Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 17

половинчаті реформаторські заходи не могли дати загально­ го імпульсу угорській економіці. Державна власність і надалі залишалася домінуючим чинником суспільного буття. Ре­ форма створила не ринок, а лише окремі його елементи. Ча­ стина угорської продукції не відповідала не тільки міжнарод­ ним стандартам, а й внутрішнім вимогам. Реформа, що про­ водилась упродовж двадцяти років, наштовхнулась на рішу­ чий опір бюрократичного апарату. Заборгованість Угорщини західним країнам сягнула в 1987 р. 16 млрд доларів. З другої половини 80-х років розпочалось поглиблення кризових явищ у суспільстві, а економіка країни перебувала у стані стагнації. Посилювалося напруження в суспільстві, зароджу­ валися опозиційні течії. Угорщина дедалі більше відставала від демократичних країн Заходу.

"Тиха революція"

Удругій половині 80-х років кризові явища в економіці і суспільно-політичному житті Угорщини посилилися. Вони були частиною тієї загальної

кризи, що охопила всю соціалістичну систему. Почався спад життєвого рівня, зростала зовнішня заборгованість країни. Керівництво УСРП на чолі з Я. Кадаром і уряд Д. Лазара бу­ ли неспроможні зупинити цей процес. Кризовий стан еко­ номіки викликав занепокоєння не лише в колах демократич­ ної інтелігенції, а й серед реформаторських сил УСРП. Перші об’єдналися навколо лідера Вітчизняного народного фронту І. Пожгаї і висунули вимогу продовження реформ, призупинених на початку 70-х років. Реформатори в партії покладали надії на першого секретаря будапештського міськкому УСРП, ініціативного К. Гроса, який влітку 1987 р. очолив новий уряд Угорщини й проголосив програму про­ довження реформ.

Проте урядові К. Гроса не вдалося досягти перелому в розвиткові економіки. До того ж ускладнилася ситуація в політичній сфері, де на арену почали виходити опозиційні сили, рішуче налаштовані проти “соціалістичних методів уп­ равління”. Наприкінці 1988 р. у країні вже діяло понад 40

400

Угорщина

політичних партій і рухів, серед яких виділялися своєю ак­ тивністю Угорський демократичний форум, Союз вільних демократів, Новий березневий фронт, Соціал-демократична партія Угорщини (СДПУ), Незалежна партія дрібних госпо­ дарів (НПДГ), Християнсько-демократична народна партія (ХДНП).

У 1989 р. основним центром політичного життя рес­ публіки стали Державні збори, які після проміжних парла­ ментських виборів, що відбулися улітку того ж року, попов­ нилися представниками опозиції. Парламент перестав бути однопартійним, швидко змінював свій характер, звільняю­ чись від партійної опіки. Він прийняв цілу низку демокра­ тичних законів: про свободу мітингів і зборів, організацій і об’єднань, про пресу, про право на страйки, про госпо­ дарські об’єднання (згідно з цим законом дозволялося ство­ рення приватних підприємств з числом зайнятих до 550 чо­ ловік) та ін. Були ухвалені рішення про заснування консти­ туційного суду й інституту президентства. Новим прем’єрміністром парламент призначив реформатора М.Немета. Почалася переоцінка післявоєнної історії Угорщини: ре­ абілітовані Імре Надь та його соратники, події 1956 р. кваліфіковано як народне повстання проти сталінсько-рако- шистського режиму, а дії радянського керівництва — як військове втручання, що перешкодило волевиявленню угорського народу. Все це розчищало шлях до формування правової держави.

Уряд М. Немета вжив рішучих заходів до лібералізації відносин з країнами Заходу. Демонтовано “залізну завісу” — загородження на кордоні з Австрією. Через відкриті кордони до ФРН перейшли тисячі “туристів” — громадян НДР, що в такий спосіб змогли потрапити на Захід. Угорщина прийма­ ла десятки тисяч біженців (здебільшого угорців з Трансільванії), які рятувалися від шовіністичної політики румунського диктатора Н. Чаушеску.

Падіння престижу УСРП та її керівництва викликало ма­ совий вихід з партії, виникнення в ній різних платформ. Ре­ форматорське крило почало готувати створення соціалістич­ ної партії, яка б через відмову від більшовицької ідеології, реформу власності спрямувала країну до демократичного соціалізму. На черговому з’їзді УСРП (6—9 жовтня 1989 р.)

401

РОЗДІЛ 17

відбувся давно назрілий розкол. З УСРП виділилася Угорсь­ ка соціалістична партія (УСП), яка заявила про свій перехід на соціал-демократичні засади. Це означало кінець ко­ мунізму в Угорській Народній Республіці, яка з кінця жовт­ ня стала називатися Угорською Республікою.

Вибори на багатопартійній основі 29 березня 1990 р. оз­ наменувалися нищівною поразкою лівих сил і перемогою Угорського демократичного форуму (УДФ), лідер якого істо­ рик Й. Анталл очолив новий коаліційний уряд. Президентом країни парламент обрав представника Союзу вільних демо­ кратів письменника Арпада Гьонца, який залишався на цій посаді до липня 2000 р. Відновлення парламентської демо­ кратії відкрило перед Угорщиною шлях до демократичної правової держави європейського типу.

На шляху до ринкової економіки й західної демократії

ісля політичної трансформації та соціаль­ Пно-економічних перетворень на зламі 80— 90-х років зусилля уряду Й. Анталла були спрямовані на

створення громадянського суспільства, перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки та входження країни до Євросоюзу й НАТО. У 1991 р. з роздержавлення об’єктів торгівлі, підприємств громадського харчування та сфери по­ слуг розпочато процес приватизації, який на другому етапі охопив великі й середні підприємства. На початку 1992 р. у приватному секторі вже було задіяно близько 20 % праце­ здатного населення й вироблялася третина всієї промислової продукції та чверть ВНП. Негативними явищами періоду ре­ структуризації та переходу до ринку були безробіття — 1 млн чоловік (1990) і спад промислового й сільськогосподарсько­ го виробництва відповідно на 35 і 30 %, що зумовлювалося переорієнтацією угорської економіки зі Сходу на Захід.

На початку 1991 р. була запроваджена чотирирічна про­ грама економічного розвитку країни, що передбачала зни­ ження до мінімуму інфляції шляхом збалансування попиту і пропозиції, лібералізації експорту й імпорту, стимулювання

402

Угорщина

підприємницької ініціативи, активної приватизації державних підприємств. Важливого значення у процесі оздоровлен­ ня економіки країни надавалося залученню іноземних інвес­ тицій, угоди про захист яких були підписані з 17 країнами. У 1993 р. в економіку країни було вкладено 4 млрд дол. інозем­ них інвестицій. Якщо в 1991 р. значна частина доходу країни від експорту (4,1 млрд) йшла на обслуговування зовнішнього боргу, який становив 21 млрд доларів, то наприкінці 1992 р. валютні запаси країни досягли 5 млрд дол. Урядові Й. Анталла вдалося досягти домовленості з кредиторами про від­ строчку оплати зовнішніх боргів. У 1994 р. 220 приватних компаній, на яких працювало 700 тис. чоловік, виробляли майже 60 % ВНП Угорщини. Завдяки такій політиці Угорська Республіка досить швидко зуміла налагодити ви­ пуск конкурентоспроможної продукції, майже 70 % експор­ ту якої знаходило ринок збуту в країнах Заходу. Водночас перерозподіл суспільної власності, особливо реституція, внаслідок якої з обороту були виведені великі земельні ділянки, викликав невдоволення сільського населення. Не всі попередні власники, що отримали землю, поспішали її обробляти, а земельне питання набуло особливої гостроти. Станом на 1993 р. лише 16 % колишніх пайовиків заявили про своє бажання створити одноосібні господарства. Решта повернулися до старих кооперативів або створили нові. Невдоволення викликав перехід частини власності до рук іноземців.

На парламентських виборах у травні 1994 р. перемогла УСП, яка в коаліції з Ліберальним союзом вільних демо­ кратів (ЛСВД) сформувала новий уряд. Його очолив лідер соціалістів Дьюла Хорн, який не бачив альтернативи курсові на розвиток соціально орієнтованої ринкової економіки в Угорщині. Розпочата в 1995 р. нова програма стабілізації економіки сприяла приведенню у відповідність до критеріїв Євросоюзу співвідношення дефіцитів державного бюджету, поточного платіжного балансу й ВВП. Прийнято урядову програму правової гармонізації законодавства Угорщини з правовими нормами Євросоюзу. У 1995 р. прийнято 15 но­ вих законів, у тому числі про патентний захист винаходів, про охорону довкілля, митний і валютний кодекси, що відповідали правовим нормам ЄС. У програмі правотвор-

403

РОЗДІЛ 17

чості особлива увага приділяється захистові прав людини, а також живої і неживої природи. Налагоджено нормальні політичні, дипломатичні й економічні зв’язки з Україною. Соціал-ліберальний уряд дав зелене світло частковій прива­ тизації великих енергетичних підприємств і телефонних компаній (Угорського Телекому, Антена Хунгарія), Угорсь­ кого товариства мінеральних мастил, п’яти регіональних то­ вариств з газопостачання тощо.

Курс на інтеграцію до європейських структур і НАТО, проведення економічних і соціальних реформ продовжив уряд В. Орбана, який репрезентував правоцентристську партію молодих демократів Угорщини (ФІДЕС), що пере­ могла на парламентських виборах 1998 р. Пріоритетне місце в діяльності цього кабінету відводилося подоланню еко­ номічних відмінностей східних і західних областей країни. Річ у тім, що парадний фасад капіталізму споруджувався ви­ ключно в угорській столиці Будапешті, де наприкінці 1990-х років мешкало 20 % десятимільйонного населення країни, вироблялося 40 % ВВП й акумулювалося до 70 % усіх іно­ земних інвестицій. Тому рівень життя мешканця столиці суттєво відрізнявся від умов життя мешканця провінції, де більшу частину населення становили робітники шахт і мета­ лургійних комбінатів, дрібні фермери й безробітні. Еко­ номічному відродженню східних регіонів сприяли запровад­ жені урядом В. Орбана на десятирічний термін податкові пільги для іноземних фірм і компаній, які інвестують сюди кошти, а також будівництво сучасної автомагістралі від Бу­ дапешта до східного кордону. Цей напрям політики угорсь­ кого уряду підтримали США, які відкрили у східних регіонах Угорщини три бізнес-офіси, з метою налагодження кон­ тактів між місцевими і американськими підприємствами.

На порозі XXI ст.

арубежі нового тисячоліття макроеко-

Нномічні показники Угорщини були вража­

ючими: стабільні 5 % приросту ВВП щорічно (1996—1999). Упродовж 90-х років в економіку країни вкладено 20 млрд

404

Угорщина

доларів прямих іноземних інвестицій, що в перерахунку на душу населення більше, ніж у будь-якій східноєвропейській країні. Найбільш виразним свідченням економічних успіхів Угорщини слід вважати той факт, що 70 відсотків її експор­ ту йшло до країн Євросоюзу, а дві третини ВВП створюва­ лось приватним сектором. Проте залишається ще чимало проблем, що потребують свого вирішення.

Особливої гостроти набула, зокрема, демографічна про­ блема — щорічно населення Угорщини зменшується на 40— 50 тис. чоловік. Це негативно впливає на ринок робочої си­ ли, ускладнює реалізацію великих економічних проектів, призупинення яких небажане у зв’язку з майбутнім вступом Угорщини до ЄС. Для вирішення цієї проблеми уряд В. Орбана виявив готовність прийняти кілька мільйонів гастарбайтерів із числа 4 млн угорців, що проживали в сусідніх з Угорщиною країнах (половина з них мешкала в Румунії). На порядок денний постало й “циганське питання”, для розв’язання якого необхідно було прийняти національну програму. За офіційними даними, у 2002 р. в Угорщині про­ живало 600 тис. циган (за деякими даними — 800 тис.), а рівень безробіття серед них становив 60 %, тоді як серед угорців — 10 %.

Початок нового століття Угорщина зустріла на хвилі еко­ номічного піднесення. У країні зростав життєвий рівень, збільшувалась кількість робочих місць, скорочувались без­ робіття та державна заборгованість. Загальний обсяг ВВП у 2002 р. становив 120 млрд доларів. Запорукою економічної стабільності було те, що приватизаційні процеси в країні пе­ ребували на завершальній стадії, а співвідношення приват­ ного і державного капіталів в угорській економіці становило 80 : 20 відсотків. Прискорення економічного розвитку країни супроводжувалося зростанням довіри до неї з боку за­ рубіжних інвесторів.

Другим президентом третьої Угорської Республіки в липні 2000 р. став Ф. Мадл — прихильник подальшої інтег­ рації Угорщини в Об’єднану Європу. Партійно-політична структура країни перебувала на завершальній стадії форму­ вання. На парламентських виборах у квітні 2002 р., що проходили за мажоритарно-пропорційною системою, як і на

405

РОЗДІЛ 17

попередніх, реальна боротьба за депутатські мандати розгор­ нулася між правлячою правоцентристською партією В. Орбана ФІДЕС і Угорською соціалістичною партією (хоча у ви­ борах брали участь кандидати від восьми партій). Перемога цього разу була на боці соціалістів (46 % голосів), які зі своїм партнером — лівоцентристською партією Ліберальний союз вільних демократів (ЛСВД) — сформували новий уряд. Голо­ вою державних зборів стала один із лідерів УСП С. Котолін, а кабінет міністрів очолив керівник соціалістів П. Медьєші, якому політичні опоненти закидали його співпрацю з угорською контррозвідкою в роки комуністич­ ного режиму. Утім, новий прем’єр-соціаліст виявив себе рішучим прихильником продовження економічних реформ і подальшої інтеграції країни до Європейського Союзу.

Зовнішня політика

утворенням Угорської Республіки (жовтень З1989 р.) було відкрито кордони з країнами Заходу й започатковано процес інтеграції країни до євро­

пейських структур. У 1991 р. з території Угорщини було ви­ ведено війська СРСР. З першого лютого 1994 р. Угорщина — асоційований член Євросоюзу, причому, офіційний Буда­ пешт постійно наполягав на прискоренні переговорного процесу щодо інтеграції до європейських структур. Безпе­ речним зовнішньополітичним успіхом країни став її вступ до Північноатлантичного альянсу в березні 1999 р.

У дусі добросусідства розбудовувалися взаємовідносини між Україною і Угорщиною. Розвиткові співробітництва між обома країнами сприяли близькість поглядів стосовно шляхів вирішення багатьох міжнародних та регіональних проблем. Як відомо, в Україні проживає близько 160 тис. етнічних угорців, 5 тис. етнічних українців мешкають в Угорщині. Уже З грудня 1991 р., через два дні після проведення в Україні ре­ ферендуму з питання незалежності, між нашими країнами бу­ ло встановлено дипломатичні відносини, а 6 грудня Україна і Угорська Республіка уклали договір про добросусідство та співробітництво.

406

Розділ | g ФРАНЦІЯ

Тимчасовий режим

ранція, яка в 1940 р. зазнала поразки, зреш­ Фтою опинилася в рядах переможців. Еко­ номічне становище визволеної від німецьких окупантів

країни було важким. У 1944 р. обсяг промислового вироб­ ництва становив лише 44 %, а сільського господарства 60 % довоєнного рівня. В суспільно-політичному житті відбувало­ ся різке полівіння, що виявилося, зокрема, у зростанні чи­ сельності Французької комуністичної партії (ФКП, 800 тис.) та Французької соціалістичної партії (СФІО, 350 тис.). Керівництво обох партій навіть вело переговори про ство­ рення єдиної партії. Проте справа до цього не дійшла. Соціалістів не влаштовувала диктатура пролетаріату, якої прагнули комуністи. Цього, звісно, не могли допустити й американці. Щоб запобігти можливим несподіваним діям комуністів, вони протягом двох тижнів після визволення Франції роззброїли загони Опору.

Третьою силою в країні була національна буржуазія, яка категорично виступала проти комуністичної диктатури і гур­ тувалась навколо “рятівника нації” генерала Шарля де Голля, який у 1944 р. очолив тимчасовий уряд. Його програма покарання воєнних злочинців, відновлення республікансь­ кої законності, націоналізації ряду галузей промисловості, банків, підвищення життєвого рівня населення збігалася з програмою Національної Ради Опору (НРО) і здобула підтримку більшості.

У зовнішній політиці де Голль обстоював союз зі США, СРСР, Англією. Зокрема, 10 грудня 1944 р. було підписано

408

Франція

франко-радянський договір про союз та взаємну допомогу. В цілому ж, у внутрішній та зовнішній політиці уряд де Голля шукав злагоди усіх політичних сил.

Про це свідчила й практична діяльність новоствореного уряду. Державний апарат очищувався від колаборантів, тоб­ то тих, хто співробітничав з окупантами, військові злочинці були покарані: Лаваль розстріляний, Петен довічно ув’язне­ ний. Певні зрушення відбулися у соціально-економічній га­ лузі. Зарплата працюючих підвищилась на 40—50 %, збіль­ шено пенсії. Новим і досить поширеним явищем життя Франції стала націоналізація окремих галузей промисло­ вості. У грудні 1944 р. націоналізовано автомобільні заводи “Рено”, машинобудівні заводи компанії “Гном і Рон”, кілька автотранспортних компаній. Таким чином, уже на­ прикінці війни у Франції розпочався процес становлення системи ДМК. Це було викликано не лише тиском лівих, а й намаганням реалізувати досить поширену в суспільстві думку, що за допомогою держави можна швидше відбудувати еко­ номіку. Система державного регулювання відпрацьовувалась не без помилок. Це насамперед надмірне захоплення націо­ налізацією, адміністративне втручання в економіку тощо.

Наприкінці 1944 р. активізувався процес відновлення ха­ рактерного для Франції багатопартійного політичного спек­ тра. У 1944 р. на основі колишньої католицької партії народ­ них демократів виник Народно-республіканський рух (МРП). Соціальну базу МРП складали в основному середня та дрібна буржуазія, селянство, частина робітників. Партія виражала інтереси центристських сил. Інтереси великого капіталу захищала Партія республіканської свободи (ПРЛ), заснована в 1945 р. Тоді ж на базі кількох буржуазних груп руху Опору утворився Демократичний і соціалістичний союз Опору (ЮДСР), що спирався на середню та дрібну буржу­ азію і чиновництво. У 1946 р. прихильники де Голля сфор­ мували Союз деголлівців. Активізували свою діяльність й інші партії.

Серед центристських партій найбільш впливовою у після­ воєнний період була МРП. Її лідери Ж.Бідо, Ф. де Мантон, М. Шуман у роки окупації брали участь у русі Опору. Однак повоєнну популярність партії принесли реформи, пов’язані з упровадженням системи ДМК.

409