книги / 45

Розділ 11

КОНЯРСТВО

Народногосподарське значення коней визначається не лише потребою в них для виконання робіт у господарствах, а й для розвитку кінного спорту, виробництва особливо цінного лікувального продукту — кумису. Конина входить до складу найцінніших сортів ковбас. За 10 років виробництво конини в Україні зменшилось на 1/3 і склало у 2000—2002 рр. близько 8 тис. тонн. Із реалізацією коней на зовнішньому ринку проблем не існує, причому ціна реалізації на порядок перевищує витрати на їх вирощування. Розвиток цієї галузі в Україні дещо стримується через виробничі й економічні умови, що створюються в господарствах. Так, незначна площа пасовищ не може задовольнити потреб навіть приватного молочного скотарства. Поголів’я коней за 15 років зменшилося майже у 2 рази і в 1991—1995 рр. становило 725 тис. гол. (у 1971 р. — 1,3 млн). Тим часом у приватному секторі поголів’я зросло майже у 20 разів і на початок 1996 дорівнювало понад 200 тис. гол.

Частка коней у приватних господарствах зросла з 27,6 % до

57,6% ( на 01.01.2001). В останні три роки (1999—2002) поголів’я

коней мало найнижчий показник за 50 років — менше 0,7 млн гол. Скорочення поголів’я коней було обумовлене реформуванням колективних сільськогосподарських підприємств та створенням нових виробничих відносин на селі.

Племінна робота у галузі зосереджена у 12 кінних заводах, із яких вісім мають спеціалізацію з розведення верхових порід коней (чистокровна верхова, українська верхова, арабська верхова), три господарства розводять рисисті породи коней (Дубрівський, Запорізький, Лимарівський кінні заводи). У Новоолександрівському кінному заводі зосереджене основне поголів’я племінних коней російської ваговозної породи.

В усі часи ефективність кінних заводів України була високою. Найпершим було засновано Деркульський кінний завод (1775 р.). Уже понад століття працюють Стрілецький, Лимарівський, Новоолександрівський та Дубрівський кінні заводи, де зосереджене основне племінне поголів’я коней. На Дніпропетровському, Деркульському та Олександрівському кінних заводах інтенсивно велась робота зі створення нової української верхової породи. В основу селекції було покладено краще поголів’я чистокровної верхової, тракенанської, ганноверської, угорської порід. Удоско-

193

налення інших порід коней було спрямоване на створення нових високопродуктивних ліній. Для випробування коней в Україні працюють три іподроми (Київський, Харківський, Одеський) та кінноспортивні школи в обласних центрах.

Для умов енергетичної кризи актуальним є питання оцінювання ефективності використання коней у сільськогосподарських роботах на противагу машинам і механізмам. Такі економічні розрахунки можуть бути доповнені екологічними перевагами і соціальними аспектами на користь розвитку конярства. Розвиток спортивного конярства потребує значних і довготривалих інвестицій. Найперше і головне питання у розвитку галузі — відтворення поголів’я. Поголів’я коней у наступні 10—15 років має зрости щонайменше утричі і досягти близько 2 млн голів. Для порівняння у таких країнах як США, Мексика, Бразилія, поголів’я коней перевищує 6 млн голів, у Китаї близько 9 млн голів. Поряд із нарощуванням поголів’я належить приділити увагу породному складу і розвитку відповідного напрямку селекції. Альтернативою спеціалізованим господарствам має стати інтенсивне створення кінноспортивних шкіл із поголів’ям племінних коней від 20 до 50—100 голів. Такі підприємства можуть створюватись як структурні підрозділи освітніх закладів, військових частин, дитячо-юнацьких спортивних шкіл на кошти спеціальних державних програм і спонсорського сприяння розвитку кінного спорту в Україні.

11.1. Біологічні і господарські особливості коней

Коні мають ряд біологічних особливостей, які людина з успіхом використовує для ефективного ведення галузі. Зокрема, їм притаманна значна рухливість і добра орієнтованість на місцевості. Високий ступінь інтенсивності обміну речовин забезпечує досить досконалу систему терморегуляції (гомеостаз) організму. Розвинений стадний інстинкт ефективно використовується для табунного випасання коней. В умовах пасовищ коні здатні швидко набирати масу (близько 1,5 кг на добу). У них зберігається сезонність відтворення, що певною мірою пов’язане із тривалістю періоду жеребності кобил (340—350 днів). Разом із сервісперіодом репродуктивний цикл становить приблизно один рік.

Напрям продуктивності коней тісно пов’язаний із особливостями екстер’єра. Із екстер’єром і конституцією коней узгоджується попит і ціна при реалізації коней у інші господарства або їх експорт. Найменший недолік у тілобудові знижують ціну і поте-

194

нційні можливості реалізувати коня. Коні місцевих аборигенних порід, наділені універсальними ознаками продуктивності, характеризуються неспеціалізованим типом тілобудови. Таких коней використовують в основному для виконання господарських робіт і виробництва конини. Використання коней у сільськогосподарських роботах дає змогу зменшити витрати пального до 1,5 тонн на рік у розрахунку на одного коня.

Коні мають досить високий забійний вихід за умов інтенсивної відгодівлі — 55—60%. Розвиток табунного конярства дає можливсть отримувати м’ясо, значно дешевше порівняно з яловичиною і бараниною. Особливості обмінних процесів у організмі коней обумовлюють особливості складу продуктів забою (м’ясо, кров, субпродукти). Високий вміст у продуктах глобулінів, малий вміст холестерину та інші господарсько-корисні біохімічні показники надають конині, молоку та іншим продуктам забою особливих якостей і спеціального призначення у виробництві продуктів харчування і біопрепаратів. М’ясо коней відрізняється від інших видів тим, що містить незамінні амінокислоти, біологічно-активні жирні кислоти (арахідонова, ліноленова) у складі жирів. Останні є основою для біосинтезу в організмі тканинних гормонів (простагландинів) і активізації роботи статевих залоз із утворенням жіночих і чоловічих статевих гормонів. У ветеринарії й медицині широко застосовуються жіночі статеві гормони (естрон, естрадіол, естріол) одержані на основі сироватки жеребних кобил. Сироватка жеребних кобил застосовується як фізіологічний гормональний препарат для поліпшення відтворення у скотарстві, вівчарстві та інших галузях, а також для одержання множинної овуляції (суперовуляції) при застосуванні технології трансплантації ембріонів у скотарстві.

Коні відрізняються від інших видів сільськогосподарських тварин добрими адаптивними властивостями і хорошою працездатністю. Робочі якості коней визначають такі показники, як тяглове зусилля, швидкість руху, обсягу виконаних робіт. Працездатність коней залежить від живої маси, віку, фізіологічного стану, здоров’я та інших чинників.

Тяглове зусилля — сила, з якою кінь долає опір сільськогосподарського знаряддя (підводи). Цей показник визначається за формулою:

Р = (М : 9) + 12 кг,

де М — маса коня.

195

Тягловий опір руху підводи або сільськогосподарського знаряддя залежить від конструкції й маси знаряддя, характеристик дороги, оброблюваних земельних ділянок та інших технологічних чинників. Для рівного шляху тягловий опір визначається за формулою:

Р = g f.

За умов руху під гору цей показник розраховується із врахуванням величини схилу:

P = g f + g sin j,

де g — маса підводи разом із вантажем;

f — коефіцієнт опору дороги (у разі обробітку земель цей показник становить від 0,2 до 0,4);

j — величина кута схилу дороги.

Обсяг механічної роботи, яку може виконати кінь, визначається за формулою:

R = P S (кгм),

де P — тяглове зусилля;

S — шлях, який має подолати кінь.

Продуктивність коня у транспортних господарських роботах визначається в тонно-кілометрах. Швидкість руху характеризує робочі якості коней, а визначається за формулою:

V = S : t (км/год),

де S — величина шляху, який подолав кінь;

t — час, за який кінь пройшов відповідний відрізок шляху. Робоча продуктивність коней значною мірою залежить від типу і якості застосовуваної упряжі. Упряж (збруя) — спецiальний набiр реманенту, що одягають на коней для використання їх у сiльськогосподарських роботах (плуг, борона, косилка та iншi) i для пересування на возах, санях, качалках або їзди верхи. Розрiзняють такi види збруї: обозна, виїзна, тренувальна,

вiйськова, однокiнна, парокiнна, припряжна.

11.2. Породи коней

Породи коней поділяють на чотири великі групи: верхові, комбіновані, упряжені та важкоупряжені (ваговози).

196

Верхові — спеціалізовані породи для верхової їзди та кінного спорту: ахалтекінська, арабська, чистокровна верхова, терська, верхово-упряжна, українська верхова та ін.

Комбіновані — будьонівська, донська, кабардинська, кустанайська, новокиргизька, кушумська, українська породна група.

Упряжні — орловська рисиста, російська рисиста. Важкоупряжні — радянський ваговіз, російський ваговіз, во-

лодимирський ваговіз.

Арабська порода — найдавніша порода коней, що виведена на Аравiйському пiвостровi на початку ХІ столiття. Одна iз найкращих скакових порiд коней швидкоалюрного типу. Тип конституції — ніжна, суха. Добре виповнені форми тіла, бездоганні за будовою, тонкі й високі ноги надають коням цієї породи неабиякої краси. Цю породу використовували для створення чистокровної верхової, орловського рисака, американського рисака, стрілецької, терської порід.

Чистокровна верхова порода виведена у ХVІІІ ст. у Велико-

британії схрещуванням місцевих коней з арабськими, турецькими, перськими, ахалтекінськими. Коні цієї породи набагато більші від арабських, з добре розвинутими грудьми і ногами. Скакуни здатні розвивати високу швидкість на коротких дистан-

ціях (1600, 2400, 3200 м).

Орловська рисиста порода — створена завдяки необхідності перевезення пасажирів на значні відстані. Наприкінці ХVІІІ ст. графом О.Г. Орловим була створена перша в світі рисиста порода. Велике значення в її створенні мав жеребець Барс І, який є родоначальником породи. Він був одержаний від схрещування арабського жеребця Сметанки з великою мускулистою датською кобилою. Конкурентами орловського рисака стали американські, які були дещо вищі (висота в холці 167—269 см).

На початку ХХ століття була створена російська рисиста порода —схрещуванням орловського й американського рисаків та наступним відбором і розведенням «у собі». Коні цієї породи мають добрі спортивні якості, але дещо поступаються перед орловськими рисаками за екстер’єрними ознаками.

Українська верхова порода створювалась відповідно до планів племінної роботи, що розроблялись у колишньому науководослідному інституті Лісостепу і Полісся України (нині Інститут тваринництва УААН). Найкращі представники породи поєднують у собі якості тракененської, угорської та російської верхової порід. Застосування помірного інбридингу дало змогу закріпити бажані ознаки. Породу представляють уже створені шість ліній і

197

20 родин. Найчисленніша — лінія Хобота — налічує близько 500 нащадків. Основне поголів’я племінних коней (95 маток) представлене Дніпропетровським кінним заводом.

Ардени — порода ваговозних коней, що виведена у ХІХ столiттi у пiвденнiй Бельгiї i пiвнiчнiй Францiї. Завдяки схрещуванню iз брабансонами було одержано невеликих, але досить витривалих робочих коней. В Українi розводять помiсей арденiв iз iншими ваговозними породами.

11.3. Продуктивне конярство

Від коней одержують м’ясо і молоко. Валове виробництво конини в Україні за 10 років зменшилося в 2,5 раза і в 1995—2001 рр. становило близько 5—8 тис. т (0,2%) загального обсягу виробництва м’яса. М’ясо ціниться насамперед за незначний вміст жиру та наявність повноцінного білка, багатого на незамінні амінокислоти.

Особливо цінний продукт — кумис виготовляють із кобилячого молока, його використовують для лікування туберкульозу. Технологія виготовлення кумису досить специфічна і пов’язана із спиртовим бродінням. Кумис — дiєтичний кисломолочний напiй, що виготовляється iз кобилячого або верблюжого молока зброджуванням чистими культурами молочно-кислих бактерiй (болгарська палочка) i застосуванням молочних дрiжджiв. Значний вмiст у молоцi цукру (понад 6%) обумовлює спиртове бродiння й утворення 0,3—0,5 етилового спирту, що є ефективним консервантом i каталiзатором у формуваннi дiєтичних i лiкарських властивостей продукту. Незначний вміст білка і молочного жиру (відповідно 1,7 і 2,2 %) та їх ідеальне співвідношення (1 : 1) забезпечують високу засвоюваність продукту. Цукру в молоці кобил у 1,5 раза більше, ніж у корів, а білка і жиру — у 2 рази менше. Лікувальна цінність кумису зумовлена високим вмістом вітамінів С, А, Е, В, РР. Крім того, молочний жир містить значну кількість біологічно активних жирних кислот (арахіднова, лінолева, ліноленова). Кислотність свіжого кобилячого молока у 2 рази менша, ніж молока корів.

11.4. Основи відтворення коней

Статева зрілість у коней настає у віці 250—400 днів, але парують їх не раніше 1,5-річного віку. Тривалість життя коней — 20—25 років, але для відтворення в господарствах коней утримують до 15-річного віку. За цей час кобила приводить 10—12

198

лошат. Сезонність відтворення зумовлює у кобил статеву охоту в березні-квітні. Парувальна кампанія триває 3 міс — до першої декади червня.

В охоту кобили приходять через 1—2 тижні після народження лошат. Виживаність гамет самки невисока і становить 4—6 год від початку овуляції. Сперматозоїди здатні зберігати свою запліднювальну здатність 2—3 доби. Кобил осіменяють чи парують з інтервалом 2 доби (на 2; 4, 6; 8-й день охоти). Добрі результати можна одержати, якщо проводити клініко-гінекологічні дослідження стану яєчників: ректально можна визначити стан фолікула або його відсутність, якщо овуляція вже відбулася.

Застосовуються три способи парування: ручне, косячне та варкове. Ручне парування найбільш доцільне в умовах племінних ферм, де необхідно точно підбирати самця до самки, відповідно до плану парування та класу встановленого за результатами бонітування. Бонiтування коней — оцінка тварин за комплексом ознак: походженням, типовiстю, екстер’єром, конституцiєю, промiрами, робочою продуктивнiстю та якiстю нащадкiв. Бонiтують коней за трьома класами (елiта, перший i другий) i трьома категорiями в серединi класу (перша, друга, третя).

Косячне парування застосовують у табунному конярстві при забезпеченні необхідного співвідношення самок і самців. Оптимальне навантаження на самця — 12—15 гол. При варковому паруванні (загінному) обмежують доступ до кобил усіх самців, крім визначених висококласних плідників.

Ефективність конярства значною мірою залежить від забезпечення процесу одержання здорового і повноцінного молодняку. Більшість абортіву кобил пов’язані з їхексплуатацією, травматизмом, інфекційністю та ін. У господарствах досить часто використовують жеребних кобил на важких сільськогосподарських роботах, що особливо небезпечно в другій половині жеребності. Своєчасне виявлення жеребних кобил необхідне для встановлення режиму їх використанняіздійсненнязаходів, щозапобігають абортам.

11.5. Годівля й утримання коней

Достатня і повноцінна годівля — умови нормального розвитку лошат в утробний період. Крім того, не менш важливе значення мають умови утримання. Лише за сприятливих умов отримують повноцінний приплід, який добре розвивається в післяембріональний період.

199

Для годівлі кобил використовують корми високої якості. Для балансування раціону за вмістом протеїну до його складу вводять сіно бобових трав. Вміст цукру і каротину балансують введенням коренеплодів і концентрованих кормів. Напувають коней тричі за добу трохи підігрітою водою.

Відразу після одержання лошат раціон кобиломаток збільшують до норми поступовим введення найважливіших кормів (сіно злаково-бобове, пшеничні висівки, ячмінна дерть, тепла вода). Лошата до 2—3-місячного віку споживають тільки молоко кобил. У середньому молочність кобил за 6—8 міс. становить 1800— 2500 кг. Годують лошат 3—4 рази на добу.

За сприятливих умов отримують повноцінний приплід, який добре розвивається в післяембріональний період.

Для годівлі кобил використовують корми високої якості (відсутність плісені, затхлості, гнилі, мерзлих і перезволожених кормів). Для балансування раціону за вмістом протеїну до його складу вводять сіно бобових трав — 11—12 кг (до 16 кг). Вміст цукру і каротину балансують введенням 3—5 кг коренеплодів і 3—4 кг концкормів. За 8—10 днів до народження лошати добову даванку кормів зменшують у 2 рази. Напувають коней тричі за добу трохи підігрітою водою. Щодня кобилам надають моціон на 8—10 км.

Відразу після одержання лошат раціон збільшують до норми поступовим введенням найбільш важливих кормів (сіно злаковобобове, пшеничні висівки, ячмінна дерть, тепла вода). Лошата до 2—3-місячного віку споживають тільки молоко кобил. У середньому молочність кобил за 6—8 міс. становить 1800—2500 кг.

Годівля жеребців повинна забезпечувати заводську вгодованість, особливо в період парування. Ожиріння або схуднення несприятливо впливає на активність жеребця та якість його сперми. Раціон для жеребця у парувальний період повинен включати: сіно (злаково-бобове) — 8—10 кг, овес, горох або просо — 3—4 кг, висівки пшеничні — 1—2 кг, молочні відвійки — 5—10 л, курячі яйця — 3—5 шт., соковиті корми (морква, коренеплоди) — 3—4 кг. Кількість концентратів у непарувальний період зменшують у 1,5—2 рази, а молоко і яйця вилучають із раціону повністю. Утримують жеребців в окремих денниках на добре утрамбованій глиняній підлозі.

Рацiон для робочих коней складається iз врахуванням вiку, ступеня навантаження у господарських роботах або тренувань (для спортивних коней). Нормується добова потреба поживних речовин у розрахунку на 100 кг живої маси (вiд 1,6—2 кормових одиниць або 17—23 Мдж обмiнної енергiї). На одну кормову

200

одиницю необхiдно мати 100—120 г перетравного протеїну, 5—6 г кальцiю, фосфору, 20—30 мг каротину. Структура рацiону значною мiрою залежить вiд вiку, перiоду року, фiзiологiчного стану, статевого навантаження. Зимовий рацiон для дорослих племiнних коней включає 40—60% концентрованих кормів, 35—50% грубих і 50—60% соковитих кормів. У лiтнiй перiод питома частка грубих i концентрованих кормiв зменшується у 2—3 рази і поповнюється зеленою масою однорiчних i багаторiчних трав за рахунок пасовищ i зеленого конвеєру. Випасають коней переважно ввечері і вночі, коли температура повітря невисока і менше турбують комахи. Витрати кормів у табунному конярстві становлять 7—10 ц к. од. на 1 ц приросту живої маси. Крім пасовища, тварин належить забезпечити ефективними підкормами. В усі часи основним зерновим кормом для коней був овес. Можна використовувати також гранули, виготовлені з подрібненого ячменю, борошно із люцерни, пшеничної соломи, меляси із додаванням мікроелементів. Коні досить чутливі до якості кормів і води. Ніколи вони не будуть споживати прілий, запліснявілий чи інший недоброякісний корм. Коні досить примхливі щодо чистоти посуду, з якого мають пити воду. За один раз тварина випиває 7—15 л води.

Для коней, що використовуються з племiнною метою (парування, вирощування ремонтного молодняку), рацiон складається iз3—4 кгсiназлакового, 2—3 кгбобовогосiна, 3—4 кгвiвса, 1—2 кг висiвок пшеничних, 2—3 кг картоплi або моркви, 0,1—0,3 кг м’ясо-кiсткове, риб’яче або кров’яне борошно, 3—5 л перегону. Якщо у господарствi немає тваринних кормів i бобового сiна, до рацiону включають гiдропонне зерно, макуху, шрот, просо, ячмiнь та iншi корми, багатi на вiтамiни, бiлок, мiнеральнi речовини.

Рацiон для коней ваговозних порiд в умовах племферм складається iз висококалорiйних кормiв, особливо у парувальний перiод, та, крiм того, до рацiону включаються корми, багатi на повноцiннi бiлки (курячi яйця 5—7 шт., зерно, борошно i вiдходи зернобобових у структурi кормосумiшок iз дертю проса, пшеницi, ячменю — 4—5 кг). Iз соковитих кормiв коням дають моркву, буряк, картоплю, високоякiсний силос. У лiтнiй перiод на 1 голову необхiдно мати щоденно 40—70 кг високоякісних трав злаково-бобових сумiшок.

Рацiони для племiнних і робочих коней мають бути збалансованi за вмiстом клiтковини, незамiнних амiнокислот (лiзин,

201

метiонін, триптофан), мiкроелементiв (кобальт, мiдь, марганець, цинк), жиророзчинних вiтамiнiв (А, Д, Е).

Напування коней. Особливостi будови шлунково-кишкового тракту коней обумовлюють фiзiологiчну послiдовнiсть годiвлi, напування, використання у роботах. Робочий день на фермi розпочинається iз напування коней, а потiм давання концентрованих i соковитих кормiв. Потiм примiщення денникiв прибирають i дають грубi корми. Слiд також пам’ятати, що не можна напувати коней холодною водою вiдразу пiсля закiнчення господарських робiт. Бажано, щоб на фермi була ємність для води, у якiй вона пiдiгрiвається до температури повiтря в примiщеннi (+10—14ºС). Оскiльки на фермi коней небагато, немає потреби влаштовувати автонапувалки, а натомiсть воду бажано набирати вiдром i випоювати iндивiдуально. За один раз кiнь може випити 7—15 л води.

Технологiя утримування коней має свої особливостi, оскiльки жеребцi у парувальний перiод стають досить агресивними i потребують iндивiдуального утримання у денниках. Для збереження хорошої працездатностi коней стежать за станом копит. Для коней найкращою є глинобитна пiдлога, яка запобiгає значному зволоженню i пошкодженню копит. У примiщеннi необхiдно забезпечити параметри мiкроклiмату вiдповiдно до санiтарних норм.

Приплiд, який одержують вiд кобил, утримують iз маткою протягом 7—8 мiсяцiв на пiдсосi. Лоша отримує молоко від кобил 25—30 разiв, тому що об’єм молочної залози малий i молоко надходить поволi. Кобиляче молоко можна замiнити коров’ячим, додаючи до нього 20—30% перевареної води i цукор, що дає можливість нормалiзувати його за складом. З другого мiсяця лошат починають привчати до поїдання вiвса. Пiсля вiдлучення лошат утримують групами у денниках, але не бiльше 10 голiв. У пiврiчному вiцi лошата вже в змозi поїдати зелену траву i доброякiсне сiно. З 12—15-мiсячного вiку лошат починають привчати до елементiв упряжi i тренiнгу. Достатня і повноцінна годівля кобили є умовою нормального розвитку лошат в утробний період. Крім того, не менш важливе значення мають умови утримання. Лише за сприятливих умов отримують повноцінний приплід, який добре розвивається в післяембріональний період.

11.6. Спортивне використання коней

Кiнний спорт — це змагання коней вiдповiдно до їх породних особливостей i технологiї тренінгу. Коней використовують у різ-

202