книги / 45

5.1. Поняття про клімат і мікроклімат

Клімат — закономірна послідовність атмосферних явищ, утворена в даній місцевості, внаслідок багаторічного впливу сонячної радіації, ґрунту, переміщення повітряних мас, рельєфу місцевості і обумовлює характерний режим погоди упродовж тривалого проміжку часу.

Ефективність галузей рослинництва великою мірою визначається чинниками навколишнього середовища: місцевістю, ґрунтом, вологою, світлом та ін.

Розміщення сільськогосподарських угідь, тваринницьких приміщень, багаторічних насаджень, пасовищ — одна з перших умов, на яку слід звертати увагу в процесі розроблення технології утримання сільськогосподарських тварин.

Високо розміщені рівнини досить часто зустрічаються в Україні, особливо в чорноземних регіонах степової зони, де вони потерпають від сильних вітрів та посух. Рослини у таких місцевостях влітку вигоряють, а взимку вимерзають, оскільки сніговий покрив здувається вітром. Пристосування цих земель до землеробства і тваринництва вимагає насадження лісосмуг, щоб забезпечити захист від суховіїв, які не тільки знищують рослини; а й забирають ґрунтову вологу; а іноді і сам ґрунт, якщо він пухкий. Забезпечення рослин водою — важлива умова для ефективного ведення галузі у даній місцевості, що досягається глибоким обробітком ґрунту. У пухкому ґрунті рослини своїм корінням проникають вглиб, де знаходять необхідний запас вологи для успішного розвитку.

Низинні рівнини, навпаки, — мають значний запас вологи, навіть досить часто її надлишок, у зв’язку з чим потребують осушення. Застосування відкритого чи закритого дренажу не завжди дає бажані результати. Меліоративні заходи можуть стати причиною значного заболочення одних місцевостей і залишити без води інші. Такі рівнини розташовані в Лісостепу та на Поліссі.

Перезволоження ґрунтів може бути зумовлене заляганням на незначній глибині мінеральних і гірських порід. На такому величезному гранітному плато розміщені ґрунти північно-західних районів Полісся. Для ведення тваринництва, кормовиробництва ці землі є малопридатними, але вони досить ефективно можуть використовуватися для овочівництва, вирощування, ягід, хмелю та інших культур, коріння яких залягає на поверхні.

Річкові долини мають велике значення для розвитку скотарства, оскільки в цих місцевостях сприятливі умови для розташу-

88

вання культурних пасовищ. Ґрунти тут завжди розмиті водою і поглиблені. Верхній шар достатньо пухкий та зволожений. Весняні паводки можуть поширюватися на значні території й виносити органічну масу з дна річок на поверхню, що досить вигідно для луківництва.

Лісові галявини — переважно малородючі ґрунти, що використовуються для закладання багаторічних сінокосів зі злаковобобового різнотрав’я. Знищення лісів негативно впливає на врожайність сільськогосподарських культур у цих регіонах.

Гірські долини дещо відрізняються від річкових тим, що захищені від вітру. Вони особливо ефективні у землеробстві, якщо розміщені з протилежного боку від пануючих вітрів. У такій місцевості створюються особливі умови зволоження, освітлення і теплового режиму. Кліматичні умови значно різняться навіть в одній природно-кліматичній зоні.

Гірські вершини є найбільш незручними для землеробства і тваринництва, бо найбільше потерпають від вітрової ерозії, швидко втрачають родючий шар і важко обробляються ґрунтообробною технікою.

Напрям схилу має досить важливе значення, оскільки впливає на температуру повітря і ґрунту, що важливо для культурних рослин. Нахил рельєфу на північ вважають вологим і холодним. Землі, розташовані зі східного боку, містять достатньо вологи, але мало тепла, бо вранішнє освітлення не забезпечує нагрівання ґрунту.

Якщо для Закарпаття найбільш вигідним розташуванням вважається південно-східний схил, то у центральних районах перевагу віддають південно-західному, який краще захищений від пі- внічно-східного сухого й холодного вітру. Вплив перелічених чинників значно більший, якщо схил досягає 15° і більше. За таких умов ускладнюються умови господарювання через можливе значне розмивання ґрунту. На схилах понад 30° необхідно створювати тераси, використовуючи для цього місцевий матеріал (каміння, плити, дернину тощо) та застосовувати часткове залуження сильноеродованих земель. Клімат місцевості обумовлює в організмі тварин відповідні зміни, що є наслідком реакції на пристосування (акліматизації).

Кліматичні чинники впливають на мікрофлору, її патогенність, на розвиток носіїв інфекційних хвороб. Вплив негативних чинників клімату може мати значно меншу дію на результати ведення тваринництва, якщо у господарстві використовують породи тварин із хорошими адаптивними властивостями.

89

Кліматичні умови належить враховувати під час проведення будівництва тваринницьких приміщень, облаштування прифермської території. Площа ферми повинна бути вкрита твердим покриттям або засіяна травою. Майданчики й кормові двори бажано обладнати із невеликим нахилом для відведення води. Біля стін роблять відмостки завширшки 50—80 см з нахилом 0,05 м від стін. Павільйонна та блочна забудова ферм дає змогу досягти кращих умов мікроклімату, а розміщення з півночі на південь — досягти достатньої освітленості приміщень.

Часте виникнення поширення на фермах інфекційних хвороб вимагає спеціальних методів захисту тварин. Неодмінна умова для будь-яких ферм — наявність огорожі. Усю територію ферм поділяють на три зони — виробничу, адміністративно-господар- ську і складські приміщення, в тому числі сховища кормів. Кормовий двір необхідно розміщувати за межами основних приміщень так, щоб шляхи транспортування кормів не перетинались зі шляхами транспортування гною. Іноді окремо виділяють ферму для вирощування племінного молодняку (репродуктивний сектор), яку розміщують за 100—300 м і далі від основних виробничих приміщень. У виробничій зоні облаштовують забійносанітарний пункт та засоби утилізації хворих тварин.

В адміністративно-господарському секторі розміщують складські приміщення для палива, автоваги, гараж, контору, санпропускник. Останній обмежує доступ сторонніх осіб на територію ферми й дає можливість забезпечити необхідні санітарні умови в разі виникнення інфекційних хвороб. Наявність спецодягу є обов’язковою умовою на фермах зі значним поголів’ям.

Щоб запобігти занесенню інфекційних хвороб, влаштовують дезбар’єри чи дезкилимки в місцях виїзду автомашин і проходу робітників (службовців). Дезинфекційні споруди виготовляють у формі неглибокої (8—15 см) місткості, що заповнена пористим матеріалом (тирса, поролон), просоченим дезрозчином (лізол, креолін, вапно та ін.). Пропускний пункт обладнують шлагбаумом. Під час епідемій дезбар’єри влаштовують між населеними пунктами та адміністративними районами.

Мікроклімат — клімат обмеженого простору, що зумовлений впливом зовнішнього середовища (фізичним станом повітря, газовим складом, сонячною радіацією, озелененням, рельєфом місцевості, наявними водоймами).

Основні параметри мікроклімату (температура, вологість, концентрація газів, рух повітря) визначаються одномоментно і методом тривалої реєстрації протягом доби і більшого проміжку

90

часу. В тваринництві під мікрокліматом розуміють клімат окремих приміщень або як сукупність фізичного стану повітря, газового складу, а також вміст пилу, мікроорганізмів із врахуванням фізичного, механічного, хімічного стану конструкцій будівлі і технологічного обладнання.

5.2. Показники контролю параметрів клімату і мікроклімату

Мікроклімат в приміщеннях для тварин може утворюватись завдяки застосуванню технологічних засобів (теплоізоляційні матеріали, вентиляція, опалення, каналізація та ін.). Параметри клімату і мікроклімату контролюються із застосуванням необхідних приладів і обладнання.

Щоб визначити критичні точки температурного режиму, застосовують максимальний (ртутний) і мінімальний (спиртовий) термометри. Електротермометри ЕА-2М (термоанемометр), ЕТП-М (термістор напівпровідниковий), ТЕМП-60, ЕВМ-2 дають змогу швидко визначати і реєструвати температуру в приміщенні. Особливо ефективний термограф М-16А, яким на папері фіксується протягом доби динаміка зміни температури у приміщенні.

У повітрі завжди наявна водяна пара, кількість якої залежить від її температури та рухомості. З підвищенням температури концентрація водяної пари зменшується.

Абсолютна вологість — кількість водяної пари (г на 1 м3 повітря) або її пружність, виражена в мм рт. ст. у даний момент за певної температури. У приміщеннях для тварин абсолютна вологість має перебувати в межах від 4 до 12 г/м3 повітря.

Максимальна вологість — можливо повне насичення повітря водяною парою в даний момент і за конкретної температури.

Відносна вологість — відношення абсолютної вологості до максимальної, виражене у відсотках, що відображає ступінь насичення повітря водяною парою. Цей показник зменшується від підлоги до стелі.

Фізичний дефіцит насичення — різниця між максимальною та мінімальною вологістю повітря.

Точка роси — температура, за якої водяна пара переходить у рідкий стан і осідає на холодній поверхні обладнання.

Прилади для визначення вологості (гігрометри МВ-19) дають змогу реєструвати зміну вологості повітря завдяки властивості людського волосся розтягуватись або стискатись під впливом во-

91

логи. Інші прилади мембранного типу (М-39, М-68) працюють на основі штучних мембран, що мають аналогічні властивості. Тривалі зміни вологості можна реєструвати на папері за допомогою гігрографа (М-21, М-21М). Значно простіший принцип дії статичних (ПБ-1А, ПБ-1Б, ПС-14) і аспіраційних (МВ-4М, М-34) гігрометрів, які дають змогу одномоментно за кілька хвилин визначити вологість повітря у будь-якій точці приміщення.

Газовий склад повітря контролюють газоаналізатором, що працює за принципами хроматографії. Хроматографічний розподіл газів та їх кількість у повітрі можна реєструвати за допомогою чутливого детектора теплопровідності та індикатора малих струмів. На виробництві застосовується значно простіший прилад УГ1 (універсальний газоаналізатор), яким можна визначити критичний вміст окремих газів на основі індикаторних скляних трубок, що також працюють за принципами хроматографії.

Атмосферне повітря містить 21 % кисню та 70 % азоту, інші гази разом становлять менше 1 %. Однак за несприятливих умов виробництва це співвідношення змінюється. Наприклад, якщо в приміщенні не прибраний гній, то в повітрі нагромаджується до 2 мг/м3 аміаку, вуглекислого газу, сірководню. Тривале перебування у приміщенні ферми трактора чи іншої техніки, яка працює на двигунах внутрішнього згоряння, спричинює високу концентрацію (до 1 %) вуглекислого газу й оксиду вуглецю.

Аміак (NH3) за концентрації понад 1 мг/м3 знижує стійкість організму проти захворювань внаслідок ослаблення імунітету. Сірководень (Н2S) вступає в реакцію із натрієм та калієм, утворюючи в організмі тварин відповідні сульфати. У крові водночас відбувається зворотний процес — утворення сірководню.

Оксид вуглецю (СО) здатний витісняти кисень й утворювати карбоксигемоглобін, що призводить до відповідних клінічних наслідків.

Значні зміни газового складу повітря легко можна визначити органолептично або застосовуючи індикатори (тестові пластинки, трубочки, папір).

Виробничі споруди, технологічне обладнання можуть викидати в повітря шкідливі метали або їх сполуки. Усім добре відомо, що оцинкований посуд не можна використовувати для зберігання продуктів харчування, води. Уже багато років значна територія України відчуває токсичну дію радіоактивних елементів (стронцію, цезію, рутенію та ін.). Потенційними забруднювачами тваринницької продукції на території, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є ізотопи йоду, цезію і стронцію.

92

Такі елементи, як магній, кадмій, хром та цинк, можуть викликати дерматити, екземи, алергію, навіть злоякісні пухлини.

Мікроклімат у приміщеннях великою мірою залежить від екологічного стану регіону. Доречно нагадати, що територія Полісся, яка найбільше постраждала від аварії на ЧАЕС, уже понад півстоліття насичувалася високотоксичними сполуками, які піднімались із надр землі. Особливо інтенсивно на території Житомирщини, Рівненщини, Волині добували рідкоземельні метали, уран, титан, граніт та інші небезпечні для життя людини речовини. Очевидно, що існує необхідність дотримуватись принципу: «Що природа заховала глибоко в надрах, те є небезпечним для життя на землі». Людство в майбутньому неодмінно добуватиме й акумулюватиме енергію з космосу, а поки що виробництву пропонуються деякі технологічні заходи, які дають можливість зменшити концентрацію токсичних сполук у продуктах сільського господарства, що виробляються на забрудненій території. Переважна більшість заходів спрямована на поліпшення агротехніки сільськогосподарських культур (глибока оранка, внесення підвищених норм мінеральних добрив, вапна, сорбентів тощо).

Досить високу ефективність дають заходи щодо поліпшення природних луків, розширення площ під багаторічними травами. Знесення на пасовище бентоніту (колоїд лужного силікату алюмінію) й уведення його до раціону тварин знижує надходження радіоактивного цезію в м’ясо та молоко. У Німеччині проводилися випробування амонійового гексаціаноферату, який сприяв зменшенню на 80—87 % концентрації радіоцезію в молоці. Цей препарат можна включати до складу кухонної солі, лизунця. Додавання до солі стабільного йоду введенням йодиду калію у дозі 2 мг на добу дає змогу у 2 рази зменшити вміст у молоці радіоактивного йоду (щитовидній залозі — на 90 %).

Щоб знизити ступінь поглинання радіоактивних елементів рослинами, необхідно вносити в ґрунт калій і кальцій. Радіонукліди, що потрапляють в організм тварин, засвоюються: на 50— 100% — Cs137, I131; на 5—10% — Ba140, Sr80, 90, Ru106; на 1—2% — Ce144, Y90.

Виводяться вони із організму через нирки, молочні залози, шлунково-кишковий тракт та із жиропотом. Технологія заключної відгодівлі тварин на чистих кормах дає можливість зменшити концентрацію радіонуклідів лише у м’язах та жировій тканині. Остеотропні елементи (Sr 90, Y90, Ba140) залишаються в організмі на все життя.

93

Ступінь засвоєння радіонуклідів організмом тварин і відповідний стан продукції залежить від багатьох чинників, але найбільш значимі це:

1)технологія вирощування кормів і приготування їх до згодовування (при незбалансованому раціоні радіонукліди засвоюються в значно більшому обсязі);

2)розроблення технології закладання і ефективного використання сінокосів і пасовищ (бобові і коренеплоди поглинають у 3—7 разів більше радіонуклідів, як злакові);

3)технологія використання біомаси (під час скошування трав на

висоті 3—4-го міжвузлів (12—15 см) ступінь забруднення кормів у 1,5—2 разименшапорівняноізтехнологієюзрізунависоті5—7 см);

4)технологічні і фізичні властивості ґрунту (на малогумусних

ібідних на мікроелементи ґрунтах коефіцієнт переходу в корми значно вищий).

Можливий і інший варіант технологічного рішення, а саме ви-

рощування культур, які інтенсивно вбирають радіонукліди, і використовувати їх у технічних цілях (як біопаливо для одержання технічних речовин та інші цілі).

5.3. Гігієна утримання і технологія прибирання гною у тваринницьких приміщеннях

Гній є цінним органічним добривом, що містить усі поживні речовини, необхідні для росту і розвитку рослин. Очевидно, що найближчим часом зупинити катастрофічний спад виробництва за основними продовольчими культурами є неможливим завдяки нарощуванню обсягів органічних добрив. Добовий вихід органіки має широке коливання, так як залежить від системи і способів утримання тварин та характеру підстилки. Оскільки солома як основний вид підстилки у більшості господарств використовується на корм за браком сіна, сінажу, силосу і зелених кормів, є необхідним пошук альтернативи. На Поліссі для підстилки застосовують стружку із пилорам, яка дещо гірша за своїми технологічними властивостями, проте менш обмежена у застосуванні.

При утриманні худоби на глибокій підстилці частина грубих кормів (менш цінних у кормовому відношенні) йде до складу гною. Залежно від виробничих умов застосовують такі технології перероблення гною:

1) технологія збирання, видалення, зберігання та використання як твердого перегною із застосуванням підстилки;

94

2) технологія збирання і видалення із приміщень різного гною (без застосування підстилки), приготування добрива, зберігання та внесення в ґрунт твердого компосту, одержаного на основі торфу, різаної соломи, стружки, фосфоритного борошна та інших компонентів;

3)технологія збирання і видалення різного безпідстилкового гною та зберігання і внесення його в ґрунт у рідкому вигляді;

4)технологія зберігання і видалення безпідстилкового гною

знаступним розподілом на фракції (тверду і рідку) та з наступним внесенням окремо кожної фракції після відповідної підготовки.

Для невеликих ферм найприйнятнішими є перша і друга схеми технологічного процесу одержання органічних добрив. За умов стійлового утримання доцільно використовувати солому як підстилку в зимовий період, оскільки це оберігає тварин від значного переохолодження, особливо у нічний час. Перша схема є основною для пташників, але як підстилкта застосовується стружка, тирса. Інші технологічні рішення процесу перероблення органічних відходів можна застосувати в умовах великих спеціалізованих ферм і комплексів.

У цілому технологічний процес прибирання гною у тваринницьких приміщеннях та транспортування його до місця перероблення і зберігання з наступним внесенням його в ґрунт як органічного добрива можна поділити на такі операції:

1)транспортування і порційне внесення підстилки;

2)прибирання приміщень (вольєрів, відгодівельних майданчиків тощо);

3)транспортування до місця тимчасового зберігання;

4)перероблення гною з метою одержання високоефективного органічного добрива;

5)навантаження та транспортування перегною в поле та внесення в ґрунт.

При утриманні великої рогатої худоби на прив’язі гній із стійла прибирають 2—3 рази на добу. Безприв’язне утримання на глибокій підстилці дає можливість зберігати гній у приміщенні протягом 4—6 місяців. Прибирають перегній із приміщень під час виконання санітарних та весняно-польових робіт.

При безприв’язному боксовому утриманні гній із приміщень прибирають один—два рази на тиждень. Утримання худоби на щільовій підлозі дає можливість повністю механізувати процес

95

прибирання гною завдяки застосуванню гідротранспортної системи та спеціальних транспортерів у закритих каналах-колек- торах.

Технологічний процес прибирання гною забезпечується застосуванням стаціонарних і мобільних засобів механізації. Мобільні засоби прибирання гною виконуються тракторами із відповідним обладнанням. Найтиповішими є транспорті навантажувачі — бульдозери типу ПБ-35, навантажувачі фронтальні типу ПФП-1, 2, а також бульдозерні ковші (навіски) — БН-1 та інші.

Стаціонарні засоби для прибирання гною виконуються у вигляді ланцюгових гноєтранспортерів або скреперних установок. Для ферм України найтиповішими є транспортери типу ТСН-160, ТСН-3Б, ТСН-2, ТС-1 та інші.

Гній є найкращим органічним добривом, що містить основні елементи живлення рослин та корисні мікроорганізми. Однією з негативних властивостей застосування гною є поширення не перетравленого в шлунку тварин насіння бур’янів. Якість та поживна цінність гною залежать від виду тварин і типу підстилки, яка використовується у тваринницькому приміщенні, де заготовлялось добриво. Наприклад, торф як підстилка містить у 4 рази більше води, на 25—30 % більше азоту, в 4—5 разів менше фосфору й у 10—20 разів менше калію порівняно з іншими видами підстилки (табл. 5.1).

Якість гною залежить також від кількості підстилки, використовуваної з розрахунку на 1 гол. тварин (табл. 5.2).

При додержанні норм використання підстилки та залежно від тривалості стійлового періоду вихід гною від великої рогатої худоби може становити 5—10 т, коней — 3—8 т (табл. 5.3).

Залежно від ступеня розщеплення органічної частки гною, одержуваного на солом’яній підстилці, його поділяють на сві-

жий, напівперепрілий, перепрілий і перегній. Втрати органічних речовин при зберіганні гною становлять від 10 до 75 %.

Гній зберігають у пухкому чи пресованому стані. Його пресують у тому випадку, якщо в кормах є насіння бур’янів, що не перетравлюється окремими видами тварин, або у випадку деяких захворювань останніх. Пресування дає змогу підвищити температуру до 60—70°С, що сприяє біотермічному знезараженню гною та втраті схожості насінням бур’янів.

Приблизний вихід гною можна визначити розрахунковим методом за формулою: Н = (К + П) 2, де Н — вихід гною, т; К — кількість витрачених кормів, т; П — кількість витраченої підстилки, т, або ж за формулою Вольфа: Н = ((К : 2) + П) 4.

96

Таблиця 5.1

СЕРЕДНІЙ ХІМІЧНИЙ СКЛАД РІЗНИХ ВИДІВ ПІДСТИЛКИ*

Таблиця 5.2

НОРМИ ПІДСТИЛКИ, кг/день НА 1 гол. ДЛЯ ТВАРИН ПРИ СТІЙЛОВОМУ УТРИМАННІ

Таблиця 5.3

ПРИБЛИЗНА КІЛЬКІСТЬ ГНОЮ, ЩО МОЖНА ОДЕРЖАТИ ВІД 1 гол. ЗА РІК (СОЛОМ’ЯНА ПІДСТИЛКА), т*

Попов П. Д., Хохлов В. И., Егоров А. А. и др. Органические удобрения: Справочник. — М.: Агропромиздат, 1988. — 208 с.

97