книги / 45

ту опірно-трофічної системи зростає потреба у поживних речовинах.

4.3. Умови забезпечення достатньої та повноцінної годівлі тварин

Досягнути високої продуктивності тварин, забезпечити їх високу плодючість, задовільний ріст і розвиток можливо лише за умов повноцінної годівлі. Фактор годівлі — один із найважливіших, тому що впливає на функціональні морфологічні особливості організму. Характер годівлі впливає на формування екстер’єру тварин і напрям їх продуктивності, а отже визначає структуру раціону та оплату кормів. Наприклад, для молочної худоби доцільно застосовувати об’ємний тип годівлі, для м’ясної — висококонцентратний або безконцентратний під час нагулу (пасовищне утримання). Введення до раціону овець значної кількості грубих кормів сприяє зменшенню собівартості продукції. Недостатня годівля негативно впливає на стан здоров’я тварин, знижує їх продуктивність і гальмує розвиток ембріона, змінює спадкові ознаки.

Повноцінна годівля сільськогосподарських тварин — одна з основних умов реалізації інтенсивних технологій виробництва продуктів тваринництва. Поряд зі створенням міцної кормової бази велике значення для визначення балансу поживних речовин

ураціонах тварин має детальний аналіз кормів.

Вумовах промислових технологій виробництво продуктів високої якості можливе лише за умов упровадження науково обґрунтованих норм годівлі відповідних статево-вікових груп тварин з урахуванням їх фізіологічного стану, продуктивності та інших показників. З підвищенням продуктивності тварин

зростають вимоги до повноцінності годівлі за поживними та біологічно активними речовинами. Наприкінці 70-х років зоотехнічна практика перейшла на деталізовані норми годівлі, де поряд з основними показниками поживності введено ряд не менш важливих ознак повноцінності як раціону в цілому, так і окремих груп кормів.

Розрахунок оптимальних раціонів, збалансованих відповідно до деталізованих норм, з урахуванням вартості і фактичної поживності здійснюється за допомогою комп’ютерів, що дає змогу оперативно змінювати структуру раціону згідно з наявністю кормів та їх хімічним складом. Оперативний аналіз зміни поживнос-

78

ті кормів ведеться безпосередньо у господарстві за даними щодо їх вологості. Так, визначення початкової (В) та гігроскопічної (А) вологості кормів залежно від технології їх виробництва дає можливість розрахувати коефіцієнти корекції довідкових даних про поживність кормів (табл. 5.3).

Залежно від віку, живої маси, продуктивності, фізіологічного стану і типу годівлі визначають норму та раціон годівлі певних статево-вікових груп тварин. Наприклад, для корів потреба у поживних і біологічно активних речовинах визначається відповідно до норм сухих речовин раціону на 100 кг живої маси. Цей показник може змінюватись від 2,8 до 3,8 кг, що залежить від продуктивності тварин, причому у високопродуктивних корів енергетичне забезпечення 1 кг має становити 10—11 МДж обмінної енергії (0,9—1,0 к. од.). Для корів, продуктивність яких не перевищує 3,5 т молока за лактацію, рівень енергозабезпечення раціону повинен бути 8—9 МДж (0,6—0,8 к. од.). Кожна кормова одиниця має бути збалансована за перетравним протеїном на 10—12%, крохмалем — 6—8, клітковиною — 20—30, цукром — 5—6 і сирим жиром — на 2%.

Обов’язковою умовою повноцінної годівлі є забезпечення раціону біологічно активними речовинами (вітаміни, макроелементи, мікроелементи). Встановлено, що у кормах дійних і сухостійних корів має міститися така кількість мінеральних речовин: кальцію — 5—6 г, фосфору — 3—4 г, сірки — 1,8—2,0 г, заліза

— 50—70 мг, марганцю — 45—60, цинку — 25—38, міді — 6— 8, кобальту — 0,5—0,9 мг, йоду — 0,3—0,6 мг на 1 кг сухої речовини. Макроелементи натрій і хлор забезпечуються введенням у раціон кухонної солі в кількості 4—6 г на 1 кг сухого корму.

Добре відомо, що залежно від технології утримання витрати кормів змінюються. Так, при безприв’язному (боксове) утриманні витрати енергії зростають на 10—12 %. Дещо більші витрати кормів на одиницю продукції у корів молочно-м’ясних порід. В екстремальних умовах виробництва при визначенні витрат енергії рекомендується використовувати поправний коефіцієнт (рис.4.3).

Загальні витрати енергії складаються із продуктивної енергії (Е1), фізіологічно необхідної енергії (Е2), енергії гомеостазу (Е3), енергії репродуктивного циклу (Е4) та непередбачених витрат (Ес). Останні пов’язані з відповідними технологічними, екологічними, кліматичними та іншими умовами утримання тварин:

Е = k1Е1 + k2Е2 + k3Е3 + k4Е4 + k5Ес.

79

Затрати

кормів і молока

Продуктивність кормів, т (молока за лактацію)

Рис. 4.3. Залежність затрат кормів від технології виробництва молока: (k1 = 1 — прив’язне утримання, молочні породи; k2 = 1,1 — безприв’язне (боксове) утримання, комбіновані породи; k3 = 1,2 — екстремальні умови утримання для молочних і молочно-м’ясних порід

де k1, k2, k3, k4, k5 — поправочні коефіцієнти для різних умов технологічного процесу (k1 = 0,9 – 1,0 — умови сприятливі, k2 = 1,1

– – 1,2 — виробничі умови несприятливі).

4.4. Основи кормовиробництва

Кормові культури умовно поділяють на три групи: однорічні трави, багаторічні трави, силосні культури. До силосних відносять ряд зернових (злакових і бобових) та деякі культури технічного призначення.

Однорічні й багаторічні трави — основне джерело повно-

цінних білків, жирів і вуглеводів, які інтенсивно використовуються як у літньопасовищний, так і в зимовий період завдяки застосуванню спеціальних методів консервування. Особливо цінні у кормовому й агротехнічному відношенні багаторічні бобові трави, які поліпшують структуру ґрунту та сприяють накопиченню в ньому поживних речовин. Коріння, що залишається в ґрунті на глибині 2—3 м, після відмирання утворює пори, що також сприяє активізації мікробіологічних процесів. Крім того, міцне,

80

добре розгалужене коріння сприяє перетворенню важкодоступних комплексів поживних речовин.

Слід відзначити, що бобові трави мають у 2—3 рази вищий показник співвідношення перетравного протеїну і загальної поживності, внаслідок чого використовуються для балансування вмісту білка в раціоні.

Більшість бобових культур погано переносять дуже перезволожені і кислі ґрунти, які переважають на Поліссі, й добре ростуть на чорноземах Лісостепу. Конюшина та люцерна втрачають частину травостою вже на 2—3-й рік, якщо ґрунтові води залягають ближче 1,5 м від поверхні ґрунту. Коріння люцерни проникає в ґрунт, досить глибоко (до 6 м) тому її сіють на підвищених місцях.

Для багаторічних культур великою проблемою є одержання насіння, оскільки не всі види комах здатні запилити квітки, які мають форму довгих (12—15 мм) трубочок, зібраних у головку, — китицю.

Відомо понад 200 видів конюшини, серед них найпоширеніша і культивована конюшина червона. Сіно конюшини має високу поживність, тому охоче поїдається всіма видами жуйних, а трав’яне борошно використовують для годівлі свиней і птиці.

Для одержання високих врожаїв конюшини на піщаних ґрунтах необхідно внести стартову дозу добрив (органічних, мінеральних), які культура компенсує на другий—третій рік вирощування.

Конюшина біла (повзуча) добре зростає в районах із достатньою кількістю опадів і поширена у лісовій, лісостеповій зонах та в гірських районах. Її використовують у суміші з іншими травами для створення пасовищ.

Люцерна — найбільш високоврожайна культура. Відомо понад 60 її видів, серед яких найчастіше вирощують люцерну синю (посівну) і жовту (серповидну). Завдяки їх здатності схрещуватись утворюються гібридні форми люцерни. У чистих посівах люцерну вирощують в основному з метою одержання насіння. У сумішках висівають для одержання сіна, сінажу, трав’яного борошна, на зелений корм.

Багаторічні бобові трави вирощують як на окремо виділених ділянках, так і в сівозміні. Ефективність у сівозміні досить висока, але план ротації витісняє культуру на 3—4-й рік.

Під бобові трави вносять 15—30 т/га органічних добрив, особливо на Поліссі. Органіка компенсує нестачу поживних речовин у дерново-підзолистих ґрунтах і нейтралізує негативну дію кис-

81

лої реакції. Якщо в агротехніці використовують покривну культуру, то норму її висіву дещо зменшують. Крім основного, бобові підживлюють ще восени після збирання покривної культури або навесні з розрахунку 30—40 кг/га діючої речовини фосфорнокалійних добрив.

З однорічних злакових трав найчастіше вирощують суданську траву, могар, райграс однорічний. Їх висівають у різні строки з таким розрахунком, щоб одержати зелену масу в другій половині літа та восени. Суданську траву скошують кілька разів або використовують отаву на випас. Урожайність цих злаків може сягати 300 ц/га і більше зеленої маси або 50—70 ц/га сіна. Якщо могар і суданка — культури південних районів і досить теплолюбні, то райграс однорічний — холодостійкий і вологолюбний, тому розміщується в кормовому клині Лісостепу та Полісся. Вирощують однорічні злакові трави як в одновидних посівах, так і в суміші з однорічними бобами (вика, люпин та ін.) для поліпшення кормових якостей.

Багаторічні злакові трави — тимофіївка, костриця, грястиця збірна, житняк, райграс високий та ін. — є основними кормовими культурами сіножатей і пасовищ. Багаторічні трави вибагливі на води і менш вибагливі до тепла. Культури добре зростають при температурі 6—8°С і тому забезпечують ранньовесняні саджання кормових трав. Вирощують їх переважно на Поліссі та в Лісостепу на достатньо зволожених ґрунтах. На поливних землях і пасовищах тимофіївка й райграс можуть за один укіс дати

60—80 ц/га сіна.

Найкращі ґрунти для злаків — чорноземи. На надмірно зволожених, затоплених та кислих ґрунтах травостій може зріджуватися. Важливою технологічною ознакою цієї групи культур є добра врожайність насіння, яка може становити 4—7 ц/га.

Вирощують злакові у сумішках із бобовими у польових чи кормових сівозмінах. Достатню густоту посівів багаторічні злакові трави забезпечують у перший рік використання, тому їх досить часто висівають у сівозмінах для одержання двох—трьох укосів, що одночасно сприяє збагаченню ґрунтів. Норму висіву насіння визначають відповідно до структури сумішки (із бобовими травами), табл. 4.3.

Скошують трави кормових злаків до початку цвітіння, поки стебло ще не зовсім огрубіло. У травостої злакові багаторічні трави можуть зберігатись 4—7 років, тому їх доцільно використовувати на культурних пасовищах і при докорінному поліпшенні природних пасовищ.

82

Таблиця 4.3

ОПТИМАЛЬНИЙ СКЛАД ТРАВОСУМІШОК ДЛЯ ПАСОВИЩ У РІЗНИХ ПРИ- РОДНО-КЛІМАТИЧНИХ ЗОНАХ УКРАЇНИ

4.5. Організація зеленого конвеєра

Зелені корми — ідеальний корм для тварин, оскільки мають оптимальне співвідношення поживних речовин і одночасно значний вміст біологічно активних речовин. Зелені корми — джерело одержання максимально дешевої продукції.

83

Залежно від характеристики ґрунтів і технології вирощування хімічний склад зелених кормових трав дещо змінюється. Для ефективного використання пасовищ необхідно розробити систему агротехнічних та організаційних заходів, серед яких найважливішими є:

•нормування інтенсивності випасання (скошування);

•постійне збагачення травостою найціннішими кормовими травами;

•підживлення пасовищ мінеральними й органічними добривами та ін.

Організація культурних пасовищ ґрунтується на технології порційного випасання окремих ділянок (загінок) протягом 3— 6 діб. Із такою метою пасовище поділяють на загінки відповідно до чисельності поголів’я та інтенсивності відростання трав. Всього має бути 8—12 загінок, які тварини проходять за 40— 50 діб. Цього часу достатньо, щоб відросла трава на першій ділянці. Обмежують рух тварин за допомогою електроогорожі. Якщо частина ділянок не була використана, то їх травостій скошують на сіно.

Зелений конвеєр передбачає розроблення організаційнотехнологічних заходів, що забезпечують постійне постачання ферми зеленими кормами впродовж літньо-пасовищного періоду утримання тварин. Зелений конвеєр забезпечується завдяки вирощуванню однорічних, дворічних і багаторічних кормових культур та природних сінокосів і пасовищ.

Зелений конвеєр — це система безперервного постачання протягом літа тваринам зелених кормів за рахунок природних і сіяних однорічних та багаторічних трав. Якщо в господарстві відсутні пасовища, то зелений конвеєр забезпечується за рахунок сіяних трав. У випадку, коли врожайність кормових угідь досить низька і не можезабезпечити поголів’я кормами, використовують страховий фонд силосу, сінажу та інших кормів.

Високоефективне використання кормових трав навесні, коли змінюється характер годівлі. Зелені корми згодовують у суміші з грубими кормами, силосом, коренеплодами, додаючи концкорми та мінеральні добавки.

У степовій зоні основні культури зеленого конвеєра — озимі (жито, пшениця), суданка, кукурудза, сорго, чина, соя, люцерна, баштанні; у Лісостеповій, серед перелічених трав, використовують злаково-бобові сумішки (вика + овес, горох + овес, озимі + вика), еспарцет, кормову капусту, гичку буряків тощо; на Поліссі — кормовий люпин у сумішці зі злаковими.

84

Строки висіву кормових трав регулюють залежно від оптимального часу скошування та одержання кормів. Культури ранніх строків сівби (вика + овес, горох, люпин, чина) висівають у кінці березня — до 20 квітня. У квітні—травні сіють теплолюбні рослини — кукурудзу, сорго, сою, суданку; сумішки пізніх та ярих — у травні, а озимі — з 10-го серпня по 10-те вересня.

Однорічні трави першого укосу відростають за 45—60 днів. У південних областях першу молоду траву вони дають у квітні. Технологія використання багаторічних трав є найбільш оптимізованою за витратами, якщо у господарстві розроблена технологія ведення культурних пасовищ. Ведення культурних пасовищ потребує розроблення виробничого менеджменту, тобто раціонального планування, обліку й контролю ефективності прийнятих технологічних рішень. Розвиток скотарства в регіоні неможливий без створення громадських пасовищ із застосуванням елементів ротаційного випасу худоби.

У процесі створення суспільних пасовищ необхідні розрахунки загальної потреби земель для наявного поголів’я худоби. Ротаційний випас дає змогу збільшити продуктивність культурних пасовищ на 30—40 %. Ефективність такої технології залежить від щільності поголів’я на одиницю площі, тривалості випасання, структури травостою, методики контролю за процесом випасання худоби. Відповідно до характеру травостою, температури повітря, рівня накопичення вологи в ґрунті період відпочинку має складати: для бобових трав — не менше 3 тижнів, для злакових — 5—7 тижнів. Розміщення пасовища в екстремальних умовах вимагає подовження терміну відростання трав на 10—15 днів.

Потреба у пасовищах (n) визначається відповідно до потенційного рівня продуктивності, тривалості пасовищного періоду і потреби у кормах на одну голову:

n = BБA М,

де А — тривалість пасовищного періоду, днів; Б — потенційна продуктивність пасовища, кг сухої речовини

на гектар; В — потреби у кормах на 1 голову, кг сухої речовини;

М — поголів’я худоби, умовних одиниць.

Кількість загонок (L) доцільно визначати відповідно до середнього рівня інтенсивності відростання трав, тривалості періоду

85

випасання в одній загонці та запланованого обсягу площ, відведених для заготівлі сіні та одержання насіння:

t = k A– m + p,

де k — інтенсивність відростання трав з придатністю до випасання, днів (від 20 до 50);

m — тривалість випасання в одній загонці, днів;

p — чисельність загонок, відведених для виробництва насіння і заготівлі сіна.

Якщо господарство вже має культурне пасовище, то є необідність у розробленні дієвої системи контролю за його використанням. Трава добре відростає там, де залишається неушкодженим 3—4 міжвузи, тобто випасати доти, доки залишки стебла будуть заввишки 12—15 см, решту пасовища скошують до початку цвітіння злаків і бутонізації бобових трав.

Успішне функціонування суспільних культурних пасовищ можливе за умов дієвого контролю з боку менеджера та обліковця. Обліковець контролює процес випасання відповідно до продуктивності травостою. Для визначення оптимального часу випасання в одній загонці необхідно розрахувати середню продуктивність пасовища на площі 1 м2. Зрізану траву зважують і виконують розрахунки за формулою:

d = V S P , N M

де d — тривалість часу випасання у одній загонці, днів; S — площа ділянки, м2;

V — продуктивність травостою, кг/м2; P — поживність трави, к. од/кг;

N — поголів’я худоби, що випасається, голів;

M — потреба у поживних речовинах на одну голову, к. од/гол.

Запропонована методика розрахунків та інші організаційнотехнологічні заходи дають можливість ефективно розвивати скотарство в усіх регіонах України.

86

Розділ 5

ОСНОВИ ГІГІЄНИ ТВАРИН

Мікроклімат у тваринницьких приміщеннях значно впливає на ефективність галузі. Якщо умови утримання тварин не відповідають встановленим стандартам, тобто відмінні від оптимальних, то тварини на 1/3 знижують продуктивність, скорочується вік продуктивного їх використання, втрачається відтворна здатність і водночас зростають витрати кормів на одиницю продукції.

Належних умов утримання тварин можна досягти завдяки використанню фізіологічно сприятливих будівельних матеріалів, засобів регулювання і контролю температури, вологості, газового складу і руху повітря.

Мікроклімат у тваринницьких приміщеннях великою мірою залежить від кліматичних умов. Зокрема, на Поліссі переважає підвищена вологість і низька температура повітря, особливо в осінньо-зимовий період, і навпаки — для Південного Лісостепу та Степу характерний сухий, жаркий клімат. Екстремальні умови утримання негативно позначаються на економічній ефективності тваринництва.

Виробництво основного обсягу продукції тваринництва впродовж 1970—2000 рр. забезпечувалось за рахунок роботи спеціалізованих ферм, комплексів, що потребувало значних капіталовкладень, і відповідної організації виробництва. Тепер основний обсяг тваринницької продукції (молока, свинини, яловичини, продукція птахівництва, вівчарства та інших галузей) виробляється у приватних господарствах. Масовий перехід до фермерства і ведення тваринництва у присадибних господарствах вимагає розроблення альтернативних технологій утримання тварин. Одним із нових напрямів є застосування у будівництві ферм модульних конструкцій з полегшених матеріалів — дерево, пластик, тимчасові огорожі, пересувні будиночки, піднавіси тощо. Економічна і технологічна ефективність значною мірою визначається обсягом затрат на будівництво тваринницьких приміщень та їх оснащення. Сьогодні недопустимі значні матеріальні витрати, у зв’язку зі зростанням собівартості продукції і зниженням її конкурентоспроможності на ринку. Зовсім недоцільно витрачати енергоресурси на обігрів приміщень, часте прибирання гною та інші технологічні операції, що обумовлюють зростання затрат.

87