В хірургічній гепатології розроблені і застосовують три основні класичні види зупинки кровотечі із печінки:
1.Попереднє накладення наскрізних гемостатичних швів у тій чи іншій модифікації.
2.Перев’язка трубчастих структур (артерії, вени, протоки), зважаючи на сегментарну будову, при розділенні паренхіми.
3.Попередня перев’язка судинно- секреторних елементів у портальних і кавальних воротах.
Хірург, який оперує на печінці, повинен володіти всіма трьома цими основними видами гемостазу [Э.И. Гальперин и соавт., 1987].
1)При травматичному пошкодженні печінки доцільна наступна лікувальна програма.
2)Кровотеча із печінки – накладення турніткету на печінково-дванадцятипалу зв’язку з оцінкою кровопостачання органа.
3)Поверхнева рана печінки – вузлові кетгутові шви з плаcтикою неізольованим сальником.
4)Глибока рана – хірургічна її обробка.
5)Рана на діафрагмальній поверхні – передня чи задня гепатопексія і дренування ізольованої порожнини з метою попередження гнійних ускладнень.
6)Велике пошкодження печінки з порушенням кровопостачання – резекція органа.
Пошкодження жовчних проток при великих ранах чи після резекції печінки – дренування їх назовні для профілактики жовчного перитоніту.
Методи постійного гемостазу
І. Механічні: тампонада рани;балонно- компресійний метод за допомогою „пристрою для гемостазу”; накладення швів; гепатопексія; застосування компресійної сітки; перев’язка печінкової артерії; рентгеноендоваскулярна оклюзія.
ІІ. Фізичні: електрокоагуляція, лазерний
скальпель, плазмовий скальпель, кріодеструкція.
ІІІ. Хімічні: ціанакрилатні клеї, капрофер.
IY. Біологічні: тампонада рани сальником; тампонада розсмоктуючими матеріалами (гемостатична марля, губка, сухий тромбін); фібриновий клей; ТахоКомб; резекція печінки.
Шви печінки. При закритій травмі печінки основний метод зупинки кровотечі із рани – гемостатичні шви з ізольованою перев’язкою судин. Це найпоширеніший спосіб гемостазу,
але показаний не завжди. При неглибоких
розривах печінки зведення країв рани і її зашивання (гепатизація) створює найбільш
досконалі умови для зупинки кровотечі і
загоєння. Поверхневі рани до 1 см і навіть до 2 см глибиною і які вже не кровоточать, можна
не зашивати. Їх прикривають сальником, який
фіксують до країв рани двома швами.
Гепатопексія – це метод механічної зупинки кровотечі із діафрагмальної поверхні печінки, особливо задніх важкодоступних сегментів за принципом тампонади внаслідок підшивання органа в глибині підребер`я до очеревини і м’язів діафрагми в ділянці реберної дуги, створюючи ізольований замкнутий піддіафрагмальний щілиноподібний простір навколо рани.
Гепатопексія показана:
-при пошкодженні діафрагмальної поверхні печінки;
-травмуванні порівняно невеликих судинно- секреторних структур;
-після адекватної хірургічної обробки травмованої ділянки;
-як перший етап втручання при масивній кровотечі, коли немає умов для більш радикальної операції (вкрай тяжкий стан потерпілого, анестезіологічна або хірургічна незабезпеченість).
Перев’язка печінкової артерії.
Відношення авторів до цієї хірургічної маніпуляції діаметрально протилежне. Одні вважають перев’язку печінкової артерії можливою і досить безпечною, інші ж до цього відносяться принципово негативно як до надто ризикованої процедури, тому що лігатура артерії може призвести до гострого порушення трофіки печінки, у всякому разі будуть різкі дегенеративні зміни в паренхімі. Хірург повинен зупинити кровотечу в рані, а не позбавляти орган артеріальної крові [В.С. Шапкин и соавт., 1977]. Тим більше, що ізольоване пошкодження артерій без вен печінки чи без гілок ворітної вени майже не зустрічається. Саме тому, оскільки при закритих пошкодженнях печінки в основному венозна кровотеча із печінкових вен та/чи портальної системи, перев’язка печінкової артерії ефективна не більше як у 10% травмованих.
