Основні напрями реформування швидкої та невідкладної медичної допомоги в україні

Стаття 3 Конституції України, прийнятої на 5-й сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р., проголошує, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість І безпека визнаються в Україні найвищою соціаль­ною цінністю». На забезпечення життя і здоров’я людини певним чином впли­ває стан системи охорони здоров’я держави. Система охорони здоров’я Украї­ни побудована на засадах бюджетного фінансування, розробленого для держа­ви із плановою економікою і державною власністю на засоби виробництва. Для забезпечення всіх видів медичної допомоги в державі діє розгалужена мережа медичних закладів державної та комунальної форми власності. Стаття 49 Кон­ституції України стверджує, шо «у державних і комунальних закладах охоро­ни здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена». При переході на засади ринкової економі­ки, приватизації об’єктів народного господарства держава перестає бути влас­ником основних його об’єктів і єдиним власником усієї виробленої у державі продукції. Перехідний період від планової до ринкової економіки супровод­жується тривалою економічною кризою, яка зумовила суттєве недофінансу- вання мережі медичних закладів, що, у свою чергу, призвело до погіршення функціонування системи охорони здоров’я. Поряд із низьким рівнем народжу­ваності (10,8 на 1000 населення в 2010 році) відмічається високий показник смертності (15,2 на 1000 населення), що спричинило природне зменшення кількості населення. Тривалість життя громадян України в 2009 році зали­шається низькою (62,5 року у чоловіків, 74,2 — у жінок). Смертність населен­ня від серцево-судинних захворювань посідає перше місце.

Одним із важливих видів медичної допомоги, який суттєво впливає на смертність населення, є екстрена медична допомога в повсякденних умовах і в разі виникнення надзвичайних ситуацій. Під екстреною медичною допомогою в широкому сенсі розуміють вид медичної допомоги, що його надають хворим або постраждалим, стан яких розцінюється як невідкладний. Невідкладний стан хворого або постраждалого — це стан організму людини, який безпосеред­ньо загрожує життю або призводить до значного погіршення здоров’я в разі відсутності або запізнення адекватної медичної допомоги. Ефективність ліку­вання хворих і постраждалих значною мірою залежить від термінів початку лікування, а при невідкладних станах терміновість медичної допомоги визна­чає її наслідки. Невідкладний стан, який виник раптово, несподівано для по­страждалого, не дає йому змоги мобілізувати необхідні ресурси. Людина в цьо­му стані може бути непритомною, і тому більшість держав своїм гуманним обов’язком вважає надання екстреної медичної допомоги в гострий період на безоплатній основі

,Історично система організації надання екстреної медичної допомоги в бага­тьох країнах складалася по-різному, Існують організаційні відмінності і тепер. Поняття «невідкладний стан хворого (постраждалого)» також по-різному ви­значається в різних державах з урахуванням нозології і тяжкості стану. Слова «невідкладна», «екстрена», «ургентна», «термінова» є синонімами. Залежно від інфраструктури мережі медичних закладів і ментальності народу, рівня його життя кількісні характеристики кожного з патологічних станів організ­му, які належать до невідкладних, будуть різними. Відомо, що розвинена сис­тема первинно" медичної допомоги, особливо сімейних лікарів, ефективна про­філактика гострих захворювань, сучасна техніка безпеки і наявність автотранс­порту у більшості населення зменшують необхідність швидкого реагування з боку суспільних структур охорони здоров’я на певні види невідкладних станів. Кожна розвинена держава має власну систему, яку можна віднести до системи екстреної медичної допомоги (ЕМД) у широкому розумінні, що включає різно­манітні сили і засоби, які залучаються для надання екстреної медичної допо­моги і забезпечують ц ефективність у різних державах. У світі найбільше по­ширення здобули англо-американська (до 85 %), франко-німецька (до 8 %) і близько 7 % — інші системи ЕМД. Незалежно від назви ці системи структурно схожі. Так, англо-американська система об’єднує 15 функціональних компо­нентів, франко-німецька — близько 5 компонентів. Компоненти зумовлені на­явною інфраструктурою системи охорони здоров’я, загальноприйнятою струк­турою закладів держави, системою підготовки медичних кадрів, системою асигнування витрат на екстрену медичну допомогу тощо.

Розглядаючи єдину систему екстреної медичної допомоги (ЄС ЕМД) держа­ви як єдине ціле, доцільно виділити такі її основні компоненти:

1. Система управління та органи управління ЄС ЕМД, які здійснюють функ­ціональне керівництво шляхом ліцензування й контролю на державному рівні з боку головного закладу ЄС ЕМД державного підпорядкування і на регіональ­ному рівні з боку головного закладу ЄС ЕМД територіального підпорядкування (Автономної Республіки Крим, обласної, міст центрального підпорядкування).

2. Розвинена диспетчерська служба із сучасною системою зв’язку.

3. Бригади швидкої медичної допомоги з наземним, повітряним і водним транспортом.

4. Відділення (палати) невідкладної медичної допомоги при стаціонарних закладах.

5. Центри травми трьох рівнів (15 —20 % усіх лікувально-профілактичних закладів держави).

6. Інформаційно-консультативні токсикологічні центри (один центр на 5— 7 млн. мешканців).

7. Служба медицини катастроф (з утворенням мобільних формувань пос­тійної готовності різного типу).

8. Фахівці системи (лікарі з медицини невідкладних станів, фельдшери, медичні сестри, парамедики).

9. Навчальні заклади.

10. Наукова підтримка (наукова спеціальність «медицина невідкладних станів та медицина катастроф»).

11. Розвинена система матеріально-технічного забезпечення за спеціаль­ними програмами (державними та регіональними).

В Україні екстрена медична допомога була побудована за моделлю М.О, Семашка. Основу догосгіітальної ЕМД на дому і в місцях загального користуван­ня становили станції швидкої та невідкладної медичної допомоги (ШМД, НМД), структурними одиницями яких слугували виїзні бригади ШМД і НМД. Бригади НМД з часом вийшли зі складу станцій ШМД і почали функціонувати на базі поліклінічної та амбулаторної мережі закладів.

Діючі ланки системи ЕМД України в основному побудовані на мережі за­кладів державної та комунальної форм власності, причому переважна біль­шість їх належить до закладів комунальної форми власності. Фінансування витрат на ЕМД передбачається в місцевих бюджетах і Державному бюджеті України.

Структура, принципи й організація роботи ШМД і НМД в Україні протя­гом останніх двох десятиліть були незмінними. Недостатнє фінансування впродовж тривалого періоду позначилося і на системі ШМД і НМД. Так, ре­зультати досліджень фінансування ШМД у 2004—2009 рр. засвідчують, що в цей період у середньому 96,6—98,4 % бюджетних коштів було використано лише на поточні витрати. На капітальні витрати, у тому числі на придбання медичної техніки і транспортних засобів, було виділено відповідно 3,4—1,6 %, що призвело до старіння основних фондів, зокрема автотранспорту та медич­ного обладнання.

Служба ШМД і НМД органічно пов’язана із системами первинної і вторин­ної медичної допомоги. Відсутність досконало: системи первинної медичної допомоги зумовлює збільшення кількості викликів населенням бригад ШМД і НМД, тому структура викликів ШМД у нашій державі й у розвинених країнах Європи і США значно різниться.

У 2009 році найбільше виїздів ШМД було у зв'язку з раптовими захворю­ваннями і загостреннями хронічних хвороб (9,567 млн. виїздів — 208,1 виїзду на 1000 населення, або 73,8 % від загальної їх кількості). Далі у структурі виїздів за причинами йдуть виїзди бригад із приводу травм і нещасних випад­ків. Саме ця причина є основною у структурі виїздів у розвинених державах. В Україні виїзди з приводу нещасних випадків і травм у 2009 році становили 873 935 виїздів, тобто 19 на 1000 населення, або 6,7 % від загальної кількості усіх виїздів. Отже, цілком очевидно, що служба ІПМД перевантажена невлас­тивою для неї роботою, яку мають здійснювати лікарі системи первинної ме­дичної допомоги: сімейні лікарі, лікарі загальної практики, дільничні лікарі тощо.

Так, у 2008 році в Україні від нещасних випадків, отруєнь і травм загинуло 61 377 осіб (13,3 на 10 тис. населення). Із них близько 12,4 тис. осіб (18,5 % ) померли в лікарнях, а 81,5 % осіб — на догоспітальному етапі. У розвинених країнах смертність від нещасних випадків, отруєнь і травм у лікарнях стано­вить близько 70 % на 10 тис. населення. Аналогічна ситуація нині просте­жується і з гострими серцево-судинними захворюваннями.

Кількість усіх виїзних бригад ШМД у 2009 році становила 3347 од. (0,73 на 10 тис. населення), з яких 1452,4 (43,39%) — лікарські, решта 1894,6 (56,61 %) фельдшерські. Тобто більшості населення України ЕМД надана силами фельдшерських бригад ШМД.

Структура бригад в адміністративних центрах (у столиці, обласних цент­рах) і поза ними (на периферії) різна. Основну кількість бригад в адміністра­тивних центрах становлять лікарські, тобто більша частина населення отри­мала ЕМД від лікаря. На периферії лікарські бригади надали допомогу 10,48 % із тих, хто викликав бригаду ШМД, 89,12 % із них отримали ЕМД від фельд­шера. Серед лікарських бригад 351 — спеціалізована; такі бригади зосеред­жені в обласних центрах і великих містах.

Так, якщо протягом 2009 року медичні працівники виїзних бригад ШМД надали медичну допомогу 12 306 100 жителям міст України (у середньому 267,7 на 1000 населення), то у сільських населених пунктах цей показник у 1,67 разу менший.

Кадровий потенціал служб ШМД і НМД потребує змін. У системі ШМД у 2009 році було 8689,75 штатних посад лікарів (на яких працювало 5963 осіб). Розрахунки показують, що, зважаючи на потреби служб НМД, Державної служби медицини катастроф і приймальних відділень (відділень НМД) у ста­ціонарах, державі потрібно близько 15—16 тис. фахівців з медицини невід­кладних станів. За статистичними даними Центру медичної статистики МОЗ України, у державі на 01.01.2009 року працювало 5680 сертифікованих лі­карів з медицини невідкладних станів, 4502 з яких мали кваліфікаційну кате­горію, однак для поліпшення якості медично: допомоги необхідно змінити кваліфікаційні характеристики щодо володіння фахівцями з медицини невід­кладних станів сучасними методиками надання ЕМД, уніфікованими прото­колами заходів інтенсивної терапії тощо.

Останнім часом спостерігається тенденція заміни лікарських бригад ШМД фельдшерськими. В Україні (як і в багатьох інших державах) надання ЕМД потерпілим і хворим із невідкладними станами на догоспітальному етапі здебільшого здійснюють молодші спеціалісти з медичною освітою. Так, у 2009 році у системі ШМД із 3347 виїзних бригад 1894,6 (56,61 %) були фельд­шерськими. Вони (безальтернативно) надали медичну допомогу майже 60 % осіб. Усього в системі ШМД на сьогодні 21 499 штатних посад молодших спе­ціалістів із медичною освітою. На ці посади призначають працівників безпосе­редньо після закінчення вищого медичного навчального закладу І- -II рівнів акредитації або переводять з інших медичних закладів. Нині в державі недо­статньо вищих медичних навчальних закладів І—II рівнів акредитації, що го­тують молодших спеціалістів із медичною освітою зі спеціальності «лікуваль­на справа (невідкладні стани)», яку повинні мати фахівці бригад ШМД згідно з Наказом МОЗ України «Про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою» від 23.11.2007 р.

Постає нагальне питання щодо вдосконалення системи підготовки і пере­підготовки молодших спеціалістів, що мають кваліфікаційну категорію, з обо­в’язковою наявністю сертифіката. Донедавна не було освітніх кваліфікацій­них характеристик молодших спеціалістів з медичною освітою за спеціальніс­тю «лікувальна справа (невідкладні стани)» і відповідних змін у програмі вищих медичних навчальних закладів щодо питань надання НМД її випускни­ками, і кваліфікаційних характеристик цих працівників.

Існує невизначеність з розбудовою системи НМД за місцем проживання при амбулаторно-поліклінічних закладах. Донедавна правові та нормативні акти, які мали б регламентувати роботу НМД в Україні, не діяли, За статис­тичними матеріалами Українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, у 2009 році відділення (пункти) НМД вдома працювали в 117 медичних закладах України, на теренах 16 із 27 адміністративних територій. За даними Центру медичної статистики МОЗ України, взагалі немає системи НМД при амбулаторно-поліклінічних закла­дах Вінницької, Івано-Франківської, Київської, Луганської, Рівненської, Тер­нопільської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернігівської областей і м. Севастополя,

Унаслідок цього знижується ефективність роботи ІПМД, громадяни мають недостатній та неоднаковий доступ до ЕМД, різну якість її надання різним ка­тегоріям населення.

Найрозвиненішою система НМД є у Києві (такі підрозділи функціонують у 49 медичних закладах — 31 для дорослих і 18 для дітей). Вона досить успішно координує свою діяльність зі станцією ІПМД і значно розвантажує її від не­властивих функцій (наприклад, виконання процедур удома тяжким хроніч­ним хворим).

Усього система НМД України в 2009 році здійснила 740 944 виїзди, у тому числі 450 652 (60,8 %) — за викликами населення, 81 228 (11,13 %) — за ви­кликами станцій ІПМД, 36 056 (4,87 %) — за викликами поліклінік, 171 928 (23,2 %) — для виконання процедур. Крім того, у 2009 році відділення (пунк­ти НМД) надали амбулаторну медичну допомогу 709 278 особам.

Асиметричною, неоднорідною в різних регіонах України є і система стаціо­нарної ЕМД, Так, в усій державі діє 14 лікарень ПІМД, призначених для на­дання стаціонарної ЕМД, кількість і стан яких не в змозі задовольнити потре­би населення у цьому виді медичної допомоги.

Початок останнього реформування ЕМД у державі почався з прийняття Постанови Кабінету Міністрів України № 290 від 05.11.2007 року, якою була затверджена «Державна програма створення єдиної системи екстреної медич­ної допомоги (ЄС ЕМД) на період до 2010 року» (далі — Програма). Мета Програми — створення умов для розширення доступності та підвищення якості ЕМД, що надається населенню; зниження рівня інвалідності й смертності при нещасних випадках, травмах і отруєннях, гострих порушеннях життєвих функцій люди­ни внаслідок серцево-судинних та інших захворювань. Реалізація Програми передбачала розроблення нормативно-правової бази з питань діяльності ЄС ЕМД та реалізації визначених ВООЗ принципів щодо її доступності, безоплат­ності, своєчасності і високої якості; зміцнення та об'єднання матеріально-тех­нічної бази і кадрових ресурсів закладів охорони здоров’я на основі науково обґрунтованої організації та стандартів надання ЕМД відповідного рівня як у повсякденних умовах, так і в умовах ліквідації наслідків надзвичайної ситуа­ції; взаємодію лікувально - профілактичних закладів, диспетчерської служби і системи консультативної допомоги; створення системи підготовки і перепідготовки медичних працівників з питань надання ЕМД, а також рятувальників і

працівників (прототип парамедиків), професійні обов’язки яких пов’язані з експлуатацією автомобільного, залізничного, водного та повітряного транс­порту, військовослужбовців; проведення науково-дослідної роботи з питань удосконалення медичної допомоги і медицини катастроф.

Для досягнення мети Програми було сформульовано 10 за вдань і конкретні показники їх виконання. До останніх належать здійснення декількох заходів (усього 22 заходи), обсяг ресурсів, термін виконання і перелік виконавців кож­ного заходу. Виконання Програми планувалося здійснювати щорічно протя­гом 4 років із 2007 до 2010 року включно. Державним замовником-координа- тором було визначено МОЗ України. На хід виконання Програми суттєво впли­нули наслідки світової фінансової кризи. Практичними результатами її виконання можна вважати наукове осмислення частини основних положень концепції майбутнього реформування й розроблення значної кількості право­вих і нормативних актів щодо реформування існуючої та створення майбутньої ЄС ЕМД як складової галузі охорони здоров’я.

До правових актів, які потребують вивчення й осмислення перспектив ре­формування всіма медичними працівниками, що працюють у службах ШМД і НМД» насамперед належать закони України «Про внесення змін до основ зако­нодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медич­ної допомоги» № 3611-VI від 7 липня 2011 р. і «Про порядок проведення ре­формування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, До­нецькій областях та місті Києві* № 3612-VI від 7 липня 2011 р.

Закон У країни «Про внесення змін до основ законодавства України про охо­рону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги* конкретизує поняття «медична допомога» і формулює її види: «Кожен громадянин має пра­во на безоплатне отримання у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медичної допомоги, до якої належать: екстрена медична допомога; первинна медична допомога; вторинна (спеціалізована) медична допомога, третинна (високоспеціалізована) медична допомога та паліативна допомога, що надаються за медичними показаннями у порядку, встановленому цент­ральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я. Держава гаран тує безоплатне надання медичної допомоги у державних і комунальних закла­дах охорони здоров’я також за епідемічними показаннями та безоплатне про ведення медико-соціальної експертизи».

Згідно із цим Законом, «екстрена медична допомога — це медична допомо­га, що передбачає здійснення ряду організаційних, діагностичних та лікуваль­них заходів з надання своєчасної медичної допомоги пацієнтам та постражда- лим особам, які перебувають у невідкладному стані». Більш конкретне тлума­чення всіх засад надання ЕМД (правових, організаційних, професійних) згідно із Законом України «Про основи законодавства України про охорону здоров’я* має визначатись окремим законом.

Враховуючи те що обсяг навантаження станцій ШМД і НМД у нашій дер­жаві перевищує такий аналогічних служб у країнах із розвиненою ринковою економікою (СІЛА, Франція, Німеччина тощо) за рахунок медичної допомоги пацієнтам, яку там традиційно надають заклади первинної медичної допомо­ги (загострення хронічних хвороб, пологи, перевезення хворих між закладами тощо), фахівцям, що надають невідкладну медичпу допомогу» доцільно ознайомитися з новою редакцією Основ законодавства України щодо ланки первинної медичної допомоги.

Відповідно до Основ законодавства про охорону здоров’я первинна медична допомога — це медична допомога, що надається в амбулаторних умовах або за місцем проживання (перебування) пацієнта лікарем загальної практики — сімейним лікарем і передбачає проведення консультації, діагностики і ліку­вання найпоширеніших хвороб, травм, отруєнь, патологічних, фізіологічних (під час вагітності) станів, здійснення профілактичних заходів; направлення відповідно до медичних показань пацієнта, який не потребує екстреної медич­ної допомоги, для надання йому вторинної (спеціалізованої) або третинної (ви- сокоспеціалізованої) медичної допомоги; надання невідкладної медичної допо­моги в разі гострого розладу фізичного чи психічного здоров’я пацієнта, який не потребує екстреної, вторинної (спеціалізованої) або третинної (виеокоспе- ціалізованої) медичної допомоги.

Надання первинної медичної допомоги забезпечують центри первинної ме­дичної (медико-санітарної) допомоги, які є закладами охорони здоров’я, а та­кож лікарі загальної практики — сімейні лікарі, які провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи — підприємці й можуть пере­бувати з цими закладами у цивільно-правових відносинах. До складу центрів первинної медичної (медико-санітарної) допомоги можуть входити як струк­турні чи відокремлені підрозділи фельдшерсько-акушерські пункти, амбула­торії, медичні пункти, медичні кабінети.

Первинну медичну допомогу пацієнтові надає лікар загальної практики — сімейний лікар центру первинної медичної (медико-санітарної) допомоги або лікар загальної практики — сімейний лікар, іцо провадить господарську діяль­ні сть з медичної практики як фізична особа — підприємець і може перебувати у цивільно-правових відносинах із таким центром.

Безоплатно первинна медична допомога надається в закладах охорони здоров’я, з якими головний розпорядник бюджетних коштів уклав договір про медичне обслуговування населення.

Порядок надання первинної медичної допомоги визначається центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я. Неврегульованим зали­шається питання нормативного визначення станів, при яких надається пер­винна медична допомога, а при яких викликається бригада ШМД чи НМД.

Один із варіантів окремого Закону щодо засад екстреної медичної допомоги був підготовлений під керівництвом МОЗ України його фахівцями із залучен­ням науковців відомчих науково-дослідних закладів і поданий Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради, але останньою в грудні 2011 року він був відхилений.

Прогалини у правовому просторі щодо створення ЄС ЕМД і функціонуван­ня її окремих складових, що їх мав визначити окремий закон відносно екстре­ної медичної допомоги, заповнюють нормативні документи МОЗ України: На­кази МОЗ України «Про заходи щодо вдосконалення надання екстреної медич­ної допомоги населенню в Україні» № 500 від 29.08^2008 p., який було видано замість Наказу МОЗ України «Про заходи щодо удосконалення швидкої ме­дичної допомоги» № 175 від 19.06.1996 p., і Наказ МОЗ України «Про єдину систему надання екстреної медичної допомоги» № 370 від 01.06.2009 p., яким затверджено п’ять нормативних документів, що частково заповнюють норма­тивне поле функціонування ЄС ЕМД. Ці накази е чинними нормативними ак­тами, але вони неоднозначно були сприйняті медичними праці вниками. Після прийняття Закону про ЄС ЕМД положення цих наказів можуть вийти за май­бутнє правове поле ЄС ЕМД, тому детальний їх аналіз у роботі, яка має бути корисною читачам: протягом тривалого часу, нами вважається недоцільним. До речі, згідно із прикінцевими положеннями Закону України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконален­ня надання медичної допомоги», хоча він вводиться в дію із 2012 року, фі­нансування нових структур передбачається здійснювати із 2015 року, а основ­не питання щодо поділу функцій надання екстреної медичної допомоги між первинною ланкою (тобто сімейними лікарями і лікарями загальної практики) і бригадою НМД, яке визначить потрібний для держави обсяг роботи служб ШМД і НМД, — із 1 січня 2020 року.

Ураховуючи складність і соціальну значимість проблем, що стоять перед суспільством під час реформування охорони здоров’я в цілому і системи екс­треної медичної допомоги безпосередньо держава вирішила розпочати широ­комасштабний експеримент реформування в чотирьох пілотних регіонах: м. Києві, Донецькій, Дніпропетровській та Вінницькій областях. За поданням Кабінету Міністрів України був прийнятий Закон України «Про порядок про­ведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропет­ровській, Донецькій областях та місті Києві» № 3612-VI від 07.07.2011 р.

Метою реалізації в цих регіонах пілотного проекту щодо реформування системи охорони здоров’я було впровадження й відпрацювання нових органі­заційно-правових і фінансово-економічних механізмів, що спрямовані на підвищення ефективності й доступності медичного обслуговування населення, необхідних для розвитку системи охорони здоров’я України.

Цей проект передбачає проведення протягом 2011—2014 років структур­но-організаційної та функціональної перебудови системи медичного обслуго­вування у пілотних регіонах, що дасть змогу: підвищити рівень медичного об­слуговування населення, розширити можливості щодо його доступності та якості; впровадити нові підходи щодо організації роботи закладів охорони здоров’я та їх фінансового забезпечення; підвищити ефективність використан­ня бюджетних коштів, передбачених для фінансового забезпечення системи охорони здоров’я.

Унаслідок реалізації проекту очікують таких змін у пілотних регіонах: створення на базі існуючої мережі закладів охорони здоров’я структурованої за видами медичної допомоги системи медичного обслуговування шляхом відо­кремлення (або об’єднання) тих закладів, які задовольняють потреби населен­ня у первинній, вторинній, третинній та екстреній медичній допомозі; органі­зації і забезпечення функціонування центрів первинної медичної (медико-сані- тарної) допомоги для задоволення потреб населення у такій медичній допомозі; перепро­філювання закладів схорони здоров’я, що надають вторинну (спеціалі­зовану) медичну допомогу, з урахуванням інтенсивності її надання; організа­ція діяльності госпітальних округів, які мають забезпечити умови для надання населенню вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги; створення центрів екстреної медичної допомоги для задоволення потреб населення в такій медич­ній допомозі; перерозподіл ресурсів між закладами охорони здоров’я, що нада­ють первинну, вторинну (спеціалізовану), третинну (високоспеціалізовану) та екстрену медичну допомогу на території зазначених регіонів; розмежування видатків між місцевими бюджетами на охорону здоров’я за видами медичної допомоги; здійснення починаючи із 2012 року фінансового забезпечення за­кладів охорони здоров’я за видами медичної допомоги відповідно до договорів про медичне обслуговування населення згідно із вимогами цього Закону; за­провадження починаючи із 2012 року системи індикаторів якості первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) та екстреної медичної допомоги, які враховуються під час оцінювання якості медичної до­помоги відповідного виду; застосування елементів програмно-цільового мето­ду у бюджетному процесі на рівпі місцевих бюджетів у частині видатків на охо­рону здоров’я за відповідними видами медичної допомоги.

Надання ЕМД у пілотних регіонах передбачається здійснювати шляхом створення в кожному регіоні Центру екстреної медичної допомоги та медици­ни катастроф із мережею його відділень і пунктів тимчасового базування виїз­них бригад ШМД або станцій, підстанцій ШМД з розрахунку виконання нор­мативу прибуття бригад. ШМД до пацієнта у термін не більше ніж 20 х в і забез­печення їх взаємодії із закладами охорони здоров’я*

Примірне положення п ро Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф затверджується Кабінетом Міністрів України. Проект такого поло­ження, розроблений під керівництвом МОЗ України медичними науковими організаціями і працівниками апарату МОЗ, направлений на затвердження Кабінетом Міністрів України у чинному порядку. Аналогічно розроблені при- мірні штатні нормативи такого центру і затверджені Наказом МОЗ України «Про затвердження примірних штатних нормативів центру екстреної медич­ної допомоги та медицини катастроф» № 757 від 04.11.2011 р.

Аналогічно окремі аспекти реформування ЄС ЕМД нормовані в таких нака­зах МОЗ України: «Про затвердження переліку нормативно-правових актів, необхідних для реалізації Закону України «Про порядок проведення реформу­вання системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» №444 від 28.07.2011 р.; «Про затвердження Плану заходів МОЗ України щодо організації підготовки проектів актів, необхідних для забезпечення реалізаці Закону України «Про порядок проведення рефор­мування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донець­кій областях та місті Києві» від 7 липня 2011р. № 3612-УІ» №524 від 19.08.2011 р.; «Про затвердження Методичних рекомендацій з проведення де- контамінації постраждалих унаслідок дії хімічних, радіаційних чинників та біологічних агентів» № 322 від 27.05.2011р.

З метою забезпечити надання медичної допомоги закладами охорони здоров’я у пілотних регіонах укладаються договори про медичне обслугову­вання населення. Примірці договори такого типу затверджуються МОЗ Украї­ни. Сторонами договору про медичне обслуговування населення щодо ЕМД є центри екстреної медичної допомоги та відповідні головні розпорядники бюд­жетних коштів обласних бюджетів і бюджету м. Києва. У такому договорі обов’язково зазначають: обсяг медичної допомоги, надання якої має забезпе­чити заклад охорони здоров’я; індикатори якості медичної допомоги; обсяг ви­датків на забезпечення надання медичної допомоги: права та обов’язки сторін» їх відповідальність.

Інформація щодо укладених договорів про медичне обслуговування насе­лення протягом тижня з дня їх укладення розміщується на офіційному веб- сайті головних розпорядників бюджетних коштів та у доступних для населен­ня місцях у закладах охорони здоров’я.

Індикатори для оцінювання результатів пілотного проекту, а також інди­катори якості медичної допомоги затверджуються МОЗ України. Результати моніторингу реформування системи охорони здоров’я використовуються виключно для прийняття рішень щодо подальшого розвитку системи медично­го обслуговування населення та реформування системи охорони здоров’я в Україні і не можуть бути застосовані в інших цілях. Місцеві державні адмініст­рації пілотних регіонів забезпечують залучення громадськості, зокрема асо­ціацій пацієнтів» до проведення моніторингу і здійснення контролю якості ме­дичної допомоги й медичного обслуговування в цих регіонах.

Прикінцеві і перехідні положення Закону визначають, що цей Закон наби­рає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та діє до 31 грудня 2014 року. Перехідні положення передбачають соціальний захист (збережен­ня певний час попередньої заробітної плати) для медичних працівників, яких переводять на нижчу оплату.

Підсумовуючи вищесказане, слід акцентувати, що реформування ЕМД в Україні має ґрунтуватися на історичних досягненнях вітчизняної охорони здоров’я з урахуванням міжнародного досвіду. Фундаментом має стати спе­ціальність «медицинаневідкладних станів», яка охоплює близько 100 тис. ме­дичних і немедичних фахівців.