, на 3-5 день, можуть їх ферментувати. Протеолітичні властивості не виражені. З усіх видів лише S. dysenteriae продукує термолабільний екзотоксин, який діє на слизову оболонку товстої кишки і нервову систему, спричиняючи паралічі нижніх кінцівок. Інші види містять лише термостабільні ендотоксини. Антигенна структура. Шигели мають О-антиген. Окремі серовари всіх видів (крім Зонне) містять К-антиген. За хімічною структурою це ліпополісахариди. Крім того, шигели мають перехресні антигени з деякими сероварами ешеріхій, які викликають дизентерієподібні захв.. Усі види, крім S. sonnei, поділені на серовари, а S. flexneri, ще й на підсеровари. Екологія. Дизентерія - глобальна антропонозна інф. На її долю припадає 75 % всіх кишечних інфекцій, які щорічно уражають понад 500 млн людей. Єдиним джерелом збудників у природі є хворі люди або бактеріоносії. Від них мікроорганізми разом із фекаліями потрапляють у зовнішнє середов. і контамінують різні об’єкти: посуд, воду, овочі, фрукти, харчові продукти, предмети виробничої і побутової обстановки. Дизентерія, як інші кишечні інф, є хв. брудних рук. Загалом шигели малостійкі до дії фізичних, хімічних і біологічних факторів, причому різні види мають неоднакову резистентність: більш стійкими є S. sonnei, а найбільш чутливими - S. dysenteriae. При нагріванні до 60 °С шигели гинуть ч/з 10-20 хв, при кип’ятінні - миттєво. У воді, грунті, харчових продуктах, на предметах вжитку і грошових знаках вони залишаються живими протягом 5-14 днів. Пряме сонячне світло вбиває їх ч/з 30 хвилин. На тілі і в кишечнику мух дизентерійні бактерії залишаються живими 2-3 дні, отже мухи можуть відігравати певну роль у поширенні інф. Від дії хлорного вапна, хлораміну, а також інших дезинфікуючих р-нів шигели швидко гинуть. Захв. людини. Зараж. відбувається тільки ч/з рот. Інкубаційний період триває від 12 годин до 7 днів. У більшості випадків дизентерія починається гостро з болю в животі та проносу, підвищ. t, частих позивів на низ із нестерпним болем і печією (тенезми) в задньому проході. Пізніше приєднується ураження травного каналу. Шигели за допомогою адгезинів прикріплюються до мікроворсинок кишечника, проникають у епітеліальні клітини і розмножуються в них. Накопичені токсини діють на слизову оболонку і всмоктуються в кров. Саме токсинам належить головна роль у р-тку хв.. Вони руйнують слизову оболонку, внаслідок чого розвивається їх запалення і утворення виразок. Цитотоксини порушують водно-сольовий обмін, розвивається дисбактеріоз, гіповітаміноз, знижується вміст K і Na. S. dysenteriae може спричинити тяжку форму хв. з геморагічним проносом і більш високою летальністю особливо у маленьких дітей. При відсутності лік. можливий перехід гострої дизентерії у хронічну. Імунітет. Після перенесеної хв. виробляється короткочасний і слабкий імунітет. На 5-7 день хв. з’являються антитіла, але вони не зумовлюють напруженого імунітету. Поряд із цим знижується кількість T- i B-лімфоцитів, виникає вторинний імунодефіцит. Розвивається також місцевий імунітет. Лімфоїдні клітини синтезують SІgA, який покриває слизову оболонку і перешкоджає проникненню шигел у епітеліальні клітини. Лабор. діагностика. Матеріал для дослідження - випорожнення, промивні води шлунка. Посів потрібно робити якомога раніше, обов’язково до початку етіотропного лік. і по можливості біля ліжка хворого. Досліджуваний матеріал (слизово-гнійні грудочки) сіють на середов. Плоскирєва, яке є елективним для шигел. Засіяні чашки терміново доставляють до лабораторії. За звичайною схемою виділяють чисту культуру й ідентифікують її за морфологічними, культуральними, біохімічними й антигенними властивостями. Бактеріологічний метод діагностики дизентерії є найдостовірнішим, але він дає позитивні результати в різних баклабораторіях від 50 % до 70 %. Серологічну діагностику проводять рідше. Для цього використовують реакцію аглютинації та РНГА. Остання більш чутлива і специфічна при використанні стандартних еритроцитарних діагностикумів. Діагностичний титр цієї реакції - 1:100-1:200. Дуже важливим є його наростання в динаміці в 4 рази і >. Профіл. і лік.. Для попередження виникнення захв. має значення раннє виявлення хворих, їх лік., проведення остаточної дезинфекції. Якщо хворого не госпіталізовано, в квартирі здійснюють поточну дезинфекцію. Важливо також проводити санітарно-освітню роботу серед населення, дотримувати відповідний гігієнічний режим на харчових підприємствах, у магазинах, на ринках, джерелах водопостачання, проводити боротьбу з мухами. Для специфічної профіл. дизентерії було запропоновано багато видів вакцин, але всі вони виявились неефективними. Останнім часом випробовують живу ентеральну вакцину. У лікуванні дизентерії найкращий ефект дають препарати нітрофуранового ряду - фурагін і фуразолідон. Широко застосовують ентеросептол, інтестопан, мексаформ. При тяжких формах захв. призначають левоміцетин, тетрациклін і АБ-аміноглікозиди.