6. Аналіз галузі, в якій працює компанія на основі п’ятифакторної моделі м. Портера.

Аналіз п'яти сил Портера — методика для аналізу галузей і вироблення стратегії бізнесу.

П'ять сил Портера включають в себе:

• Аналіз загрози появи продуктів-замінників;

• Аналіз загрози появи нових гравців;

• Аналіз ринкової влади постачальників;

• Аналіз ринкової влади споживачів;

• Аналіз рівня конкурентної боротьби.

Методологія. Теоретичною базою дослідження є концепція конкурентоспроможності галузі країни, розроблена Майклом Портером, і відома в літературі як ромб або діамант Портера. Інформаційною базою дослідження слугували дані Державної служби статистики України, звіти й рейтинги галузевих та міжнародних організацій (Міжнародна організація автовиробників, асоціація «Укравтопром», Світовий банк, Всесвітній економічний форум, Міжнародний інститут управлінського розвитку тощо). Виклад основного матеріалу дослідження. Враховуючи точки зору М. Портера стосовно того, що досягнута вдома конкурентна перевага має стати зброєю для виходу на зарубіжний ринок, про те, що слабкість позицій вітчизняного машинобудування на світових ринках зумовлена недостатньою його конкурентоспроможністю, спробуємо на прикладі автомобілебудівної галузі проаналізувати наявність передумов для підвищення її конкурентоспроможності. Перший детермінант, що визначає міжнародну конкурентоспроможність галузі, – факторні умови, до яких передусім відносять фізичні ресурси (сировину, географічне розташування тощо), а також трудові, фінансові, технологічні ресурси та інфраструктуру галузі. Україна географічно розташована між двома значними автомобiльними ринками – країнами ЄС, що формує логiстичнi переваги для pозташування на її територiї виробництва автомобiлiв i комплектуючих, з подальшим їх експоpтом на ринки зазначених країн. В структурі собівартості автомобіля частка витрат на логістику складає 5–8 %, тому автовиpобники розміщують виробництва якомога ближче до pинків збуту, наближаючи до нього виробництва автокомплектуючих. Також Україна має вихід до Чорного моря та розвинену портову інфраструктуру, що дає можливість поставляти автомобілі та автокомплектуючі морським транспортом у країни далекого зарубіжжя. Тобто Україна може бути логістично зручним майданчиком для виробництва автомобілів, автокомплектів та комплектуючих. На території України знаходяться майже всі необхідні для виробництва родовища сировини. Крім того, Україна має ресурсний потенціал для виробництва низки важливих витратних матеріалів та комплектуючих. Зокрема, автомобільний лист, автоскло, пластики, автошини. Фактор робочої сили має вирішальне значення для успішного виходу автомобілебудівної галузі на міжнародний ринок. Саме на його основі деякі країни, що розвиваються (азіатські «тигри», латиноамериканські «гіганти» тощо), зайняли стійкі позиції у світовому господарстві та постійно нарощують обсяги виробництва і продажу сучасного обладнання. Водночас, вітчизняні автовиробники намагалися максимально зберегти кваліфіковані кадри. Автомобілебудування відноситься до трудомістких галузей машинобудування, тобто тих, що потребують високої кваліфікації працівників, постійного впровадження наукових досягнень, великих витрат на оплату праці. В Україні трудові ресурси автомобілебудівної галузі мають досить високу кваліфікацію й рівень освіти. Відповідно до Індексу глобальної конкурентоспроможності 2019 р., Україна посідає 26 місце із 148 країн за ефективністю праці, зокрема, за співвідношенням оплати праці та продуктивності. Для порівняння – Німеччина займає 42 місце, Польща та Франції – 78, Італія – 143. Дедалі зростаючу роль у розвитку сучасної iндустріальної цивiлізації відiграє технологія. Нині Українські автовиробники використовують технології глобальних автоконцернів, легкові автомобілі яких вони виробляють. Технічний рівень виробленої в Україні продукції може як повністю відповідати сучасним вимогам (у випадку виробництва моделей паралельно з їх розробниками і виробниками), так і мати певне відставання (у випадку випуску моделей, що зняті з виробництва та передані для виробництва в Україні на договірних засадах). Сьогодні технологічний розвиток галузі легкового автомобілебудування здійснюються в умовах виконання вимог світових автовиробників. Основною відмінністю є незначний рівень автоматизації виробничих процесів та велика питома вага ручної праці, що призводить до зменшення якісних показників кінцевої продукції та зниження її конкурентоспроможності. Ще одним важливим фактором, який впливає на конкурентоспроможність галузі, є виробнича інфраструктура (зокрема, транспортне, складське господарство, зв’язок, кредитно-фінансова система). Якість транспортної інфраструктури в Україні є дуже низькою (крім залізничної): відповідно до Індексу глобальної конкурентоспроможності 2019 р., Україна посідає 70 місце із 148 країн за загальною якістю інфраструктури, при цьому за якістю автомобільних доріг – 144 місце із 148 країн Що стосується кредитно-фінансової системи, то за надійністю банків та доступністю до кредитів Україна займає відповідно 143 та 116 місця. Аналізуючи характер впливу факторних умов на конкурентоспроможність української автомобілебудівної галузі, бачимо (табл. 1),

що в Україні краще розвинені основні фактори (сировина, географічне розташування), ніж набуті (технологічні, фінансові, інфраструктура). Хоча основні фактори самі по собі не є надійним джерелом конкурентної переваги, вони дають змогу на їх базі створити споріднені на буті фактори. Варто також зазначити, що основним факторам притаманний низький ступінь мобільності, багато з них взагалі неможливо перемістити з однієї країни в іншу. Набуті ж фактори, на відміну від основних, можна розвивати.

Європейською практикою є чіткий розподіл сфер відповідальності між центральними органами та місцевою владою, що дає змогу забезпечити ефективне розпорядження коштами та якісне утримання і ремонт доріг.

Завдяки впровадженню електронних сервісів для автомобільних перевізників отримання важливих адміністративних послуг в електронній формі можливе цілодобово, а також є змога перевіряти онлайн наявність ліцензії в перевізників. У цілій низці міст уже запроваджено систему автоматизованої оплати проїзду («е-квиток»). Важливим елементом стимулювання розвитку автомобільних перевезень також є впровадження політики Уряду щодо лібералізації ринку транспортних послуг, забезпечення вільної та чесної конкуренції між його учасниками та впровадження сучасних методів і систем контролю за дотриманням законодавства.

Здійснюється децентралізація фінансування ремонтно-будівельних робіт та утримання мережі автодоріг. У 2018 році створено державний дорожній фонд, покликаний забезпечити стабільне фінансування дорожнього господарства та безпеку на дорозі. Національна транспортна стратегія України на період до 2030 року «Drive Ukraine 2030» передбачає комплексний розвиток автомобільних доріг, будівництво національної мережі автомагістралей із 10 автобанів на умовах концесії, а також розвиток міжнародних транспортних коридорів (як-от міжнародний інфраструктурний проєкт GО Highway).

Окремою проблемою галузі є недобросовісні та безвідповідальні учасники ринку вантажних автоперевезень. Рух перевантажених автомобільних транспортних засобів, вага яких перевищує встановлені допустимі норми, спричиняє руйнацію дорожнього покриття, особливо у літній період. Розв’язати цю гостру проблему планується шляхом збільшення кількості пересувних габаритно-вагових комплексів і впровадження новітньої системи зважування автотранспорту під час руху (Weight-in-Motion, або WiM).

Кінцевою метою перетворень є підвищення безпеки руху, зменшення смертності та травматизму на дорогах, поступове відновлення і вдосконалення експлуатаційних характеристик дорожньої мережі, покращення  екологічності автотранспорту, розвиток ринку електромобілів, імплементація норм і стандартів ЄС та інтеграція транспортної системи України в міжнародну європейську транспортну систему.