книги / 45

Таблиця 10.1

ПРОДУКТИВНІСТЬ АСКАНІЙСЬКИХ КРОСБРЕДНИХ ОВЕЦЬ

10.3. Відтворення стада овець

Статева зрілість у овець настає досить рано — у віці 200—250 днів, але перше парування проводять у 1,5-річному віці. Певною мірою це пов’язано із сезонністю відтворення. Розвиток ембріона триває 140—156 днів. Для відтворення використовують самок 7—8 річного віку (живуть вівці 15 років). Статевий цикл має ряд особливостей, що відрізняє овець від інших видів тварин. Поперше, овуляція відбувається через 30—36 год від початку охоти (у корів через 18—24 год); по-друге, статевий цикл коливається в межах 16—24 днів і залежить від впливу чинників навколишнього середовища (температура, вологість); по-третє, значна кількість овець не приходить в охоту в період лактації (працює материнська домінанта, що стримує дію фолікулостимулюючого гормону).

Овець необхідно осіменяти двічі — в середині та наприкінці охоти, тобто з інтервалом 12—14 год. Це зумовлено незначною виживаністю сперматозоїдів у статевих шляхах самки. Якщо в господарстві не застосовують штучного осіменіння овець, то слід регулювати оптимальне співвідношення маток і баранівплідників (табл. 10.2), що залежить від технології парування.

У вівчарстві застосовують такі види парування.

Гаремне — плідник постійно перебуває в стаді і покриває маток тоді, коли у них настає охота. Утримання на пасовищі, достатня годівля, сонячне проміння, свіже повітря та вільні рухи сприяють нормальному прояву статевої охоти.

Базове — плідників пускають у баз на 1,5—2 год вранці і ввечері. Він виявляє самок в охоті і покриває їх.

183

Таблиця 10.2

ОПТИМАЛЬНА СТРУКТУРА СТАДА У ВІВЧАРСТВІ

Класне — потребує врахування даних бонітування. Для кожної групи самок призначають окремого плідника (вищого класу від вівцематки).

Навантаження на плідника регулюють залежно від віку тварин і виду парування. Для дорослих баранів-плідників оптимальне навантаження на парувальний сезон — 50—100 гол., а для молодняку — у 2 рази менше. При штучному осіменінні можна забезпечити осіменіння одним еякулятором 15—25 маток, тобто за парувальний сезон штучно осіменити кілька тисяч самок спермою одного барана-плідника.

10.4. М’ясна і молочна продуктивність овець

За поживністю баранина не поступається перед яловичиною. Прицьомуїївиробництвозначнодешевшепорівнянозяловичиною.

Після відлучення ягнят до 6-місячного віку їх середньодобові прирости живої маси повинні становити 200—250 г, а витрати кормів на 1 кг приросту — 3,5—4,1 к. од. В умовах інтенсивного вирощування жива маса ягнят 6-місячного віку має дорівнювати 45—48 кг. До року середньодобові прирости живої маси зменшуються до 120—220 г, а витрати кормів сягають 6—8 к. од., у дорослих овець останні — 9—12 к. од. Кожна з них повинна містити 75—85 г перетравленого протеїну.

Якість м’яса овець дещо відрізняється від якості яловичини за вмістом жиру та кісток. Яловичина містить дещо більше кісток

— 18—20 % (баранина — 13—17 %), і навпаки, у 2—3 рази менше жиру (табл. 10.3). На Півдні України розводять курдючних

184

овець з метою одержання цінного овечого сала, що відкладається на крижах у вигляді так званого курдюка.

Із молока овець виготовляють бринзу та різні сорти висококалорійного сиру (арагацький, південний, рокфор та ін.).

Таблиця 10.3

ЗАБІЙНИЙ ВИХІД І МОРФОЛОГІЧНИЙ СКЛАД ТУШ ОВЕЦЬ РІЗНИХ ПОРІД (У СЕРЕДНЬОМУ), %

Овече молоко містить 6—7 % жиру, білка, що у 1,5—2 рази більше порівняно з коров’ячим молоком. Це важливий продукт харчування для народів Середньої Азії, Кавказу, Карпат, де мало молочної худоби. У деяких районах України (Прикарпаття, Південь) овець смушково-молочного напряму доять після забивання молодняку для одержання смушок. Лактація триває приблизно 4 міс. За добу одержують 200—600 г молока, або до 100 кг за лактацію. Із молока виготовляють бринзу, яка може зберігатись кілька місяців у спеціальному посолі.

10.5. Годівля овець

Раціон для овець нормують відповідно до живої маси і фізіологічного стану тварин, за 19-ти основними показниками деталізованих норм годівлі (табл.10.4).

Так, наприклад, на 100 кг живої маси барана-плідника необхідно включити в раціон 1,7—1,9 к. од., 145—175 г перетравного протеїну, 10—15 г кухонної солі, 9—9,5 — кальцію, 5,3 — 5,8 г фосфору та 20—30 мг каротину. У період парування норму для плідників підвищують на 15—20 %, а добова даванка кормів повинна складатись із сіна — 1,5—2 кг (суміш злакового і бобового), соковитих кормів — 1—1,5 кг (силос, морква та ін.), концко-

185

рмів — 0,7—1 кг (дерть кукурудзяна, пшенична, вівсяна, висівки пшеничні, борошно проса), збираного молока 1—2 л та інших тваринних кормів для балансу за фосфором, кальцієм, протеїном, вітамінами А, D, Е.

Таблиця 10.4

НОРМИ ГОДІВЛІ БАРАНІВ-ПЛІДНИКІВ ВОВНОВИХ І М’ЯСО-ВОВНОВИХ ПОРІД

Догляд за вівцематками у період кітності вимагає створення відповідних умов утримання та годівлі. Ембріон нормально розвивається при збалансованому надходженні поживних, мінеральних речовин і вітамінів. Якщо в раціоні не вистачає поживних речовин, можуть спостерігатися різні аномалії в розвитку, знижується резистентність організму після народження. Погано розвинутий молодняк — це смушка низької якості і малої площі. У період лактації самка переважну більшість поживних речовин віддає ягнятам (через молоко), тому після відлучення ягнят маткам слід посилити раціон за рахунок введення бобових трав і концкормів. Якщо в стаді матки мають високу вгодованість, то зростає питома вага двійнят.

Для овець м’ясо-вовнового напряму (порода прекос) необхідно щоденно включати в раціон не менше 1,5 кг грубих кормів (солома бобових, сіно конюшини в суміші з лучними, вівсяна та пшенична полова) і 2—2,5 кг коренеплодів (буряки, бруква, картопля). Їх подрібнюють і змішують з концкорма-

186

ми. Молочну продуктивність вівцематок можна стимулювати додатковим згодовуванням соковитих і концентрованих (0,3—0,5 кг) кормів. Важливе значення в годівлі овець має балансування раціонів за вмістом сірки, яка входить до складу сірковмісних амінокислот і впливає на процес формування вовни. На 100 кг живої маси тварин вводять 6—10 г сірки

(табл.10.5).

Таблиця 10.5

НОРМИ ГОДІВЛІ КІТНИХ ВІВЦЕМАТОК (ВОВНОВИХ І ВОВНОВО-М’ЯСНИХ ПОРІД

Поповнити нестачу цього елементу можна за рахунок сірчанокислих солей магнію, кобальту або цинку.

Основним кормом ягнят у перший місяць вирощування є молоко матері, а вже через 20—30 діб їх починають привчати до поїдання спеціально приготовлених сумішок зернових і збираного молока. За два тижні даванку концкормів збільшують до 0,2—0,3 кг. Відлучають ягнят у віці 4—6 міс. і відразу поділяють за статтю — окремо баранчиків і ярочок. Отари формують по 500—700 гол. У цей час необхідно забезпечити доброякісне пасовище, доступ до води, мінеральну підгодівлю. У раціонах молодняку нормують вміст мікроелементів (йод, залізо, мідь, цинк, кобальт, марганець), макроелементів і вітамінів (табл. 10.6).

187

Таблиця 10.6

НОРМИ ГОДІВЛІ МОЛОДНЯКУ ОВЕЦЬ (ЗАЛЕЖНО ВІД ПЛАНОВИХ ПРИРОСТІВ ЖИВОЇ МАСИ І ВОВНОВОЇ ПРОДУКЦІЇ)

10.6. Характеристика технологічних ознак якості продукції вівчарства

Від овець одержують вовну, смушки, овчини, шкури, м’ясо, жир і молоко. В умовах України вівці дають понад 95 % всієї вовни. Залежно від будови і технологічних якостей вовнові волокна овець поділяють на чотири типи — пух, ость, перехідне і колюче волосся, а їх співвідношення у руні визначає якість вовни в цілому. Із технологічного погляду найціннішими є пух і перехідне волосся.

Овчини — це вичинені шкури дорослих овець або ягнят 5—7- місячного віку. Овчини поділяють на шубні (кожухові) з неоднорідною вовною завдовжки 2,5—6 см, хутрові (однорідна тонка вовна до 2,5 см), шкіряні (коротка вовна), які йдуть на виготовлення взуття, одягу, галантерейних виробів. Найкращі шубні овчини (чорна ость та світло-сірий пух) дають вівці романівської породи. Із шкіри тонкорунних і напівтонкорунних овець виготовляють цигейку.

В Україні досить ефективно розвивається молочно-смушкове вівчарство. Смушки — це шкіра, знята з ягняти не пізніше одного тижня від народження. Смушки високої якості — каракуль —

188

одержують при забої ягнят 2—3-денного віку, каракульчу — при забої самки разом із ягням за 5—7 діб до народження. Такі смушки мають завитки високої якості і не змінюють форму досить тривалий час. Якщо ягня забити трохи пізніше, коли завитки починають розкручуватись, то можна одержати мерлушку (малоцінні смушки).

Смушки (каракуль) можуть мати різну форму завитків: вальок, біб, гривки, напівкільце, горошкоподібні та ін. Залежно від породи забарвлення хутра може змінюватись. Вівці каракульської породи дають в основному смушки чорного забарвлення, вівці сокальської породи — сірого. Інше забарвлення — коричневе, буре, золотисте, сріблясте — є наслідком мутацій і зустрічається рідше.

Руно — це весь вовновий покрив, знятий із вівці і придатний для технічного перероблення. Структура руна — це косички, пучки, шпательки, штапелі. У руні виділяють кілька сортів. Найкраща вовна — на боках і лопатках, дещо грубіша і брудніша — на спині, шиї та стегнах.

Тонкорунних і напівтонкорунних овець стрижуть один раз навесні, а грубововнових та напівгрубововнових — двічі на рік (навесні та восени). Уперше їх стрижуть у віці 1 рік, а ягнят осінньо-зимових окотів — у 6—7-місячному (від 20 червня по 10 липня за довжини вовни не менш як 3,5 см). Термін стриження визначається часом інтенсивного виділення жиропоту.

Колюча вовна — це переважно коротке, пряме і грубе волосся з добре розвинутою серцевиною, що вкриває лицьову частину голови, кінці ніг та кінець хвоста.

Ость — складова вовнового покриву грубововнових і напівгрубововнових овець. Остьові волокна товсті, грубі, довгі і дуже мало завиті, їх діаметр — 51—76 мкм і більше. Вовна із значною кількістю ості йде на виготовлення грубих тканин, повсті, взуття та ін.

Сухе волосся — досить грубе, містить мало жиропоту, втрачає блиск, міцність і пружність.

Пух є найціннішою частиною вовни. Волокна мають різну товщину (від 10 до 30 мкм) і довжину (від 5 до 15 см). За будовою пухові волокна однотипні. У них відсутня серцевина. Лусочки мають форму кілець, які охоплюють волокно по всьому кругу. Підшерсток дуже звивистий, пружний і еластичний. Такий тип вовни характерний для тонкорунних порід овець (рис. 10.1).

189

Рис. 10.1. Форми звивистості вовни та структура волокон, що входять до складу руна

(А — лусковий шар, В — серцевинний шар, С — корковий шар; звивистість: 1 — слабка, 2 — нормальна, 3а — висока, 3б — маркітна, 3в — петлиста; І — сухі, мертві волокна; ІІ — ость; ІІІ — перехідний волос; IV

— пух)

Перехідний волос займає проміжне положення між остю та пухом. Його товщина — 31—50 мкм. Перехідний волос разом із пухом і остю входять до складу руна грубововнових овець. У деяких напівтонкорунних овець (цигайська, ромні-марш, лінкольні) вся вовна складається з перехідного волосся. Вовна помісей тонкорунних порід з грубововновими складається, головним чином, із пуху та перехідного волосся.

Для оцінювання вовни грубовововних овець визначають співвідношення ості і пуху до перехідного волосся, а також наявність сухого і мертвого волосся.

У період стриження вгодованість овець повинна бути не нижче середньої. Овець починають стригти з ніг і хвоста, потім ост-

190

ригають черево і груди. Під час стриження треба стежити, щоб не зробити підсічки вовни, не розірвати руно, не порізати шкіру. Після стриження порізи обробляють 3%-м розчином йоду. Настрижену вовну класирують (табл. 10.7; 10.8). Вовну до 4 см не класирують.

Якість — це число стандартних мотків (за брадфордською системою, Англія, ХІХ ст.), ниток, виготовлених із одного фунта (453,6 г) митої і чистої вовни.

Вирівняність вовни залежить від багатьох чинників (сезону року, умов годівлі, кітності, хвороб та ін.), які проявляються в появі уступів і переслідків.

Звитість вовни добре корелює з тониною. Розрізняють три основні типи вовни: прямі, хвилясті, дуже звиті. Найбільшу звитість має вовна тонкорунних овець (від 6 до 12 завитків на

1 см).

Колір і блиск вовни. Білий колір властивий вовні тонкорунних і напівтонкорунних овець, а різні відтінки — грубововнових. Для промислових цілей найбільш цінна вовна білого кольору, яка має блиск і добре фарбується.

Кондиційна вологість для тонкої вовни має становити 17 %, а для напівгрубої — до 15 %.

Жиропіт — це жироподібна речовина, яка утворюється з виділень сальних і потових залоз шкіри. Він змащує вовну й запобігає впливу на неї сонячного проміння, надмірної вологи та інших чинників середовища.

Таблиця 10.7

1Довжина не менше 55 мм, тонина не нижче 64-ї якості

II

2Довжина не менше 55 мм, тонина 60, 60/64-ї якості

191

Таблиця 10.8

КЛАСИФІКАЦІЯ ОДНОРІДНОЇ ВОВНИ ЗА ТОНИНОЮ

Вихід чистої вовни — це відношення маси митої вовни до її початкової маси. Середні показники виходу чистої вовни для різних порід становлять, %: асканійська тонкорунна — 35—45, прекос — 40—50, цигайська і чорноголова — 50—55, каракульська (весняна вовна) — 55—60. Крім того, вовна може мати ряд технологічних недоліків (вади вовни), серед яких найчастіше зустрічається голодна тонина (переслід, перехват). Значний перепад у товщині вовни може бути зумовлений погіршенням годівлі або захворюванням овець. Інші вади — значне засмічення, втрата натурального забарвлення, сліди корости, ураження кліщами, дефекти, пов’язані в основному з технологією утримання, годівлі та стриження овець.

192